Презентація на тему Микола Хвильовий

Підготувала учениця

11-А класу

Петік Тая

Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників

пореволюційної української прози.

Біографія

13 грудня 1893 р.-народився Микола Григорович Фітільов в селищі Тростянець на Харківщині в родині вчителів. Закінчив Богодухівську гімназію. Мав молодших брата та трьох сестер.

1919 р. -одружується з учителькою Катериною Гащенко. Спільна донька.

1920-ті рр.- повністю підтримує і впроваджує в життя політику «українізації». У своїх памфлетах виступав проти русифікаційного і «просвітянського» векторів розвитку української радянської культури під гаслами: «Геть від Москви!», «Україна або Малоросія?», «Орієнтація на психологічну Європу».

1927 р.- працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового.Груднь 1927 р.- березнь 1928 р.- перебував у Берліні та Відні.13 травня 1933 р.- у Харкові покінчив життя самогубством.

Літературна діяльність

Активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — “Гарт” (1923), “ВАПЛІТЕ”(Вільної академії пролетарської літератури) (1925), “Пролітфронт” (1930).

Створив журнал «Літературний ярмарок»(1928–1930).

Заснував журнал «Пролітфронт».(1930–1931 рр.).

Хвильовий запропонував назву нового творчого методу 20-х років — «романтика вітаїзму», тобто життєстверджуючий романтизм.

Романтика вітаїзму - експресивний, енергійний стиль прози, жанрово-композиційні новації, покликані активізувати читацьке сприйняття, навіювати читачам бадьоре, оптимістичне світосприйняття, а відтак і активно критичне ставлення до переродження революційних ідеалів.

ХвильовизмЛітературна дискусія 1925–1928 років — публічне обговорення шляхів розвитку, ідейно-естетичної спрямованості та завдань нової української радянської літератури, місця і ролі письменника в суспільстві. Приводом до неї стала стаття Миколи Хвильового «Про „сатану в бочці“ або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», яка була спрямована проти низькопробної «червоної графоманії», що була написана у відповідь на виступ «Про критику і критиків у літературі» початківця Григорія Яковенка. У ході дискусії було опубліковано понад 1000 статей. Найбільш резонансними були памфлети Миколи Хвильового «Апологети писаризму», «Україна чи Малоросія», «Думки проти течії».

Творчість

Три основні жанри накреслила проза Хвильового:

перший- героїка революції (Хвильовий воліє говорити «романтика» («Солонський Яр», «Кіт у чоботях»);другий- революційна сатира («Іван Іванович»);третій- сатиричне, що іноді переходить в елегію- «горьким смехом моим посмеюся»,- зображення внутрішнього неладу в середовищі колишніх ідейних борців, розпаду, що веде до смутку, до зміщення, до того самого обивательського багна, до моральної смерті («Я (Романтика)», «Мати»).

Твори

1920 року у Харкові виходить його перший (відомий нам) друкований твір- поезія «Я тепер покохав город».1921 року з’являються друком три книжки поезій відразу «В електричний вік» (поема) , «Молодість» і «Досвітні симфонії».1923 перша прозова збірка «Сині етюди».1924 новела «Я (Романтика)».Новаторські новели: «Кіт у чоботях», «Із Вариної біографії», «Наречений», «Солонський Яр».Оповідання «Мати».Повість «Сентементальна історія».Роман «Вальдшнепи» зберігся в уривках.

“Я (РОМАНТИКА)”Присвята : «Цвітові яблуні», новелі М.Коцюбинського.Тема: автор зобразив антигуманний руйнівний характер громадянської війни й революції, що призвели до зречення власного «Я», протиборства добра і зла в душі головного героя, його роздвоєності: «Я — чекіст, але і людина».Ідея: світ врятує любов, усепрощення.Жанр: психологічна новела. Композиція: оповідання складається із заспіву (короткого вступу) і трьох частин, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства. Розповідь у новелі ведеться від першої особи («Я»).

Доля Миколи Хвильового — трагедія знівечених ідеалів. Відданий революції, пристрасний романтик світлої комуни майбутнього став свідком того, як благородна ідея обернулася чорною реальністю: арешти, «чистки», сфарибковані суди, репресії. М. Хвильовий не знаходив відповіді на ці питання і не бачив виходу, тому так трагічно обірвалося його життя 13 травня 1933 року.