ТИВРІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

В І Д Д І Л О С В І Т И

ВВооллооддииммиирр ООччееррееттнниийй

ЖЖИИТТТТЯЯ ТТАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ

22 00 11 00

ТИВРІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ВІДДІЛ ОСВІТИ

ВВооллооддииммиирр ООччееррееттнниийй

/ ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ /

2 0 1 0

Автор і

укладач: Очеретний Сергій Володимирович

Комп’ютерна верстка: Немцевич А.І.

Напевне, не знайдеться жодної людини в смт.Тиврові, а також у Тиврівському районі, яка б не знала цього невтомного трудівника, патріота своєї Батьківщини, незмінного на протязі багатьох десятиліть фотокореспондента районної газети «Маяк» Володимира Феодосійовича Очеретного.

Заслужений журналіст України, лауреат всеукраїнських і міжнародних фотоконкурсів, різьбяр, фотопортретист Тиврівщини, він залишив яскравий слід у серцях багатьох поколінь. Завдяки його світлинам, залишились навіки у пам’яті громадян обличчя ветеранів Великої Вітчизняної війни, героїв праці, видатних людей району. Він був одним із засновників музеїв у смт.Тиврові, с.Черемошному, художника М.Маловського у Тиврівському ліцеї-інтернаті та багатьох інших.

Безмежно закоханий у рідну природу Поділля, він залишив більше 4 тисяч світлин, на яких пломеніють чарівні квіти і співають птахи, тече поміж стрімкими гранітними берегами Буг і ховається за горизонт сонце.

Життя Володимира Очеретного нероздільно пов’язане з історією рідного селища Тиврова, з усіма знаменними подіями нашого району.

Це видання - короткий нарис про життя та творчість митця, неординарної людини, закоханої у красу рідного краю.

11 лютого 2010 року виповнюється 5 років від дня смерті Очеретного В.Ф.

Ця книга - посмертна шана славетному земляку від вдячних громадян селища Тиврова.

1

Очеретний Володимир Феодосійович народився 28 березня 1938 року в селі Вороновиці Хмельницького району Вінницької області. Дитинство майбутнього митця припало на роки воєнного лихоліття. Батько Феодосій Григорович загинув на початку Великої Вітчизняної війни під Ленінградом.

Очеретна Валентина Василівна Очеретний Феодосій Григорович (малюнок Очеретного В.Ф.)

Мати Очеретна Валентина Василівна на початку війни залишилась сама з двома маленькими дітьми. В ті важкі воєнні роки, щоб зберегти дітей, вона змушена була залишити Вінницю і темної зимової ночі перейти через замерзлу річку Південний Буг поблизу Тиврова та залишитись у родичів.

Із 1948 по 1957 рік Володимир навчався в Тиврівській середній школі. Закінчивши школу, він не шукав для себе простих життєвих шляхів. Займався спортом, причому, небезуспішно, працював на рятувальній станції (врятував життя чотирьом потопаючим), шоферував під час армійської служби в Середній Азії, добував вугілля у шахті, працював на пошті, в райспорткомітеті. Але все це виявилося тимчасовим заняттям. Знайшов себе на журналістській ниві, у мистецтві фотографії.

Закінчив курси фотожурналістики при Київському державному університеті їм. Т.Г. Шевченка.

У Очеретного В.Ф. протягом життя були десятки виставок у великих і малих містах України. Як фотокореспондент, співробітничав із всесоюзними газетами «Правда», «Известия», «Комсомольськая правда», республіканськими виданнями «Радянська Україна» («Демократична Україна»), «Правда України», «Сільські вісті», «Робітнича газета», «Молодь

2

України», обласними часописами «Вінниччина» («Вінницька правда»), «Панорама» («Комсомольське плем'я»).

Розпочинав фотографувати Володимир Феодосійович фотокамерою «Любитель», на його думку, це була чудова камера. Йому навіть не вірили, що він дійсно свої шедеври створював при допомозі нашої вітчизняної оптики.

Він - лауреат багатьох фотоконкурсів, отримав премію Національної Спілки журналістів України «Фотожурналіст року». За серію знімків «Мальовнича Україна» був удостоєний другої премії на Всеукраїнському фотоконкурсі, присвяченому 10-річчю незалежності України. Ці світлини збільшеного розміру в дні святкування ювілею прикрашали головну вулицю столиці Хрещатик.

У 1965 році Володимир Очеретний одружився.

Чудовий сімейний мікроклімат для творчості створила його дружина

Галина Борисівна (педагог, добра і чуйна жінка, закохана в народну творчість). Все життя вона була Володимиру Феодосійовичу другом і порадником. Згодом Галина Борисівна стала відомою вишивальницею і по цей час влаштовує свої виставки. Натхнення для творчості надавали йому також син Сергій і донька Тетяна.

Важливою і трудомісткою віхою в житті митця є пам'ятний знак, що його протягом двох десятків років Володимир Очеретний карбував на гранітній скелі, що височить на березі Південного Бугу. Зараз багато його шанувальників приходять на це місце, сідають на зеленій травичці у затінку під каштаном, який посадив Володимир Феодосійович, відпочивають і споглядають, як плине широководий Південний Буг.

3

Розповідь про митця буде не повною, якщо не розповісти про дружбу Володимира Очеретного з відомим українським художником-графіком Мар’яном Маловським.

В.Очеретний з М.Маловським

Це людина, яка користувалась у фотомайстра особливою повагою та шаною. Маловського Очеретний вважав своїм наставником. Він хоч був старшим, але літа - не перешкода для їхньої щирої дружби. Їм доводилось багато їздити та мандрувати, ділитись своїми творчими планами, радитись із питань професійної майстерності та допомагати один одному.

Очеретний В.Ф. влаштовував персональні фотовиставки „Людина і природа - діти однієї планети" в м. Києві (тричі), в м. Львові, в м. Вінниці, в м. Івано-Франківську, в м. Миргороді, в м. Конотопі, в м. Гайсині, в м. Тульчині, в м. Могилів-Подільському, в м. Хмільнику, в смт. Іллінцях, в м. Немирові, в м. Дніпропетровську, в м. Севастополі, в м. Шаргороді.

В.Ф. Очеретний - почесний громадянин Тиврова, член Міжнародного фонду ім. К. Стеценка.

Часто він зустрічався з надзвичайними людьми, на них вдивлявся об'єктив його фотоапарата. Серед них - керуючий Українською Православною Церквою Київського Патріархату Володимир Романюк і керуючий Українською Автокефальною Православною Церквою патріарх Дмитрій, відомий дисидент Левко Лук'яненко, політик Анатолій Матвієнко, співак Станіслав Городинський, літератори Микола Подолян, Ганна Чубач, Володимир Забаштанський, Володимир Яворівський, Герой України Анатолій Пачевський та багато інших.

Фотохудожник об'їздив всю Україну, вишукуючи відомих людей, що родом із Тиврівщини, і знайшов їх понад півсотні - генерали, адмірали,

4

художники, артисти, науковці. Це йому належала ідея зібрати їх усіх на свято Тиврова. Задум було втілено в життя.

Він залишив пам’ять про всі знаменні події, які відбувалися у селищі протягом багатьох десятків років.

Святкування Дня незалежності в смт.Тиврові. 2004 р.

Його називали диваком. Не ображався. Лише посміхався у вуса. І виконував свою роботу, що стала одночасно й захопленням.

За довголітню сумлінну працю на газетярській та мистецькій ниві (чверть віку він працював фотокореспондентом районної газети «Маяк») Очеретному Володимиру Феодосійовичу присвоєно звання Заслуженого журналіста України.

Володимир Феодосійович залишив по собі чимало стендів у різних організаціях і установах району, експонатів у музеях шкіл. Колись одна з обласних газет назвала фотохудожника, графіка ще й різьбярем. Він брав у руки ніж, виготовляв чимало декоративних ціпків, тарілок з податливої липи.

5

І все ж таки найбільший його здобуток на терені творчості - художня

фотографія. Його фотографії друкувались в обласних, республіканських газетах та

журналах. Якось одного разу він випадково зустрів біля річки п’ятирічну

дівчинку, яка сиділа на камінчику і бавилася з ромашкою. Дівчинка відривала пелюстки і, як у казці про «Цветик-семицветик», загадувала бажання.

Вловивши мить, він зробив із неї фотографію. Потім це фото надіслав в різні видання. До дня захисту дітей декілька газет одразу надрукували його.

Фото, яке було надруковане в різних виданнях до дня захисту дітей. 1983 р.

Володимир Феодосійович знав кожного ветерана Великої Вітчизняної

війни в районі, учасника бойових дій, усі колективи художньої самодіяльності, умільців. Невтомно працював його фотоапарат день у день.

6

7

8

До освітян району Очеретний В.Ф. ставився особливо шанобливо. Він часто відвідував школи, дитячі навчальні заклади. Фотографував учнів і вчителів під час буденних справ та у святкові дні, допомагав створювати шкільні музеї. Ним створено галерею світлин, на яких відтворено радісні щирі дитячі обличчя. Чарують зір своєю красою дівчатка-україночки, розкриваються у хвилини творчості колективи художньої самодіяльності, святкування Першого дзвоника та сумне прощання зі школою випускників, карнавали та конкурси, фестивалі та спортивні змагання. Всі заходи були охоплені Очеретним В.Ф., і не тільки в районному центрі, але й у найвіддаленіших сільських навчальних закладах. Про все він створював фотоетюди, які незабаром з’являлися в районній газеті «Маяк». Підбірка світлин, які містить наше видання, лише маленька часточка тієї великої кількості фотосюжетів, які він створив за роки свого життя.

Саме Володимир Очеретний найбільше причетний до створення у Тиврівському ліцеї-інтернаті музею художника М.Маловського, композитора Стеценка, у Жахнівці - мовознавця Калиновича.

Останнім його захопленням було створення музею у Черемошненській школі. Збирав експонати, створював фотоекспозиції на стенди, друкував документи, власноруч виготовляв експонати.

На портреті Данила Нечая, який задумав подарувати музею цієї школи, залишилося зробити кілька витончених штрихів різцем. Не встиг...

Він частенько заходив у районний відділ освіти. Товаришував із методистами, завідувачами. Були в нього там і друзі дитинства, з якими він ділився планами на майбутнє.

Розповідав у школах про свої зустрічі з відомими цікавими людьми, яких фотографував.

Вчителі Тиврівської середньої школи пригадують такий випадок: «Ми святкували 140-річний ювілей школи. Запросили Володимира

Очеретного, багатьох інших випускників. Фотомайстер довго розповідав про свою творчість, про намітки на майбутнє. Раптом несподівано мовив: „Пробачте за довгий виступ, але відчуваю, що перед цією аудиторією виступаю востаннє". І навіщо він таке сказав. Можливо, передчував, бо недуга дуже дошкуляла.

Виставка багаточислених його світлин зараз експонується у Тиврівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

У Тиврівському ліцеї-інтернаті створено музей В.Очеретного.

9

У 2009 році учениця 4 курсу фізико-математичного факультету Швець

Марина (науковий керівник Красовський Я.Й.) захистила наукову роботу «Володимир Очеретний у творчості, в житті та після нього» у Малій Академії наук.

Небагато людей уміють любити свій край, свій Тиврів так, як любив його Володимир Феодосійович Очеретний. І тому так боляче, що перше мистецьке свято—500-річчя першої письмової згадки про наше містечко—проходило без нього. Він так мріяв про це свято, готувався до нього, вишукував із властивою тільки йому енергією древні згадки про старовинний рідний йому Тиврів.

Коли переглядаєш величезний доробок Володимира Феодосійовича, впадає в око різнобарв’я квітів. Пробиваються крізь сніг білосніжні підсніжники, шелестять на вітрах дзвіночки, конвалії, голубими зіницями вдивляється у світ сон-трава, гойдається на воді латаття, п’є росу з ромашки жук.

10

Володимир Очеретний був закоханий у краєвиди над Південним Бугом.

Надзвичайної краси фотографія, де з ріки п'є воду веселка,

привертають увагу вуж-мисливець, перемовини коників-стрибунців, пташенята, сойка у віночку.

«Лелек я фотографував п’ять годин, - згадує Володимир

Феодосійович, - мені вже не цікаво було сфотографувати їх у звичайному польоті чи ракурсі. Я чекав чогось особливого. Через п’ять годин непорушного стояння бачу: батько-лелека розкриває крила і накриває ними своїх діточок».

11

Якось у В.Ф.Очеретного виникло нестримне бажання зробити велику

світлину у момент, коли сонце сідає за горизонт. Минуло кілька місяців, і є те, що він хотів - сонце, червоне, мов осінній клиновий лист, сідає за праліс, а від нього - доріжка через річку біжить.

12

11 лютого 2010 року виповнюється п’ять років, як серед нас не стало Володимира Феодосійовича Очеретного. Але з його робіт усміхаються до нас ромашки в полі, вдивляється з глибин Південний Буг, манять чарівні крутосхили — він живе у кожному своєму знімкові, графічних роботах. Та найголовніше — він живе у пам'яті тисяч людей, яких митець зафіксував, яких віднайшов, яких відкрив землякам.

Щороку до дня його пам’яті з’являються статті у районній газеті

«Маяк», експонуються виставки світлин у бібліотеках шкіл району, друкуються нові і нові літературні видання. Вдячні тиврівчани зберігають численні фотознімки, роздаровані митцем людям.

Для вшанування пам'яті В.Ф. Очеретного районна рада 18 сесією 4 скликання від 12.08.2005 р. прийняла рішення про щорічну премію В.Очеретного за кращі роботи на фотоконкурсі, присвяченому Дню журналіста.

Приходять на могилу разом із рідними його колишні друзі і знайомі, відомі поети, художники, діячі культури, сивочолі ветерани й заквітчані красуні-україночки, дітлахи і стомлені бабусі й дідусі. Приїжджають здалеку його друзі дитинства, вихованці дитячого будинку.

Всміхаються очі з барельєфа на пам’ятнику і наче чути його голос: «Увага… посміхніться… фотографую».

Відома поетеса Тиврівщини Жанна Дмитренко присвятила йому багато поетичних творів. Деякі з них ми друкуємо.

13

Виставка Очеретного На фотографії - як в пісні: Вишневий цвіт, осінній сад... Любити не буває пізно, А чоловіку — шістдесят. Отак, немало й небагато, Отак, якраз на ювілей, Щоб вірних друзів позбирати, Знайомих, земляків, гостей - Усіх, до пісні не байдужих І не байдужих до краси, Що бачити уміють, друже, Світ весь у крапельці роси, Обняти землю об'єктивом, Зафіксувати погляд, слід... Для когось - невелике диво, Для Вас - фантазії політ, Мить радості і мить натхнення, Осяяння, творіння час – Нехай будуть благословенні, Нехай не покидають нас. Щоб цей несміливий підсніжник На фото цвів - не відцвітав, І дарував тендітну ніжність, Нащадкам нашим дарував. Ніколи не буває пізно: Ні в шістдесят, ні в сімдесят... Ця фотографія — як пісня, І щедрий Ваш осінній сад.

1991 р. Жанна Дмитренко Володимиру Очеретному І знову свято, знову Очеретний. Знов виставка, етюди і портрети, Екслібриси, сучасність, давнина. Та із-під снігу паросток - весна! Тут земляки й письменники столичні, Тут Кобець, Перебийніс, Драч, Павличко

14

Культури цвіт, історія жива... І, може, навіть зайві тут слова. І як же це на все Вас вистачає? Прискіпливо Ваш зір все вимічає: Вишивану сорочку, шаблі дзвін, Народ, який піднявся із колін. Хватає Вас на все, кореспонденте, На всі нюанси, заходи й моменти. Признайтеся, - ідея ця чия - Згадати про Данила Нечая? Про ту вкраїнську славу і неславу, У подвигах гучну і величаву, Що йде крізь покоління і віки... Вам страшно, що забудуть земляки? А Ви ж хіба дозволите забути? - Ви всюди є, і Вас усюди чути: У Києві, у Львові, Чернівцях... І ще куди веде Ваш творчий шлях? В Канаді ще не були ці світлини, Які репрезентують Україну, Й Тиврівський дивовижний краєвид З імпресій дивних дерева й трави. Дерзайте, невгамовний Очеретний, Вивідуйте історії секрети Про Нечая, про наш козацький рід. Отак і йдіть за вічністю услід. 2001 р. Жанна Дмитренко Володимиру Очеретному Схопиться ще вдосвіта як, пташка, Тай піде будити луг і ліс, Вмиє очі тиврівським ромашкам, Розполошить сонний верболіз, Видзіґорну сойку привітає, Виплете їй ще один вінок І жучка із нірки почекає, Й зафіксує - дайте тільки строк. А хитрющий різноперий одуд Від гнізда відгонить. Що робить? А омелюх рідкісної вроди З'явиться сюди бодай на мить,

15

Треба тільки трішки почекати, Може, й довго, може, й дотемна... І лежить хтось з фотоапаратом, Байдуже - чи осінь, чи весна. Вже й роси наповнилась краплинка, Ти лови секунди, не проґав! Он вже засоромилась малинка, Стрибунець озвався поміж трав, На Бугу під тихою вербою Три човни чекають веслярів, І ряска - зеленою габою, І в городі соняшник зацвів, І дівчата ходять, наче мавки, Поклонитись сонцю і красі... Фотоконкурс - це вам не забавки, Це не тільки зорі у росі. Мить лови, неначе це востаннє, Охопи, здивуйся, обійми І замри в тремтливому чеканні, Поки білий птах змахне крильми, Поки заклопотаний лелека Верне до своїх лелеченят, Він щодня літає так далеко, Так далеко ходиш ти щодня. Стільки справ на тебе ще чекає, Стільки барв на твій предивний хист, Стільки ще загадок в нашім краї Має розгадати журналіст. Йде по трасі - сумка за плечима — Наш земляк, наш фотооберіг, Обійняв Тиврівщину очима, Кинув нам скарби її до ніг. Будуть вони жити у світлинах, Краєвиди рідної землі: І квітнева неповторна днина, І химерна пташка на гіллі, А у них - Володя Очеретний, Мудрий і навіки молодий, Неспокійний, впертий, трохи вредний, Розбитний, завзятий, запальний. Галя йому вишила сорочку, Хай тепер одягне - саме час. Сойка знов пишається в віночку,

16

Значить, свято в Тиврові у нас, А земля садами молодими Все цвіте для нього з року в рік, І живе в світлинах Володимир, Фотокор - великий чоловік. 2003 р. Жанна Дмитренко

Світлій пам'яті Володимира Очеретного

А як же це без Вас той ліс над Бугом? Всі тиврівські сюжети — як без Вас? Оті сади й поля за виднокругом?... Та ще ж не час, їй Богу, ще не час... Куди ж це Ви зібралися, наш друже, І хто завершить те, що почали? За Вами кожна гілка в лісі тужить: Коли такий ще вродиться? Коли? Щоб кожну звав по імені пташину І квітку, що під снігом розцвіла, І дерево старезне, і стежину, Й доріженьку до кожного села. Ті солов'їні вранішні дороги Назустріч сонцю, вітрові навстріч. І ті човни, і каверзні пороги, І нинішнє, і пам'ятки сторіч — Усе лягло на райдужні світлини, Усе навіки зберегли вони: Тепло долонь і усмішку дитини, Й червону горобину восени, І Бугу краєвиди мальовничі, Й засмагу золоту ясних ланів, А ще натхненні, вдумливі обличчя Сучасників, великих земляків. Вертав нам із далеких літ грозових Імен шляхетних славу і могуть: Ніщинський, Калинович, Леонтович В музеях, як і в пам'яті, живуть. А скільки ще було всього у планах – Спішив і всім спокою не давав... Ну, що ж це Ви? Куди ж це Ви так рано? За всіх журивсь - про себе не подбав,

17

Наш приятелю, щирий, незрадливий, Природі вірний, відданий красі, Єдиний, унікальний, особливий - Шкода, що розуміли це не всі. Дарма... - були Ви гостем в кожній хаті І в кожному якийсь шукали хист, А вжитки Ваші - скромні й небагаті, Зате звання високе - журналіст. Зате незмінна слава фотокора, В якій хвали чимало і хули, Очима обіймали Ви простори І пам'ять для нащадків берегли. Писали й говорили без цензури, І хтось про Вас недавно говорив: "Негласний, тіньовий міністр культури",- Таке звання не кожен заслужив. А ким у цім житті були для мене? – Щоб коротко, отак без лишніх слів: Отой перпетум мобіле натхненний, Рушійна сила для моїх віршів. Оце такі для Вас штрихи портретні, В яких і Ваш талант, і Ваш талан... Невтомний краєзнавець Очеретний, Романтик і останній з могікан. Зажуриться за Вами Ваша скеля: Нема митця, художника нема, Смутні лелеки Ваші й невеселі - Така для них холодна ця зима. І сойка у печалі, без віночка... На Вашому подвір’ї - тиск людей... Вдягнули Вас у вишиту сорочку, Що Галя вишивала в ювілей. Оце такі у Галі іменини, Така біда, що рук не підкладеш, Покличе всіх до себе на гостину, На ту печаль, що їй немає меж. Прощайте всіх інертних і байдужих, Заміни Вам нема - це знаєм ми, Прощайте, дорогий, безцінний друже, З своїх небес нас обійміть крильми.

11.02.2005 Жанна Дмитренко

18

Світлини, зроблені фотокореспондентом

районної газети «Маяк» Володимиром Феодосійовичем Очеретним для освітян району

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

49

50

51

52

53

54

55

56