ЛОТОФАГИ Художньо-документальна повість

Севастополь 2018

УДК 477.75(323.2) ББК 66.3(4УКР)

М - 22

У 2014 році Російська Федерація окупувала український Кри-мський півострів. Більшість військовослужбовців ЗбройнихСил та інших силових структур України зрадили військовійприсязі українському народу і, після анексії півострова, пере-йшли на сторону противника, що і стало причиною йоговтрати для України. Кримських зрадників автор зображує вобразі античних лотофагів. Зраду і лотофагів готували в Кримуроками, і не лише вороги. Автор, свідок тих подій, у худож-ньо-документальному жанрі простежує технологію її підго-товки і реалізації в процесі гібридної інтервенції в Криму

Лотофаги - за древньогрецькою поемою Гомера «Одіссея» це люди, які за життєві блага (солодкий лотос), зрадили свою Батьківщину

Лотофаги © М.А. Мамчак. 2018

2

Не май вірного друга, не матимеш зрадливого Українське прислів’я

3

Не давши битви, і не думай про мир Іван Нечуй-Левицький

Краще полягти на плацу військовім, чим бути побієнним у власному домі Богдан Хмельницький

4

Пролог

Не зважаючи на ранній час, обидва берегиСевастопольської бухти були повністю обсажені народом.Від Графської пристані і до мису Хрустальний, вся Півні-чна сторона були заповнені дорослими і малими ме-шканцями та гостями міста. Тільки-но зійшло сонце,автобуси довозили цілі групи туристів і просто віддихаю-чий народ з санаторіїв Ялти, Євпаторії, Сак та іншихнаселених пунктів Криму, чимало народу спеціально при-були з багатьох міст України і Росії. Спішили подивитисявже традиційну генеральну репетицію спільного святкува-ння дня флоту України і дня ВМФ Росії, яка проводиласязранку і до обіду 26 липня 2013 року у Севастополі.Генеральна репетиція повністю демонструвала сценарійфлотського свята з тією лише різницею, що на ній не булиприсутніми високі гості, у тому числі президенти України і

Російської Федерації Віктор Януковичі Володимир Путін. На саме флотськесвято треба було би отримати від-повідну перепустку, а це було не такпросто, вільно не пройдеш, а тут –проходьте, займайте собі місце девдасться і гордіться флотом. Томународ і ломився на репетицію, бо небуло пропускного режиму до бухт і нетреба було метушитися і доставатиспецперепустку. "Понаєхалі тут!", чу-лося тут і там в громадському транс-порті невдоволене бурмотіння дебелихлітніх тіток – це "ісконниєсевастопольци", представники Рус-ского блоку, демонстрували свою ку-

5

2013 р. Бігборди доДня флоту України

льтуру. Втім, всі вони, виставляючи себе коріннимисевастопольцями, поселилися у місті після війни і на-справді до історії міста і флоту мали дотичне відношення.

День видався сонячний, на небі жодної хмаринки.Зранку південне сонце почало розігрівати повітря, деньбуде жарким, лише легкий бриз розносив запах моря і лег-ку прохолоду. Кораблі двох флотів, виграючи на сонці сві-жопофарбованими бортами та надраєними палубами,стояли на бочках впродовж всієї севастопольської бухти.На палубах шикувалися їх екіпажі в білих параднихформах – все як флотському святі кожного року. Сценарійсвята був всім давно відомий, в основному прославляввелич флоту Росії, він повторювався з року в рік. Намаган-ня штабу ВМС внести в свято український колорит ітрадиції з року в рік рішуче відкидалися Чорноморськимфлотом і держадміністрацією. З української історії тамприймала участь хіба що козацька чайка як символ украї-нської "флотішки". І це у багатьох в Севастополі і в Кримувикликало насмішки над ВМС і Україною. Мене цікавилоінше. Напередодні заступник командувача українськогофлоту з виховної роботи звернувся за допомогою створити

6

2013 р. Севастополь. Генеральна репетиція дня ВМС і ВМФ РФ. Український БТР-80 пірнув на дно бухти

наш, український, сценарій флотського свята, і сказав, щона цей раз святкування проходитиме за сценаріємкомандування ВМС України. Я, добре відаючи протвердість у відстоюванні державних інтересів і украї-нських історичних традицій українських адміралів, допрохання віднісся скептично, проте свої пропозиції позміні сценарію свята надав. То ж мені, хоч і не вірилося внаполегливість командування ВМС, цікаво було подивити-ся чи таки відбудуться зміни в святкуванні професійногосвята українських моряків, чи то були просто побажання.

Зміни в сценарії кинулися в око відразу, щойно я ви-йшов у центр міста. Все місто було обклеєне плакатами ібігбодами, великими і малими, на яких прославлялосяросійсько-українське флотське братерство. Командувачівфлотів і голову міської адміністрації осіняла на нихімператриця Катерина ІІ. Український великий десантнийкорабель "Костянтин Ольшанський", який днями поверну-вся з ремонту в Миколаєві, знаходився чомусь не у зага-льному строю бойових кораблів, його поставили на бочкизбоку, в Артилерійській бухті. А це означало, що украї-нський корабель вивантажувати десант своїх морських пі-хотинців не буде. Першим в корабельнім строю стояводнотипний російський "Новочеркасск", ото він випуститьна воду плаваючі бойові машини морських піхотинців якВМС України, так і ЧФ Росії, з самого початкупродемонструє "братство по зброї двох флотів", а заодно іхто є головним у місті-герої. Мою здогадку згодом під-твердив командувач ВМС України адмірал Юрій Ільїн:"Ольшанский" не участвует только с точки зрения безопас-ности. Потому что два десантных корабля такоговодоизмещения на таком узком фарватере использоватьсяне могут. Поэтому мы с командующим ЧФ приняли реше-ние – оба подразделения высаживать с одного корабля".

Генеральна репетиція так і розпочалася. Після об'їздуна катерах і поздоровлення екіпажів кораблів командува-чами двох флотів, розпочалася висадка морського десанту.Перші два бронетранспортери вийшли з твіндекаросійського корабля під державними прапорами України іРосії, за ними появилися наступні з військово-морськими

7

прапорами. Однак БТР під Державним прапором України,пропливши метрів так за 100 від корабля, став вивалю-ватися за встановлений маршрут руху, відставати відросійського і зовсім заглох, зупинився безпомічним на водіяк консервна банка. У той же час БТР-80 під Військово-морським прапором України, що йшов курсом за ним, нете, що заглох, взагалі став… тонути. І швидко потонув наочах тисяч глядачів! Українські морські піхотинці заледвеустигли передати на сусідню бронемашину свій прапор,самі ж загойдалися на хвилях, які сколихнула в бухтібронемашина, що пірнула на її дно. Заглохшу ж украї-нську бронемашину під українським Державнимпрапором взяв на буксир БТР під прапором російським ігордо відбуксирував до берега. "Росія волочить Україну досоюзної держави, флоту України піпєць", - хтось поряд зімною прокоментував ситуацію.

По обидва береги бухти виділялися чималі групи восновному літніх людей з російськими державними іАндієвськими прапорами. Це були штатні мітингувальни-ки від "Русского блока" та інших проросійських партій іорганізацій. Вгледівши акцію "затоплення" українськоїбронемашини вони радісно заволали по обидві сторони бу-хти: "Всё! Капец флоту Украины! Севастополь город рус-ской славы, тут не место хохлам!", "Севастополь, Чер-номорский флот, Россия!" та "Ха-ха, трагедія українськогофлоту", який, на їх думку, повинен був давно забиратисязвідси геть. Ось вона, подумалося, головна зміна сценарію:перед приїздом Путіна треба було продемонструвати го-товність ЧФ зневажити ВМС і Україну з її президентом.Місцеві і російські ЗМІ рознесли звістку про "трагедіюукраїнського флоту" по всьому світі, натомість прес-центрВМС спершу гордо заявив, що українські БТР в бухті нетонули, але, під тиском фактів, проясняти ситуацію виму-шений був взятися сам командувач ВМС віце-адміралЮрій Ільїн: "Один бронетранспортер по техническим при-чинам, которые сейчас выясняются, затонул в 100 метрахот берега. Личный состав был эвакуирован. Действовалиочень уверенно, слава Богу, все живы, все здоровы. Никтоне пострадал. Причины могут быть разными. Они сейчас

8

выясняются. Внешний осмотр, который был произведен,показал, что видимых повреждений на бронетранспортеренет". Чому, - запитав я офіцера штабу бригади надводних

кораблів, - наші БТРи не висаджувалися з "КостянтинаОльшанського", як це робилося раніше?

Так він не в строю, у нього не відкривається носоваапарель. Яким пішов в ремонт, таким з нього і поверну-вся. Ото віддокували, пошкрябали трохи від водорослівднище, помалювали корпус і весь ремонт, про який такбагато говорив міністр Лєбєдєв, - зло сплюнув капітан 3рангу.

Про кораблеремонтну аферу міністра оборони Лєбєдє-ва розголосив ветеранський сайт ВМС. Назрівав новийскандал: кошти, виділені на ремонт дев’ятнадцятикораблів, міністр оборони використав далеко не на їхремонт. Першим рятувати ситуацію взявся командувачВМС і заявив, що український корабель знаходиться встрою і не ламався. На підтвердження його слівЧорноморський суднобудівний завод, власником якого бувнародний депутат від Севастополя Вадим Новінський, тежзаявив, "що у рамках контракту з ВМС України підприє-мство провело докування "Костянтина Ольшанського" зремонтом рульового і гребного обладнання…, ремонткорпуса корабля… Спеціалісти підприємства провелироботи по відновленню носової і кормової апарелів".

Ганебний і принизливий у відношенні не лише доВМС України, але і України в цілому вчинок як уСевастополі так і в міністерстві оборони всіма силаминамагалися знівелювати і виставити як би й нічого такогоне скоїлося. Лише на думку екс-голови парламентськогокомітету Верховної Ради України з питань оборони і без-пеки Георгія Крючкова це був "дуже поганий знак. Я вра-жений, що це сталося, це крах нашого флоту… Не знаю,випадковість це чи ні, але ж напередодні перевіряли. Хтовинний? … Треба щоб винні понесли відповідальність зацю ганьбу. Можу запевнити лише одне і точно: нашіЗбройні Сили доведені до ручки. Те, що сталося під час ре-петиції є тому підтвердженням, і міністр Лєбєдєв до цього,

9

відповідно, має безпосереднє відношення". Та в Україні і увсіх її відповідних силових структурах на думку Крючковаі ветеранів ВМС не звернули уваги - не можна ж ображатибратський флот, який є гарантом її безпеки!

Витягали затоплений БТР-80 з дна бухти російськимплавкраном теж під улюлюкання російської юрби і черговеприниження флоту України – у них, у "хохлов", навіть пла-вкрану немає, ВМС України не вартий нічого і йому немамісця в "городє русской слави". Командувач ВМС наказавпро затоплений БТР і справжні причини його зануренняна дно бухти мовчати, мовляв, винні самі матроси і їх такипокарали в ім’я зміцнення продемонстрованої "невиносимобратської дружби".

Внаслідок якої такої "братської дружби" показово іприлюдно затоплено український БТР? – задали питаннякомандуванню українського флоту члени ради ветеранівВійськово-Морських сил України. Чому у паливному баціпершої бойової машини опинилася сіль, а на другій вияви-лися відсутніми кінгстони? Ця ганебна провокація з украї-нськими бронемашинами могла бути підготовлена і ви-конана лише російськими руками на російському кораблі звідома російського командування, і її треба належно і при-людно оцінити, а не приховувати, вважали ветерани, якізакладали "стапелі" сучасного українського флоту. Вете-рани знали і бачили, що обидві українські бронемашинидва тижні назад на міжнародних миротворчих навчаннях"Сі Бриз – 2013" без проблем пройшли морем десяткимиль, були перевірені морем не один раз та отримали ви-соку оцінку від зарубіжних колег – українські морські піхо-тинці мали значний досвід у висадці морських десантів.Командування ВМС що?, далі допитувалися ветерани, ви-правдовує антиукраїнську провокацію російських адмі-ралів і робить винними постраждалих?

Не створюйте проблеми, якої немає. Все гаразд. Не збу-джуйте ситуацію напередодні свята. Ви не знаєтесправжніх причин затоплення бронетранспортера, томуне коментуйте. Росіяни тут ні до чого. Ми самі винні ісамі все виправимо, - в один голос заявили начальникштабу і командувач ВМС України.

10

А далі за надто велику зацікавленість командуванняВМС позбавило ветеранів запрошень і перепусток на самефлотське свято. У штабі ВМС України, у Севастополі процю подію постаралися якнайскоріше забути. Та дарма.Подальший розвиток ситуації в Севастополі і у Кримупоказав, що даремно пробайдужили зухвалу акціюросійських моряків, бо саме вона стала прологомподальших подій у Севастополі, преамбулою видворення зКриму ВМС України, сигналом до максимальної активіза-ції антиукраїнських протестів громадського і політичногохарактеру, до більш активного і грубого приниженняукраїнського флоту та української громади в Севастополі.Вона означила початок триваліших, глибших і складнішихетно-соціальних, політичних і військових процесів в Кри-му, стала прологом захоплення українського флоту на пів-острові, зради силових структур і, як наслідок, анексіїКримського півострова та спроби збройною силою "букси-рувати" Україну в обійми "братньої" союзної держави.

Пригода з затопленням української бронемашини небула забавою і випадковою. Вона стала цинічним прини-женням українського флоту і України як держави, іозначила, що тривала інформаційна війна проти України вКриму підходить до свого гібридного завершення. Головніінструменти цієї війни і її точки опори у Севастополі вжебули підготовлені до реалізації конечних цілей і завдань,заради яких вона провадилася. Менше чим за рік так істалося. При підтримці завчасно сформованих лояльних доагресора національних і громадсько-політичних груп доСевастополя і Криму без збройного спротиву українськихсиловиків ввели російські війська. Братство по зброї,дружба флотами протягом десятиліття, братерство двохслов’янських народів, ідеологія спільної боротьби з фаши-змом і московська церква, як головні елементи обеззброєн-ня українських силових структур, виконали своє руйнівнезавдання – чинити опір стало нікому. Під антифаши-стський галас підготовлених "протестних" груп російськийдесант, виставлений для розгублених мешканцівСевастополя їх "захисниками від бандерофашизму", швид-ко захопив півострів, разом повалили українські державні

11

органи і, не втопили, але захопили, інтернували бойовікораблі і військові частини Військово-Морських сил, а їхрештки вивели з півострова. До протистояння з агресоромв гібридній війні, проти технології виховання і застережен-ня зради Україна виявилася не готовою.

12

===== Частина І ====

1

Вечірнє небо Севастополя накрила велика гомінливачорна вороняча зграя. Летіло і кружляло їх над містомбагато, сотні, і число їх все збільшувалося. Якось раніше уцю пору я не замічав такого нашестя цих птахів доСевастополя, тому разом з їх галасом в душу закрадаласятривога і неспокій. Раніше весною лише великі зграїшпаків хмарами носилися і осідали на дачні ділянки, наакації і платани, та то були веселі передвісники весни і лі-та. А зараз звідкілясь взялася величезна зграя чорнихворонів. Вони нагло кружляли понад вікнами верхніхповерхів, мов заглядали, що відбувається у квартирах, гу-чно і зло крякали, сідали і злітали з гілок найвищих деревна вулицях, та гронами повисли поручнями на дахах буди-нків, галасуючи і б’ючись між собою. Як стемніло чорніптахи знялися і подалися десь в напрямку Козачої бухти імису Фіолент до моря. Оця чорна літаюча галаслива пта-шина туча мовби прирікала, кликала якусь велику біду длямене і для України. Спало на думку прислів’я: "Доле моя,

доленько, вийдиіз води. Захистимене, доленько,від біди". Незахистила, непочула і покину-ла нас доле-нька… З води, зморя вийшла накримський берегвелика біда ізграєю залізнихкруків подаласявглиб Кримсько-

го півострова…

13

Севастополь ще спав. На вулиці лише сіріло, день ті-льки поборював ніч. Чорне вороньйо знову появилося в не-бі і зворотнім шляхом полетіло в напрямку Бахчисараю іСімферополя. Мовби слідом за ними з бухти Козача вели-кий десантний корабель "Ніколай Фільченков" російськогоЧорноморського флоту висаджував бойові машини "Тигр" зозброєним і екіпірованим до бою десантом на борту. При-був він з Кавказу, де, як передав прес-центр ЧФ, забезпе-чував безпеку зимової Олімпіади в Сочі. Спецназ, якийтам безпеку мав би забезпечувати й далі, чомусь кораблемдоставили в Севастополь. Десятки бронемашин квапливовиходили з твіндека корабля і роз’їжджалися вулицями щесплячого міста, займали життєво важливі його структури ішляхові розв’язки. Розвантажувалися з корабля іроз’їжджалися вулицями тихо, без звичного для військовихшуму, брязкоту металу і команд, крадучись чужимидорогами вглиб ще сплячого Севастополя і далі на пів-острів. Захопивши сонний Севастополь броньована зграянаправилася до Сімферополя і далі до Перекопу.

Сонце вже піднялося над горизонтом. Виглянув збалкона. Серединою моєї вулиці котиться броньований"Тигр", зупинився біля будинку. Таких у Збройних Силах

14

1.03.2014. Севастополь. Вивантаження російського десанту у бухті Козача

України немає, це виключно російська бронетехніка. Напередньому сидінні вальяжно розвалився, виставившиназовні ручний кулемет, шкірить зуби бородатий чече-нець. Тикає в мене дулом кулемета, мовляв, не висовуйся.Позаду нього сидять ще кілька неголених військових,озброєних автоматами. Номер бронемашини наспіхзамазаний фарбою, через яку пробивається російськийвійськовий номерний знак. Самі прибульці одягнуті взелену польову десантну форму одягу, без будь яких знаківрозрізнення, лише малюнок камуфляжних костюмів татемніші плями з під зрізаних емблем видавали їх належ-ність до збройних сил Росії. Військовослужбовці без ознаксвоїх Збройних Сил, це воїни без честі, без гідності, це те-рористичні збройні формування, які за всіма законамипідлягають ліквідації. Середньовікові пірати і ті мали свійокремий прапор і відзнаки. А тут, як тисячу років томуназад, суне прямо якась невідома орда з розкосими очима,неголена, суне в камуфляжах і бронежилетах, з танками,гарматами і бронетехнікою… Що я проти них, один-однісі-нький пенсіонер, можу вдіяти з свого балкону?

Тривожно. Мене, як колишнього військового, без-порадність гнітить. Похмура погода, ще не розсіявся ви-сокий туман. З моря затягуються хмари, до дощу. Не досну, я стою, дивлюся і розмірковую. Мені, відставномуофіцеру, який служив у ВМС України з першого дня їхстворення і пережив весь період розподілу Чорноморсько-го флоту та боротьби за національний флот України, нетреба доводити і переконувати мене в тому, що ці, не ві-домі, але добре озброєні люди несуть на своїх калашах намщастя і добробут, знаю, добре відаю, що це не брати йдутьна спільні флотські навчання. Ось вам, винирнуло зпам’яті, і повторення Тузли, лише цього разу зСевастополя. Мовчки стискую кулаки – це війна? Я двадесятиліття живу на вістрі війни і миру, на вістрі гібридноївійни і ідеологічного протиборства, у атмосфері флотсько-го протистояння і відчуваю, що не друзі викочуються набронемашинах з нутра десантного корабля. Я знаю підліметоди дій "батьків" флотської проблеми. Ми протистоялиїм з першого дня створення ВМС України. Технологію

15

неоголошеної війни проти України ми описали ще всередині 1990-х, але зараз все значно складніше, заразнаправду запахло воєнним димом. На Тузлі ми булитвердими і непоступливими, відчували себе впевнено насвоїй землі і були готові її захищати, тому росіяни вимуше-ні були свою акцію згорнути. А зараз огортає без-порадність від передчуття великої біди і втрати Батькі-вщини, рідного дому, всього того, чому служив, що бу-дував, чому присвятив своє свідоме життя. Та й чим я,ветеран, можу особисто зарадити, коли відсутня будь-якаорганізація опору української сторони? Знаю, що днемраніше до Севастополя прибула делегація депутатівДержавної Думи Російської Федерації, цілий депутатськийдесант цих самих борців за російський флот в Україні і лі-дерів руху "Крим – Севастополь – Росія": лідер фракціїпартії "Справедлива Росія" Сергій Міронов, заступник го-лови Держдуми Володимир Жириновський, голова комі-тету по власності Сергій Гаврілов, депутати КостянтинЗатулін, Микола Валуєв, Валентина Терешкова, АнатолійКалашніков, Анатолій Локоть. Вони господарями появили-ся в Севастополі і, без будь-яких попередніх узгоджень зукраїнською стороною, зразу з’явилися на майдані Нахімо-ва - на антиукраїнському мітингу. Там відбуваються вонивже історично.

1917 рік., грудень. "Нагнетанию классовой ненавистиспособствовали находившиеся в Севастополе кронштадт-цы, упрекавшие черноморцев в недостаточной революци-онности, и ставившие им в пример собственные "заслуги".… Решающий сигнал был дан, однако, из Петрограда, ото-звавшись в Севастополе самым жутким образом". (А.Г. За-рубин. Севастопольская трагедия. 2010).

"Когда я уезжал из ЦК в Севастополь покойный Я.М.Свердлов говорил мне: "На юге же, особенно в Крыму, делаобстоят плохо. Там наблюдается полное засилие социал-соглашателей. А это особенно печально, если принять вовнимание значение Севастополя как военного порта.Ваша задача, - заявил Яков Михайлович, - превратить Се-

16

вастополь в революционный базис Черноморского побе-режья. Севастополь должен стать Кронштадтом юга". (Ю.Гавен. Октябрь в Крыму.1933).

Слідом за групою Гавена третього листопада доСевастополя з Балтики направляється чергова група з 25балтійських "революційних" матросів, а 15 листопада -група балтійців з 20 чоловік під керівництвом А.П. Ше-рстобітова (М.Мамчак. Чорноморський флот. Курсом доУкраїни. 2013).

Що змінилося за минулі часи? ЦК лише змінився наадміністрацію президента Росії, завдання залишилися ти-ми ж. Класова ненависть змінилася на національну, на від-криту ненависть до Української держави. У 1917 році цяненависть була захована у класову і прикрита проле-тарським братерством, у нинішні часи – слов’янськимбратством і братством по зброї. Як і у 1917 році, так і в2014 році "решающий сигнал" був даний з російської сто-лиці.

З прибуттям московських депутатів на всіх в'їздах доСевастополя появилися протитанкові "їжаки" і блокпости з"самообороною", міліцією і бронетехнікою морської піхотиЧорноморського флоту. Ситуація в місті почала вже незагострюватися, а ставати вибухонебезпечною. Мешканціміста, особливо старше покоління, почали втрачати оріє-нтацію – громадську і політичну. З Москви побачили за-грозу Севастополю з сторони Правого сектора і Майдану, ізараз тут, в українському місті, під керівництвом прибулихборців з фашизмом і місцевої влади організовують бороть-бу українців з Україною. Під їх гасла колони російськоїбронетехніки і групу московських гостей супроводжуютьвулицями міста автомобілі української ДАІ.

У листопаді 2013 року на одному з першихпроросійських мітингів прозвучав заклик до Путінаввести російські війська в Крим. І нічого, автор тогозвернення продовжував виступати з трибун одного міти-нгу за іншим. Затим на черговому мітингу голова "Русско-го блока" Геннадій Басов оголосив про формування

17

"севастопольської самооборони" від "бандерофашистів". Зайого словами, записуватися в загони можуть любі люди,здатні залишити сім'ю і ризикувати своїм здоров'ям.Басова у січні 2014 року активно підтримав голова міськоїдержавної адміністрації Володимир Яцуба і за йогопропозицією біля адміністрації почали записувати у "само-оборону" всіх бажаючих погріти руки, всіх, хто побачив се-бе вже новою владою. Яцуба став патроном тієї само-оборони. Історія Севастополя зробила круг на 97 років іпочала повторюватися майже в точності: один з головнихкерівників кровавого розбою в Севастополі 23-24 лютого1918 року теж носив прізвище Басов. У ситуації 2014 рокуматросів 1917 року замінили козаками "самооборони": дообіду військовослужбовці Чорноморського флоту служилиматросами, а після обіду вони ж перевдягалися в козаків"самооборони" Севастополя і вже строєм бігли пікетувати іблокувати українські військові частини. Ось таким бувтеатр абсурду, бо у організаторів анексії Криму не хваталопротестуючого місцевого населення.

1917 рік, грудень. "Любой люмпен или откровенный бан-дит мог свободно предаваться бесчинствам, надев мат-росскую форму. Своими злодеяниями "прославился" отрядодного из таких "моряков" — С. Шмакова, от которогонемало претерпели и сами коммунисты, с трудом егоразоружившие" (Гавен Ю. Конструирование временногоЦИКа Советов. Симферополь, 1933).

"… матросы, вкупе с городскими маргиналами, порой име-новали себя "большевиками", …представляют собою раз-нузданную чернь, дикую, невежественную, преступнуютолпу, служащую слепым орудием в руках аферистов отреволюции. Матросам было все равно, кого и что имгромить и истреблять "во имя революции", достаточнобыло им только пальцем показать и повелеть: "сарынь накичку!". *(Крымский вестник. — 1919, 15 февраля). *Сарынь на кичку! – заклик ліквідувати когось під час повстання Степана Разіна.

18

ВМС України в місцях дислокації в Криму у ситуаціюне вмішуються. Дзвоню в штаб, невже не розумієте, що цезахоплення Севастополя і Криму? Відповідають, що вонипоза політикою і у ситуацію вмішуватися не мають права.Чому дозволили російській бронетехніці заблокувати вули-ці і блокпостами місто? Ми не маємо повноважень контро-лювати дії Чорноморського флоту, чую у відповідь. Цесправа СБУ і МВС. Це говорять захисники Вітчизни чи лю-ди, перелякані Майданом і відповідальністю за протидіюйому? Але ж протидії Майдану моряками не було, тоді чо-му допускають в свій гарнізон чужого господаря? Від-повіді не має.

Проліском весни 2014 року у Севастополі стали великідесантні кораблі Північного і Балтійського флоту ВМФ РФ:"Мінськ", "Калінінград", "Оленегорский Горняк" і "ГеоргійПобєдоносец". З цих кораблів було вивантажено тисячіросійських морських піхотинців, десантників і спецназуГРУ на бронетехніці. Протягом однієї лише ночі через Ке-рченську переправу перекинуто в Крим 60 танківзбройних сил Росії. Разом з однотипними чорноморськими"Ніколай Фільченков" та "Новочеркасск" вони послідовноодин за одним доставляють в Севастополь і на учбовийполігон "Опук" російських бійців спецназу, десантників,бронетехніку, артилерію, системи залпового вогню, танки,спецтехніку зв’язку та транспорт. Окупація півострова йдез Севастополя, Керчі, Гвардійського і полігону "Опук" наКерченському півострові. В останніх двох пунктахросійські десантники, їх бойова техніка і запаси накопичу-валися заздалегідь до анексії.

Міркую. Щоб десантний корабель з десантом з Сєвє-роморска дістався Севастополя йому треба повним ходомобійти весь європейський континент тижнів за три. Алевесь час повним ходом він йти не може. А ще мусіла бутипередпоходова підготовка протягом місяця. То ж колипочалася підготовка до військового вторгнення в Україну?Виходить – осінь 2013-го! Отже, Майдан і Правий сектор,київська хунта, переворот і бандерофашисти тут зовсім нідо чого, задля анексії Криму події Майдану вдало були ви-користані організаційно, інформаційно і ідеологічно.

19

Ці озброєні до зубів люди, представники "братського"народу, ці озлоблені на все українське московські депутатиприйшли в Україну не росіян захищати. Вони прийшли лі-квідувати тут Україну і не крилися в цьому. 23 лютогомісцеві колаборанти і просто залякані люди спустили зміськдержадміністрації український державний прапор іпідняли російський триколор. Слідом спустили українськіпрапори з будівель СБУ і МВС. У Сімферополі урядові бу-динки захоплені терористами, які прибули… з російськогогарнізону, з Севастополя. Це була відповідь російських де-путатів і керованих ними проросійських сил на звільненнябудівлі Верховної ради АРКрим кримськими татарами. Цебула помилка Меджлісу. Кримські татари протестувалипроти проведення антизаконної сесії Верховної радиАРКрим, витіснили від будівлі проросійських активістів івзяли контроль над будівлею. Вони не повинні були по-годжуватися на її звільнення без передачі її охорони украї-нським військовим і виходити з урядових будівель, але по-годилися, бо демократичні і з доброю душею, повірили сло-ву кримських депутатів і народних депутатів з Києва,своїм співгромадянам, котрі… їх ненавиділи і не при-ховували цього з часу повернення цього народу на своюБатьківщину. Чи могли звільнити захоплені будівлі і чи бу-ло кому? Могли і було кому. Могли підігнати кілька танків зПеревального, могли вдарити авіацією з Бельбеку. Але непідігнали і не вдарили, хоча генерал-майор Ігор Воронче-нко пропонував задіяти для цього танки з його бригади бе-регової оборони ВМС України. Та цю пропозицію кри-мський прем’єр, лідер кримської організації партії Регіонів,А.Могильов відкинув і сам не організував оборони пів-острова, бо Могильов не Куніцин, вдавав, що чекає рішен-ня політичного, поки його не викинули з кабінету. Доче-калися, допоки посеред ночі озброєні терористи не захопи-ли урядові будівлі, а московські гості разом з терористами,яких на місці перетворили на "защітніков русскогонарода", силоміць не зібрали переляканих кримських депу-татів з усієї округи. І тоді дочекалися політичного рішення,яке, нехтуючи всіма законами, міжнародними і украї-нсько-російськими договорами і угодами, проголосило

20

"незалежність" Криму і Севастополя від України. Вдивляю-чись у ці події, бачимо стару імперську російську логіку, заякою вгадується план Леніна – Троцького 1917 року з при-душення української незалежності.

"19 и 21 марта 1918 г. провозглашается создание Тавриче-ской советской социалистической республики (ТССР, Рес-публика Тавриды). Было заявлено о принадлежности Чер-номорского флота провозглашенной республике, избран ееруководящий орган – Совнарком (СНК) ТССР, которыйвозглавил присланный из центра (Москви - М.М.) политра-ботник – А. Слуцкий". (Гавен Ю. Конструирование времен-ного ЦИКа Советов. Симферополь, 1933).

Наступного після початку висадки російських десант-ників дня на вулицях Севастополя з’явилися озброєні пішіпатрулі: йшли рядком троє військових, середній з ручнимкулеметом наперевіс, по сторонах від нього – з автоматамина грудях. Йдуть посеред вулиці, лиця - в балаклавах, ли-ше очі тільки визиркують з прорізів зеленої шмати. Ме-шканці міста прагнуть не потрапляти їм на очі і не перети-натися з ними на вулицях, обходять стороною. Новоявленіпатрульні військових звань і емблем свого війська немають. Ідуть відкрито як справжні терористи. Біля за-блокованого сепаратистами і козаками штабу ВМС, йоготеж уже з усіх сторін патрулюють подібні патрулі, піді-йшов до одного з таких і зірвав з лиця тканину. Побачивлице з розкосими очима – бурят чи-то калмик – пред-ставник якогось сибірського народу.

Що ви тут робите, хто ви такі і за яким правом ходитевулицями міста з бойовою зброєю?

У нас пріказ защіщать вас от фашістов, в Украінє хунтапєрєворот сдєлала, - почув у відповідь.

Цей десантник відповідав мені скороговоркою, звеликим акцентом і завчено, видно, тренувалися добре тадовго.

Де ви бачили тут фашистів?Оні єсть, Правий сектор тожє єсть. Счас убєжалі, спрята-

лісь гдє-то, потому, что ми єсть.

21

Все знайоме. Подібне у нашій історії вже було, і булоне раз. Тисячу років тому назад із сходу в Україну уві-рвалася орда з такими ж розкосими очима. Тільки тодівона прибула на конях і верблюдах, з луками і шаблями.Сьогодні з тих же країв та ж орда прибула до нас десант-ними кораблями з бронетехнікою, кулеметами, гарматамиі системами залпового вогню. Під гаслами спільної віри ібратства захоплювали колись і Запоріжську Січ. Так вали-ли УНР. Так намагалися вкрасти Крим під час кризинавколо острова Тузла. Та, попри наші намагання засвоїтиуроки історії, домогтися притомності власть імущих, ви-сновків в урядових кабінетах України не бажали зробили.Там забули про Всеукраїнський референдум 1991 року імарили дружбою та братством слов’янських народів.

Так просто втрачається державність. Напрочудпросто і швидко Україна втратила Севастополь і Крим. Ами так важко боролись за Україну в Криму, за на-ціональний флот в Чорному морі протягом двох десятиліть,а втратили їх за день. Хай будуть благословенні ті мої по-братими, які вже відійшли у вічність і не бачать краху на-ших зусиль, нашої боротьби, цієї ганьби. Всього кількати-сячна зарані оплачена юрба безбатченків-емігрантів вирі-шила державну долю майже трьох мільйонів мешканцівКриму. Міліція і Служба безпеки України в ситуацію невмішувалися. Для них це був "демократичний" виявнароду. Для них колабораціонізм і демократія зрівнялися впоняттях, бо вони вже давно поголовно стали кола-борантами, перевертнями і зрадниками українськогонароду, від якого себе відрікали мовою, звичаями і тради-ціями, історичним минулим. Свобода і незалежність дляних давно стали лайливими словами, бо свободу своювласну вони давно проміняли на російський рубль і трико-лор. Начальник УМВС в м. Севастополі Олександр Гонча-ров замість арешту заявив сепаратистам, щосевастопольська міліція "злочинні накази з Києва викону-вати не буде" і у зміні прапора злочину не побачив. Отже,йде захоплення території України без оголошення війни,через зраду тих, хто мав би територіальну цілісність і без-пеку України захищати навіть ціною свого життя. Після

22

мітингу з приміщень Севастопольської міської проку-ратури, Служби безпеки України та управління МВСУкраїни спокійно і байдуже спустили Державні прапориУкраїни. Для цих силовиків запропоновані прибулимиросіянами нові високі посади, значне підвищення грошо-вого забезпечення і нові пільги переважили честь ігідність, людську і професіональну.

Масову зраду перетворювали на подвиг, у народі зцього приводу говорять: "зрада на світі настала". ВідносноУкраїни зрада "братського російського народу" українцівнастала відразу після оголошення її незалежності. Її, зраду,відразу закомуфлювали під "флотську проблему", під"демократичне волевиявлення кожного". До флотської про-блеми легко і швидко прив’язали газову трубу, економіку іекономічні відносини. Вийшла флотська політекономія,підкріплена гарматами головного калібру кораблів флотута ще Придністровською проблемою. І заговорювали "ві-ковічним братерством", "братством по зброї", єдинимнародом, вірою та іншими слов’янофільськими об-гортками. А в душі ненавиділи. А ми, серцем щирі і душеюдобрі, роззброювалися, трясучими руками, з постійноюоглядкою на схід будували державу і постійно били поруках своїх моряків - якби не ви з своїм флотом, не було бу нас проблем з Росією!, очікуйте політичного рішення! Несмійте противитися діям братського флоту, не раз грізноповторювалося з столиці, коли дружба з тим флотом для

нормальних людейвже ставала заду-шливою. І образли-вою, бо нас по-стійно виставлялидругим сортом. Ітак зводили украї-нську державудемократичною,миролюбною і без-силою, першими у

23

1.03. 2014. Колона російського десанту на кримських дорогах

світі зводили свою оборону роззброюючись без видимих уцьому границь.

Колони окупаційної бронетехніки, заповнені десантомспецназу і морської піхоти, поповнені місцевою "само-обороною", кубанськими і донськими козачками розгалу-жуються кримськими дорогами, оминаючи кримськотата-рські поселення, відзначали свій маршрут російськимитриколорами над органами місцевої влади. Оточенівійськами татарські села ще тримаються українськогопрапора, до них бояться заходити навіть чеченці. Адесантні кораблі РФ щодня вивантажують і вивантажуютьзакамуфльовані війська, транспортні літаки і бойові гелі-коптери з російських аеродромів уже без ліку прямують вКачу, Гвардійське і Сімферополь. Для Криму ця ситуаціятеж не є новою. Якби ми вчились так як треба…

"Описание падения крымских городов носит характерсовершенно однообразный: "К городу подходили военныесуда…пушки наводились на центральную часть города.Матросы сходили отрядами на берег; …а затем, пополнивсвои кадры темными, преступными элементами из мест-ных жителей, организовывали большевицкую власть". (Де-никин А.И. Очерки русской смуты – т.3. Белое движение иборьба Добровольческой армии. – М.: Айрис-пресс, 2006).

Антона Денікіна в сучасній Росії цінують, йогоурочисто перепоховали в Москві, його методи боротьби з"нєзалєжнікамі" вивчені, взяті до виконання і доповненісучасними можливостями і технологіями. Дивлячись нарух через Севастополь колон російських військ і рі-зноманітної бойової техніки стало ясно, чого так вперторосіяни домагалися вивести колись сформований намибатальйон морської піхоти ВМС України подальше відСевастополя та стоянок десантних кораблів. Ми це колисьпередбачали, бо за час доставки нашого батальйону додесантних кораблів в Севастополі чи Новоозерному йогоможна було десять разів по дорозі знищити, але після, ні,не заміни, а брутального усунення від посади командувача

24

Володимира Безкоровайного і більшості офіцерів штабуВМС на суворе з міноборони України "Цить! Виконувати!"заперечень вже не було. Штаб ВМС свій батальйон вивівдо Феодосії, а полк морської піхоти ЧФ у Севастополі тутже перетворився в бригаду з штатом військового часу.Чим ВМС могли перегородити дорогу російським колонаму Севастополі? А нічим, п’ять зламаних бронетранспорте-рів у штабі ВМС, як і академія, ліцей та навчальний центр,не були тією силою українського флоту, яка спроможнастати озброєним до зубів окупантам на заваді. І це орга-нізатори анексії розуміли і діяли нахабно, знали, що проти-стояти їм тут нічим і нікому.

2Ми, відкинувши геть уроки історії, свою державну

недосвідченість намагалися компенсувати нашим щиримсерцем, думали, що наші сусіди допоможуть нам у важкугодину, що наша довіра, наша спільна віра конвертуєтьсянам взаємністю і повагою, і у останні роки завели на флотівиключно московську церкву, відсторонюючи від флотукиївську, якій у Севастополі так і не дали відповідногоприміщення. І московська церква виправдала московськудовіру і виконала свою головну функцію їхньої ідеологічноїструктури – нейтралізація спротиву окупації через лицемі-рне використання посилань на євангельські моральні при-писи та поширення братолюбства і миролюбивої демагогії.З початком анексії на ниві "гріховності братовбивчоївійни" та пролиття братської крові працювали не лишесевастопольські і кримські священики, для їх підтримкиприїхали "святі отці" в рясах навіть з Почаївськогомонастиря, з Тернопільщини. Вкупі з ідеологічнимструктурами ЧФ і міста вони розмили у кримчан почуттяБатьківщини, яка з появою в Криму "зелених чоловічків"почала стискатися до розмірів Кримського півострова.

Кольори російського прапора швидко і впевненозаливали карту Криму. Події нагадували 1941 рік, згадала-ся відома книга учасника ІІ Світової війни Васілія Субботі-на "Как кончаются войны", прочитана недавно. Не знаю,чи брали цю книгу спогадів ветерана війни українські

25

військові чини і аналітики до уваги, чи ні, але багато чогоз написаного старим танкістом, який пройшов дорогамивійни з першого до її останнього дня, мовби віддзеркали-лося в кримських подіях 2014 року.

Васілій Субботін. "1941 год …никто еще не верил, чтоначалась война. Замполиты повторяли одно слово: "Про-вокация". …Как мы догадывались, никакой связи с коман-дованием и никаких приказов не было".

Чи не повторилося подібне у 2014-му в Криму? Чомуздали Крим і відступили з півострова без бою? У дні, колиросійський спецназ з кубанськими козаками вже топталиукраїнську землю, вже оточували українські військові ча-стини набатом звучало і ширилося як заклинання "Не під-даватися на провокації!". І це твердили не тількизамполіти. Вищі державні урядовці, група народних депу-татів, що прибула до Криму, екс-міністр оборони генералармії України О. Кузьмук закликали не піддаватися напровокації, і самі чимдуж скоріше покинули півострів,подальше від зони конфлікту. Місцева влада не те щобиперечити окупантам, активно сприяла своїй ліквідації, від-рікшись одночасно присяги державних службовців, своїхвиборців і передвиборчих програм, притаїлася, вичікуючи,коли вже впаде Україна остаточно. Командири украї-нських військових частин плани протидії терористичнимзагрозам і захопленню військових частин не за-стосовували, у вищі степені готовності війська не пере-водили і взагалі їх командирського офіцерського мобілі-зуючого голосу на захист Криму чути не було.

Васілій Субботін. "Был день, когда мы с немцами шлирядом. В одном направлении — на восток. Они шли по па-раллельной с нами дороге. Иногда можно было их видеть.Пехота двигалась колоннами. Много солдат ехало в маши-нах, впереди и сзади мотоциклисты. Отдельно — танки…Так они и прошли. На нас не обратили внимания. То естьпонимали, убедились, что воевать, стрелять в них мы небудем".

26

У лютому-березні 2014-го року спільними колонамиукраїнські військовослужбовці з російськими Кримом неходили, проте роками, до анексії Криму включно,паралельними колонами ходили на спільних парадах навсіх державних святах. Браталися і запевняли одні однихпро незламність і вічність спільних бойових традицій іісторії. Для цього у Севастополі навіть створили Військово-морський музей України – філію Національного військово-історичного музею міністерства оборони України, якийпрославляв історію російського флоту значно краще, чиммузей самого російського Чорноморського флоту. Тому підчас інтервенції в Крим росіяни, як і німці влітку 1941-го,були впевнені, що українські військові "брати" у нихстріляти не будуть, а будуть складати зброю і здаватися. Вім'я вихованого у них "флотського побратимства". Тому,відчували себе господарями ситуації, ходили до за-блокованих ними ж українських військових частин поми-тися в баню, столуватися, погомоніти-перемовитися, ходи-ли разом в кафе, вільно заходили агітувати зрадити прися-зі і скласти, вірніше, передати їм вже складену українцямив арсенали і погреба зброю. Появився у Військово-Морських силах України і свій "генерал Власов" – першим,щойно отримавши призначення, зрадив військовій прися-зі і своєму народу командувач Військово-Морських сил ЗСУкраїни контр-адмірал Денис Березовський.

Зрада Березовського впала вже на засіяну відступни-цтвом кримську ниву. Кримський півострів всі рокинезалежності засівався держаними чиновниками, керівни-ками силових структур, які принципово і показово від-городжували себе від української національної ідеї, відпроблем кримських татар, вони ж створювали і нестерпніумови для бізнесу проукраїнськи налаштованим підприєм-цям. Російський сепаратизм не вважався в Криму чимосьантидержавним, а виявом демократії і свободи слова, всімна місцях належало не створювати перешкод для організа-цій Русского міра, це носило назву "не давати підстав дляпровокацій". Начальник головного управління виховноїроботи Генштабу ЗС України, навіть було прислав теле-граму на ТРК ВМС "Бриз", якою, в протиріч ліцензійних

27

завдань, вимагав вести половину часу мовленняросійською мовою та щоденно і спільно з російськими жу-рналістами готувати спеціальні передачі дляЧорноморського флоту РФ. З іншої сторони, у військовихвимагали завжди і по любому випадку чекати "політичногорішення", команди з Києва по любому приводу, позбавлялибудь якої ініціативи на місцях. А якщо така команда непоступала, то сидіти і не ворушитися. ВМС України булозаборонено вести контроль за діями російського флоту вКриму. За ініціативу, яка була не узгоджена з Києвом іМосквою, суворо карали. Ото вирішив було командувачВМС адмірал Ігор Тенюх попри позицію ЧФ РФ встановитиу Севастополі пам’ятник гетьману Сагайдачному, а до 90-річчя українізації Чорноморського флоту у 1918 роцівстановити на Графській пристані пам’ятну дошку, то жне лише російські організації з депутатами міськради по-звірячому зірвали з стіни і втопили у бухті дошку – твірмистецтва, а й військова прокуратура ВМС України "заперевищення повноважень" відкрила проти командувачаВМС кілька карних справ. За проукраїнські позиції, зачленство у Спілці офіцерів України, чи "Просвіті" офіцерівзвинувачували в націоналізмі, обмежували кар’єрний ріст іпросування по службі, усували з посад і відправляли взапас. Така ситуація на українському флоті почала форму-ватися відразу після завершення розподілу Чорноморсько-го флоту і зміни командування флотом. З року в рік йшлоприниження власного флоту і вихваляння флоту російсько-го, його історії і традицій, "вікового слов'янськогобратства". "Головним у Севастополі був, є і будеЧорноморський флот" – не раз заявляв з екрана телевізораі на нарадах голова Севастопольської держадміністрації В.Яцуба. Власних військових традицій і героїв боротьби заволю свого народу цуралися, з бойової підготовки вими-валася національна складова. У ВМС України, як і в іншихсилових структурах, героїв позичали у сусідів, на поразкахвчились перемагати. Проголошували євроатлантичнийкурс, а на всіх практичних навчаннях вчилися воювати зворогом у спілці з "братським" російським флотом і очіку-вали агресії з тієї ж сторони, до якої нібито стриміли. Ни-

28

шком виховувалася подвійна свідомість і мораль, що є ні-чим іншим як передвісниками зради. У військових моря-ків України більше вимагали дружити з флотомросійським, чим зміцнювати власну бойову готовність.Доходило до вповні абсурдних висновків, коли міністрамиоборони Гриценком, Єхануровим, Єжелем, Саламатіним іЛєбєдєвим проголошувалося, що гарантом безпеки нашогофлоту виступає флот "братньої Росії" та, що "Україна ніко-ли воювати не буде". На службу обороноздатності постави-ли "братство флотів", бойову готовність замінила дружба.Флотська служба стала виглядати хорошою приємною і безособливих клопотів роботою. Ситуація постійної зміни ку-рсу державного поступу, безвідповідальних реформ вумовах, коли гарантії безпеки покладалися не на власніЗбройні Сили, а на сусіда, коли влада втрачала інстинктсамозбереження роздвоювало свідомість захисників Вітчи-зни. Ідеологія "братства двох флотів" позбавляла їх на-ціонального ґрунту, а постійне стримування у рішенняхвиховувало в офіцерському середовищі ситуацію на-ціонального інфантилізму, службової безвідповідальності,яка у час військової агресії і загрози життю деморалі-зувала їх свідомість, дії і поступки. Відбувалася прихованаморально-психологічна інтоксикація духовної складовоїзахисників Батьківщини.

Васілій Субботін. "Они боялись не немцев, а …отдать ка-кой-нибудь приказ самостоятельно, без приказа сверху.Никто не осмелился взять на себя ответственность иорганизовать на каком-нибудь рубеже оборону. Простоотступал. …. Никакой приказ, если он и был, ни до кого недоходил. А самостоятельно, без приказа, командиры боя-лись хоть что-то сделать. И миллионы солдат отступа-ли без боя".

Вражаючі паралелі 2014 року з роком 1941-м! В 2014році теж ніхто з українських військових не боявсяросійських "зелених" і "ввічливих чоловічків", донських чикубанських казаков, перемішаних з місцевими сепарати-стами. Більше, чим втратити Батьківщину, боялися підня-

29

ти руку на "братів по зброї", офіційних гарантів їх безпеки.Хоч наказ застосувати зброю при спробі захопленнякораблів чи військових частин був, на нього не зверталиуваги, вимагали якихось додаткових. Так ніхто і не осміли-вся взяти на себе оборону Кримського півострова чи під-няти сигнал "Помираю, але не здаюся!". І це мало підсобою цілий ряд причин. До 2014 року весь процесвійськової підготовки підготував командний складЗбройних Сил України в Криму до такої межі, коли вониопасалися проявляти ініціативу та брати на себе відповід-альність більше чим страху втратити Батьківщину. У часзагрози їх командирську волю і офіцерську честь підпоряд-кував інстинкт самозбереження і матеріальної вигоди тазаохотив до зради, яка вже їм виглядала продовженнямпровізорного братства "слов’янських народів і флотів". В"Положенні про корабельну службу" була старанно обі-йдена можливість захоплення і блокади кораблів чужинця-ми, (а вони з неприхованою неприязню стояли поруч) увласних бухтах, збройна оборона передбачалася лише увідкритому морі чи іноземних портах, а спуск свогопрапора і здача кораблів без бою у власній бухті не ви-значалися військовим злочином. Тому із-за відсутності на-ціональної основи в духовності, спуск з щогл власних фло-тських прапорів і підняття замість них російських про-тесту вже не викликав, про збройний опір годі було думатибо їх атрофована свідомість спокійно відносилася до про-голошення національних кольорів "бандерофашистськоюсимволікою".

Тривале виховання рабської психології, психології несамостійного воїна-захисника свого народу, а другорядно-го військового, залежного від волі не закону, а від програмполітичних партій і місцевих вельмож, проявило своїруйнівні результати. Саме тому і у міністерстві оборониУкраїни, і на місцях у військах байдуже реагували на від-верті і неприховані намагання російського новітньої елітивідродити спочилу в бозі імперію, і. найперше, за рахунокУкраїни. А відновлення імперії – то свята для Росії річ. Я імої колеги, котрі пройшли горнило розподілу флоту, цезнали, тому їх першими відправили в запас і відставку, бо

30

вони не сприймали російського впливу і протистояли ідео-логічному натиску, вміли відділити правду від вимислів,лжі і облуди. Тому лінія ідеологічного протиборства, лініяфронту пройшла не землею, а через флотські душі і серця.Вона прийняла вимір морально-психологічний і у кожногостав свій фронт, особистий вибір: боротися чи зрадитинароду, державі, країні…

Ми йшли до Європи, до європейських стандартівчерез ідеологію "слов'янського братства" і "братів по зброї",а прийшли до анексії і окупації власної землі, до захоплен-ня "братами по зброї" бойового ядра нашого флоту. Цесталося тому, що постійно ігнорували застереженнядревніх римлян: "небезпечно користуватися привілеямиримського громадянина і одночасно дружити зварварами".

3

Президент Російської Федерації Володимир Путін зекранів телевізора, на різних зустрічах в Європі заявляє,що в Криму російських військ немає, що то там лише сама"кримська самооборона" борониться від київської "хунти" іМайдану. Він, мовляв, до кримських подій відношення, немає. В Європі схилялися до думки цьому вірити.

Так сталося, що моя дружина на запрошення своєїподружки юності, лікарки за професією, ще до анексіїКриму поїхала на профілактичне обстеження до її клінікив Краснодар, на Кубань. Поїхала, коли в Севастополі булоще мирно і більш-менш спокійно. Прийшов час повертати-ся, а рейси автобусів відмінено, переправа через Керче-нську протоку закрита. Я їй дзвоню, щоб оставалася, бопереправитися на кримський берег вже нічим, ситуація уСевастополі стала напруженою і українські прикордонни-ки закрили Керченський порт, рейси автобусів через Ке-рченську протоку відмінені.

Переправу прикордонники закрили тільки-но поро-мом Керченського порту доставили з кубанського берегапершу незадекларовану російську бронетехніку з спец-назом, який проігнорував, силою уникнув українського

31

прикордонного контролю і нагло вийшов на кримський бе-рег. У відповідь на відвертий бандитизм українські при-кордонники закрили порт. Закрити то закрили, але ненадовго. Та яка там сила у прикордонників? Два десяткачоловік, з яких половина жінки. Як стемніло, в порт при-був загін морської піхоти Чорноморського флоту і зайнявКерченський порт, грубо видворивши звідти працівниківукраїнської митниці і самих прикордонників. І відкривпорт та поновив рух поромів через протоку. У той же часукраїнський батальйон морської піхоти почали пікетуватикілька десятків місцевих і прибулих раніше з Кубанікозаків і виставили їм вимогу скласти зброю. Українськівласники чорних беретів стали розмірковувати, що у нихнемає розпоряджень боронити Крим, нема ніяких наказів,а у банді, що закрила їм ворота і блокує виїзд в місто, вгле-діли не терористів, а "сусідів" з сусіднього під'їзду - як зними воювати? То ж під ці роздуми росіяни швиденькоприбрали Керченський порт і саме місто Керч до своїх рук.І ніхто їм в цьому не перечив.

Через добу відновили рейси автобусів Краснодар-Севастополь. Дружина придбала квиток. Автобус на трасіКраснодар – Слов’янськ – Темрюк – порт Кавказ їде у суці-льній колоні військової техніки, яку тягнуть і волочуть допереправи. За словами дружини, завантажені військови-ми Урали тягнули різні гармати, на трейлерах везлисамохідні гармати і танки, їхали системи залпового вогню ірізна забрезентована техніка.

В порту Кавказ перед посадкою на пором товплятьсякубанські козаки, кажуть, сміючись, що їдуть в Крим "угості" захищати своїх, православних, від "нациків і фаши-стів". І готували їх для цього вже давненько, кожна стани-ця віддавна знає де знаходяться "нацики" і кого має відних захищати. Майже з кожної станиці виряджаютьсякозачі сотні "захищати" Крим. Козачки плачуть, стараю-ться не пускати своїх чоловіків до Криму, які вони козаки?А їм у відповідь показують списки записів у козацтво щешкільних часів. Значить козаки. Он і маршрутний автобус"Старотитарівська – Темрюк", заповнений кубанськимикозаками, намагається перебратися в Крим, оминувши

32

сам Темрюк, появився на кримських дорогах. Поряд ку-банська козачка-продавщиця магазину лається, що в Ке-рчі відключили українські телеканали, які вона любила ди-витися на кубанській стороні.

На кримському березі стоїть група озброєних і екіпі-рованих для бою російських вояків, без будь-яких відзнак,кучкуються і палять цигарки. Більшість з них є пред-ставниками сибірських народів. Кілька севастопольськихжінок накинулося на них:Ви чого сюди прийшли, що тут робите? Що вам тут треба,

хто вас сюди звав?Ми прішлі вас защіщать от бандеровцев і фашістов. Кіє-

вская хунта іх в Крім пріслала, говорить один. Другий, бурят, добавляє:Ми прішлі защіщать православних в Кріму. А ви то самі православні? Нас не треба захищати, нам ні-

хто, крім вас, не загрожує, і ми вас не звали. Заби-райтесь на свій берег.

Мовчать, затим рекомендують жінкам менше "бо-лтать" і закрити рота. Бо у них є наказ "защіщать". Абронетехніка, артилерія, танки, вантажні автомобілі "ви-зволителів" вивантажуються з поромів і, натужно ревучидвигунами, виходять на кримські дороги. І так щодня про-тягом березня місяця…

4

Громадську ситуацію і свідомість мешканцівСевастополя в роки незалежності України формували мі-тинги у центрі міста на площі Нахімова. З перших днівнезалежності України і включно до 2010 року пріоритетомв їх формуванні володіли комуністи з прогресивнимисоціалістами. З приходом до влади партії Регіонів їхрейтинг різко упав і ця почесна місія збурення свідомостісевастопольців перейшла до коаліції регіоналів з Союзомсовєтських офіцерів, казаков і Русского блоку. З листопада2013 року вони стали проводити мітинги регулярно, май-же щотижня, і вони широко та усестороннє висвітлювали-ся місцевими ЗМІ. Офіційно їх проводили різні

33

проросійські організації і з сторони виглядали вони сти-хійними і не надто чисельними. З початком протестівукраїнців у Києві проти режиму Януковича і, особливо зпочатком Майдану і Революції Гідності, у Севастополі мі-тинговий рух став набирати промовистої організованостіне лише проти Майдану, а й проти української держави тапроголошував курс відриву від України. Виразно про-глядалося, що цей антидержавний рух узгоджений зміською владою та з народним депутатом України Вади-мом Колісниченком і отримує їх повну підтримку – такмісцева влада демонструвала свою автономність від Киє-ва. Частенько серед організаторів появлявся і суднобуді-вний олігарх, нардеп Вадим Новинський. Первісне головнегасло "Фашізм нє пройдьот" змінили на "Наша родіна Рос-сія!". За ними на перший план вийшли вже відверто се-паратистські і фашистські гасла: "Севастополь – ето Росія"і "Гдє ми – там Россія!". Місцева влада і силові структуримовчали і не реагували. Розпочався розгул сепаратизму підвиглядом демократії, яка перетворилася у анархію і заля-кування більшості мешканців Севастополя. Українців вжеототожнювали з ворогами.

Там, на площі Нахімова, після Нового 2014 року бувзапущений маховик ненависті до України, зради України,антиукраїнської злоби, страху, зомбування всіх і всюди танищення всього українського. Севастополь став першиммістом України, що зламало проголошені гасла миру,дружби і братства, продемонструвало відкритий се-паратизм і колабораціонізм, містом, яке відкрило в Україністорінку зради, ескалації жорстокості, насилля і терору,давши тим приклад сепаратизму і зради іншим регіонамкраїни. Російсько-українська війна прийшла в Українучерез Севастополь за старими рецептами.

"Во время вчерашней демонстрации, на митингах не-которые ораторы произносили речи о необходимостинемедленно начать социальную революцию. …Чем могуткончиться такие призывы? Известно, чем. И уже вчера,под влиянием этих речей, в некоторых слоях народа, в го-роде и на Корабельной слободке говорилось о том, что

34

надо устроить "Варфоломеевскую ночь", резать буржуеви т.д.". (1917 р., 28 жовтня. Газета "РеволюционныйСевастополь")

1917 рік. У ніч з 16 на 17 грудня більшовики орга-нізували у Севастополі першу широкомасштабну кровавурізанину, яка увійшла у історію як перша "Варфоломії-вська ніч", після чого, розігнавши міську Думу, силоюзахопили владу у місті. (М. Мамчак. Народження"Крассного флота". Севастополь, 2012)

"Грозными речами шумели митинги. Более ужасныхминут Севастополь не переживал. Пред этим шествиемторжествующего убийцы, пред этими радостно громкимизвуками победных маршей померкли ужасы ночи и заглох-ли выстрелы расстрелов, ибо здесь всенародно как бы уза-конялось то, что было совершено 12 часов назад. От-нималось последнее утешение, что то злое дело было сде-лано кучкой преступников". (А. Каппа. Ночь ужасов.Крымский вестник. 1919)

Проведенню мітингів передувала відповідна підго-товка севастопольського суспільства. І не лише місцевимителе- і радіоканалами чи газетами. Було підключено великукількість проплачених пропагандистів. На базарах, угромадському транспорті, якими користуються найпершеветерани і пенсіонери, появилися свідки і "кондуктори",

які щойноповернулися зЛьвова, затимз Майдану, ібачили навласні очі яктамтешні на-цики, Правийсектор б’ютьбітами по голо-ві людей, якіне вміють

35

Лютий, 2014. Відправлення севастопольських "тітушок" до Києва

правильно привітатися "Слава Україні!" чи не знають"бандерівської" відповіді на таке привітання. Насевастопольських мітингах можна було розгледіти всі ідео-логічні технології "русского міра", побачити і почути тота-льну брехню, лицемірство ораторів, антураж і ефектніемоційні прийоми у найкращих совкових традиціях. Чоговарта була урочиста зустріч з хлібом-сіллю на мітингусевастопольського "Беркуту", який побитим втік з Май-дану, чи розповідь як мешканці одного села на Черкащиніне пропустили, побили і підпалили автобусисевастопольських тітушок, яких було урочисто спровадилидля придушення київського Майдану. Або розповідь просевастопольську "солдатську матір", провокаторку, якадесь там, у лісі під Києвом, тримає оборону від бандерівціві Правого сектору, здійняли максимальні емоції у тисячветеранів флоту і пенсіонерів міста-героя. "Вбивають! При-шліть за мною вертольот!", надривно репетувала в телефонопереточна "солдатська мама". Та через добу повернуласяназемним транспортом і живою-здоровою.

36

За класичними законами радянської комуністичноїтехнології вибудовувався мітинг 26 січня. Цей мітингпровели у противагу мітингу заявленому щойно створеним

севастопольський Майданом, який надзвичайно перелякавдержавну адміністрацію і особисто її голову ВолодимираЯцубу. Проукраїнський мітинг заборонили судом, судовийвиконавець зачитав постанову апеляційного суду:заборонити заради спокою і злагоди у місті. На площіНахімова терміново зібрали російську громаду і розпочаликонцерт співаки з ансамблю ВМС України. Просвітян і мо-лодь з прапорами Євросоюзу, які все таки зібралися назаявлений ними захід, визнали такими, що "заважалипроведенню концерту", оточили трійним кільцем і так, підпрокльони російських активістів, силою витіснили з Май-дану. Говорити щось, пояснювати, не кажучи вже проякусь дискусію, стало неможливо. Проросійські мітингарі восновному працівники і службовці з Чорноморського фло-ту, немало серед них перевдягнених у цивільневійськовослужбовців, у тому числі і з спортивної роти – всізарані підготовлені і проплачені. Всі мобілізовані на боро-

37

Лютий, 2014. Оточений міліцією і русскім блокомСевастопольський Майдан

тьбу з "українським бандерофашизмом". Погрози прихи-льникам України сиплються одна за другою:

Майдан – американська авантюра. Долой майданутих!В Києві підняли голову фашисти, гади! Повозитися зними треба буде ґрунтовно, - звучить загрозливо відоратора з мікрофоном. Київська хунта рветься до влади. Ще не задушені всамозародиші ці фашиствуючі молодчики, що почулизапах влади і крові, самі вже не зупиняться!Тільки не треба розслаблюватися, все лише починає-ться. Сила, яка їх поборе, повинна бути достатньо міц-ною, і жорстокою… Фашисти мають втямити, що боро-тьба з ними буде вестися з метою їх повного знищення,- звучить вже застерігаючи страшно для не "ісконнорусскіх".Майдануті хочуть завести в Севастополі базу НАТО! Недозволимо!Але українці не дуже-то і злякалися, дехто вирішив

донести і до цієї зондованої російськими грішми і пропага-ндою юрби зерно правди про Майдан, і проти кого ви-ступають севастопольські українці. З гучномовцем в рукахдо російських мітингарів звернулися депутат міської радиВасиль Зеленчук і координатор севастопольського Май-дану Віктор Неганов. Натовп накинулася на них як назатятих ворогів, розтерзати їх завадила міліція.

На протязі двадцяти років влада комуністів і ре-гіоналів грабує вас, - кричить у гучномовець ВасильЗеленчук. - Вони розграбували і здали на металобрухтнаші заводи, позбавили робочих місць… Я хочу, щобми були вільні від бандитської влади… Ви захищаєтезлодіїв і бандитів… Та говорити Зеленчуку не дають. На площі стоїть

ґвалт, свист і вереск.Ти бандера!, іуда!, урод! Зеленчук свінья! Пошол вон,хохол! Пошол вон, свінья! Вон до Львова! Провалівай отсю-да! Севастополь, Крим нє для хохлов!В поход на Львов і Кієв! Здєсь Россія! Россія! Гдє ми - тамРоссія!

38

Натовп галасує, перекрикуючи гучномовець. Ніхто нехоче чути іншого слова, про дискусію не йдеться зовсім,лише завчене "Росія!" несеться над площею Нахімова. УЗеленчука і Неганова полетіли яйця і інші предмети, поча-лася бійка, Неганова повалили на землю. Міліція робитьвид, що стримує натиск роз’юшеної юрби.

1918 рік, лю-тий. Севастополь."На Графской при-стани кто ликовал,кто трепетал отстраха. Но голосправды все-таки про-звучал. …С балконаговорят комиссарыказенные речи, сво-дящиеся к одному –"бей буржуев". Новот выходит мат-рос… и обращает-ся к многотысячнойтолпе. Сначала егослушают со внима-

нием и спокойно, но потом его слова вызывают бурювозмущений. Этот маленький человек осмеливаетсясказать свирепым матросам правду в глаза, убийства онназывает убийствами, грабеж - грабежом... История со-хранила имя смельчака: Розенцвейг — стекольщик изСимферополя, призванный в годы войны на флот".(Александр Зарубин. Севастопольская трагедия).

Через кілька днів з трибуни наступного мітингу голо-ва севастопольської державної адміністрації ВолодимирЯцуба оголосив, що ідеї Майдану для мешканцівСевастополя не прийнятні, що місто-герой має свої незмін-ні святі високі ідеї, виборені героями у війнах, і ідеїкиївської "хунти", яка у Києві рветься до влади, тут непройдуть. Далі більше. Яцуба закликав севастопольців до

39

Майдан Нахімова. Побиттяукраїнського активіста Віктора Неганова

боротьби і терміново підвищити пильність, бо фашисти ібандерівці з Львова, напевно, вже їдуть до нас:Якщо побачите і почуєте, що дві-три людини стоять і

спілкуються українською мовою, знайте, що то єбандерівці. Негайно в’яжіть їх і ведіть в держ-адміністрацію. А ми там з ними будемо розбиратися.

Першим севастопольські казакі просто на вулиціперейняли і пов’язали полковника запасу ВМС Івана Шу-льгу, голову севастопольської організації "Україна-НАТО".За-тим впіймали пароха севастопольської греко-католи-цької громади отця Миколу Квича, обох запроторили добуцегарні. Просвітяни і молоді свободівці подалися їх ви-зволяти. Міліція змушена була їх випустити. Та цим пере-слідування отця не закінчилося, через тиждень йому вчи-нили провокацію. Новою поштою додому доставили паку-нок з гуманітарною допомогою, мовби з Канади. Ще неуспів отець посилку відкрити, як в квартиру вдерлисяказакі, відкрили пакунок і виявили в ньому… бронежиле-ти. Навіщо вони йому сам парох не знав. Знову отця Ми-колу без будь якого офіційного документу арештували іпосадили в камеру СІЗО. Знову пішла українська громадайого визволяти. Повернувся отець Микола додому, а на-ступного дня казакі вже ламають двері його квартири, авдома троє дітей і вагітна дружина. Прийшлося МиколуКвича з сім'єю з Севаcтополя евакуювати на материковуУкраїну. З початком бойових дій на Донбасі, отець Мико-ла подався капеланом на фронт.

Українська влада у Севастополі мовби спеціальнотривалий час руйнувала саму себе, сама розхитувала си-туацію в місті, своїми руками вибивала поміст, на якомустояла, та рубала сук, на якому сиділа. І водночас повали-лася на мітингу 23 лютого 2014 року. Всеохоплююча і з ви-гляду грізна влада партії Регіонів розсипалася як струхня-вілий пень від малесенького подуву політичного вітру, безнайменшого опору і всі колишні владці враз стали зрадо-філами і побігли запобігати ласки до нового господаря,який раптово винирнув на цьому ж мітингу 23 лютого.

40

Недарма ж до Севастополя прибув десантмосковських політтехнологів і думських депутатів. Вони інакреслили ціль і дію мотивів п’ятої колони і визначилияким чином мітинг вплине на процес зміни та сприйняттянової влади, на подальшу орієнтацію мешканців міста та,особливо, ВМС України. Головним захисним механізмомзмін була виставлена сила ЧФ, агресивність проросійськихорганізацій і нерішучість українських військовослу-жбовців. Українську громаду, як і мешканців Севастополяв цілому, у великий розрахунок не брали, їх ще раніше ло-калізувала сама українська влада. Все мав вирішуватимайдан Нахімова, уторована протягом двох десятиліть у

свідомістьсевастопольціввелич Росії будепереважнійбільшості городянздаватися швид-ким досягненнямвисокого рівняжиття ідобробуту, раємземним, якого немогли досягнутипри кволій украї-нській владі.

Вповні був задіяний і використаний закон політології, щорезультат отримується активною і ініціативною меншістю,а не пасивною більшістю населення міста.

Політтехнологи не помилилися. Як і сподівалися, мі-тинг "Просвіти" і кримських татар у першій половині дня23 лютого севастопольська влада і ВМС України проі-гнорували, народу там зібралося десь біля тисячі осіб. А осьу другій половині дня 23 лютого на майдані Нахімовадержавна адміністрація разом з депутатами міськради іпроросійськими силами зібрали більше 10 тисяч людей якіпідтримували все, що їм говорили з трибуни. На мітингумайоріли виключно російські прапори, було їх більше сот-ні. Тут вже лунало одне гасло "Росія!" і "Долой кієвскую ху-

41

Лютий 2014. Глава севастопольської МДА Володимир Яцуба наставляє російських

козаків на боротьбу з "бандерофашистами"

нту". Проголосували не підкорятися більше Києву і не пла-тити податки в українську казну. У цей час лідерипроросійських сил у боротьбі з фашизмом і "хунтою" ще бу-ли єдині з міськдержадміністрацією. Севастопольський"губернатор" Яцуба під схвальні вигуки юрби навіть заявивпро будівництво на в’їздах до Севастополя блокпостів і по-обіцяв ще підсобити відповідними матеріалами і технікою.Але далі неочікувано для нього лідер "Русского блоку"Басов з трибуни заявив:

Яцуба є ставленик київської хунти! Долой Яцубу! Ви-словлюємо йому недовіру і вимагаємо негайнопровести позачергову сесію міськради. Негайно і пря-мо зараз на мітингу!Недовіра! Фашіст! Вон Яцубу! Ганьба йому! Негайнопровести сесію!, - заревіла юрба. Організатор боротьби з фашизмом і "смотрящий"

Януковича у Севастополі Володимир Яцуба напоровся нате, що сам і організував. Намагаючись уберегтиСевастополь від впливу Майдану і Революції Гідності,через дискредитацію України і українців, через організа-цію боротьби з міфічними "бандерофашистами" віннамагався остатися при владі і стати цілком незалежнимвід Києва. Врешті, сформований ним ідеологічний шарм,як томагавк, зробив річний круг і таки впав на його голо-ву. Він зблід і став на коліна на трибуні:

Дорогі севастопольці. Я завжди був і є з вами. Нам щебагато треба зробити для міста. Ми разом з вами роз-почали боротьбу з фашизмом і хунтою…Вон! Брешеш! Фашіст! Недовіра!, - ревіла юрба. Ось тут і винирнула невідома раніше широкій

громадськості міста особа, яка тримала в своїх руках всіричаги управління підривом ситуації в Севастополі. Нимвиявився громадянин Росії, севастопольський підприємецьОлексій Чалий, власник севастопольської промисловоїгрупи "Тавріда Електрік", якого замість Яцуби тут жеобрали "народним мером".

Обраний нами мер міста має сформувати виконком,загони самооборони, продовжити сесію міської ради іуточнити можливість переходу міліції на нашу сторону

42

як озброєного загону, - сказав на мітингу місцевийадвокат Борис Колєсніков.

Після проголошення юрбою "народного мера" депу-тати-регіонали і комуністи міськради відразу втратили хочякусь орієнтацію і відповідальність перед державою інародом, перед своїми виборцями, почали діяти ситуати-вно, сприйняли рішення нових зверхників селективно і піддією московських мотиваторів з потворною відданістю,тут же, просто на вулиці, провели так звану "позачерговусесію міськради" і висловили недовіру своєму патрону і йо-го адміністрації. Депутатів, щоб голосували так, як требамотиваторам, взяли під охорону члени партії "Русскийблок" і севастопольські казакі. Далі учасники цього театруабсурду ініціювали створення місцевої "народної ради" зобранням її лідера, якому доручили керувати громадоюміста. Ним став той же Чалий.

Ми будемо захищати своє місто і не дозволимо нікомудиктувати нам умови, тим більше націоналістам, -заявив новоявлений "народний мер" Олексій Чалий.

Далі лідер партії "Русский блок" Геннадій Басов вжевтретє оголосив про створення силових загонів само-оборони з числа добровольців. На вулиці міста вийшлабронетехніка російського Чорноморського флоту. Під вечірз держаної адміністрації новоявлений "народний мер" Оле-ксій Чалий у компанії з головою міської ради Юрієм Дойні-ковим та лідерами Русского блока, Союза совєтських офі-церів і казаков спустили Державний прапор України і під-няли російський триколор. Заступника глави міста, якийзаявив про своє наступництво за посадою "подавшого увідставку" Володимира Яцуби, попід руки вивели зкабінету і випхнули на вулицю.

Ось так, трохи більше десяти тисяч людей на мітингузмінили долю більш ніж 410-тисячного міста. І повалилиукраїнську владу у Севастополі. Уроки історії за двадцятьтри роки її існування цю владу так нічого і не навчили.Якою вона була, таким і став її фінал.

5

43

За два десятиліття незалежності УкраїниСевастополь, хоч і мав особливий статус і являвся містомцентрального підпорядкування, та так і не став справдіукраїнським містом. Мені здавалося, що у часи УРСРСевастополь був більш українським, чим в часи незалеж-ності України – по крайній мірі тоді не було вираженої та-кої українофобії, відкрито не переслідувалося все украї-нське, у магазинах вільно продавалася українська літе-ратура і газети. З кожним роком незалежності флотськастолиця попри загальну ідеологію дружби і братстванародів та флотів ментально, культурно і ідейно все більшдистанціювалася від України. Результати Всеукраїнськогореферендуму 1 грудня 1991 року вже не згадувалися, зміських бібліотек газети і журнали з його результатами бу-ли видалені, мовби його і не проводилося. Та у столиціУкраїни цим не бентежилися. Лідери парламентськихпартій чи високі урядові чиновники, коли й приїжджалидо Севастополя помочити в морі ноги, з гумором називалисевастопольських українців "діаспорою в діаспорі" і вва-жали цей регіон не своїм "електоратом". Тож Севастопольрозвивався такою собі абсолютною культурною, гуманіта-рною і ідеологічною зросійщеною провінцією України, безнаявності тут яскравих лідерів. Якщо і появлялися подібні,вони тут же перебиралися до столиці і про Севастополь іВійськово-Морські сили України вже згадували досить рід-ко.

Менталітет севастопольців, як і в радянські часи,продовжував базуватися на славному минулому, тобто надвох героїчних оборонах міста. Оборони ці, хоч кожногоразу місто здавали ворогам, російською пропагандою буливдало трансформовані в немеркнучі подвиги моряківЧорноморського флоту, який жодного разу свою головнубазу і місто від ворожих посягань так і не врятував –завжди кидав їх на поталу ворогам. Символом цього герої-зму став пам’ятник затопленим кораблям. Та прикріпоразки до уваги не бралися, як і факт, що у Севастополікорінних севастопольців, які б проживали тут до ІІ Сві-тової війни і боронили місто, у місті майже не осталося. То-му громадську позицію у Севастополі визначали ідеологи

44

російського Чорноморського флоту і приїжджі, восновному відставні ветерани флоту, МВС, КДБ, проку-ратур та їх сім’ї. До них, а не до українських організацій,була прикута увага і любов місцевої влади. ВідродженняВійськово-Морських сил місцева влада сприйняла обереж-но, як прикре непорозуміння, весь час косячи око наМоскву і належної допомоги українським морякам ненадавала.

Крім того, у свідомість більшості севастопольців черезроки закритого, а тому відрізаного від загальноукраїнсько-го життя, міста, через його тривалу багаторічну режи-мність, було вмонтовано синдром російського "старшогобрата", який за роки незалежності України демонтувати неспромоглися, навпаки, підживлювали. Цим синдромом іхарактеризувалися відношення між ЧФ РФ і ВМС Українита з місцевою владою. Ніколи командувач ЧФ, завжди бу-дучи членом ЦК КПРС, не ходив до голови міста, лише го-лова міста до нього. Та й демонтувати синдром "старшогобрата" у місцевих чиновників і владців при відсутностідержавного патріотизму і порядності було неможливо, боякраз з інтегральним показником цих якостей громадяни-на у них були серйозні проблеми.

Севастопольці і моряки флоту у своїй масі спокійносприйняли проголошення незалежності України і у перева-жній більшості на всеукраїнському референдумі зробилисвій вибір на її користь. Однак сама українська владазробила все, щоб у скорому часі у місті витравити з сві-домості людей зроблений вибір. Севастополь по своємуфлотському характеру був містом консервативним і цевдало використали комуністи з російськими радикалами ірозпочали активно на цьому спекулювати. Змінити їх по-гляди могли лише вельми переконливі аргументи і об-ставини. А такими владою, підконтрольними нею ЗМІ татерміново створеними проросійськими організаціями ви-ставлявся один аргумент – Севастополь місто російськогофлоту і його слави. Мовляв, українці до Чорноморськогофлоту відношення не мають, тут флоту українського зроду-віку не було і славу його вони не кували. Тай флоту Украї-на ніколи не мала, бо й самої України ніколи не було. Ці

45

аргументи вбивалися в голови севастопольців починаючи здитячого садка і школи, не кажучи вже про галасливі мі-тинги, московську церкву та про регулярні програми теле-і радіопередач. Так севастопольці, люди серйозні і обереж-ні, поволі стали прихильниками московської антиукраї-нської авантюри. Севастополь став своєрідним на-ціонально-політичним барометром ситуації всього Криму ідо цього центральній владі варто було придивитися. Алевтішені позитивними результатами референдуму там незвертали на це належної уваги.

Московські технології забамбурювання людей, які по-ступово наближали зраду чи байдужість до долі країни, бу-ли різнобарвні. І випробовувалися практикою, яка була нечим іншим, як антиукраїнськими ідеологічними ідержавними провокаціями. Такі провокації розпочалися зспроби підняття російських Андрієвських прапорів накораблях і суднах тоді ще не поділеного Чорноморськогофлоту у 1992 році. Назначили навіть дату і підняли кількана допоміжних суднах. З приводу того як готувалася цяпровокація, як заставляли людей ті прапори піднімати, анепослушних саджали у залізні ящики суден для якірнихланцюгів, я написав невелику статтю у газеті "Флот Украї-ни". На Чорноморському флоті відреагували негайно,написали військовому прокурору ВМС України і ЧФ РФ ли-ста з вимогою притягнути мене до кримінальної відповід-альності за націоналізм і спробу розколоти військові коле-ктиви флоту. Мене викликають до прокуратури. Звертаю-ся до командувача ВМС України:

Підставте плече, я ж оприлюднив провокації протифлоту України. Проти України! Ви ж самі просили їхвиявляти.

Прокурору я дзвонити не можу. І не буду. Ми військовіі в політику не вмішуємося. Якщо ти правий на-справді, то в прокуратурі розберуться. Раз ти написавправду, немає чого хвилюватися. Іди й відповідай засвою роботу.Прийшов до прокурора. Генерал-майор юстиції

спільної на той час прокуратури ВМС України і

46

Чорноморського флоту (теж спільного України і РФ) сидитьпід портретом Леніна, в кутку кабінету розгорнутийчервоний прапор. Зустрів мене явно вороже.

Ти що там пишеш? Командування ЧФ на тебе намзаяву прислало. Тобі яке діло до прапорів? Маєш напи-сати у тій же газеті спростування, що все раніше напи-сане тобою в газеті неправда, інакше арештуємо.Я не буду нічого спростовувати. Розбирайтеся з тими,хто на суднах ладував людей у залізні ящики і орга-нізовував антидержавні провокації. Що? Не будеш? – визвірився на мене генерал-майор.Зараз заарештуємо тебе і зогниєш тут у наших під-валах. Ніхто й не знатиме де зітліють твої кості. Вже неодин такий герой тут сконав. І покликав двох офіцерів прокуратури, які стали

позаду мене в готовності мене в’язати. Один з них поклавмені руки на плечі. Я повів плечем, звільнився від чужихрук і встав з стільця:

Ну, я не відаю про героїв ваших підвалів, - відповідаю.– Займемося і цією темою. Пізніше. Але якщо черезгодину я не повернуся в орггрупу ВМС, то радіо"Свобода" запитає куда я подівся. Я їм повідомив поякій причині ви мене викликаєте.Сука! – побагровів флотський прокурор. - Тобі так цене минеться. Ми ще не раз з тобою поговоримо, а те-пер пиши пояснювальну і пішов геть! Марш звідси!На тому й розійшлися. Зустріч з військовим проку-

рором обійшлася мені лише нервовим напруженням ізапевнила в тому, що ця державна структура активно під-тримує не розбудову молодої країни, а прикриває їїнедругів і сепаратистів.

На той час у Севастополі лише одна газета "ФлотУкраїни", а в Криму "Кримська світлиця", обидві тижневи-ки, відстоювали інтереси держави, вони майже нефінансувалися і існували більше на шефську допомогу чимна державному утриманні. Будівництво нашого флотсько-го телерадіоцентру "Бриз" взагалі не фінансувалося і вінлише числився на папері. У той же час десятки іншихдержавних, комунальних і приватних ЗМІ на півострові не

47

сприймали права України на флот і незалежність держави,вели оголтілу антиукраїнську пропаганду – щодня зливанаклепів і брехні. Дійшло до того що міська теле-радіокомпанія транслювала рекламу продажі собак нафоні портрета заступника командувача ВМС України.Місто реготало, а у штабі ВМС звинуватили мене за відсут-ність відповідного контролю. А що тут вдієш, коли мене іна поріг не допускали до тієї телерадіокомпанії? Робити ні-чого, їду до Києва. До Чорновола. В'ячеслав Михайловичприйняв мене привітно, але спочатку збентежився:О, а я думав, що тут до мене приїхав командир баталь-

йону чи полку української морської піхоти. А ти, виявля-ється, журналіст…

Та, кажу, в Криму зараз не полки формують громадськуситуацію, наш телерадіоцентр чи газета зараз вартуютьбільше кількох полків морської піхоти. Бо йде боротьбаза душі людей, їх свідомість і сприймання нашої Украї-ни. Проти нас там день і ніч працює пропаганда, контр-пропаганда і спецпропаганда, а ми протиставити цьомупоки нічого не можемо. Доки це буде продовжуватися?

Все це, про що ти говориш, є рудименти радянської си-стеми, яку ми демонтуємо. У нас, в Україні, цього всьогоне може бути в принципі.

У Севастополі ці рудименти лише зміцнюються.Громадська ситуація складається явно не на нашукористь. Тому я до вас і приїхав.

Це тимчасово. У вас відчувається радянська ідеологія,методи і традиції. Ми ж будуємо демократичну державуі тільки нашою правдою ми все це переможемо. Я вКриму був, там нормальні люди і вони нас зрозуміють ібудуть з нами. І взагалі, для чого нам там флот? Роз-зброюватися треба…

Домовились лише, що фракція Руху підтримає уВерховній Раді голову Національної ради з питань телеба-чення і радіомовлення, якого комуністи потягли на роз-праву за видачу нам ліцензії на право мовлення уСевастополі.

В Україні склалося враження, що у Севастополі у всіроки незалежності була відсутня українська громада, яка б

48

активно протистояла російській культурній, ідеологічній іінформаційній експансії. Та це не так. Ще у 1989 році умісті була створена організація "Просвіти" імені Т.Г. Ше-вченка, першою справою якої була організація недільноїукраїнської школи, у 1991 році - створили організаціюСпілки офіцерів України, яка поклала початок відроджен-ню Військово-Морських сил України. У 1993 році бувстворений "Конгрес українців Севастополя" та організаціяСоюзу українок. Саме ці організації заставили місцевувладу ввести вивчення української мови у міських школах,затим організувати класи з українською мовою викладан-ня. У місті виникли нечисельні організації Українськоїреспубліканської партії, Руху, навіть ОУН і братства УПА.Найбільш потужною і впливовою серед них була "Просві-та". Після Помаранчевої революції У Севастополі булистворені організації партій "Батьківщина", "Наша Украї-на". Затим появилися організації партій "Народнийфронт", "Фронт змін" та блоку Віталія Кличка. Регістраціюствореної організації "Українська громада Севастополя"держадміністрація заблокувала. З перемогою на прези-дентських виборах Віктора Януковича домінуючою сталапартія Регіонів, яка зайняла панівні позиції у органахмісцевої влади. Меджліс кримськотатарського народу із-завідсутності серед мешканців Севастополя кримських та-тар, мав вплив лише на кримськотатарські села Балакла-вського району. Після 2010 року у Севастополі почала роз-виватися організація партії "Свобода", до якої долучиласястудентська молодь, та створена організація ветеранівВМС України і клуб адміралів ВМС України. Однак най-активнішими серед них були "Просвіта", "Батьківщина" іорганізація ветеранів ВМС України, заходи яких більшевсього ігнорувалися місцевою владою.

У 2008 році виповнювалося 90 років з часу україніза-ції Чорноморського флоту, підняття на кораблях і фортеціфлоту українських національних прапорів. За пропозиціїгромадського військово-історичного клубу ВМС імені Свя-тослава Шрамченка, який я створив і очолював, у ВМСУкраїни взялися відзначити цю дату і на її честь встанови-ти на Графській пристані відповідну Пам’ятну дошку. Від

49

громадської підтримки процесу її встановленнякомандування ВМС відмовилося – ми поза політикою.

На другий день після встановлення мав приїхатиміністр оборони України Юрій Єхануров і урочисто її від-крити. У день її встановлення депутати від партії Регіонівразом з російською общиною мобілізували кілька сотеньсвоїх прихильників, які побили українських матросів з чи-сла охорони, кидали в них яйця і сіль в очі, по звірячомурозбили дошку і втопили її посеред бухти. На знак про-тесту проти такого звірства у цивілізованому суспільстві я,як голова "Української громади Севастополя" заявив, щоякщо дошку не віднайдуть і не повернуть її на місце про-тягом десяти днів, то українська громада таким же чиномпоступить з пам’ятником "голодній вовчиці" імператриціКатерині ІІ, який напередодні незаконно посеред ночі

встановили у Севастополі ті жсамі депутати, що громили дошкуна Графській пристані. У від-повідь Русскій блок розвішав повсіх громадських місцях міста моїпортрети, підмальовані під гітле-рівського офіцера СС, з написом,що я є ось таким негідником,який намагається знищитипам’ятник засновниці міста-героя. У штабі ВМС і в держ-адміністрації міста з дискредита-ції мене лише посміялися.Пам’ятник біснуватій цариці взя-

ли під охорону російська община і міліція. Міністр оборони на день флоту України так і не при-

їхав, в Києві зробили висновок, що нічого особливого невідбулося. За ініціативу з Пам'ятною дошкою мене ікомандувача ВМС України ще взялися покарати військоваслужба правопорядку, військова прокуратура і міліція,проти нас відкрили карні справи за "дії по дестабілізаціїгромадської ситуації в місті".

Я знову остався на одинці з проросійською юрбою і …українською правовою системою. Треба відзначити, якщо

50

Розвішані по місту плакатипо дискредитації украї-

нських активістів

"Просвіта", Спілка офіцерів, ветеранська організація і"Свобода" опиралися на патріотичні прошарки населення,то "Батьківщина", "Народний фронт", "Фронт змін" та блокВіталія Кличка ставку зробили на бізнесові структури,український патріотизм яких містився в матеріальнійвигоді. З 2010 року, знаходячись під постійним тискоммісцевої влади і ігнорування центральної, українські патрі-отичні громадські організації і партії почали втрачати свійрейтинг і зменшуватися чисельно. На початок анексіїбільш-менш дієвими у Севастополі осталися лише "Просві-та", "Батьківщина" і "Свобода". З появою окупантів іанексії ними Криму "Народний фронт", "Фронт змін" таблок Віталія Кличка відразу перекинулися до російськихпартій "Єдина Росія", "Справедлива Росія" і навіть ЛДПР."Свобода" вимушена була покинути місто, а "Батьківщи-на", Спілка офіцерів України, організація ветеранів ВМС і"Просвіта" тихо зійшли з громадської ниви і саморозпусти-лися.

Отже, з початку Революції Гідності українське життяу Севастополі, знаходячись під тиском місцевої влади і си-лових структур, переживало не кращі свої часи. На украї-нських активістів, яких місцева влада вважала затятиминаціоналістами і своїми противниками, напускала всіх,хто міг їх хоча б куснути. Коли севастопольці почали їхатидо Києва на підтримку Майдану і встановили там свійнамет, севастопольська міліція почала перевіряти поїздина предмет хто і куда їде, та витягати з вагонів підозрілихїм націоналістів і утримувати їх поки поїзд не відправлять.Майдан Нахімова у Севастополі почав покриватися анти-майданівськими мітингами. Зваживши на ситуацію, лі-дери українських організацій вирішили об’єднатися і в ли-стопада 2013 року створили координаційну радусевастопольського Майдану. До створеної ради увійшлипредставники "Просвіти", Спілки офіцерів України, орга-нізації ветеранів Військово-Морських сил, "Батьківщини","Свободи", УРП та ще ряду організацій. На постійний Май-дан сил не вистачало, вирішили "майданити" кожного ти-жня та направляти допомогу Києву людьми і матеріально.

51

Перший севастопольський Майдан відбувся 21 ли-стопада. Зібралося пів сотні осіб, у держадміністрації знього насміхалися – зібралася кучка деструктивних на-ціоналістів, тому особливої уваги на нього не звернули.Через тиждень на Севмайдан прийшло вже більше сотніосіб, проти нього вже виставили російську общину. А щечерез тиждень українців зібралося значно більше виставле-ного проти них "Русского блока", довелося проросійськихприхильників терміново підвозити з Бахчисараю і Сак.Зчинилася бійка, надіслані тітушки побили кількох вете-ранів ВМС і жінок, дії провокаторів активно підтримуваламіліція, яка мала б охороняти заявлений Севмайдан. Цейсевастопольський майдан налякав партію Регіонів і міти-

нги прихильників України в центрі міста заборонили су-дом, "у цілях безпеки" визначивши їм місце проведеннядалеко від центру, біля пам’ятника Тарасові Шевченку вГагарінському районі. Центр міста був зарезервованийвладою виключно для антидержавних громадськихзаходів.

Останній севастопольський мітинг-майдан бувпроведений 9 березня 2014 року на честь 200-ї річниці з

52

9.03.2014. Севастополь. Вшанування 200-річчя Великого Кобзаря.Останній міський захід української громади міста

дня народження Т.Г. Шевченка біля його пам’ятника.Представників міськради і держадміністрації, звичайно,не було. Севастополь і Крим вже були захоплені, авійськові частини ВМС України заблоковані і всі владцідумали вже про свої теплі місця під новим сонцем, щозасвітило з сходу. Містом носилися російські козаки-бойовики, різноманітні тітушки і так звана "самооборона",вулицями мовби таксі курсувала російська бронетехніка. Утакій ситуації захід проводила "Просвіта". Зібралося білятисячі людей, звучали виступи проти війни і окупації Кри-му, вірші Шевченка, майоріли державні, флотськіпрапори, прапори партії "Батьківщина". Люди в умовахвже повної російської окупації і захоплення влади при-йшли з гаслами проти порушення миру і дружби міжнародами, прийшли з дітьми. І тут на мітингу разом з екс-командувачем ВМС адміралом запасу Віктором Максі-мовим появився вже відсторонений від посади за зраду іофіційно перебуваючий у госпіталі недавній начальникГенерального штабу ЗС України і екс-командувач ВМСадмірал Юрій Ільїн. Хоча він раніше ніколи на подібнихзаходах участі не брав, став вимагати слова, і у своєму ви-ступі… закликав присутніх до… українсько-російськоїдружби і миру. Після виступу Ільїна мітинг почали оточу-вати сотні російських козаків з тітушками, озброєними бі-тами, з російськими прапорами. Їх підвозили автобусами іними командував ще недавній керівник міської організації"Фронт змін". Спершу бойовики, намагаючись перекрича-ти виступи на мітингу, горланили гасла «Росія!»,«Севастополь-Росія!». У цей час тітушки і кубанські козакипішли у наступ на учасників шанування Тараса Шевченка.Почали штовхати людей, виривати з рук плакати і украї-нські прапори, посипалися удари. На їх захист виступиламолодь, молоді учасники мітингу, у більшостісевастопольські студенти. Розпочалася бійка, пролиласякров. Кільком молодим людям до крові розбили голови, кі-лькох студентів повалили на землю і трощили їх кістки но-гами і бітами, потовкли кілька автомобілів учасників міти-нгу. Наступного дня голова міськдержадміністрації В.Яцуба виставить побитих севастопольців членами Правого

53

сектору, "бандерами", що прибули з України. Так заверши-лося вшанування 200-річчя з дня народження Тараса Ше-вченка у Севастополі. Мітинг розійшовся, але діти, малішколярі з своїми учителями, наперекір прибулим зайдам,ще довго біля пам’ятника Кобзареві читали його вірші і зсльозами на очах співали пісні на його слова. Це бувреквієм за Україною, яку ми втрачали. На те все, на любовдо України, своєї рідної землі, і на її зраду з висоти свогопостаменту проникливо дивився наш Тарас. Цей мітингстав останнім громадським заходом української громадиСевастополя. Зрада опанувала містом, а зрадливе серцезвичаю і любові до рідної країни не має. Мене на мітингуобійшло, напевно, звернули увагу на сиву голову, невдарили, хоча мій виступ став останнім:

Свою Україну любіть, Любіть її во врем'я люте,закінчив я свій виступ словами Шевченка і добавив:"Врем’я люте наступило". І це бойовики зауважили, два де-белих кубанці взяли мене попід руки і провели доавтобусної зупинки. На моїх очах військовий каток вчора-шніх "братів" трощив наше минуле, наш українськийСевастополь. Підтверджувалися попередження Кобзаря,що "москалі чужі люде, лихо зроблять з вами". Відчуваю,як серце стискують холодні лещата безпорадності. Захистуне було і очікувати допомоги було вже марною справою.

6

То був вересень 2003 року. Різко задзвонив телефонпрямого зв’язку. Підняв трубку, почув голос командувача:Тобі п'ятнадцять хвилин і бути з відеокамерою в ае-

ропорту Бельбек. По дорозі захватиш спецкора газетиМіноборони. Через п'ятнадцять хвилин літак відправляє-ться на Керч.

Так їхати туди треба пів години.Твої проблеми.

Накази не обговорюються, треба спішитися. Доку-ментів з собою у мене не було, їхати за ними додому не бу-ло часу. Спецкора я знайшов тільки через пів години, поки

54

доїхали до аеропорту літак вже давно вилетів. Пригадало-ся, що ще тиждень тому я просився у командувача ВМСвиїхати до Керчі, бо там розпочиналися якісь провокації.На острові Тузла прикордонники виявили намагання нев-становлених осіб, які прибули з кубанської сторони, ви-дати російські паспорти кільком ветеранам, громадянамУкраїни, які мешкали на своїх дачах на тому острові.Провокація не вдалася бо ветеран-рибак Корж рішуче від-мовився від пропозицій російських гостей і заявив украї-нським прикордонникам про спробу його паспортизуватиза абхазьким варіантом.

Та ти що, ні в якому разі, і не смій, - відмовивкомандувач ВМС. - Там політика, а ти в погонах.

Так я поїду в цивільному.Ні. Тебе знають і впізнають та ще звинуватять ВМС, що

ми там щось самі провокуємо.

Так і не поїхав я тоді, а зараз хоч лети туди навласних крилах. Добралися до Керчі під ранок. "Штабоборони Криму" знаходився у полку Національної гвардії.Пригадалося, що влітку 1992 року я з товаришем з орг-групи ВМС приводили цю військову частину, тоді на-вчальний загін Сил протиповітряної оборони, до присягина вірність українському народу.

Дозволу у командувача ВМС поїхати в Керч я просивтому, що в штабі ВМС, куди я прийшов познайомитися зпланом збір-походу кораблів ВМС, мені показали кальку злегенди командно-штабних навчань Чорноморського фло-ту, який вони напередодні провели окремо від ВМС, амали б проводити разом з нами. Спільний вихід в морепланували і готувалися провести в серпні місяці. Але росія-ни раптово без пояснення відмовилися: ви проводьте свійзбір-похід окремо і ми собі проводимо окремо. Отак і розі-йшлися. ВМС провели навчання окремо. А росіяни розі-грали свої командно-штабні навчання (КШН). Оця калька,яка попалася мені на очі, і об'ясняла причину їх відмовивід спільних навчань у морі. Звідси і бажання вияснитиподальші дії російських моряків відповідно до побаченогоїх плану.

55

Військові навчання завжди проводять за легендою, авідтак відповідно до неї плануються дії сил флоту. Як слі-дувало з кальки карти КШН Чорноморського флоту, легенданавчань виглядала дивною і абсолютно різнилася від поді-бних типових легенд. Виглядала прямо провокаційною іявлялася не лише грубим втручанням у внутрішні справи, ай зазіханням на територіальну цілісність України. Плану-валося таке. Президент і прем’єр-міністр України, чорнимпо білому було написано на карті, одночасно знаходяться звізитами далеко від своєї країни (Президент Л. Кучма підчас проведення росіянами своїх КШН дійсно перебував уБразилії, де домовлявся про створення спільних космічнихпрограм, а прем’єр В. Янукович знаходився з візитом українах Прибалтики). За російською легендою якраз у часїх відсутності загострюється військово-політична ситуаціяв… Керченській протоці. ВМС України з берега і з моряблокують Керченську протоку та російські військові об’єктив Криму. Ці дії викликають протест російських громад іорганізацій Севастополя і Криму, які заблоковують украї-нські військові частини та місцеві органи влади, вимагаючиросійського громадянства, приєднання півострова до"історічєской Родіни" та вступу України до союзу Росії іБілорусі. Протестний рух шириться Кримським пів-островом. У Сімферополі проросійськими організаціямиблокується Верховна рада і Рада міністрів. Перелякані кері-вники Криму втікають до Києва, на півострові встановлює-ться безвладдя. Для встановлення контролю над КримомВерховна Рада України оголошує надзвичайний стан, Кучмувідсторонюють від влади і передають її націоналістичномупрезиденту, який в односторонньому порядку розриваєугоди по Чорноморському флоту. Однак ці заходи ще більшеактивізують проросійський рух, він шириться Україною,охоплює східні і південні області України, які висловлюютьнедовіру президенту-націоналісту і вимагають приєднанняУкраїни до Союзної держави Росії і Білорусі. Силовіструктури України відмовляються виступити проти народу.Коли колони протестантів почали крокувати центральнимивулицями Києва, президент-націоналіст втікає за кордон, аВерховна Рада проголошує вступ України до Союзної

56

держави Росії і Білорусі. І лише тоді ситуація в Керченськійпротоці і в Криму стабілізується… Ось така була собі ле-генда військово-морських навчань, яку, звичайно, самі собіу штабі ЧФ придумати не могли.

29 вересня 2003 року світ сколихнув російсько-украї-нський прикордонний конфлікт. До українського островаТузла в Керченській протоці з кубанського берега Росії поча-

ли будувати ши-року дамбу. Сім-десять Камазівденно і нощнонасипали землю внапрямкуострова. Самудамбу зводилимобілізовані вцентральних ре-гіонах Росіївійськовослу-жбовці резерву здесятками оди-

ниць різної автотехніки, доставленої навіть з Сибіру. ЗМоскви і Краснодару прозвучали заяви з запереченнямукраїнської приналежності острова. Російські політики, ку-банський губернатор та центральні російських ЗМІ почалистверджувати, що острів Тузла колись був частиною Тузли-нської коси континентальної Росії і до складу УкраїнськоїРСР у 1954 році не передавався. Утворився, мовляв, розми-вом берегової лінії в останні десятиліття. Українськасторона, демонструючи архівні мапи візантійських іосманських часів, а так же мапу адміністративних кордонівУРСР 1954 і подальших років, вважала острів природним івласною територією. До Керченської протоки з обох сторінпочали стягуватися війська. Бригада російських десантни-ків розпочала навчання з реальним використанням бойовоїзброї поблизу порту Залізний Ріг на Таманському півострові.Бойові кораблі з Новоросійської військово-морської бази ЧФпочали нагло вдиратися в Керченський порт.

57

Жовтень 2003. Будівництво дамби до українського острова Тузла

Насправді за шумом навколо приналежності островарозпочалася боротьба за володіння Керч-Єнікальським ка-налом та Керченською протокою, що було рівнозначнеповному контролю над Азовським морем, українськимипортами в цьому морі і проглядалася спроба анексії тери-торії України, найперше Криму. Враховуючи перестраше-ність краснодарського крайового керівництва і активнуучасть у розгортанні конфлікту навколо протокимосковських урядовців і депутатів російського парламенту,виразно проглядалося намагання російського керівництване лише відібрати в України Керченську протоку, а й сило-міць, попри волю українського народу, втягнути Україну дотак званої Союзної держави Росії і Білорусі, до Митногосоюзу, що являло собою відновлення російської імперії внових шатах. Розрахунок робився на розгубленість украї-нських військових, проросійські настрої в Криму та відсут-ність в країні політичного керівництва. Успіх провокаціїпланувався швидким і повним.

20 жовтня глава адміністрації президента РФ Алє-ксандр Волошін на брифінгу російських і українських жу-рналістів заявив: "Никогда Россия не оставит Украине Кер-ченский пролив. Хватит того, что Крым сегодня укра-инский, и мы еле успокоили людей по этому поводу. Хватитиздеваться над нами. Если надо, мы сделаем все возможноеи невозможное, чтобы отстоять свою позицию. Если надо,мы сбросим туда бомбу!". Та кримський прем’єр Сергій Ку-ніцин, згадавши свій афганський досвід, не злякався, невтік до Києва, а виїхав до Керчі і організував там штабоборони Криму чим поламав московський план анексіїострова і протоки. З Керчі вже начальником штабу оборониКриму заявив, що у нього на кожну таку бомбу теж зна-йдеться бомба. В районі Керчі підрозділи українськихвійськ розгорнули бойові позиції. То ж зараз для висвітлен-ня реальної ситуації мене туди і посилали.

Військові навчання – не дитяча гра, ставало очеви-дним хто і для чого затіяв провокацію навколо островаТузла та з якою метою. Разом з цим стала очевидною і рольЧорноморського флоту Російської Федерації у боротьбі протинезалежності України та його зв'язок з п’ятою колоною

58

України. 22 жовтня будинок Кабінету міністрів Криму взя-лися пікетувати триста осіб, які представляли кримськихкомуністів і російські общини, звинувачуючи Україну в…агресії проти Росії, провокаціях в Керчі та вимагали миру!Прем’єр-міністр України Віктор Янукович, повернувшись зприбалтійського візиту, зайняв позицію не втручання вконфлікт, десь заховався, повністю переклавши відповід-альність на кримського прем’єра. Та мешканці Криму цюавантюру не підтримали, російський рух і комуністи немали тієї сили і авторитету, щоб огорнути півострів масови-ми протестами. Проти їх позиції і дій рішуче виступивМеджліс кримськотатарського народу і українські організа-ції, та й тодішня кримська влада не втекла з Криму, як ба-чилося в російських штабах, натомість кримський прем’єрСергій Куніцин з початком керченської кризи став діяти рі-шуче і не сприймав московські пояснення, що це мовляв,краснодарський губернатор дамбою намагається захиститисвоє узбережжя від розмиву. Сам краснодарський губе-рнатор від суспільства і преси заховався, Сергій Куніцинтак і не зумів вийти з ним на зв’язок. У той же час наросійській стороні в Краснодарському краї знаходиласягрупа депутатів Державної Думи на чолі з головою комітетуз міжнародних справ Дмитром Рогозіним, яка контролю-вала хід "будівельних робіт" в Керченській протоці, на-справді керувала розвитком і поглибленням антиукраїнськоїпровокації, однак на зв'язок з українською стороною не ви-ходила.

Сьогодні, коли вже відбулася російська анексія Кримуза подібним сценарієм, маємо всі підстави стверджувати,що "тузлинська криза" стала репетицією, першою спробоюметодом гібридної війни прощупати внутріполітичну ситуа-цію в Україні, "стриножити" її і втягти до "братської" сою-зної держави і відібрати Крим. Вибір часу анексії острова, аз ним і розвиток Керченської кризи, був вибраний доситьвдало. Українська влада в Києві виглядала ослабленою"касетним скандалом", викликаним вбивством журналістаГонгадзе, та політичною акцією опозиції "Україна без Ку-чми".

59

Однак спроба захоплення українського острова викли-кала обурення і згуртованість більшості мешканців України,у тому числі Криму і навіть Донбасу. Потуги російськихорганізацій в Криму виявилися нікчемними. Відчуваючинародну підтримку до Керчі, перервавши свій візит доБразилії, 23 жовтня терміново прибув Президент УкраїниЛеонід Кучма. Він відвідав острів Тузла, ознайомився з си-туацією на місці, і, поспілкувавшись з військовими імісцевою владою, став діяти рішуче. Як пізніше повідомля-лося в пресі, Кучма виставив Путіну свої умови подальшихдій, які передбачали, що у випадку порушення дамбоюукраїнського кордону, вона буде атакована і знищена украї-нською артилерією і авіацією, що Україна, якщо російськасторона не зупиниться, звертається за допомогою до НАТО ібезпекових організацій ООН та гарантів своєї безпеки заБудапештським меморандумом 1994 року. Це подіяло і буді-вництво дамби припинилося за кілька десятків метрів відукраїнського кордону. До того ВМС України в той час проя-вили рішучість у діях як в морі, так і на березі. Там ще слу-жили офіцери і мічмани, які закладали основи українськогофлоту, витримали протистояння під час розподілу ЧФ і насобі не раз перевіряли пропагуєме братство та партнерствофлотів, тож рішуче виступили на захист територіальної цілі-сності України і були готові обороняти півострів. З розгорта-нням кризи на острові Тузла був терміново розміщенийукраїнський прикордонний загін, а сам російсько-украї-нський кордон у протоці був відмаркований встановленимплашкоутом (плавпристанею) з прикордонним постом наньому. Дислокований ракетно-артилерійський полк в Керчіполковника Ігора Воронченка вивів танки і системизалпового вогню "Град" на бойові позиції. Приготувалися донайгіршого розвитку ситуації…

Перебуваючи на острові Тузла, Леонід Кучма спо-стерігав як насипалася російська дамба і, між іншим,заявив журналістам, що якщо російська сторона не зупини-ться, то звернеться до НАТО і Будапештських гарантів без-пеки України про допомогу: хай гарантують безпеку, раззобов’язалися! Однак на практиці уряди західних країн таміжнародні організації під час тузлинської кризи відверто

60

проявляли свою неготовність втручатися в російсько-украї-нський конфлікт. Навіть генеральний секретар НАТОДжордж Робінсон перебуваючи у Києві заявив, що "недумає, що НАТО буде задіяне у вирішення цього питання"зазначивши, що російсько-українська суперечка має вирі-шуватися мирним шляхом. Посол США у Києві Джон Хербстзазначив, що він підтримує територіальну цілісність Украї-ни, але виступає за вирішення конфлікту мирним шляхом.Подібні заяви зробили і посли ФРН і Канади Дітмар Штю-деманн и Ендрю Робінсон, лише у дусі загального миролю-бства добавили, що Україні звертатися до міжнароднихорганізацій чи міжнародні судові інстанції треба буде лишеу крайніх випадках.

Отже, Україні прийшлось вирішувати нав’язаний їйРосійською Федерацією конфлікт майже самотужки. Проте,розгорнутися до масштабного українсько-російського конф-лікту тузлинській кризі не дозволили США і Великобританіяяк гаранти безпеки України по Будапештськомумеморандуму. Росія ж протистояти США і Великобританіїтоді ще сили не мала, тож мусіла змиритися з "тузлинською"поразкою і, після російсько-української зустрічі керівниківурядів у Москві Віктора Януковича і Михайла Касьянова,

все перевели насамовільні дії і по-ступки кубансько-го губернатора. Задесяток метрів відлінії кордонудамбу насипатиприпинили.

61

Але від анексії Криму в Росії не відмовилися і ви-сновки з своєї поразки у "тузлинській війні" зробили належ-ні. На відміну від української сторони. Якщо легенду КШНЧорноморського флоту РФ 2003 року накласти на сценарійанексії Криму у 2014 році, то можна з впевненістю

стверджувати, що тасама легенда шліфу-

валася і доопрацьовувалася у московських штабах протягомвсіх наступних десяти років. Ставка на п’яту колону у Кри-му - проросійські партії, організації і рухи - та на їхспроможність організувати широкі протестні рухи кримчанпровалилася. Вияснилося, що і Чорноморський флот нездатен самостійно нейтралізувати Військово-Морські силиУкраїни, ще й велика кількість їх офіцерів і мічманівпов’язана сімейними вузлами з Україною, тому й легендатузлинської провокації опинилася у штабі ВМС України. Тайі кримська влада не проявила стремління до "історічєскойРодіни". Тому через десять років в план підготовки анексіїКриму 2014 року були внесені відповідні зміни і корективи,яким у значній мірі сприяла всеохоплююча свобода слова ідій в Україні у часи Президента Віктора Ющенка, а при Ві-кторі Януковичу – відкрита широка дорога. Найперше уКремлі стали добиватися призначення на посади прем’єра,міністра оборони України, МВС і керівника СБУ та керівни-ків Криму проросійських чиновників, які б працювали вінтересах Росії. У самому Криму ставка була перенесена зпроплачених громадських об’єднань і організацій на створе-ння російських напіввійськових козачих формувань, дояких без будь яких видимих проблем можна було б достави-ти поповнення з Дону і Кубані під видом місцевої козачої"самооборони". Особливий акцент був зроблений на під-порядкування російським інтересам у Криму церкви івнесення в громадську свідомість кримчан російського ба-чення історії Криму, будівництва церков, пам’ятниківцарям, імператорам та іншим "стовпам" російської історії.Добившись призначення бажаного для себе президента,прем’єр-міністра, керівництва міноборони, МВС, СБУ,Севастополя і Криму місцева влада разом з адаптованими увладу російськими спецслужбами в Криму взялися знищу-

62

24.10 2003. Леонід Кучма на острові Тузла спостерігає за будівництвом росіянами дамби

вати національну свідомість і духовність мешканців пів-острова, без яких опір агресії стає неможливим. Длявпровадження технології підготовки зради у свідомістьденаціоналізованих севастопольців і кримчан відкриласяширока дорога.

А які висновки зробила з керченської кризи Україна?На вимогу Росії в Україні Тузлу заговорили продовженням"братських" відносин, наказали план КШН ЧФ забути, аВМС ще сильніше дружити з ЧФ, та вихваляти значення га-ранта – Чорноморського флоту – для безпеки України. Цестало чи не головним технологічним елементом мистецтвазради ідеї незалежності України. Найперше почали по-збуватися патріотично налаштованих кримських чиновни-ків. Кримську владу незабаром змінили майже повністю,Сергія Куніцина усунули з посади голови кримського уряду,полк Національної гвардії в Керчі розформували, затим роз-формували всю Національну гвардію, звільнили у запаспатріотичних офіцерів Військово-Морських сил, СБУ і МВС.Дії Чорноморського флоту у Криму стали безконтрольними.Пропаганда "нерушимого братства і дружби" стала основоювсієї ідеології як російського флоту, так і української влади уКриму. За протидію демілітаризації Криму усунули відпосади і міністра оборони України Євгена Марчука. Проя-вляти в Криму проукраїнський патріотизм стало небезпе-чно. Після керченської кризи влада в Україні взамін зміцне-ння своїх позицій в Криму стала демонструвати самопоїдан-ня, подальше ігнорування кримськотатарського народу,нарощувати принизливе, безглузде й жалюгідне заграванняз російським флотом, проросійськими силами, сепарати-стами і колаборантами, обвішувати їх преміями і державни-ми нагородами, що з позицій безпеки, морального і політи-чного погляду свідчило про надзвичайну слабкість украї-нської влади на півострові. Для її повалення потрібно булолише відпрацювати більш досконалу тактику дій. І вибративідповідний час. Що Кремлем і було виконано.

Не стало з ким край боронити. Байдужість захисниківкраїни до її долі, до долі народу, неприхована і вже тради-ційна зрада національних інтересів більшістю керівниківдержавних і силових структур на півострові, підміна

63

державницьких інтересів звичайним споживацтвом і жа-добою збагачення та не бажання українськими чиновни-ками зробити належні висновки з періоду розподілуЧорноморського флоту, з "мєшковщини" та першої спробигібридної "тузлинської" війни проти України, показна миро-любність у відповідь на агресивні і провокаційні дії в Кримупозволили російській стороні провести швидку і ефективнуоперацію по блокуванню українських військових частин напівострові, фактично за добу повалити українську владу,швидко анексувати півострів, відірвати його від матери-кової України і включити до складу регіонів Російської Фе-дерації.

Вже після анексії Криму в газеті "День" ситуацію під-сумував екс-міністр оборони України Євген Марчук: "Зга-дайте російську поведінку під час тузлинської кризи. Я тодібув міністром оборони – все було дуже близько до стрільби, ів однім інтерв’ю сказав, що тузлинська криза показаланепередбачуваність російської політики по відношенню доУкраїни, і необхідно зробити дуже серйозні висновки. Незробили". Тому й втратили Крим і отримали війну на сходіУкраїни.

7

Мені здається, що технологію зради у Севастополі і вКриму відпрацьовували з часу проголошення незалежностіУкраїни, з початку відродження національного флоту, з1992 року. Зрада, як цукерок обгорткою, тут була товстооповита ідеологією інтернаціоналізму і дружби народів.Вони вивертали свідомість: якщо ти любиш Україну, тообов’язково є ворогом Росії, якщо розмовляєш українською– ти націоналіст і фашист. У Севастополі виходило, що бу-ти інтернаціоналістом означало любити сусідню Росіюбільше за свою країну і відцуратися рідної мови. Укорінен-ня зради і колабораціонізму у свідомість мешканців містата відречення від власного народу в Севастополі можнаприрівняти до мистецтва політологічних технологій ви-ховання зради. Це мистецтво шліфувалося тут роками ікоріння його сидить у наративі нашої історії, в глибині ві-

64

ків, бо за зраду рубав голови і "густо лив кров" ще гетьманБогдан Хмельницький. Севастополь є історичним прикла-дом колабораціонізму і зради, бо саме тут, як і в Кримузагалом, після німецько-фашистської окупації, булистворені перші крупні колаборантські з'єднання на тери-торії України. Цю зраду перевели на кримських татар іприкрили шовіністичним галасом про героїзм оборониСевастополя. Однак, не зважаючи на їх масовість під часминулої війни, причини колабораціонізму і зради уЗбройних Силах не вивчали.

Зраду у малодушних людей купують привілеями і "ла-сощами проклятими". Так було у часи Гетьманщини, у ча-си національної революції 1917-21 років національну зрадучастини населення купили гаслами "земля селянам, фабри-ки робітникам без викупу і відразу". Не так страшнімосковські воші, як українські гниди, відзначав у ті часиСимон Петлюра, сприймаючи за "гнид" українськихзрадників і колаборантів. У Севастополі в 2014 роцікандидатам у зрадники обіцяли призові гроші, посади, ви-сокі зарплати і пенсії, військову службу виключно у Криму,включення військових частин, які спустили українськийпрапор, до складу ЧФ РФ, робочі місця членам сімей і не-гайне забезпечення всіх квартирами. Обіцяли повнийпакет соціальних благ, бо сказано же – Росія не Україна.Якщо обіцянок виявлялося замало, у хід пускалися шантажсімей і залякування кримінальним переслідуванням. І цеспрацювало. В українських командирів російські адміралиі генерали вимагали скласти зброю і спустити українськіпрапори, а вони у відповідь накривали стіл і твердилиагресору: ми думаємо, ми впевнені, що Україна з Росією,що наші братські слов’янські народи, між собою воюватине будуть.

У Військово-Морських силах останнє десятиліттянамагалися прищепити морякам патріотизм і вірність при-сязі на основі героїзованих оборон Севастополя та бралиприклад з героїв російського флоту, особливо адміралівУшакова і Нахімова, котрі, за спогадами сучасників, виби-вали матросам зуби за сказане ними українське слово.Своїх національних героїв у ВМС не мали, не знали і знати

65

не воліли, українські адмірали навіть у академії і штабі ВМСзрадниками представляли не лише гетьмана Мазепу, а ікомандувачів флоту УНР та… членів орггрупи ВМС.Командний склад ВМС від командувача до командиракорабля, ігноруючи Спілку офіцерів України, гуртом вступи-ли до "Морского собранія Росії", яке було створене виключнодля формування морської величі і могутності російськогофлоту у Севастополі. І коли російський Чорноморськийфлот, якому прихисток дала Україна, почне агресію протинеї, українські члени того "собранія" першими зрадятьукраїнський флот і Україну поголовно. Ясно, що цих членів"собранія" тягнуло не до героїки заради України, вони нервалися душею до рідної історії, а прагнули ідилії, спокійноїслужби і особисто-матеріального благополуччя, без закликудо боротьби, без ідеалів, без військової самопожертви, безгоріння флотської душі у службі. І така позиція засновників"собранія" цілком задовольняла, - у час "Ч" вони опору невчинять. Так і трапилося.

==== Частина ІІ ====

1

В Україні після президентських виборів 2010-го рокузмінилася влада і відчувалося, що новообраний президентВіктор Янукович поведе країну курсом, який нічогодоброго нікому не обіцятиме. У Військово-Морських силахперетворення почалися із зміни кадрів. Першим уСевастополі відсторонили командувача ВМС адміралаІгора Тенюха. Затим главу міської адміністрації СергіяКуніцина і його команду управлінців. Кого дальше?

Подзвонив ад'ютант новопризначеного командувачаВМС України:

66

– Зайди, командувач хоче з тобою поговорити. Іду. Адмірал зустрів мене привітно, присів поруч.Запитав про справи, про се, про те і далі говорить:

- Знаєш, тобі треба терміново сходити до головиадміністрації Саратова і там домовитися з ним проподальшу твою роботу і роботу нашої телерадіокомпанії.- А Саратов тут до чого, - питаю, - він що, вже командуєЗМІ Міноборони? Можливо вже і флотом?- Ну що ти? Він голова міста, його знає президент, якого

він тут представляє. Ми повинні поважати його думку.Ти маєш домовитися з ним про зміну напрямку вашоїроботи відповідно до нових установок глави держави.Все буде нормально, ти будеш працювати, я вжеговорив з ним, але тобі треба обов'язково домовитися зним і ще з народним депутатом Колесніченком, вінзараз у Севастополі.

- Я не буду спілкуватися з цими регіоналами, - відповів я,-вони зовсім не мають відношення до міністерстваоборони. До того ж яскраві противники Військово-Морських сил, навіть піддають під сумнів існування тутукраїнської влади і флоту. Партія Регіонів не будевстановлювати нашу редакційну політику, бо вона виз-начена відповідним наказом міністра оборони іліцензією. Я не піду ще й тому, що це означатимеприниження ВМС і підпорядкування флотських ЗМІпартії Регіонів. І дивіться, ваша справа, та щоб вашадружба з Саратовим не завершилася так, як колись уадмірала Єжеля, бо моралі у них я не бачу, - закінчив ясвою бесіду з адміралом.

Я не пішов. Тоді грубо "пішли" мене. Але спершугосподін Саратов на сепаратистськім сайті міста довгообговорював можливості депортації з Севастополя мене ікандидата філософських наук Ігоря Лосєва, доцентаКиєво-Могилянської академії, корінного севастопольця,який регулярно друкував у кримській пресі статті, щорозвінчували російську пропаганду про "ісконно русскійКрим" і "город русской слави Севастополь". Однак, як"отець рідний", змилувався над нами, не депортував нас зміста. Затим, за розпорядженням того ж Саратова, в

67

управлінні по роботі з особовим складом підготовиликомандувачу листа до міністра оборони з пропозицієютерміново усунути мене від посади. Лист радо підтримавщойно призначений директор профільного департаментуміноборони. Механізм спрацював, я лишився посади.Мене вигнали з роботи, та ще надіслали депешу в Київ,щоб подібним чином у Києво-Могилянській академіїпоступили там і з Ігорем Лосєвим. Нас з ІгоремВасильовичем перестали друкувати в Криму і Севастополі.- Щоб я не чув, що Мамчак десь і кимось працює, -наказав капітан запасу він же й голова міськдерж-адміністрації Севастополя командувачу Військово-Морських сил України адміралу Максімову. - Має пенсію іхай сидить дома. А ви проконтролюйте.

Усунули з флоту не лише мене, грубо прибиралисяукраїнські патріоти, особливо вихідці з Західної Українита інші принципові офіцери і відправлялися в запас:

- У мене особисто до вас претензій по вашій службі немає.Але служити разом - говорили іншим в управлінні кадрів,- ми більше не будемо. У вас є квартира і маєте повнувислугу років і право на пенсію, тому будете звільнені взапас. Не хочете писати рапорт на звільнення?Подумайте, зважте добре, справа особиста, але рішенняпо вас вже прийняте, не виключено, що у вашомувипадку при звільненні в запас можете бути взагаліпозбавлені пенсії.

Стало зрозумілим, що з тієї пори український флотпокрив тотальний контроль партії Регіонів, вона, а неміністерство оборони, визначала їх майбутнє, їх партійнаідеологія стала базисом гуманітарної підготовки україн-ського флоту. Українські моряки у Севастополі позбав-лялися і так не значної громадської підтримки. Закрилисяі ті останні невеличкі шлюзи, що об'єднували флот іукраїнську громаду Севастополя.

У той же час слухняні виконавці розпоряджень івимог регіональної влади належно заохочувалися: авторилиста міністру оборони проти мене отримали підвищенняпо службі, а директор департаменту став згодом профе-сором київського університету.

68

2

Український флот в Криму перебував у такій собі"спокійно-мрійливій" формі вічної дружби і морськогобратства з флотом російським без будь-якого запереченняйого верховенства в українському Криму і постійному свя-ткуванні російської слави своєї головної бази. Останній доанексії Криму командувач ВМС України адмірал ЮрійІльїн повністю підпав під вплив і залежність від партії Ре-гіонів - голови СМДА та командувача ЧФ РФ. І тут постаєпитання: чому флот України у 2014 році капітулювавперед, власне, флотом-гарантом безпеки держави у томучислі і безпеки ВМС України, чому так легко спустив свійпрапор у Криму, і за що "вчорашні брати", об’єднані з ни-ми відповідними угодами, тими ж самими вузлами фло-тського побратимства і традицій, грубо витурили його зКриму? Чому Військово-Морські сили України виявилисяпоскубаною росіянами чайкою при битій дорозі, вірніше,при березі Чорного моря. Тут, властиво, краще пере-інакшити питання: не чому, а за що?

3

Ще диміли шини на Майдані, а українських команди-рів севастопольського гарнізону, о!, диво, зібрав на нараду…командувач російського Чорноморського флоту у штабісвого флоту. І вони зібралися, бо ж гарант безпеки кличе унепевний в Україні час. У конференц-залі знаходилися іневідомі українським морякам генерали з ростовськогоштабу. З українськими військовими командирами розмовавелася по-військовому, коротко і лаконічно. КомандувачЧФ віце-адмірал О. Вітко відкрив карти відразу: в Україніпід прикриттям американців верх беруть бандерівці і фа-шисти, про що свідчить бедлам Майдану і київські без-порядки. Росія оголошує їм війну, ні-ні, не братськомуукраїнському народу, а майданутим бандерофашистам,що дорвалися до влади. У Росії, як гаранта безпеки Украї-ни, іншого виходу немає як взяти під оборону

69

російськомовні регіони України і забезпечити безпеку тамнашим співвітчизникам. Це значить, що Крим увійде доскладу Росії однозначно, ВМС України тут ліквідуються івключаються до складу Чорноморського флоту. Вам, украї-нським командирам, радимо не чинити опору і спокійнопереходити до ЧФ РФ разом з особовим складом кораблів івійськових частин. Рішення в Кремлі вже прийнятеостаточно. Вас чекають на Чорноморському флоті, де вибудете забезпечені за російським законодавством та щепреміальними. Все має відбутися мирно, без кровопролит-тя і швидко. Українські офіцери, збиті Майданом з розмі-реного укладу служби, мовчали, ніхто не заперечувавросійському адміралу, не грюкнув дверима, не заявив про-тест і готовність захищатися, не викликав "вогонь на себе".На нараді відверто проглядалося, що українські команди-ри збиті пропагандою з толку, до організації опору не го-тові, командирське відчуття відповідальності за державу уних втрачене, що у них особисте переважає наддержавним, з байдужістю відносяться до післямайданноїУкраїни і у своїй масі готові перейти під російськіпрапори, де їм буде комфортніше. Ось саме тому дальше зними вже ніхто не церемонився.

Після цієї наради тимчасово виконуючий обов’язкикомандувача українського флоту віце-адмірал Сергій Єлі-сєєв написав рапорт на звільнення в запас і подався в го-спіталь на військово-лікарську комісію, як і обіцяв колисьвищій кадровій комісії міноборони – у випадку конфлікту зРосією подасть у відставку. Після зустрічі офіцерів"братських флотів" у штабі ЧФ, командування ВМС довелопозицію командирів військових частин гарнізону до офі-церів штабу ВМС: командири погодилися з переходом доЧФ, нам слід їх підтримати. Вірус зради, розповсюджую-чись метастазами як недоброякісна пухлина, вже відкритопочав поглинати свідомість офіцерів штабу, а з нею і від-повідальність за долю Криму і всієї України.

4

70

Оповідь учасника про ультимативну нараду в штабіЧорноморського флоту заставила глибоко замислитися, чо-му в нас так багато перекинчиків. Цим питанням глибокотурбувався ще Іван Франко. В пам’яті виринули аналогії.Пригадалося, що подібна ситуація насильного братолюбія,а по суті, масової зради керівництва держави і флоту вжебула в нашій флотській історії. Анатомія цієї зради не є на-шою історичною традицією, якраз, здається мені, вона єплодом ігнорування історичним досвідом, нехтуваннязаконами кадрової політики, яка мала би базуватися нанаціональному корені, що відзначав ще автор "ІсторіїРусів". Наслідки нехтування цією кадровою аксіомою вжеприводили Україну до трагічних подій в минулому. Тількив міністерстві оборони, у штабі ВМС цю, здавалося простуістину, постійно ігнорували, не те щоби робити висновки івибудовувати хоч якість застороги.

Початок XX століття. У важкій боротьбі, у часнезавершеної І Світової війни, українські військові морякивибороли право молодої Української Народної Республікимати на Чорному морі національний Державний флот. І та-кий флот у 1918 році створили, вивели його в море. Тазамість патріотично налаштованих офіцерів флот Україниі військово-морське відомство наповнили "флотськимипрофесіоналами" без будь-яких зв’язків з Україною з усіхфлотів колишньої Російської імперії, які прийшли в Украї-ну не захищати молоду державу, а тимчасово заховалисятут, бо "у цьому закутку імперії оставався хоч-якийсьпорядок і затишок". Звідси вони за кошти українців вба-чали початок розбудови "нової Росії". У такій обстановцівійськове відомство Української Держави вже невлаштовував патріотичний і принциповий командувачфлоту контр-адмірал Михайло Остроградський, йогозамінили на поляка Клочковського. Подібне повторилося іпісля створення Військово-Морських сил незалежної Украї-ни. У 1992-96 роках подібна участь спіткала патріотичнихкомандувачів ВМС України віце-адміралів Бориса Кожинаі Володимира Безкоровайного, останнього замінили наприхильника російсько-українського братерства і дружбифлотами Михайла Єжеля. З 2010 року основу штабу ВМС

71

вже складали місцеві кримські кадри, чи вихідці з пів-денно-східних областей та Росії, які не знали і не розумілиУкраїни, особливо її центрально-західних регіонів. Намага-ння місцевої української громади провадити ознайомчіекскурсії, у більшості дітей, у західні області, в Київ, Чиги-рин і Канів ситуації не міняли.

Восени 1918 році німецькі кайзерівські війська, якгаранти безпеки України від російської навали, терміновопокинули територію України. Українська Держава остала-ся сам на сам з неминучою військовою агресією більшови-ків і білогвардійців Денікіна. У цей час замість концентра-ції власних сил гетьманський уряд 24 листопада 1918 рокупередає свій державний флот… в оренду Антанті для їїподальшої боротьби за демократичну Росію. Військовихморяків зрадило і знехтувало їх дворічну боротьбунайперше військово-політичне керівництво УкраїнськоїДержави. Внаслідок такої політики командувач флотуконтр-адмірал Клочковський в Одесі піднімає Андріївськіпрапори і разом з морським міністром адміралом А.Покровським, начальником генерального штабу морськогоміністерства контр-адміралом М. Максімовим і майже всімштабом флоту переходять до лав Збройних Сил півдняРосії генерала Денікіна, союзника Антанти. Отже, морськекерівництво зрадило національно-визвольну боротьбуукраїнців. Вірним українському народу остається лишеконтр-адмірал Михайло Остроградський. Внаслідок зрадиУкраїна втратила Крим і чорноморсько-азовське узбереж-жя, а за ними, після кривавої боротьби, і незалежність.Затим настала розправа з Україною: геноцид Голодо-морами, депортації і репресії.

20 лютого 2014 року гарант безпеки УкраїниРосійська Федерація розпочала військове вторгнення вКрим, яке швидко завершилося його анексією. У цій си-туації зраджують і переходять під Андріївський прапор твокомандувача ВМС віце-адмірал С. Єлісєєв, новопризначе-ний командувач ВМС контр-адмірал Д. Березовський, на-чальник штабу ВМС контр-адмірал Д. Шакуро, військовийпрокурор С. Нянчур, керівники СБУ і МВС в Криму іСевастополі, більшість начальників управлінь і відділів

72

штабу ВМС, командирів з’єднань, кораблів і військовихчастин. Подалися до російського берега міністр оборони П.Лєбєдєв і начальник Генштабу ЗС України адмірал Ю.Ільїн. Вірними присязі українському народу осталисяконтр-адмірали С. Гайдук, І. Тимчук, А. Тарасов і генерал-майор І. Воронченко.

Ситуація майже повторила 1918 рік. Внаслідок цієї жзради Україна втратила флот в Криму, Кримський пів-острів, отримала продовження агресії на сході України іокупацію окремих районів Донбасу, яку вдалося зупинитилише кровавими жертвами українського народу. Отже,відсутність історичних знань у вищих військово-політи-чних керівників України, ігнорування ними історичногоминулого, кадрової політики та небажання робити від-повідні висновки повторюються історичним фарсом ітрагедією для країни і народу.

В історії козацького флоту України історія не зафі-ксувала масових зрад. За окремі прояви зрадництва тамвиганяли з Січі, топили в Дніпрі, за зраду товариству впоході чи бою викидали за борт, рубали голови і садили напалі. Козацький флот беззастережно відстоював свободу,козацькі вольності і волю народу. За це право запорожці,козацька старшина і отамани-флотоводці платили власнимжиттям, десятиліттями волочили кайдани по казематах ітюрмах, а коли сил було замало, подавалися у вимушенуеміграцію. Та козацькі часи давно минулися, в незалежнійУкраїні за зраду і сепаратизм нікого не карали. Навпаки,багатьох маститих ненависників незалежності Українинагороджували високими орденами і посадами, навітьприсвоювали звання "Герой України".

Із знищенням козацтва, з відходом у минуле її герої-чної епохи, була відправлена на морське дно і українськавійськово-морська ідея. У Військово-Морських силахУкраїни замість національної запанувала російськіморська ідея, там поклонялися у більшості флотськійісторії і традиціям радянського минулого і флоту Росії, циммотиваторам зради і перекинення до стану ворога.

5

73

Їх, депутатів Севастопольської міської ради, викли-кали на бесіду поодинці. Спершу зібрали на терміновусесію, а затим будинок міської ради заблокували: з середи-ни озброєними російськими грушниками, а з вулиці -самообороною з козаками і мітингарями від "Русскогоблоку". Кабінет голови міськради під охороною озброєнихморських піхотинців вже зайняли "московські гості":думські депутати, "представники з Москви", тобто ви-сокопоставлені ФСБешники, представники адміністраціїпрезидента Російської Федерації і генерали з штабу округуз Ростова-на Дону. Москвичі, які вже відчували себевпевненими господарями ситуації, розмову вели жорстко іконкретно, не допускали будь яких заперечень. І вчора-шній севастопольський вальяжний депутат став відчуватисебе перед ними ніким і безпомічним. Кожному депутатуспершу демонстрували папку-досьє на нього. І їм відразуставало зрозумілим, що спецоперація по анексії Кримубрала початок задовго до 2014 року і це відкриття магічновпливало на депутатів – справу мають не з київськими без-помічними демагогами. Тому абсолютна їх більшість від-разу ставали покірними ягнятами.

Ось тут, голубе, - розпочинали розмову російські гості, -документи про те де, в кого, яким чином і скільки тивзяв, присвоїв, незаконно придбав коштів і майна не ли-ше ти, а й вся твоя родина, та на кого ще фіктивно запи-сав своє майно. Ось розрахунок розтрати коштів, якимицентр фінансував організації соотєчєствєнніков і які доних не дісталися. А ось документи, де і у кого вони осілина рахунках в банках і таке інше. Навіть про любовницьтвоїх є інформація і що ти їм купував та звідки брав наних кошти. Тому питання, або ти слухаєш нас і робишвсе, що тобі кажемо, або ця папка разом з тобою їде домайданутих бандерофашистів. Там, звичайно, будутьраді зустрічі з вами, ще й як з сепаратистами. І про сім’юподумайте, все може трапитися і з ними. Час тоскладний, правий сектор, бандерівці кругом можутьпоявитися враз. То як, погоджуйтесь?

74

А далі розмова велася в ключі того, що самі депутатидва десятки років проголошували Крим і Севастопольросійськими, більше того, Севастополь вважали містомросійської слави і Чорноморського флоту. Вас в Кремліпочули, Росія прийшла і Севастополь з Кримом повертаю-ться на "історичну Родіну", куда ви і стриміли. Рішення зцього приводу в Кремлі прийняте остаточно і Крим вжефактично відрізаний від України. Тепер все це слідоформити юридично як бажання самих мешканців, томуїм, депутатам треба провести сесію і на вимогу мітингарівпроголосити незалежність Криму з Севастополем від Украї-ни. Ну, а затим, не гаючись, проголосувати прохання допрезидента і парламенту РФ прийняти Крим і Севастопольдо складу Російської Федерації. У цьому випадку ця папказникає, а депутата чекає щедра винагорода.

Так і зробили. Лише папка та нікуди не ділася. Післявиконання вимог нових господарів абсолютна більшістьсевастопольських депутатів щезла з політичного обріюСевастополя, а деякі з них опинилися ще й у буцегарні.

6

Штаб ВМС України, всі військові частини на кри-мському півострові вже були відрізані від зв’язку. Всівійськові кабельні мережі зв’язку були грубо порубанісокирами – на Чорноморському флоті система і мережазв’язку "братського" флоту не була таємницею. Вузлизв’язку теж були заблоковані і штаб ВМС з ними зв’язкувже не мав, до того ж всі радіочастоти глушилися. Оставсямобільний зв'язок, але що з нього за військова користь, ко-ли він повністю прослуховується? Канали теле- і радіо-мовлення відразу взяли в руки прийшлі з Росії "зелені чоло-вічки" і що з їх телевізійних переможних реляцій можнабуло узнати про хід подій в Севастополі, в Криму і Україні?

Друзі, сюди, швидше, командувач виступає по тєлєку,– один з офіцерів, що не відходив від телевізора,покликав своїх товаришів по службі.

На екрані в присутності цілої групи російських і кри-мських журналістів появився контр-адмірал Денис Бере-

75

зовський в компанії з самопроголошеним "прем’єром" Кри-му Сергієм Аксьоновим. Березовський був одягнутий учорну робочу куртку, а Аксьонов у якийсь поношенийсветрик, видно було, що спішилися обидва і часу їм ви-ділили обмаль. Хвилювання обидвох видавало контроль"кураторів»" над ними, виказувало, що вони провадятьподію, не ними придуману. Велика картина на стініпозаду них обох свідчила, що телевізійна зйомкапроходить у штабі Чорноморського флоту.

Готові? – хвилюючись, запитав журналістів Аксьонов.Готові.Тоді почнемо. Сьогодні історичний день, відповідно доповноважень, наданих мені Верховною Радою респу-бліки Крим, я видав наказ. І почав його читати. В тому "наказі" самопроголоше-

ного "верховного головнокомандувача" наказувалосявійськовим морякам ВМС України не виконувати накази"нелегітимної" київської влади, у тому числі і "незаконно

призначеного"міністра оборониУкраїни, не за-стосовувати зброюі не чинити опорукримським се-паратистам без йо-го особливих роз-поряджень. Далі"самопроголошенийглавковерх" сказав,що цей історичнийдень стане днемнародження

"військово-морських сил автономної республіки Крим",командувачем яких призначається "господін Бєрєзовскій".Подякувавши новоявленому "господіну" за правильне ро-зуміння ситуації, Аксьонов передав йому слово.

- Я, Березовський Денис Валентинович присягаю навірність мешканцям Криму і міста-героя Севастополя…Клянусь суворо виконувати накази "верховного голо-

76

Денис Березовський (зліва) складає «прися-гу мешканцям Криму і

міста-героя Севастополя»

внокомандувача республіки Крим"… - швидко і приглуше-ним голосом неслося з екрана телевізора. Ховаючи очі відкамер, Березовський читав текст завчасно заготовленоїдля нього так званої присяги, а насправді зради.

Оце так, оце командувач заспіва-а-а-в! Це відвертазрада, ганьба на всю Європу! Це ж треба, ще бою не було,а першим зрадив і запродався цивільним піджакам самкомандувач флотом, - обурилося відразу кілька офіцерів. Сука, це з ким ми разом служили? Це в нього вже яка при-

сяга по рахунку? СНД, українська, а тепер вже третя,кримська, за один період служби? Ось вам і командувач, ось вам і адмірал, і кращий випу-скник академії ВМС України. Видно куратори з ЧФ велийого давно, не дарма ж минулого року чорноморцінагородили його своєю медалькою "230 роківЧорноморському флоту". Напевно, вже тоді його мали наоці і готовили до сьогоднішньої зради.

Тепер зрозуміли, чому він кораблі повернув в бази? Вжетоді готувався створити з них кримський флот!

А чого ж парадну форму по такому випадку не одів?Гляньте який він переляканий, аж тремтить, серака, вштабі ЧФ залякали як пацана якогось. Та й Аксьонов некращий, видно московські куратори управляють ними якциган кіньми.

Та служив я з ним в бригаді, - зауважив колишнійтовариш Березовського по ескадрі. - І завжди казав, щоБереза, хоч і непоганий моряк, але командиром, і то небільше баржі, може бути лише для мирного часу. Флот вінніколи не любив, випадкова у нас людина. Як вип’є стограм, так і починає патякати, що він би давно звільнивсяв запас, що ВМС йому нідочого, але командувач Тенюхпостійно наполягав, що він має стати адміралом ікомандувачем, тому й служить. Ось і став адміралом ікомандувачем. Та хто мене слухав? Тенюх он золотийзнак "Командир корабля" вручив йому, єдиному на флоті.Тож виправдав тепер його довіру.

Він же їхав до штабу ЧФ на переговори по врегулюванніситуації, ось і врегулював як свій власний "status quo" і,видається, всього Криму.

77

Здається, ситуація розвивається за планом 1918 року,подав голос мовчавший "замполіт". – Тоді, щоб не віддатиУкраїні, з ЧФ теж створювали "кримський флот". Фіналйого відомий, то ж щоб Березовський не повторив долюконтр-адмірала Бурлєя, командувача тодішнього кри-мського флоту.

Хочемо ми того чині, але всі ми стали співучасником цихганебних подій, готуймося до серйозніших і вженезабаром. Це лише початок, це не просто сєпари бузятьпід нашими воротами. Подумати лишень - командувачВМС очолив зраду, бо не зрадь він, ситуація розвиваласяби дещо інакше. Не знаю, як я дивитимусь в очі своїм рі-дним, односельцям, та всім людям в Україні після цього.Флот, який ми зводили всією Україною ми, вважайте,прогуділи , - сумно, дивлячись у вікно сказав сивий вжекапітан 2 рангу. - Сумно, братове, сумно і трагічно. Поба-чите: наш флот зараз, після зради Березовського, СБУ іМВС, почне колотися на тих, хто за зраду, і тих, хто заУкраїну. Єдність порушена, пошкоджено кіль нашогокорабля… і ми йдемо не до рідного берега, а на дно га-ньби і лихої слави. Гарант безпеки України показав, хто вукраїнському Криму господар…

7

Контр-адмірал Денис Березовський хоч тілом ви-глядав здоровим і дужим, виявився дрібним душею і сла-бохарактерним. Як і більшість адміралів ВМС з початкомросійського вторгнення в Севастополь подався в госпіталь,на лікарняний, у нього раптово "загострився" геморой. Згоспіталю його виписав в.о. міністра оборони України ІгорТенюх, який його знав не один рік, поважав чи ненайбільше за всіх командирів і давно пророчив Бере-зовського в командувачі українського флоту. Березовськийдав слово взяти ситуацію в руки і був призначенийкомандувачем ВМС України. Та сили волі, вірності даномуслову, як і військовій присязі, у цього адмірала хватиловсього на добу, до зустрічі з командувачем Чорноморсько-го флоту віце-адміралом О. Вітко. Замість спільного

78

узгодження позицій стосовно локалізації ситуації і запобі-гання поширенню кризи, Березовському висунули умовиздачі Військово-Морських сил України, на згоду з якимийому виділили кілька годин. Йому у достатньо грубійформі розказали, що севастопольські і кримські депутативже там, у Росії, що Крим вийшов з складу України, оголо-шує незалежність, тому ВМС України в Криму вже нале-жать "народу Криму" як "військово-морські сили республі-ки Крим". Ось їх і запропонували очолити Березовському.Цьому "флотові", сказали, мають підпорядкуватися всіукраїнські військові частини в Криму і підпорядкувати їхдоручається йому, Березовському, за відповіднувинагороду, звичайно. У такому разі з ним, його сім’єю бу-де все в порядку і досьє, яке у штабі ЧФ РФ є на Бере-зовського, не буде оприлюднене, його ліквідують. І Д. Бе-резовський погодився не виходячи з кабінету.

Особу Березовського, як і інших ключових фігур ВМСУкраїни, на відміну від кадрового центру штабу ВМС іструктур СБУ, відповідні спецоргани ЧФ РФ тривалий часвивчали ретельно і усестороннє. Тому й разом зкомандуванням ВМС вбачали в ньому перспективногоадмірала. Там знали, що Березовський своєю службою як іпрапором ВМС не дорожить, сила волі слабка, колидоходить до особистого - полохливий, швидко підпадає підвплив старшого і сильнішого, при цьому любить грубі гро-ші і достаток. Не раз, і не два ще будучи командиромкорабля чи бригади надводних кораблів, у відповіднихкомпаніях пускався у просторікування, що служба і ВМСУкраїни взагалі йому нідочого, що гроші у його мами в Ха-ркові є великі, і він би міг давно звільнитися в запас ідобре жити, та командувач ВМС його тримає кандидатому адмірали і він не хоче його підводити. Доповідали протакі якості Березовського і командувачу, але той не бравте до уваги, покладався на досвід спільної з ним служби,вірив йому та просував по службі без глибокого аналізу йо-го дій і поступків, вбачав в Березовському лише профе-сійного і перспективного моряка та "нормального мужика".

Березовський був справді професійним і підготовле-ним командиром корабля, не раз він виконував у морі

79

складні завдання, але був він командиром, як говориться,на мирний час. Не було в нього того командирського "духу,що тіло рве до бою" і веде за собою підлеглих, не було і лю-бові до України. Він завжди прагнув до комфортного жит-тя і зовнішньої уваги, патріотичних рухів цурався. Особи-стий його вклад в розвиток ВМС України був мізерний.При появі загрози і конфлікту з російським флотом вінзламався відразу, страх скував його офіцерську гідність івін миттєво зрадив присязі і дав згоду підпорядкуватисяволі сильнішим за нього у даний час російським генераламі адміралам. Там, у кабінеті командувача ЧФ, він навіть непробував хоч якось опиратися, не кажучи вже про діалогадміралів на рівних. З штабу ЧФ командувач Військово-Морських сил України контр-адмірал Денис Березовськийвийшов вже зрадником і... командувачем надуманих"військово-морських сил республіки Крим" і взявсяуговорювати на зраду моряків свого рідного флоту. ЗрадаБерезовського блискавкою облетіла світом, бо в Європі та-кого ще не чули, щоб без бою здався і добровільно пере-йшов до лав противника та зрадив своїй країні і народусам командувач флотом, і затим особисто примушував дозради особовий склад очолюваного ним флоту.

Випадок з Березовським та його "командою" розкри-ває, що психологи спецслужб ГШ РФ технологію зради,досягнення свого головного завдання в операції по анексіїКриму, сформували на базових слабостях ключових особи-стостей. Бо вона спрацьовує навіть у час, коли її усві-домлюють. У даному випадку вплив на підсвідомістьпроникає через базові потреби людини, тому він не пере-стає впливати навіть після викриття його справжніх цілей.Судячи по-всьому, ця концепція була прийнята до відпра-цювання після провалу грубої акції навколо острова Тузлав 2003 році. Ця перша спроба анексії Криму тому йпровалилася, що опиралася на грубу силу. Цього разу булазапропонована робоча технологія підготовки зради, послі-довні дії якої при їх виконанні обов’язково приводять добажаного результату. В якості зброї для знищенняВійськово-Морських сил України вона виявилася най-

80

ефективнішою, бо уможливила їх захоплення без збройно-го конфлікту, можна сказати, мирним способом.

У ВМС України військову психологію взагалі-то ви-вчали, але вважали як би зайвою дисципліною у службі. Та"гарант безпеки України" паралельно з психологічною гроюпротягом десятиліття у Севастополі і навколо ВМС Українистворював опорні психологічні прецеденти – історичні, мі-фологічні, просто видумані, проте вони видавалисяактуальними і спільними для українців і росіян, - і до їх"узаконення" втягувалися українські моряки. Таким чиномз плином часу військові моряки та й севастопольськагромада почали сприймати надумані чи викривленіісторичні і міфологічні прецеденти за реальні і вонивходять в закон їх служби і життя та підмінюють собоюреальні історичні базиси власної історії і традицій. Людинапоступово самоденаціоналізується і, як показав кримськийприклад, кінцевою метою впливу на неї є втрата відчуттяВітчизни. Не примітно для себе людина починає відмовля-тися від попередніх звичок, переконань, переставати до-тримуватися того, що для неї раніше було вагомим.Показовим прикладом впливу технології зради на багатьохключових командирів ВМС України є приклад перемовинпредставників ЧФ з двома командирами кораблів ВМСУкраїни.

За спуск прапора з корабля ми пропонуємо вам гарні гро-ші, яких ви більше ніде не зможете отримати. Не гри-внями і не рублями. Ви зможете за них відкрити бізнесдля сім’ї, купити іномарку і жити відповідно. Умови слу-жби, якщо побажаєте її продовжити у ВМФ РФ, будуть вКриму за російським законодавством з відповіднимросійським грошовим утриманням. Питання з Кримомвирішене, він об’єднується з Росією. Що вам той ВМСвзамін тягот і безквартир'я ще запропонує за межамиКриму і чи треба вам і сім’ї того особисто? І де будепроходити ваша служба?

Після нетривалого роздумування поступила відповідьукраїнського офіцера:

81

Погоджуюся, добре. Але треба відповідний вигляд нашогозахоплення зробити. Ви нас будете мовби штурмувати, ами будемо демонструвати беззбройний захист. Але зброюне треба застосовувати, лише шумові гранати, і людей некалічити. На цім і погодилися.

Описана зустріч не була звичайною "промивкоюмізків". Вона була однією з десятків, які системно і послі-довно провадилися чи не з кожним командиром, фахівціцієї технології мали вільний доступ до українськихвійськових частин і кораблів. Українські офіцери, психоло-гія для яких була байдужою дисципліною, і не замітили, якстали жертвами її впливу. Але особливо ефективною вонастала після зради командувача ВМС України контр-адмі-рала Дениса Березовського.

Грішний і я. Грішний. У будучність Березовськогокомандиром фрегату "Гетьман Сагайдачний" я на бортуцього ж корабля напередодні святкування дня ВМС Украї-ни вмовив тодішнього заступника голови Верховної РадиУкраїни нині вже покійного Олександра Зінченка при-дбати для ВМС дві квартири: одну з яких для без-квартирного тоді командира фрегата. Зінченко квартирипридбав, кращу виділили Березовському. Це гріх мій передУкраїною і Зінченком.

8

Флот України у Чорному морі у 1992 році відродилипатріоти України. Вони, щойно вирвавшись з духовнихпут інтернаціонального братства, полишивши корабельнукрицю флоту, котрий водночас став флотом російським, і,ступивши на рідну національну ниву, не дали себе одури-ти. Попри політичні шторми, російський супротив,шантаж і неодноразові намагання застосувати силу зброїта недолугу військову політику Києва, вони таки відродилинаціональний флот, вивели в море і океан перші украї-нські бойові кораблі та продемонстрували світу Україну якморську державу. Разом з ВМС вони втрималиСевастополь і Крим за собою, за Україною. І наша молодадержава стала спроможною себе захистити з моря, а її

82

моряки були до цього готові. Перший командувач ВМСБорис Кожин, перебуваючи ще в ізольованості, один-однісінький, без підлеглих, кораблів і навіть без робочогокабінету на першій же прес-конференції заявив себе "ку-лаком Президента України в Чорному морі". І високо три-мав свій кулак, готовий нанести удар у відповідь. Йогоорганізаційна група була наповнена єдиним духом зкомандувачем. Російським адміралам так і не вдалося ски-нути українських моряків в море, втопити там ідею украї-нського флоту і його перші кораблі, тому й вимушені булипогодитися поділити досі неподільний, яким видававсяЧорноморський флот, як ядро атома. Після розподілу ЧФукраїнський флот розпочали поволі розкладати зсередини,засилаючи в його ряди багато проросійськи налаштованихофіцерів, чужу агентуру і не тільки кримчан з роду. Уструктурах ВМС появилися корінні москвичі, пітерці, сибі-ряки, які раптом запалали любов’ю до незалежної України.Цьому у значній мірі сприяла і наявність багатьох вакансійу новосформованих флотських структурах та радянськаідеологія флотського побратимства.

Поволі перші офіцери ВМС почали витіснятисянайперше з штабу ВМС. Патріотів у флотських мундирахне злюбили не лише у штабі Чорноморського флоту, бабільше, і у міністерстві оборони України – якби не ви, небуло б у нас проблеми з флотом і Росією, не раз чули ми уміністерських кабінетах і з уст високих комісій, що інколиприбували до Севастополя. І вже під міністерським тискомкомандувач ВМС з літа 1992 року почав пророчити, що мимовляв, патріоти, наше завдання створити передумови ірозбудувати структури українського флоту. А коли ми цезробимо, то уступимо місце професіоналам флотськоїсправи, які прийдуть нам на заміну з флотів Росії. І почалидо ВМС приходити професіонали з усіх флотів колишньогоВМФ СРСР, та й з інших видів збройних сил. Першимиприйшли "професіонали" з середземноморської ескадри,яким після її скорочення не найшлося місця на ЧФ, аСевастополь покидати не хотілося. І вже незабаром з їх уств адрес перших офіцерів орггрупи ВМС пролуналообразливе "крєстоносци". З тієї пори все, що робилося в

83

орггрупі, затим у штабі ВМС не являлося бодай якоюсь та-ємницею для Чорноморського флоту.

Першим, тиснимий чиновниками міноборони запатріотизм, який на міністерську думку провокував росіяні не сприяв переговорному процесу з проблеми розподілуЧорноморського флоту, вимушений був здати свою посадукомандувач ВМС України Борис Кожин. Йому, що проло-мив шовіністичне оточення і проголосив національнийфлот, забезпечив утвердження у Севастополі українськоївлади, вивів у море перші бойові українські кораблі зна-йшли принизливу посаду радника начальника академіїЗбройних Сил України. Через три роки черга настала занаступним командувачем ВМС, віце-адміралом Володими-ром Безкоровайним, який сформував Військово-Морськісили у вид Збройних сил, вивів український флот у море іокеан, явив світу Україну морською державою, примусивзгаснути "мєшковщину" в Криму і викинув осередок "рус-ского міра" з Одеси. Його, замість ордена на груди, тежгрубо звільнили з посади. Одночасно були звільнені відпосад всі члени військової ради ВМС. Подібних масовихгонінь не бувало навіть у радянські часи, хіба лише в часиСталіна - Єжова. Такі звільнення з посад офіцерів-патріо-тів викликали злорадство на ЧФ: дивіться, не пере-старайтеся як Безкоровайний, і одночасно принижувалигідність офіцерів – ми Україні не потрібні. Сіялася зневіра,цілий ряд офіцерів-патріотів звільнилося в запас.

У кадровій роботі ніхто зерен від куколю відділяти нехотів. Було таке враження, що всі ці роки флотського буді-вництва ми тільки те й робили, що ступали по граблях, якісамі собі наставляли, отримували ними по власному лобі,але з гідною подиву впертістю рухалися далі, нічого неміняючи в руйнуючій оборону держави системі. Не запобі-гали зосередженню в своїх рядах майбутніх зрадників,перевертнів і провокаторів, а все більше їх заохочували.Промовистий факт. У післяпомаранчеві роки вищійатестаційній комісії міноборони був представлений адмі-рал на посаду першого заступника командувача - нача-льника штабу ВМС України, виходець з Росії, там же про-живала і вся його родина. Йому задали питання:

84

Ви етнічний росіянин, родинні корені у вас в Росії. Як вибудете діяти у випадку військового конфлікту з Росі-єю? І почули відповідь:

Я тоді подам у відставку.І нічого, його призначили на посаду, бо, як вважав

командувач ВМС Ігор Тенюх, буде знати його дії і наміринаперед! З початку російської агресії в Криму вже твокомандувача ВМС віце-адмірал С. Єлісєєв так і зробив якобіцяв високій кадровій комісії - зразу ж написав рапортна звільнення в запас, обезглавив флот, а затим перейшовдо російського флоту.

До Військово-морського інституту, затим до академіїВМС України, із значною перевагою набирали курсантів зчисла севастопольців і кримчан, трохи з приморських ре-гіонів України. Знайти серед них вихідців з центральної чиЗахідної України було вкрай важко. При цьому цим ви-хвалялися, і опиралися на вказівку російського фе-льдмаршала Потьомкіна "… а матросов на Черноморскійфлот набірать с крестьян полуденной Малоросіі как ізвє-чних мореходов і побєдітєлєй над непріятєлєм". Але Потьо-мкін, на відміну від українських флотоводців, знав, щоробив. Він вимагав набирати з України на флот матросів,а не офіцерів, офіцери в нього були виключно з Росії. Віннавіть над козацькими полковниками ставив начальни-ками російських капітанів і майорів, пояснюючи це тим,що "государєво проізводство" є вищим за народне обраннякозацьких старшин. У 2014 році колишні курсантиакадемії ВМС вже були командирами кораблів, офіцерамиштабу ВМС і майже більшість з них без особливої тіні сму-тку поміняла державний прапор. На вимогу росіян бойовіберегові частини ВМС передбачливо зарані вивели зСевастополя, а морську піхоту з десантними кораблямирозвели на чотириста кілометрів, чим позбавили її маневруі спільних дій. Кораблі, отримані ВМС внаслідок розподілуЧорноморського флоту і які за невеликі кошти можна буловвести до бойового складу, один за одним пішли наметалобрухт. Першими пішли фрегати, за ними корвети ідопоміжні судна, частину з яких продали комерційнимструктурам. Флот України дрібнів і втрачав авторитет в

85

Криму. Нові кораблі не будувалися, а проголошене буді-вництво серії нових корветів викликало лише зневагу надВМС і Україною. Все це виглядало на цілеспрямовану, при-ховану під братство народів і флотів, диверсійну роботу порозвалу національного флоту України.

Віртуальний простір в Севастополі і в Криму був за-грожений з перших днів незалежності. Виховувати в тихумовах патріотично налаштованих військових і мешканцівміста було не просто.

Ти чого там у Севастополі провокуєш російський флот,задав мені питання генерал, головний виховникЗбройний Сил України. – Росіяни постійно жаліютьсяна вас за ваші програми. Ви там перестаньте, інакшеприймемо до вас міри.

Що означає провокуємо? Ми лишень спростовуємо їхніпровокаційні телепрограми, заяви і публікації у пресі-проти ВМС, нашої історії, стосовно виключно їхньоїслави "города русской слави", що України не було ніко-ли, як і не могло бути її флоту в Чорному морі.

А якщо росіяни підуть на вас там у Криму?Будемо воювати, підемо в гори, держава нас утримує

навіщо?Генерал зблід. Затим двері його кабінету стали для

мене зачиненими, а незабаром усунули від посади і мене. Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю,

народ - нацією, країна – державою, писав видатнийісторик і державний діяч України Михайло Грушевський.Але мешканців Криму, середовище військових довели достану, коли "дух, що тіло рве до бою" у них лише тлів, негероїла любов до національних героїв, які поклали своє жи-ття на олтар свободи України, не користувалися пере-вагою, а підміняли його бойовим духом тих, хто ніколи небачив нашу землю вільною. Спроба встановити увійськовій частині феодосійських морських піхотинцівбюст першого командувача дивізії морської піхоти флотуУНР Михайла Білинського чи погруддя командувача того жфлоту контр-адмірала Михайла Остроградського увійськово-морському ліцеї наштовхнулися на дружній опірміноборони і командування ВМС. До цього додамо, що

86

історія флоту України військовим морякам взагалі не ви-кладалася, то ж флот України поступово перетворювали втакий собі автономний додаток до флоту російського, безвласних традицій і історичного минулого. Натомість ши-роко пропагувалася і відзначалися історичні дати часів ко-лонізації України у різні історичні часи.

Всі роки незалежності в Україні ігнорувався принцип,що бідний, голодний і слабо забезпечений військовий не єнадійним захисником держави. У Криму ситуація психоло-гічно підсилювалася наявністю поряд російського флоту,моряки якого мали в два-три рази вище грошове утриман-ня, для яких будувалися будинки і надавалося відповіднесоціальне забезпечення сімей військових, про якихдержава піклувалася. Українські моряки, постійно звину-вачувані державним керівництвом за те, що вони у Кримулише є, всього цього мали дуже мало, тому, як вірус вкомп’ютер, нишком, найперше через сім’ї, проникало всвідомість багатьох відчуття, що одним патріотизмом дов-го не проживеш і на хліб його, як говориться, не намажеш.І це відчуття, як виявиться згодом, поволі заміняло від-повідальність за долю країни. Каратись і мучитись заУкраїну, як колись великий Кобзар чи контр-адмірал Ми-хайло Остроградський, були готові далеко не всі. До тогож, до офіцерського корпусу ВМС кримські татари, дляяких Крим був рідною землею і Батьківщиною, фактичноне допускалися. То ж звідки міг взятися той масовий "дух,що тіло рве до бою"? Бойовий дух поступово підмінювавсядухом байдужості, який як спрут проникав у свідомість іжиття денаціоналізованих і збіднілих духовно і фізичновійськовослужбовців і в конечному часі перетворився навідверту зраду. Тому й легко росіяни захопили бойове ядробездуховного флоту і спровадили його рештки з Криму.

9

Майдан ще димів шинами, ще зарилася пролита наІнституцькій кров Героїв Небесної сотні, але події в Кримувимушено повернули країну лицем від Майдану на пів-день, до Кримського півострова. Там терористи вночі

87

захопили урядові будівлі і скинули з них українськіпрапори. На Кримський півострів під виглядом "само-оборони" відразу почали сунути колони російськоїбронетехніки з вояками без знаків розрізнення. Українаперебувала у стані тимчасового безвладдя, без політичногокерівництва і уряду, які втекли і від Майдану, і від своїхобов’язків. Але розпачу не було, безвладдя швидко минуло-ся, Військово-Морським силам призначили командувача, івсю надію українці тримали на український флот, якомудопомагали, який годували і підтримували всім народом.Надіялися, тримали надію, що лише він, плоть від плотінароду, зупинить цю навалу, що прибирала вигляду новіт-ньої орди.

Події розвивалися стрімко, агресор часу на роздумине давав, в останній день лютого місяця вже захопивПерекопський перешийок і відгородив Крим від матери-кової України. На вечірньому засіданні 28 лютогоВерховна Рада України призначила виконувачем обов’язкиМіністром оборони України в уряді Арсенія Яценюка адмі-рала Ігора Тенюха, колишнього командувача Військово-Морських сил України. Прибувши до міністерства вінвияснив, що командування ВМС немає, всі знаходяться угоспіталі на лікарняному. Зв’язався з тво командувачавіце-адміралом Сергієм Єлісєєвим.

А я ще чотири дні тому подав рапорт на звільнення взапас. Зараз знаходжуся на військово-лікарськійкомісії. Я звільняюся в запас і командувати не можу.У військовому шпиталі знаходилися і начальник

штабу ВМС контр-адмірал Шакуро, заступник командува-ча з бойової підготовки Березовський та інші старші офі-цери і командири. Тенюх здзвонився з Березовським, зяким його пов’язували роки минулої спільної служби вескадрі різнорідних сил, якого, здавалося, знав добреособисто, якому довіряв і якого здавна пророчив укомандувачі ВМС України. Березовський погодився вийтиз шпиталю, очолити ВМС України і завірив, що твердостане на захист державних інтересів. Після розмови зТенюхом, Березовський вийшов з лікарняного, прибув уштаб ВМС і прийняв на себе командування. Першого бере-

88

зня під його керівництвом була ліквідована перша спробалобової атаки сепаратистів на штаб ВМС, флот України бу-ло приведено в повну бойову готовність. Наступного дняБерезовського запросили на переговори до командувачаЧорноморським флотом віце-адмірала О. Вітка. Краще бвін туди не їхав, можливо, ситуація б розвивалася інакше.Але він поїхав. Повернувся звідти вже зрадником Украї-нської держави. Однак офіційно про ці "переговори" булоповідомлено, що у штабі ЧФ вирішували питання мирноговирішення назрівшого у Севастополі конфлікту.

Підмурок для зради був підготовлений мистецьки і уштабі ЧФ готувався він не один день. Севастополем впертоширилися дві версії тих подій. Перша, що при появі Бере-зовського у кабінеті командувача ЧФ присутні тамросійські генерали, ФСБ, депутати російської Думи тамісцеві колаборанти показали йому папку, в якій були зі-брані матеріали російської розвідки про те, як він "грівруки" на коштах, які виділялися на підготовку військовихполігонів, особливо на проведення недавніх україно-аме-риканських "Сі Бриз-2013". Якщо ці документи попадуть вКиїв, пояснили, то "майданута хунта", що прийшла там довлади, забезпечить тобі надійну камеру і надовго. До тогоще ваші морські піхотинці під час Майдану направлялисяпід Київ і без тебе там теж не обійшлося. Затим, за другоюверсією, йому сказали, що все знають про його сім’ю і як-що він не хоче нею ризикувати, щоб з нею ненарокомщось не трапилося, то краще погодитися командувати"військово-морськими силами республіки Крим", які вженезабаром будуть створені на базі ВМС України. В тому,що так буде, можеш не сумніватися, виходу у ВМС вженемає. Нічого не міняється, ти є командувачем і нимостаєшся. Тільки отримуєш ще відповідну додатковувинагороду, служиш у ВМС Росії, за російськими законамиі матимеш все, що мають російські адмірали. Часу на роз-думи багато не дали, але Березовський зламався відразу,погодився з пропозицією і пообіцяв відмінити бойову го-товність ВМС України та залишити кораблі в базах.Повернувшись до штабу ВМС, він відмінив повну бойовуготовність, наказав кораблям повернутися на місця своїх

89

стоянок, бойову техніку завести в ангари, здати на складибоєзапас і не чинити опору так званій "самообороні". Цьогов штабі ЧФ лише чекали, і почали негайно загороджувативихід українським кораблям з бухти в море. Мені посеред ночі, - згадував згодом екс-міністр оборони

України Ігор Тенюх, - дзвонить Березовський. Голос унього якийсь чужий, так він ніколи не розмовляв,напевно знаходився чи під дією наркотиків, чи ще чо-гось. Я ж не знав, що поряд з ним тоді знаходилисяросійські адмірали, преса, місцеві колаборанти.

Доложіть ситуацію у Севастополі і в Криму.Я вам нічого доповідати не буду. І не буду виконувати

ваші злочинні накази. Ви незаконний міністр оборони.Не зрозумів. Ви де знаходитесь зараз?Я у штабі ВМС. Але буду розмовляти лише з ПрезидентомУкраїни. Якщо не забезпечите мені зв’язок з Прези-дентом, я через 15 хвилин відкрию ворота штабу "само-обороні". Зрозуміли? Через 15 хвилин відкрию вороташтабу ВМС. Зв'яжіть мене з Президентом.

Тенюх зрозумів, що там, у штабі ВМС України, кої-ться щось неочікуване, незрозуміле і серйозне. Не хотілосявірити про зраду того, кого знав, з ким не раз ходивморськими походами, у кого вірив і кому довіряв роками.Але це сталося і рішення треба було приймати невідкла-дно.Ви хворий. Вам повернутися до військового шпиталю, а

зранку будемо розбиратися. Наразі я вас тимчасово від-сторонюю від командування Військово-Морськими си-лами.

Доповів про подію і прийняте рішення в.о. Верховно-го Головнокомандувача ЗС України О. Турчинову. Пере-говоривши з першим заступником начальника штабу ВМСконтр-адміралом Сергієм Гайдуком і отримавши йогозгоду твердо стояти проти агресії, Ігор Тенюх призначивйого тимчасовим командувачем Військово-Морських силУкраїни. Того ж дня в.о. Президента своїм указом звільнивБерезовського з посади командувача ВМС України.

2 березня 2014 року країною з півдня на північблискавкою пролетіла новина: зрада! В Криму здійснилася

90

велика зрада! Такого ще не було в історії наших ЗбройнихСил, та й у всій Європі такого не було, щоби щойно при-значений командувач флоту зрадив військовій присязі ібез бою, без будь якого опору перейшов на сторону оку-панта на другий день після призначення. Зрадивкомандувач флотом, напередодні зрадили начальникиуправлінь СБУ і МВС України Криму і Севастополя, не ка-жучи вже про деморалізовану місцеву владу. Державнийфундамент України в Криму, її безпеку було підірваноостаточно. Та розпачу і зневіри від втрати контролю надпівостровом у ці дні не було, зрада психологічно вплинулана моральний стан флоту, але не настільки, щоб йогопаралізувати і підкорити волі національного зрадника.ВМС України ще у своїй масі оставалися єдинимдержавним інститутом в Криму. І його окупанти заповзя-лися зруйнувати остаточно: третього березня оголосилиднем створення "збройних сил Криму".

В історії Криму у 1918 році була спроба кримського урядуМ. Сулькевича незалежного від Української Держависформувати на базі сил ЧФ "кримський флот". У червні1918 року представник Гетьмана Скоропадського в Кримуконтр-адмірал М. Остроградський створив Кримську фло-тилію із кораблів ескадри ЧФ, екіпажі яких відмовилисязатоплювати свої кораблі в Новоросійську і повернулися доСевастополя. Командувачем флотилії і одночасно "міні-стром оборони республіки Крим" в уряді М. Сулькевича бувпризначений контр-адмірал Бурлєй Сергій Іванович. Німе-цьке командування у тому ж місяці цю флотиліюінтернувало і включило до складу свого флоту Чорногоморя. Після захоплення Севастополя більшовиками у ли-стопаді 1920 року кримський "міністр оборони" Бурлєй С.І.був закатований ЧК у севастопольській тюрмі. (М. Мам-чак. Чорноморський флот. Курсом до України.Севастополь. Просвіта, 2013).

Однак зрадників історія нічого не вчить. Близько 4.30ранку 3 березня на територію штабу КомандуванняВійськово-Морських сил Збройних Сил України у

91

Севастополі за підтримки озброєних російськихвійськовослужбовців прорвалася група з близько 50 ради-кально налаштованих осіб так званої "самооборони" таозброєних російських десантників, очолюваних самимконтр-адміралом Березовським. Захопивши штаб, віннамагався силою примусити офіцерський склад штабу ви-знати його "своїм" командувачем. Та офіцери і матросиштабу ВМС під керівництвом Сергія Гайдука силою ви-дворили за ворота "командувача вмс Криму" разом з його"флотом". Створення кримської армії і флоту третього бе-резня не відбулося і через кілька днів про них взагалі пере-стали згадувати, проте з цього дня російський спецназ імісцеві сепаратисти розпочали цілодобову блокаду штабуукраїнського флоту. Розпочалася атака на найбільшуразливе місце, на найбільш слабку ланку бойової го-товності ВМС України – на моральну їх стійкість ізруйнований "братством двох флотів" національний патрі-отизм. І під цим тиском у багатьох почуття Батьківщинипочало набирати обриси Кримського півострова, і черезтри тижні таки опанувало його остаточно. Немає сумніву,що особи цікавих для російської розвідки українськихадміралів і командирів, тривалий час вели і усестороннєвивчали їх дії в різних умовах служби, складові їх характе-ру, моральну і психологічну стійкість, родинні стосунки ідуховну загартованість, так сказати, складали їх психоло-гічний портрет. І у відповідний момент для досягнення го-ловної цілі – зради військовій присязі і переходу насторону противника - зуміли знайти для них потрібні ва-желі впливу. Шантаж, тероризування родини, підкуп - осьскладові частини методики впливу. До того ж російськіаналітики давно уяснили, що кадрова політика у ВМСУкраїни провадиться на основі не відданості державі і на-ціонального патріотизму, такі прибиралися, а відданостівідповідному начальнику і командиру. Саме цим і ха-рактеризувалося швидке проходження службовимисходами тих ж Березовського, Шакури, Єлісєєва та іншихкомандирів ключових для флоту військових об’єднань іпідрозділів.

92

Даремно у військовому відомстві України протягомвсіх років незалежності не вивчали і не надавали значеннятехнологічним процесам підготовки і методології гібридноївійни в історії Збройних Сил, конечною ціллю якої завждибуло досягнення масової зради національних інтересів.Тобто зради і роззброєння найперше війська, фундаменту іоснови держави. То є ціла наука, практику роздвоєнняособистостей різні колонізатори протягом віків відпрацю-вали до тонкощів мистецтва, і вона має відображення вукраїнській історичній і художній літературі. Якби вивча-ли, якби вчилися так як треба, то б знали, що ігноруванняворожих "гібридних" намагань, особливо у флотськомувимірі, завжди завершувалося втратою бойового ядра фло-ту, а з ним і Криму.

10

Четверо осіб з хорошою військовою виправкою затри-мали командира українського корабля щойно він зійшовна берег і наполегливо запропонували розмову у сусідньо-му кафе. Відмовлятися було марно. Видно було, що зустрічзавбачливо готували, кабінка кафе була вільною, а стілнакритий. Його запросили за стіл, розмова була фактичноодносторонньою.На Чорноморському флоті вас знають як професійно під-

готовленого командира корабля, вас цінують. Українськікораблі з Криму не вийдуть, вже вирішено, що вони бу-дуть включені до складу ЧФ. Ваш корабель теж, ми йогоможемо і сьогодні захопити, але не хочемо конфлікту.Краще це питання вирішити по взаємній згоді.Подумайте, ми вам платимо гарні гроші, в доларах,думаю, вас задовольнять, а ви не організовуєте опору іспускаєте український прапор. Вас зараховують доштату ЧФ, на перших порах останетеся командиромсвого ж корабля, але вже за російським посадовим окла-дом. Затим кадрові питання будете вирішувати з ураху-ванням вашого досвіду і бажання. Згода? Але спершувип’ємо.

93

Випили по першій і по другій. Зав’язалася розмова.Домовилися, що запропоновані гроші йому завтра пере-рахують на його рахунок в «Банк России». А він проведезбори з екіпажем і всіх, хто проти Росії, зарані відправитьна берег, мішати йому ніхто не буде. Затим, під вечір, докорабля підійдуть катери з так званою "самообороною"кинуть на палубу кілька світло-шумових гранат, постріля-ють в повітря, так сказати, продемонструють штурм, акомандир корабля відступить з моряками у офіцерськийвідсік і на тому штурм закінчиться. Корабельний арсеналмає бути закритий, а ключі від нього має зберігати особи-сто командир і передасть їх після здачі корабля. Украї-нський прапор буде спущений як звезуть моряків на бе-рег. Затим корабель має бути переданий по акту. Ось і весь сценарій, сказали на прощання. Думаю, свого

слова дотримайтеся. Майте на увазі, що ми даремно ібез наслідків мову не ведемо.

Наступного дня кошти на рахунок українського офі-цера в російському банку надійшли. Під вечір російськийспецназ разом з козаками "самооборони" після недовгоїдемонстрації штурму захопив український корабель.

Безгрошів’я, відсутність власного житла, зубожіння іубогість життя, коли навколо розцвітала розкішбізнесменів навіть середньої руки, виховали у багатьохукраїнських офіцерів споживацтво і палке бажання розкі-шного і веселого життя, яке бачили навколо. І чим більшетакий офіцер ріс за посадами, тим більше це бажаннястало переважати і таки перебороло, перевершило почут-тя офіцерської честі, моралі, гідності і відповідальностіперед народом за свою країну. І зради в цьому вони вжене бачили.

11

Актовий зал будинку офіцерів Чорноморського флотубув заповнений вщерть офіцерами Військово-Морськихсил України, Повітряних сил Севастопольського гарнізону,які виявили бажання служити на флоті російському. На-став офіційний час ганьби і безчестя. Так, пропагандазробила своє, перебіжчиків і ренегатів виявилося занадто

94

багато. Не всі із присутніх були доконаними зрадниками,дехто з присутніх прибув з цікавості прояснити процесінтернування захоплених кораблів і військових частин доросійського флоту та вияснити їх подальшу долю як імайбутнє роззброєних українців. Але значну більшість доцієї зали привело бажання послужити новим господарями.В президії за столами сиділи керівники окупації пів-острова і захоплення українських військових частин: за-ступник міністра оборони Російської Федерації генералармії Дмитро Булгаков, Головнокомандувач ВМФ Росіїадмірал Віктор Чірков і командувач флоту Чорноморськоговіце-адмірал Олександр Вітко, також були присутніми ке-рівники різних відомств Міністерства оборони РосійськоїФедерації, які мали забезпечити "вливання" українськоїкрові до судинної системи російського флоту. Російськігенерали випромінювали любов, тепло і доброту до щевчорашніх ворогів, яких тривалий час блокували, морилиголодом, перервавши їм всі види забезпечення та якимпропонували лише здатися і скласти зброю. Тепер вонизнову називають їх братами по зброї, бо сказано ж, щоукраїнці з росіянами є єдиним народом. І мають бути підєдиним двоглавим орлом, який однією головою слідкує заРФ, а другою - за Україною. Московські воєначальники і неприховували свого задоволення, що їм так легко вдалосяпришвартувати до російського берега український флот,тепер бажали поповнити слов’ян-ським елементомросійський флот. І цим завершити, поставити остаточнукрапку над тривалим театром про "дружбу двох флотів".Бо Севастополь за їх світоглядом має право існувати лишеяк база одного флоту – російського.

План заходу для присутніх визначив генерал армії Бу-лгаков, далі надав слово командувачу Чорноморським фло-том віце-адміралу Олександру Вітко. - Заходячи до зали, - розпочав свою промову російськийадмірал, - я побачив деяку невпевненість військовослу-жбовців української сторони. Хочу сказати, що основа на-шої політики і подальшої взаємодії будується на найдобрі-ших взаєминах, з урахуванням спокійного, планомірноговведення військових частин України до складу Російської

95

Федерації. Роботи нас чекає дуже багато. І полягає вона взахисті рубежів Росії. Далі зачитав наказ командувача Пів-денним військовим округом збройних сил Росії № 115 від21 березня 2014 р., який свідчить, що з цього числаВійськово-Морські сили України, що дислокуються на те-риторії федерального округу Росії Крим, зокрема на тери-торії міста Севастополя, який має статус федеральногозначення, перестали існувати як цілісне об'єднання. Прицьому з'єднання та військові частини, кораблі, що дис-локуються в Криму, інтегруються до складу Чорноморсько-го флоту РФ. Заходи інтеграції будуть проведені в дваетапи: на першому етапі, до 30 березня, - прийом доскладу Чорноморського флоту органами військовогоуправління з'єднань військових частин і організацій. А та-кож проведення в частинах інвентаризації в цілях ви-значення надалі призначення прийнятого майна. Надругому етапі, з 31 березня по 1 липня, - завершеннязаходів інвентаризації та приведення організаційно-штат-ної структури флоту у відповідність з обсягом і характеромвиконуваних завдань. На першому етапі інтегрованівійськові частини України будуть включені в структуруфлоту по призначенню. - При цьому, - продовжив адмірал, - ми не міняємо їхнайменування, склад і чисельність. Як приклад,корабельний склад ВМСУ включений у відповіднікорабельні з'єднання Чорноморського флоту з урахуваннямйого призначення. Тимчасові обов'язки по командуваннюінтегрованими з'єднаннями і частинами покладені напосадових осіб військовослужбовців даних частин моїмнаказом. Для тих військовослужбовців, хто бажаєпродовжити службу в частинах Російської Федерації,встановленим порядком буде оформлено громадянствоРосійської Федерації, підписаний контракт про проходже-ння військової служби. Військовослужбовці, які не бажа-ють продовжити службу в Російській Федерації, повиннібути виключені зі списків частини і спрямовані у створенітимчасові пункти для їх відправки та членів їх сімей на те-риторію України. Звертаю увагу на те, що особливість на-шої роботи на даному етапі полягає в тому, що ми не

96

повинні образити нікого. Ні тих, хто залишається служитиРосії, ні тих, хто убуває за територію Криму. На закінченняросійський адмірал зазначив, що надалі організаційнаструктура Чорноморського флоту буде оптимізована як зарахунок створення нових структур, так і за рахунок інте-грованого складу флоту України. До 1 липня в складі фло-ту планується створити Кримську військово-морську базу,посилити частини берегових сил, морську авіацію, частиниматеріально-технічного забезпечення, а також збільшитикількість медичних установ. Таким чином, флот буде вирі-шувати питання щодо подальшого призначеннявійськовослужбовців.

Начальник відділу кадрів Чорноморського флотукапітан 1 рангу Андрій Мясоєдов оголосив підписанийПрезидентом РФ Указ № 164 від 20 березня 2014 року,згідно з яким визнаються дійсними оригінали документівпро проходження служби у Збройних силах України,військові звання. Тобто проходження служби військовослу-жбовцями в Україні прирівнюється до проходження слу-жби у Збройних Силах Російської Федерації з відповіднимипільгами. Офіцер звернув особливу увагу командирів ча-стин на питання збереження документів військовослу-жбовців, особливо тих, хто залишається проходити службуу військах РФ. Затим виступили начальник організаційно-мобілізацій-ного управління Чорноморського флоту капі-тан 1 рангу Олександр Анікін; заступник командувача ЧФз фінансово-економічної роботи, начальник фінансовогоуправління флоту Сергій Нікітін; помічник командувачаЧорноморським флотом з правової роботи, начальникюридичної служби флоту полковник юстиції Іван Зровка;заступник командувача з матеріально-технічного забезпе-чення капітан 1 рангу Андрій Шишкін; заступниккомандувача ЧФ по роботі з особовим складом контр-адмі-рал Юрій Орєховський. Останній зазначив, що на виховніструктури покладені завдання з морально-психологічногозабезпечення вій-ськовослужбовців, підтримання дисци-пліни і правопорядку. Також звернув увагу, що всі інте-гровані частини будуть забезпечуватися російською пері-одичною пресою, найперше газетами "Красная звезда" і

97

"Флаг Родины". Дякую, сказав він присутнім, за витримку іхолоднокровність, завдяки чому не було допущено крово-пролиття, і побажав успішного виконання нових завдань,благополуччя родинам.

Далі наступив час запитань від присутніх украї-нських офіцерів. Відповіді на них надавав генерал арміїБулгаков особисто.- Що робити тим військовослужбовцям, чиї документи,

особисті справи, посвідчення офіцерів і військові квиткибули спалені командуванням українських частин?

- У Міністерстві оборони прийнято рішення: кожен бажаю-чий служити Росії буде прийматися на службу. Тих, у когоособова справа була знищена, будемо відновлюватипокроково документально: починаючи з дипломів, іншихнаявних на руках документів, довідок, паперів.

- Що робити тим, хто не бажає більше служити ніякимзбройним силам?

- Кожному командиру частини надано право звільнятивійськовослужбовців за умовами невиконання контракту.Всіх інших військовослужбовців, кого командир не маєправа звільнити, просимо комплектувати документи, щобнаправити в розпорядження вищого командування,якому підпорядковувалося їх начальство. З півостроваКрим вас повинні направити в розпорядженнягенерального штабу ЗС України, а там вирішуватимутьподальше призначення і порядок проходження службиабо звільнення.

На закінчення зустрічі Булгаков сказав: Не хвилюйтеся, відносини України і Росії незабаром нала-

годяться і стануть прикладом добросусідства, аЧорноморськийфлот, як миговорили багаторазів раніше,стане на охоронінаших спільнихкордонів табагатовіковоїслов’янської

9825.03.2014. Українські офіцери після зборів вбудинку офіцерів записуються до лав

російського флоту. Фото з газети "Флаг Роди-ны"

дружби і братства. Ми з вами вже визначилися, і визробили свій вибір. Перше, що я прошу: щоб всі команди-ри частин, які є сьогодні, якнайшвидше представили іздали свої штати. Нам треба якнайшвидше видати ди-рективу Генерального штабу і створити нові штатиЧорноморського флоту для подальшої роботи. Виходячи зцього я вимагаю від командування Південного військово-го округу та Чорноморського флоту до 26 березня сплану-вати і провести збір для інтегрування українськихвійськовослужбовців з усіх напрямків діяльності, почи-наючи з вивчення діловодства, з обліку особового складу,озброєння, військової техніки, інших матеріальнихзасобів, з бойової готовності, по службі військ, з організа-ції життєдіяльності військ та інші. На зборі прошу івимагаю довести і поширити всі керівні російські доку-менти, що визначають життєдіяльність військових ча-стин збройних сил Росії.

Газета російського флоту "Флаг Родины" не пожалілагазетних гранок для звіту про збори з перебіжчиками відбез бою розгромлених ВМС України. Вона, газетка ця,більше двадцяти років старалася, щоб так сталося, заразвипромінювала миролюбство і "найдобріші відносини" вмайбутньому. Вона була постійним рупором "оборони відхохлов". Тепер же жодного натяку на розтоптані, переїханітанками угоди з Україною про вічну дружбу, про співпра-цю і взаємодопомогу флотів, які газета і Чорноморськийфлот топтали два десятиліття. Присутні у будинку офіцерівукраїнці втрату свого флоту і Кримського півострова обі-йшли мовчанкою. У них панувала байдужість до минулого,розгубленість і невідомість майбутнього. І надія на майбут-ні щедроти від своїх завойовників.

12

Я з відразою вимкнув телевізор. Мить підлості ізради. Вже не було сил споглядати на екран, як один змоїх колишніх флотських побратимів часу найважчихроків відродження і один з перших керівників Військово-Морських сил України з трибуни в академії ВМС перед

99

своїми колишніми курсантами і російськими офіцерами іадміралами запевняє, що двадцять два роки чекав наповернення Чорноморського вищого військово-морськогоучилища і Росії… Пригадалося як ця особа з російськимпрізвищем, як він говорив - представник шахтарськогокраю, Донеччини, до слова, а то й так, постійно твердив,що він українець, а не росіянин, що його справжнє прі-звище закінчується на -ів, а не –ов, що в його роду з діда-прадіда запорожський козацький корінь. І це виглядалонещиро. Сьогодні його нещирість виродилася в зраду.

Академія Військово-Морських сил ЗС України іменіПавла Нахімова на очах перетворювалася наЧорноморське вище військово-морське училище іменіПавла Нахімова російського флоту. Спускалися українськіі піднімалися чужі прапори. Прозвучала мелодія гімну,якого на плацу не було чутно вже чверть століття.Спільних героїв і флотоводців не вийшло, історія зробилакруг на двадцять два роки і повернулася на вихідну точку.Телевізійний екран демонстрував, як національна сві-домість багатьох офіцерів і курсантів вже колишньоїакадемії та присутніх там ветеранів флоту і севастопольціввивертає навиворіт їх абстрактну реальність і під при-скіпливим поглядом російських адміралів комбінує її в на-ціональну і державну зраду. А звідки вона, національнасвідомість, візьметься, коли дзеркало тієї самої свідомостідавно у них відсутнє? Вони служили у Військово-МорськихСилах, а жили в ідеології "русского міра", цуралися і не ба-жали збагнути суті національної української ідеї. Членствов "Санкт-Петербургском Морском собраніі", прив'язаністьбільшості з них до російських і радянських морськихтрадицій стирали з їх власної свідомості зачатки украї-нського патріотизму і національної інтуїції. Вони жили іслужили без кінцевої життєвої мети досягти конечноїукраїнської морської ідентичності. Народ довіряв їм, діли-вся з ними останнім, але вони до народу були байдужими.Вони хотіли легко жити тому були нездатними до боротьби.Тому в час анексії, в час появи загрозливих обставин вобразі нахабних "зелених чоловічків" на залізних "Тиграх"їхні життєві інстинкти прибрали форму спершу вичікуван-

100

ня, а затим колабораціонізму. Їхня внутрішня сила інсти-нкту життя не проявила відчуття любові і відповідальностіза судьбу свого народу, своєї країни, вона вже підтриму-вала лише життя особисте і власне благополуччя.

Переможці не стримували свого задоволення від таклегко отриманої перемоги в гібридній війні за Крим і флот.Вони вдало використали інертність української гуманіта-рної і інформаційної машини, вірніше їх неспроможність,слабкість і слабодухість. Флотська газета Чорноморськогофлоту РФ "Флаг Родины" у статті "Наши задачи" задоволе-но окреслила подальші кроки по поглинаннюсевастопольського флотського українства. А з ним і Кри-мського півострова, його повного відриву від України. О,ці знають чого хочуть. У них, на відміну від ВМС, все є:великодержавний патріотизм, яким вже давно прикритийвідвертий шовінізм, і національна інтуїція, і життєві кредоповернути до життя гегемонію в кордонах колишньоїімперії, і повернути саму імперію.

13

Березень цього року видався холодним. Сонце, хоч івихопилося із-за хмар, ще не гріло. Після недавніх дощіввіяло сирістю. Протягом кількох днів сипав дрібний дощ імряка підсилювала у душі тугу. Тугу за минулим, якезмінити вже не можна. На севастопольських вулицях вжевідцвітали підсніжники і покрився цвітом мигдаль, ціпровісники весни, та цвіт їх вже не радував очі так, як цебуло раніше. Весна 2014 року повернула історичний по-ступ на століття назад і знову ламала судьби людей.

Група українських офіцерів мовчки вийшла з буди-нку офіцерів. Хто вони зараз такі і що можуть? Лише по-гони офіцерські на плечах, наразі ще привичні українські,а так… Фактично взяті в полон, ба більше, виходить, що їхінтернували, лише не взяли під караул, не загнали доспецтабору, як це було колись з вояками армії УНР. Їхкораблі і військові частини вже не їхні, там командуютьчужі командири з іншої держави. І прапори над ними ма-

101

йорять не українські. Їх зібрали вже не українські адмі-рали, а прибулі з Росії, які командували окупацією Криму.І все вже вирішили за них. Не вірилося, що ось такзавершиться флотська дружба, флотське побратимство,яким молилися стільки років. Йшли, кожний мовчки думавпро своє, перебираючи в пам’яті почуте від російськихгенералів і адміралів. Більшість з них здружилася ще буду-чи курсантами Військово-морського інституту, служба їхдалеко не розвела, всі служили у Севастопольському га-рнізоні, часто сім’ями разом відзначати свята і ювілеї.Зайдемо в кафе, - запропонував капітан-лейтенант Петро,

- на душі щось дурно, мов кішки там шкребуть. Візь-мемо по сто та й погутаримо, що нам далі робити.

Вибрали тихе кафе у дворі, відвідувачів там не було.Та й на вулицях мешканці старалися без нагальної потребив місто не виходити. Місто жило очікуванням що ж товоно і як буде далі, надія на повернення України розчини-лася як ранковий туман. В кафе було затишно, а їм не хо-тілося бачити когось чужого. Сіли під наметом у дворі,звели докупи два столики. Молода офіціантка обслужилазамовлення швидко і мовчки. Лише глипала на них з піддовгих вій і міряла цікаво-допитливим поглядом. Ото проведемо останню нашу козацьку раду. Гарно

стелять, та як воно буде далі?, - розливаючи "Козацькураду" по чарках, кивнувши головою в сторону штабуЧФ, промовив Петро. - Після того, що вони сотворили зВМС щось не віриться їхнім казкам про щасливе нашемайбутнє під їхнім прапором.

Нашого флоту вже нема і, видно, більше тут не буде. Та йнаш ВМС, скажемо так, такими тільки називався. Я осьякий рік поспіль на корветі ремонту чекаю, на море ди-влюся лише з берега. Прив’язаний до стінки як пес добудки, - криво усміхаючись, сказав Олексій, старпомкорабля. – "Тернопіль", "Славутич" та "Гетьман" ото і всікораблі наші, що в море виходять. Виходили.., - закі-нчив з натяком.

Ага, "русскіє нє сдаются, нє сдаются"… Здаються ще й якздаються і продаються. Лишень ветеран, контр-адміралзапасу Шалит, покинув борт "Тернополя" як хоробрий

102

його русскій командир швиденько склав докупи ласти.А міг героєм стати, запросто взяти російських адміралівв ліци і випустили б з бухт всіх без будь якого спротиву.Але ж русскіє не здаються, проте гарно продаються.Гад! Падлюка! Найновіший корабель віддав, гнида, - невибираючи слів зло виматюкався Петро.

Юрій Шалит, - продовжив розмову Володимир, офіцерштабу бригади, - не спроста появився у Севастополі, -намагався вплинути на ситуацію. Був би вінкомандувачем, було би все інакше. Але ж прибрали йогоз флоту давно, його служба є історією нашого флоту,таких не зламати. Він би "зеленим чоловічкам" флот невіддав. Це він своєю бригадою взимку 1992 рокуфактично проломив борт "кораблю СНД", потопив вЧорному морі саму його ідею та проголосив курс навідродження ВМС. А ще похід СКР-112… Його по-справді можна назвати батьком українського флоту, бувпершим начштабу ВМС України. Але і його з історії ВМСвикинули, навіть його портрета не було на стіні нача-льника штабу ВМС, замінили відставним віце-адміраломЧФ Клітним, який начальником штабу ВМС ніколи небув. Ось так нас вчили історії нашого флоту… і осьтакий фінал.

Випили. Налили по другій.У нас відняли минуле, але чи буде майбутнє? – не вгавав

Петро.Самі його віддали. Без бою, - заперечив Володимир, - Бо

яка то була оборона, коли на височенний борт "Славути-ча" запросто вдерлися з якогось катера напівп’янікозаки з кувалдами? Ми зраджуємо присязі, панове офі-цери. Є у нас ще офіцерська честь чи вже нема?

Якби була офіцерська честь, а не честь жлоба у військово-му мундирі хоч у когось з командирів, то він биобов’язково наказав підняти сигнал "Гину, але не здаю-ся!" – продовжив Петро. – І не здав би корабель якійсьшайці зелених самодурів. А так вони всі найперше завласну шкуру, а не за корабель, його екіпаж чи Українутряслися. Для них Бойовий прапор нічого не значив вжедавно, головна їх цінність – брехня і жлобство, зрада. Та

103

ладно, - гірко завершив, - не за столом сказано, давайтевип'ємо щоб тверезими не скидатися на п’яних.

Дожилися до такої ганьби. Незабаром будемо знову та-варіщамі, бо що залишається робити? Флоту нема, а миє, - зло обізвався Олексій.

Ми могли вийти в море, вже йшли, чого повернулися? Тай у перші дні блокади, після зради Березовського, мож-на було вийти. Блокада була більше психологічна чимфактична.

Там на рейді сторожили буксири і російські кораблі.Ну то й що? – обізвався мовчавший досі Ігор, теж

старпом. - А зброя у нас навіщо, а статути, закон! прощо говорять? Така ганьба, спустити перед тими баху-рами з розкосими очима свій прапор! А командир боє-запас завести у погреба, завести у погреба…, а сам змоскалями сю-сю-сю заводить. Але тепер про це марноговорити…

Березовський, сука звичайна, знаю його, служили разомна фрегаті. Він гнилим був завжди, про себе лишедумав, але йшов по службі як по маслу, хоч і корабельламався і не завжди у нього все в ладах було, - зло ки-нув Володимир. - Як тепер народу в очі дивитися?

Ха, Березовський кажеш, - хіхікнув Ігор. - Он Ільїна двічіз посад знімали: комбата і комбрига морської піхоти,не має допуску навіть до управління ялом, а він не ли-ше в адмірали вибився, а став командувачем флоту іось начальником Генштабу. Отак служити треба, а винарод, честь, присяга…

А що народ? З України нас підтримували? Так. А в Кри-му… та тут українці одна вата, перевертні. Своїхпрадідів великих правнуки погані, Шевченко як у водудивився, святу правду написав. Скільки нас приходи-ло під ворота підтримувати? Максимум п’ятдесят осіб з"Просвіти" та кілька ветеранів ВМС. Решта по своїхнорах… Ще інколи було з десяток-два молоді. Оце все,що було проти сотень сепаратистів і козаків.

А твоя сім’я, твої рідні виходили з протестом? У тебе жвся родина севастопольці, батько й тесть булиморськими офіцерами, - почала вже брати своє окови-

104

та, виникала суперечка. - Бачив, приходили і із-засупермаркету розглядали блокування штабу адміралиЄлісєєв, Максімов і Шакура, по цивільному, звичайно.Шакали, в госпіталі офіційно лікувалися. Господи, і хтонами командував, як ці перевертні могли опинитися вадміралах, від них же завжди на верству зрадою сме-рділо… Оце була кадрова політика, атестації, комісії…

Ладно, заспокойся Петро, зібралися не для скандалу ісварки. Того вже не змінити, - Володимир взявсяпригасити вогник у очах свого друга. - Ми повиннісвоїх рідних і всіх цивільних захищати, всю країну, длячого і погони наділи, а не ветерани, жінки з дітьмимають нас захищати. Не перевертай світ навиворіт,Петре. Краще наливай.

Петро тупо дивився поперед себе і хитав головоюяк би під такт якоїсь пісні. Здавалося й нічого попередсебе й не бачить. Взяв пляшку, стиснув так, що аж жи-ли на руці виступили. Розлив всім по половині. Чокну-лися чарками, випили. Замовкли.

Щось ми, друзі, як на поминках сидимо. А де наш штабВМС подівся, щось його не чути зовсім, - закусуючиоковиту задався питанням Дмитро, теж капітан-лейтенант. - Що, після здачі штабу всі розбіглися? Чивже подалися до ЧФ за новими посадами?

Та на поминках ми і є, - відгукнувся Володимир. - Зафлотом і нашою Україною в Криму. Дай Боже, щобвоно лише цим закінчилося. А штаб…, що він тепервартий? Його взяли так же як і наші кораблі. Штабраніше мав думати, тепер замість нього думають уіншому штабі. Треба визнати, що значно краще тамдумають, думають наперед, а наші завше оглядалисяназад і в сторону штабу ЧФ. Квіти, напевно, знову доКатерини понесли…

Якби не той Майдан, то все б осталося як було. А тоЄвропа, інтеграція… - протягнув Олексій. - Та потрібніми там? Краще би дружили флотами з росіянами.

Зразу видно, що ти член "Морского собранія". То йдиКатерині квіти поклади, там вже наші штабні клали, -зіронізував Володимир.

105

Та треба ж якось жити, пристосовуватися до ситуації.Тобі легше говорити, у тебе всі рідні в Україні, а мої всітут. Як їх кинути?

А тут теж Україна, лише окупована із-за нашої без-дарності, - сказав як відрізав Володимир.

А у нас що, була команда взяти зброю? Лише тримайтесяі тримайтеся, не допускайте провокацій. Треба дляцього політичного рішення якого нема, сам Тенюх такговорив. Ось і результат з того маємо.

Ну так, Україна відбудувала Крим, тепер можна і заби-рати. Як там у Тараса?: "Нам тільки сакля в очі коле,чого вона стоїть у вас...", - гірко промовив мовчавшийдосі Олег, старший лейтенант.

Росія теж в Севастополь вкладала, будувала місто, - ставгарячкувати Олексій.

Олексію, будувала для свого флоту і п’ятої колони.Заспокойся, - заперечив Олег. - Он на місці українськоїшколи одні сваї сторчать вже майже 20 років, а коштинаша держадміністрація на школу і дитсадок дляморської піхоти ЧФ знайшла. Для нас нема, для них бу-ло.

Ми тепер всі тут п’ята колона, напевно, так будуть вва-жати в Україні довго. Бо віддали Крим, - закусивши,промовив старший серед офіцерів капітан 2 рангу. - Іза це мають з нас усіх там спитати. Але заспокойтесь.Кораблі наші ситуацію в місті не визначали. Наших бо-йових частин у місті немає? Немає. Був колись баталь-йон морпіхів, так його засунули аж у Феодосію. Що мо-жемо протиставити російській бригаді морпіхів ідесанту ГРУ Росії? Академію, Навчальний загін зскладами? Самі бачили, чого росіянам ще понасували,там дивізія вже давно, а не бригада. То ж давайте непереходити на політику, а подумаймо, що робити далі.Ось за це і вип’ємо.

Випили, задумалися. Кожен про своє, яке стало для всіхспільним питанням: що робити і як діяти далі.

Кажуть, - порушив мовчання Олег, - бригада у Пере-вальному чи не перша склала ласти. А могла б тих само-

106

званців, що Верховну раду у Сімферополі захопилипосеред ночі, закопати під фундамент.

У тім то справа, що могла б, та не зробила. У мене екіпажна кораблі в основному місцеві кадри, - продовживПетро. - Ми вже спілкувалися в екіпажі, і не раз, так уних Родіна вже звернулася до масштабів Криму іСевастополя. Місцеві вже лаштуються служити наросійському флоті. У тій бригаді ситуація не кращою бу-ла. Ось тобі і територіальна служба за контрактом.

Пастор, кажуть, сказав вибиратися в Одесу, - не вгававОлег.

Ну, майданутий пастор нехай у своїй церкві проповідує, -криво усміхнувся Олексій.

Турчинов законний голова Верховної Ради України, Оле-ксію, - заперечив Олег, - тому давай без пропаганди. Яне голосував за розгін Майдану, за той лист Януковичу.Там мільйони народу були, яка хунта? Що, Януковичажалко стало, мало вони флот пограбували?

У мене дитині півтори місяці, - знову завівся Олексій. -Другій ще й трьох років нема. Ну куда я з ними і жі-нкою подамся? З моїм грошовим утриманням я в тійОдесі і квартиру не зможу винайняти, не те що сім’юпрогодувати. Я в Одесі був, знаю їхні ціни. А тут, якщоперейти на російський флот, добре жити можна буде.Росія за своїх військових переймається, не те, що вУкраїні. Я кинути сім’ю не можу. І перевезти її теж неможу бо не маю куда.

Кажуть, в Донузлаві ще тральщики тримаються, а у Фе-одосії морпіхи не здаються, - змінив тему Ігор. Не хоті-лося заглядати у завтрашній день, який, крім розча-рування, а чи й ганьби, вже принести їм нічого не міг.

Мертва справа, вони приречені як наші кораблі уСевастополі. Озеро Донузлав оточили з берегів, вихід вморе закрили різним металобрухтом вже давно, вийтине зможуть. На днях мав дзвінок звідти, – взявсяпояснювати Олексій. - А морпіхи, вони ж розуміють, щой якщо вийдуть з Феодосії то далі їх не пропустять, всевже перекрито і не лише блокпостами. Та й осталосятам не більше половини батальйону… Тож день-два і їх

107

всіх загребуть. Жаль буде, якщо понесуть втрати черезсвою патріотичну дурість. Росіяни їх не випустять і до-жмуть, гірше самі собі роблять. Ну, їм видніше.

Треба вияснити, хто зараз з нашого командування в га-рнізоні остався, малював щось вилкою в тарілці Олег. –Гайдука вже вивезли з Криму на материк, хтокомандувачем остався?

А ти, - кивнув йому Олексій, - спитай начальника госпіта-лю, якщо він ще там є. Він тепер командує флотом,главком ненароком, ха-ха-ха. Та все командування ки-нуло нас всіх нахрін, болячка на них всіх раптом якасьнапала, епідемія страху чи пошесть зради називається, івсі дружно злягли в госпіталь, як ховрахи на зиму. Адмі-рали, блін, орденоносці! Що вони вже можуть намсказати, навіть якщо звідти їх росіяни вже і виписали?Та вони перші до ЧФ подалися, поперед нас всіх. Наскинули, нас найпершими зрадили командувач і старшікомандири, так що ми тепер вільні у своєму виборі.

З цього приводу у народі здавна кажуть, що зраду при-ймають, а зрадників вішають, - сказав з пересердяОлег.

Петро встав, налив всім по половині чарки.Не повішають, - сказав. - Он Березу командувачем яко-

гось кримського флоту призначили. За дурників насмали. Думали, що офіцери притьма побіжуть за зрадни-ком. Не побігли. Але й не знають, що далі робити, боукраїнського флоту як такого вже немає і як нам жити –ніхто нам, крім нас самих, вже не порадить. То жвип’ємо за наше майбутнє.

Випили, дружно чокнулися чарками. Березовського вже зняли з посади комкримфлоту і заступ-

ником командувача Чорноморського флоту зробили,сьогодні оголосили наказ, чули ж? - добавив до сказано-го Павло. - Про "кримський флот" вже забутьте, піпєцьвже йому прийшов, ха-ха-ха…

Ну, чули, як і чули, що всі наші військові частини включа-ють до флоту Чорноморського. Значить службапродовжиться, лише під іншим прапором – промовивмовчавший капітан 3 рангу.

108

Я через присягу не переступлю, як потому в очі дітям ди-витися, батькам? - Олег аж побагровів. - Де коли такебувало, щоб командувач і флот здався противникупросто собі так, без бою? Ми ж офіцери, стаємо ганьбоюдля нашого народу.

Чого ж, було вже подібне і не так вже й давно. У 1918-увсе командування флоту УНР подалося до Денікіна, афлот передали в оренду Антанті. А аншлюс Австрії у1938-у, а захоплення Чехословаччини гітлерівцями – тесаме там відбувалося, майже ідентично. Тільки у нас неробили висновків з історії, - заперечив Павло.

А ти вже переступив?, прапор на твоєму кораблі спусти-ли? Спустили. Не було такого кажеш? То вже є. Немавже у Криму українського флоту. Був і нема, зрозумійнарешті, - капітан 3 рангу кидав слова просто у лицеОлегу. - Пізно вже проявляти патріотизм.

По собі інших не суди, - огризнувся Олег. – Ще не ску-штувавши російського солодкого лотоса вже у лотофагаперетворюєшся. Зрадофілію сієш…

Капітан 3 рангу, намагаючись виглядати хвацько івпевнено, зневажливо подивився на Олега і, трохипомовчавши, продовжив далі вже спокійно, з усмішкою: Теж мені Одіссей винирнув з дна Стрілецької бухти.

Послухай, мій батько, як і тесть, обидва служили на Ти-хоокеанському флоті, а завершили службу уСевастополі, вже давно радять переходити наросійський флот. Там є перспектива офіцеру. І дружиназаявила, що Севастополь не покине. Ну і що, виїду наматерик, це розвід в сім’ї, діти сироти, що далі? Отже,кожен вибирає свій шлях самостійно. Спуск прапора накораблі і проведений референдум і є кінцем дії нашоїприсяги Україні. При тому, українці і росіяни як булибратніми, так і остануться, ми слов’яни і між собою вою-вати не будемо. А всі ці майдани минуться і все нала-диться як було. Чого нам ділити з Росією, он білорусиживуть дружно і нема в них проблем, не те що в Україні– лише чуєш про кризу, проблеми і корупцію. І револю-ції одна за одною…

109

Одіссей, не Одіссей, але ще не загубив офіцерську честь ігідність українця, - відповів Олег. І з наголосом, карбую-чи кожне слово, з відчуттям своєї зверхності і правоти увиниклій суперечці твердо наголосив: - Наші предки,козаки, не дарма вважали, що "не гоже козакумоскалем ставати".

В кафе заглянули два російських старших офіцери.Були в настрої, видно, що вже десь причастилися. Побачи-ли українську компанію, підійшли до столу.

Привіт, братани! Замиваєте об’єднання з Чорноморськимфлотом? Правильно робите. Ми тепер всі єдині, не будебільше розділення. Давно пора було об’єднатися. Ми жсевастопольці всі, так чи ні?

О, сирени появилися. Зараз солодкими піснями будутьманити нас до єдиного і героїчного російського флоту.

Ну, прямо біжимо, - буркнув у відповідь Олег.Бігти не треба. Все буде відповідно до встановленого поря-

дку. Давайте сядемо разом,- капітан другого рангузробив вид, що не помітив сарказму і іронії українськогоофіцера, поставив на стіл пляшку "Немирова".

Ми всі русскіє, українці і росіяни – один народ. І Росія длянас одна, єдина. Наші дєди за неї кров проливали. Разомі не раз. Весь цей бардак в Україні незабаром заверши-ться і Янукович, мир повернуться, недарма ж він сидитьзараз в Ростові, там штаб нашого округу. Ось невдовзіпобачите, і всі будемо разом служити і дружно жити воновленому Союзі, разом з білорусами, - взявся віщуватийого товариш.

Ви вже наші, і російському флоту потрібні. Ви ж підго-товлені офіцери, багато з вас пройшли навчання в НАТО,США. А це для нас вкрай необхідне. Так що перспективиу вас відмінні. Це я вам як офіцер штабу флоту говорю, -капітан другого рангу взявся наповнювати чарки.

То ж за славний і єдиний Чорноморський флот і наше фло-тське братство, - підняв чарку його товариш. - Крим іСевастополь були російськими і так цьому бути.

Всі піднялися, чокнулися чарками. Олег з Петромвстали, не торкнулися чарки:

110

Я пити не буду, - заявив Петро. - Вже напився вдосталь.Російський флот зрадив український, а ви - Україну. Єд-найтеся і братайтеся в зрадофільстві, вольному воля, як-що вона ще є, а я служитиму Україні. Але пам’ятайте, щозрадивші раз, зрадять і вдруге. Знайте, зрадофіли, миповернемося, обов'язково повернемося, але вам, як іросійським морякам, за зраду, за удар в спину рукибільше не подамо.

І, не прощаючись, Петро з Олегом вийшли на вулицю.За ними піднявся і вийшов Володимир.

Куди вони дінуться. Риба шукає де глибше, а людина – декраще. Якщо не дурні, завтра прибіжуть в кадри ЧФ. Жі-нки заставлять, - єхидно, проводжаючи українських офі-церів прищуреними, мовби водночас ставшими скляни-ми очима, процідив у спину російський офіцер.

Ми один народ, і не можемо більше розділятися. Он умене теж батьки з Полтавщини, але я не подався наукраїнську флотішку, бо знав, що те марна справа. Флотбув російським, таким і останеться, таким йому в моря іокеани ходити. Це не каботажний флот, друзі, це флотвеликої Росії. І грошове утримання офіцера відповіднодо його рангу. Ну, будьмо, як там в Україні кажуть.

Ніхто російському офіцеру вже не перечив. Випили,закусили. Горілка брала своє, зав’язалася розмова проумови майбутньої служби. Підвипивші українці вже назнак згоди кивали головами. А чого? – російські офіцери не жаліли фарб про службу на

російськім флоті. – Служити будете в Криму. Новікораблі на підході, а це, значить, вже незабаром будутьдалекі морські походи. Гроші будуть достатні длянормального життя, квартирами, хто не має, вас забез-печать. У нас будують, не те що у ВМС України шефивам там щось дарували. Лише служи вірно. Красотафлотська. Не гірше чим у НАТО. У нас справжня фло-тська служба.

Пройшло небагато часу. Олег з сім’єю покинув Крим іпродовжив військову службу у ВМС в Одесі. Поселивсятимчасово у гуртожитку, затим винайняв квартиру.Згодом воював в АТО. Вийшов до Одеси і Володимир,

111

приймав участь в обороні Маріуполя. За проявлену муж-ність нагороджений бойовим орденом. Петро теж вийшовз Криму. Сам. Відзначився в АТО. Через місяць дружинаподала на розвід. Павло вийшов до Одеси, щоб зберегтисім’ю, подав рапорт на звільнення в запас. Після звільнен-ня, повернувся в Севастополь, отримав російськийпаспорт і… подався на російську службу. Решта офіцерів зїх колишньої дружної компанії відразу перейшла доЧорноморського флоту. Їх прийняли, затим пройшовшиперепідготовку, до кінця 2014 року вони служили уСевастополі. У кінці року колишні українські військові ча-стини скоротили і більшість з офіцерів опинилися хто наБалтиці, хто на Каспії, а хто і на Тихому океані. А коговзагалі відправили в запас. В цьому разі думки їхніхдружин та батьків вже ніхто не питав.

14

Капітан першого рангу, начальник відділу штабуВійськово-Морських сил України покинув свій кабінет уштабі ВМС. Не так, щоби добровільно, російські автомат-ники під жорстким наглядом його вивели з штабу майжесиломіць. В кабінеті вже господарювали російські десант-ники і офіцери штабу ЧФ. Дозволили забрати лише особи-сті речі. На плацу валялися розбиті, порвані і затоптані но-гами чужинців портрети командувачів Військово-Морських сил, з більшістю яких і під командуванням якихвін служив. Погляд впав на ялинки біля алеї. Їх посадиличотири, але прижилися лише дві. Підійшов, погладив ко-лючки. Ростуть вони тут вже давненько, особисто садилипрезидент Кучма, був тут один раз, міський голова КиєваОмельченко, міський голова Севастополя Жунько та

командувач Єжель післязавершення розподілуЧорноморського флоту. Цідві, пам’ятні йому ялинкиоставалися тут вже самот-німи, як на чужині, чужи-ми в чужому вже штабі.Вони стояли, ще мокрі

11219.03. 2014. Російські десантники ви-

дворяють українських офіцерів з штабу ВМС України

після нічного дощу і мовби простягали свої гілки до при-ходящим мимо них українських офіцерів і намагалисязавадити їх виходу звідси – не покидайте нас... Їм нікудидітися, вони, ці ялини, остануться пам’яттю про існуваннятут колись, в цих будівлях штабу українського флоту.Сумно… Саме тоді, коли їх посадили, він починав своюслужбу у штабі ВМС. Та те вже в минулому. Чиповернеться коли небуть український флот сюди? Наврядчи це буде можливе за його життя… Ось і ствердилисяслова першого командувача ВМС, сказані ним у першийдень формування орггрупи, що штаб ВМС тут будезнаходитися тимчасово. Тимчасове закінчилося…

Посеред території штабу з свого постаменту сумноспоглядав на все, що творилося тут протягом останньогомісяця, Кобзар і хмурим поглядом з-під бронзових брівпроводжав українських офіцерів, яких так легко захопили"чужі люде" і тепер вони вимушено покидають і штаб, і йо-го. Його, самотнього, черговий раз оставляють під наглядчужих прийшлих людей, обрікають на чергове заслання"на рідній не своїй землі". Не виконали його заповіту:"борітеся, поборете"... Не побороли, та й, якщо по правді,не боролися як військовим морякам належить, а так –демонстрували опір… ніжками від стільців і крісел… Невберегли ми флот у Криму, твою чорноморію, Тарасе, невберегли… прости, якщо можеш...

Вийшов на вулицю. Озирнувся на штаб, місце своєївже колишньої служби, яке навколо оточували російськіспецназівці. Гірко усміхнувся. Згадалися недавні збори уклубі вже колишнього штабу ВМС. Їх організували іпроводили два головних кадровики ЧФ і ВМС України. Залбув заповнений офіцерами штабу ВМС і гарнізону. У абсо-лютної більшості присутніх офіцерів пригнічення зприводу захоплення їх військових частин і установ взагаліне проглядалося, у різних закутках зали чулися жарти інавіть веселий сміх. Збори вели фактично російські адмі-рали і офіцери служб штабу ЧФ, український контр-адмі-рал сидів мовчки, темний весь мов хмара при заходісонця. Він тепер був ніхто, адмірал без флоту, без моряків,та й особові справи і всі облікові документи у нього вже

113

забрали і вивезли до штабу ЧФ. Та й що він міг ужесказати - здавайтеся швидше на милість окупанта, зрадь-те своєму народу і країні? Залишилося лише мовчати…Розпочалися збори з розповіді російського контр-адміралапро щасливе майбутнє тих, хто зрадить ВМС і перебіжитьдо ЧФ РФ. Чи не за кожним словом російський адміралусміхався до зали, вів себе мало не артистично, ви-промінюючи при цьому лукаве братерство, радість,доброзичливість, веселість і святу щирість. Російськийконтр-адмірал, який ще вчора командував захопленнямукраїнських військових частин, тепер мов батько до дітей,випромінював лукаву приязнь до переможених і відразунамагався заволодіти їхніми думками.

Здрастє! Ми всє ужє росіянє, с чєм я вас і поздравляю!Ха–ха–ха, - зал у відповідь.Благодарю вас за то, что всьо мірно завершілось без по-

тєрь і крові. Вашєй судьбой знімаються у міністраоборони, в гк вмф в Москвє, нє просто так. Тєпєрь вибудєтє служіть у штабах, учрєждєніях россійского фло-та, на кораблях, напрімєр, на флагманє флота"Москвє". Ето вам нє какіє-то там запорожци.

Что? Как ламать присягу, которую ви давалі Украінє? Нєнадо єйо ламать, нам ето нє нужно. Вам нє прідьотсяпрісягать Россіі. Будєтє служіть под своєй старой,украінской, прісягой. Россіі нє нужна ваша присяга, ейнужна ваша служба. Будєтє служіть по контракту, ко-торий заключітє с міністерством оборони РФ. Служитьбудете за россійскім законодатєльством.

Какіє предложенія можуть бить военним мєдікам? Мипланіруєм расшірять своі медучрєждєнія, поетомувоєнним врачам с ВМС волноваться не надо. Всє будутслужіть установлєнниє законом срокі.Пропозиції російських начальників і пропонуємі ними

умови служби присутнім подобалися. Їм не давило на сві-домість, не молотило душу відчуття того, що їм розсипаєожерелля обіцянок їх переможець, окупант, зрадник тогосамого, що знову проголошує - флотського побратимства,який, як свиня корито, перекинув і переступив черезроками плекаєме флотське побратимство, через дружбу,

114

через спільно пролиту нашими предками кров у минулихвійнах, всі міждержавні договори по флоту. Зал схвальнозашумів. Пролита під час анексії українська кров, грубозахоплені в заручники їх командири, і навіть самкомандувач, вже не озивалися в них необхідністю належ-ної відплати. Бездуховність, російська мова в побуті і наслужбі виплекала у більшості з них колабораціонізм ізраду. Вони, відірвавшись свого українського отчого дому,давно відцуралися своїх батьківських оберегів. І вже не бу-ло у них жалю за Україною, якій присягали, за втратою те-риторій, цілісність яких мали забезпечити, за своїми сплю-ндрованими військовими частинами, закладами іустановами. Всі вже добровільно віддавали себе, своємайбутнє і майбутнє краю у руки переможця, у руки си-льнішого і своїм зрадливим сміхом як би випрошували длясебе лакомого кусочка. Та серед тих масових одобрень зна-йшовся один офіцер, старший оперативний черговийкомандного центру ВМС, капітан другого рангу з дужеукраїнським прізвищем Кірітіді, для якого вірністьвійськовій присязі і офіцерська честь не були пустими сло-вами. Офіцер встав і твердим голосом звернувся доросійського адмірала.

Я севастополець, і батьки мої корінні севастопольці,батько служив на Чорноморському флоті. Я багато чи-тав книг про флотські традиції і знаю історію флоту. Іпочинав я службу в Чорноморському вищомувійськово-морському училищі імені Нахімова.

І как ви оказалісь здєсь, хі-хі, то єсть у ВМС, - уїдливоспитав контр-адмірал.

Ха-ха-ха, - слова російського адмірала покрилися сміхомаудиторії.

Опинився там де бажав. І не жалкую. У мене питання довас: як?, на основі якого закону чи міжнародногоправа російським командуванням арештований нашкомандувач ВМС, і на основі чого закований у кай-дани? Ви говорите про братство, але навіть під Сталін-градом у роки минулої війни так не поступили з поло-неним гітлерівським командувачем фельдмаршаломПаулюсом. На нього кайдани не одівали і в полон його

115

брав радянський генерал. А наш штаб брала купа те-рористів без розпізнавальних знаків, місцевих се-паратистів і прийшлих з Кубані казаков, всі у присут-ності вашого командувача знущалися з українськогоадмірала, з портретів попередніх командувачів ікомандувач ЧФ їх підтримував. Поясніть нам як це ро-зуміти!

Ну… я…ето.. тут нє прічом, ето нє я рєшєніє прінімал,другіє люді… давайте без політікі…

А яка тут політика? Де знаходиться наш командувач?Я думаю… ммм… что, навєрноє, завтра .. ммм…єго

вивезуть на матерік, за прєдєли Крима…Ви сказали, що анексія була мирною і без втрат. Ви бре-

шете, бо це є брехня. Як старший оперативнийчерговий я володію всією інформацією. Усі знають, щоу Сімферополі вашим спецназом був вбитий украї-нський прапорщик Кокурін, а ряд офіцерів важкопоранено.

Я нє буду отвєчать на політічєскіє вопроси.Це не політика. Політика у вас, а не у нас. Ради тої

політики вбили нашого прапорщика і захопили нашштаб.

Ну, Сімфєрополь…, там бил бой… Там тожє погіб і офі-цер самооборони… Бил же рєфєрендум, рєшєнієгорсовєт прінял... єго надо виполнять…

Це брехня! Для чого ви брешете, адмірал?... Про який біймова? Стріляли лише ваші грушники! І ми всі це добрезнаємо! До того ж не може і не має прав горсовєт при-ймати "рєшєнія" для їх виконання Військово-Морськи-ми силами України. Це абсурд! А прапорщика простоваш спецназ розстріляв і ви це добре знаєте. І що цеще за нововведення такі у вас появилися – "офіцерсамооборони"?

Я нє буду отвєчать на політічєскіє вопроси!А я не буду більше слухати вашу брехню і знаходитися

більше тут разом з вами, - офіцер встав і під важкимхмурим поглядом українського контр-адмірала стрімковийшов з актового залу. Зал мовчав.

116

Приклад цього капітана другого рангу залишивсяодиноким. Там, у залі клубу, осталися вже не воїни-захи-сники Української держави, а сучасні "болотівці" і"бродники" XXI століття, дегенеруюча флотська еліта, про-тивники "братовбивства", прадідів великих правнуки по-гані, не офіцерська еліта країни, а "гречкосії" - за Шевче-нком, які, заманені російськими "лакомствами лукавими"творили руїну національного флоту України, а самі вжеперетворилися у "грязь Москви". Так, не вперше руїнатворилася на українських землях, твориться нині, і незавжди, і не тільки ворогами. Тому, подумав капітан 1рангу, таки краще остатися в Криму, тому й не підтримавна тих зборах в клубі свого товариша по службі, хоча у ду-ші з ним погоджувався. Ситуація не певна з ВМС України,та й з самою Україною, тому краще промовчати і подиви-тися як там буде далі. Ясно, що тут, в Криму, Росія флотбуде розвивати і зміцнювати, а не руйнувати, тут будестабільніше, спокійніше. Бо хто зна, що і як там буде вОчакові чи Одесі? А з службою якось налагодиться.Однак… ще подумати треба, з сім’єю порадитися. Та щемаю час на вибір. Я хоч український офіцер, але ж рус-скій, севастополець. Правда, мати українка, родовід їїведеться з Черкащини. Колись молоденькою дівчиноюприїхала розбудовувати Севастополь, вийшла заміж заморяка і стала севастополькою. Мати і зараз за Україноюплаче, кляне москалів. Але з часом звикнеться…

Біля будинку привично кинув погляд на пам’ятну та-бличку на стіні. На ній було викарбовано, що сей будинокзбудований на кошти міста Києва як подарунок киянукраїнським військовим морякам. Йому уже увійшло впривичку проходячи мимо завжди оставляти погляд на ційметалевій дошці. І спливав в пам’яті той щасливий день,коли він тут отримав ордер з рук київського міського голо-ви Олександра Омельченка. Яка то була радість сім’ї забагато літ отримати власну квартиру! Тоді грав оркестр,вручали квіти, виголошувалися надії і побажання успіхів услужбі Україні. У відповідь вони не лише дякували, а йзапевняли про надійну оборону України з Чорного моря,про її розвиток як морської держави. М-да… Слова,

117

запевнення виявилися пустопорожніми, не захистилиУкраїну в Криму. Напевно, майнула думка, знесуть цю та-бличку. Уже знесли пам’ятний знак "10 років ВМС Украї-ни", від пам’ятника гетьману Сагайдачному остався лишепостамент. Зачищається все, що має хоч якесь відношеннядо України, хоч якісь українські історичні сліди, бо тутмають остатися лише свідчення виключно російськоїморської слави. Он як по звірячому зірвали, розбили івтопили було пам’ятну дошку на Графській пристані в2008 році, чи зірвали з драмтеатру дошку, присвячену ви-датній севастопольській співачці народній артистці Украї-ни Оксані Петрусенко. І цю зірвуть, напевно, зірвуть, дов-го не протримається. Але їх, мешканців будинку, вже ніхтопитати не буде. Та хай як там вже буде...

Двері квартири відкрила дочка, школярка, його лю-бимиця. ЇЇ спантеличений погляд видавав внутрішню три-вогу сім’ї.

А до нас приходила оця, як її там називають, само-оборона з козаками.

Налякали? Погрожували?Ну … вели вони себе так, мирно трохи. Лише страшного

виду були козаки, неголені такі, чорні... Казали, щоб…щоби ми заставили тебе, тату, переходити до Росії, титам їм потрібний…

Та все нормально, виглянув з кімнати тесть, капітанпершого рангу у відставці. – Приходили поговорити зсім’єю, щоб ти до ЧФ переходив. З ними був офіцер зштабу флоту, та ти його знаєш, в сусідньому будинкуживе, два наших з Союзу совєтських офіцерів, акозаки так, для бутафорії самооборони.

Бутафорія самооборони… Гарно сказано, лише робитьсяпогано. Ну, все буде добре, моє сонечко, - поцілувавдонечку. Привітався з родиною, вийшли з тестем на балкон,

запалили по цигарці. Розмова якось не складалася, хочтесть і обстоював, що все, що зараз робиться в Криму,робиться на краще. Він, як активіст Союзу совєтських офі-церів, український прапор не сприймав, а з ним іВійськово-Морські сили України. В мітингах проти ВМС

118

участі, правда, не брав - як не як, а зять займав чималупосаду у штабі українського флоту. Однак Україну вважавісторичною помилкою, яку треба виправити.

Перспектива Криму лише у складі Росії. Тому й флот урусскому місті має бути російським і єдиним, а Украї-на ніколи флоту не мала. Та й минулі роки показали,що він їй не потрібний і вона сама не знає для чого віні, що з ним робити, - робив висновки тесть.

Дружина поралася на кухні, готовила вечерю. Мийте руки і будемо вечеряти, - покликала.Я нікуди звідси не поїду – поклала тарілку на стіл так, що

мало не вихлюпнула на стіл суп. – Так і знай. У менеробота, я лікар, лікарня поряд і мене тут цінують. То жвибирай: я, сім’я або твоя Україна.

Ну, ще не час…Вже настав той час. Ми квартиру скільки років чекали,

жили на чужих закутках, товклися на чемоданах з га-рнізону в гарнізон, а тепер це все лише обжите остави-ти чужому дяді і знову у жебрацтво? Діти он вчаться,їм де дальше жити? Ти про сім’ю спершу думай, а по-тому про свою службу.

Ти ось що, - промовив тесть, - послухай жінку. Тебе зтвоїм досвідом залюбки в російський штаб заберуть,ще й подякують. Ти знаєш англійську, пройшов навча-ння в натівських інституціях, маєш досвід співпраці зїхніми флотами, ти їх знаєш зсередини. Такого досвідуу штабі ЧФ не мають. А Україна таки незабаромповернеться до Росії, майдан минеться як лихий сон,будемо разом, ось побачиш, ще героєм будеш, що непішов з націоналістами.

А з присягою тоді як?А ніяк. Присяги Росії складати не треба, підпишеш

контракт і служи собі до пенсії.Значить, радите пристосовуватися?Якщо поїдеш в Одесу, то тоді ми тобі більше не сім’я.

Живи далі з своїм Гайдуком і Тенюхом, - вставила своїаргументи дружина. І заплакала.

Таточку, не покидай нас. Ми тебе любимо, - з ряснимисльозами обвила шию рученятами донечка, його люби-

119

ма донечка. Як їх оставити самими, як йому бути безних? Заспокоїв дочку поцілунками у заплакані очі:

Не покину, заспокойся. Я ж люблю тебе, маму, всіх васлюблю. Випили з тестем по чарці. Дружина весь час сиділа

насуплена, з очима, залитими сльозами.- Чому я така нещаслива? Он мої подруги, їхні чолові-ки теж у штабі служать, не переживають, вже і місцяподальшої служби знають. А тут лише чуєш Україна,Україна…, а що вона нам, крім митарств, дала? Прися-га… А я, діти наші, завжди на останку…. нам присяга-ти не треба, – і знову у сльози. Йому й самому не хотілося покидати Севастополь і

налагоджений спосіб життя. Має гарну квартиру, кількароків тому придбав хорошу дачу на Фіоленті, і гараж є,імпортне авто, живи і радуйся життю. Та й служба у штабібула розміреною, майже як на цивільній роботі. Вихідні,свята, все дома, з сім’єю. Здавалося, що так буде завжди,але ось ця анексія ламає привичний вже уклад…

- Ладно, - заспокоїв дружину. - Ще ніхто нікуди не їде інікого не залишає на самотині. Тому не треба сліз іістерики. Все владнаємо.Весь вечір дивилися телевізор. Українських каналів

вже не було, їх замінили російськими ще два тижні назад.Російські канали всі свої новини будували на демонстраціїкиївської хунти, яка незаконно захопила владу, та якбандерофашисти палять шини на Майдані… Місцеві ка-нали транслюють кліпи "Русскіє ідут" співачки Цигановоїта клянуть двадцятилітнє київське іго ... На екрані зміню-ють одні одних ще вчора українські державні чиновники,а сьогодні вже стали російськими. Моторошно все те диви-тися. Як хутко, подумалося, вони переродилися, прямо ди-вина, як швидко змінився їх світогляд. Але вся цяпропаганда, зрозуміло, розраховується на обивателя.

Осьо, дивися, - кивають на екран дружина з тестем. –Ці вже своє місце зайняли, а теж українську присягускладали. Не ловлять дурня як ти, а добре ніс по вітрутримають, хоч і не моряки. Ці "патріоти" свого не упу-стять, зубами вирвуть при любій владі.

120

Росія в Крим прийшла не на один день і ніхто її звідсивже не випровадить. Путін знає, що робить, ніхто за Украї-ну воювати з ним не буде. Бо Крим був історичноросійським, ось і повернувся назад. У світі Україну якдержаву не знають, знають Росію, царську, радянську. Тай зараз у Європі Україну не особливо відрізняють від Росії,як і українців від росіян, ти це сам знаєш, - проповідувавтесть.

Росія про своїх військових добре дбає, - знову завеладружина. Ми всією родиною скільки років на авто і гаражгроші збирали? Ти капітан 1 рангу, я лікар вищої кваліфі-кації. А он російські контрактники купують іномарку зарік-два служби. Відчуваєш різницю?

За такими розмовами промайнув вечір. Поляглиспати. Сон не йшов. Дружина обвила його гарячим тілом,притиснулася до нього твердими грудьми, цілуючи йогожагучими губами шепотіла:

Милий, любий мій. Скажи, ти мене любиш? Я жкохаю тебе, у нас хороша сім’я. Ми будемо разом і далі жи-ти, разом, у Севастополі і ти звідси нікуди не поїдеш. Я те-бе нікуди не відпущу.

Він слабо опирався напору дружини, настрій його таперебування в заблокованому штабі не стриміли до інти-мних відношень. Та дружина таки добилася свого…

Розшаріла дружина заснула. Відвернувшись на бік,тихенько посапувала. Іноді у сні схлипувала – то все від не-рвів, перепало тут всім. А йому ніч здавалася довгою, ва-жкою, сон не йшов як при безсонниці. Здавалося, що недочекається того світанку, який мовби запізнювався і незважав на весняне збільшення світлового дня. Та й сам вінне особливо стримів до ранкового пробудження дня. Бозавтра його можуть назвати зрадником, офіцером без честіі совісті. Та хай називають як хочуть, він вже вирішивостаточно оставатися у рідному Севастополі. Хай там що,а він таки останеться. З такою думкою вже під самийранок заснув. Сон був не довгим, проснувся з важкою го-ловою. Приснився похід морем на крейсері. Мовби добрячештормило. Але під яким прапором йшов той крейсер так іне уяснив, хоч і намагався вияснити. Тьфу ти, та звідки у

121

ВМС крейсери? Один є, та вже майже тридцять роківржавіє у Миколаївському суднобудівному заводі. Напевно,давно приржавів до пристані, обріс ракушками таводоростями так, що вже й не відідрати. У нього один курсзалишився – на металобрухт. Ну все, подумалося, пора зцим закінчувати і визначатися з своїм майбутнім. Яка тамвже Україна, яка сама валиться. У мене там з рідних ніко-го вже не осталося. Що подумають в штабі ВМС, честь офі-цера скажуть, зрада? Так і самого колишнього штабу вженема…

А… і штаб, і Україна якось раптом відсунулися від йо-го свідомості кудись далеко, все стало байдужим, як моря-ки мовлять: поборту все. Та не все, бо російське грошовеутримання таки звабило. Як там говорив один їх офіцерштабу: п’ять хвилин позору і вічний кайф? Раз не требаприймати нову присягу, то він не зрадник, присяги не ла-мав. То ж визначаємося: будемо служити у Росії, наросійському флоті.

Дружина вже поралася на кухні, вона в нього ранняпташка. Зайшов, поцілував її у щічку і сказав:

Ну… все. Можеш більше не хвилюватися. Будемо служи-ти у Севастополі, і в Росії. Як ти і прагнула.

15

Задзвонив міський телефон. Ним вже рідко кори-стувалися, вся родина і друзі послуговувалися в основномумобільними. Тому й подумалося: хто б то дзвонить? Чоловікзаблокований вже котрий день у військовій частині, три-вожно стало, вже і деякі сусіди косо поглядають: твій щене здався?, доки будуть народ провокувати?, невже не ба-жаєте російської платні? – мовби це українські військовіпровокації розпочали. Підняла трубку і почула грубий інаглий голос:

Ето квартіра і назвав прізвище і ім’я її чоловіка.Ну так, а хто питає?Счас прідьом, узнаєш, - відповів грубий єхидний голос і

кинув трубку. Взялася за серце, відчула тривогу. Подиви-

122

лася на дітей – синок чотири рочки і дочка, старшенька,третьокласниця. Діватися нікуди, хоч у місті тривожно,але не вона одна у такій ситуації.

Так, діти, йдіть у свою кімнату і не виходьте звідти. Ху-тко!

Пройшло більше чим пів години часу, вже почалазаспокоюватися, можливо, чийсь злий жарт. Зараз можнавсякого очікувати, вулицями з зброєю в руках хто лишеньне вештається, місто заповнили чужі люди, бронетехніка.Українцям стало тривожно, просто страшно на вулицю ви-ходити. Раптом різко і пронизливо прозвучав дзвінок удверях. Затим по них загримали і загрозливо:

Открівайтє, самооборона Севастополя!Заглянула у вікно, будинок і їх під’їзд оточили озброє-

ні "зелені чоловічки" з кубанськими козаками. А двері вжеламають, прийшлося відкрити. За дверима стояли кількакубанських козаків, два автоматники в балаклавах і ци-вільний здоровань. Його обличчя було знайоме, інколи ба-чила його виступи по телевізору, спершу від Кличка чи товід "Народного фронту", затим від регіоналів. Він-то її ігрубо заштовхав з прихожої в кімнату.

Хто ви такі, чого вам від нас треба? – мало не закричала.На крик вибігли діти, обступили маму.

Ну вот что, - розпочав неголений козак. – Ми прішлісказать, что бі ти передала своєму мужу, что бі закрі-вал свою лавочку і спустіл флаг Украіни. Нет більшездеся Украіни і не будет больше. Поняла? – його рукахватила жінку за груди. Не вспіла відповісти як донькаповисла на руці козака.

Не чіпайте мою маму! Він схватив її за волоси і кинув як якийсь предмет наліжко:

Не лезь, коза, когда старшій разговаріваєт. Там твойо мє-сто, сікуха, і нє висовівайса.

Мій тато служить Україні, не чіпайте мою маму! - малийсинок без страху кинувся захищати свою маму зсестричкою і своїми маленькими кулачками почав га-мселити незваного гостя.

123

Ну і воспітала дєтєй, готовиє бандєрята! - козак схвативп’ятірнею малого за голову і пхнув його від себе так,що той влетів аж під ліжко. І замовк, лише переляканокліпав звідти очима і, намагаючись щось сказати, ставзапинатися.

Бандити, вийдіть з хати і не лякайте моїх дітей, я заразвикличу міліцію, покличу сусідів! – жінка офіцеразадихалася від безпорадності. Другий козак з автоматниками по-господарськи про-

йшовся квартирою, обдивився кімнати, відкрив шафи, за-йшов на балкон і лоджію.

Ну знай, міліція счас єто ми, - взявши жінку за під-бородок сказав той, що у цивільному. - Єслі твой такзваний патріот нє спустіт флаг і не здаст своювоінскую часть за два дня, то всьо ето, что у тєбя єсть,твоім уже не будет. Вилєтєш отсюда со своімі бандєря-тамі на свою бандєровщіну, как пробка с бутилкі. Мидолго ждать нє будєм. А квартиру твою оддадімбойцам ілі казакам самооборони. Поняла? Так і пєрє-дай своєму мужу. А ми єщьо навєдаємся. Но ето будетпослєдній наш візіт. Затим козаки на вхідних дверях з сторони вхідної

площадки намалювали крейдою жирний хрест:Ето знак тебе на висєлєніє єслі нє согласітєсь служіть Рас-

сєї, - вишкірив прокурені зуби казак. Ми нє шутім.Наступного дня жінка, зібравши дітей, терміново

автомобілем добрих знайомих покинула Крим і виїхала наматерик до своєї мами. Маленького сина прийшлося три-валий час лікувати, довго заїкався.

Її супруг, зібравши остатки своєї військової частини,подався слідом на материк. Йому вдалося вивести особовісправи та основні документи, решту, щоб не дісталося"братам по флоту" проковтнув вогонь. Цю флотську родинуне поглинув вірус споживацтва, вони не сприймаливійськову службу як фірму по задоволенню їх благ. Вонине змогли зберегти за Україною Севастополь і Крим, алезберегли Бойовий прапор свої військової частини, а це –можливість продовження боротьби, не моральної на висна-ження нервів, як в Криму, а справжньої війни за свою

124

втрачену землю. Технологія зради його не оплела, незатуманила голову улесливими обіцянками. Він її, цюанатомію облуди, уяснив ще навчаючись у "нахімці". По-збавлений можливостей розгорнути свою військову части-ну в Криму, відірваний від підкріплень і резерву, він про-грав цей свій перший "неконтактний бій", але ще не про-грав війну, він їхав на материк продовжувати виконуватибойове завдання, реальне бойове завдання - повернутивтрачений півострів і довіру своїх односельців, свогонароду. Він усвідомив і вже міг добре розпізнати хто єсвої, друзі і співвітчизники, а хто - прихованим кола-борантом, сепаратистом і терористом, хоч і живе поряд.

16

Командир військової частини зібрав своїх підлеглихбіля контрольно-пропускного пункту, у штабі і казармахвже господарювали "зелені чоловічки" кавказької і буря-тської національностей. Вони і виштовхали українськихвійськових на вулицю. Командир щойно вів перемовини зїх начальником, і його інформації стосовно майбутнього,що далі робити, де і куда йти тепер чекають підлеглі.Чекають, хоча багато хто з них у власному рішеннікомандира не сумнівається. Його батько служив на ви-сокій посаді у штабі Чорноморського флоту, а його син,ось, у Військово-Морських силах командував окремоювійськовою частиною. І таким становищем у Військово-Морських силах командування постійно гордилося: осьбатько служить на ЧФ, а син – у ВМС України, два ріднихбрати – один служить на ЧФ Росії, другий – у ВМС Україні,дружина на ЧФ, а її супруг – у ВМС України. Ці прикладизавжди виставлялися символами братства двох народів ідружби флотами. А мені ось, дивлячись на постійні анти-українські мітинги і оскали "русского міра" в Севастополі,не давала спокою думка: у критичну годину хто з них і ко-го зрадить? Батько Росію, чи син Україну? Чоловік чи йогодружина? Котрий з братів зрадить військовій присязі? Іось саме зараз, на двадцять другому році існування

125

Військово-Морських сил України, проявлялася ціна тогостановища, його значення, істинність і щирість, нарештівідділялися, як мовиться в Біблії, зерна від куколю.

Командир, не зважаючи на захоплення і окупацію чу-жинцями його військової частини, був у настрої і не відчу-вав якоїсь тривоги чи невпевненості. Вони з батьком вжевсе обговорили, він раніше від українського командувачазнав про майбутню анексію Криму, був готовий до неї бож завжди вважав Крим історично російською територією,яку "п’яний" Хрущов подарував Україні, тому й здав своючастину без опору, передав росіянам арсенал і документи.Тепер продовжить службу у штабі ЧФ, як і батько. Своєзавдання він виконав. Осталося ось останній раз виступи-ти перед особовим складом, яких він більше вже і своїмипідлеглими не вважав. Був певний, що більшість піде заним, перейде до російського флоту.

Завтра референдум, знаєте, раджу вам всім сходити іпроголосувати за наш Крим. Стосовно подальшої служби…Служба у ВМС України закінчилася, українського флоту уКриму більше не буде. Всім, хто бажає продовжувативійськову службу у рядах ЧФ РФ, або звільнитися в запастреба завтра подати мені відповідні рапорти. Решта не домене, я остаюся в Криму і продовжу службу в збройних си-лах Росії. До повного підпорядкування нашої частиниЧорноморському флоту командувати нею буду я. Все, допобачення. 17

Він збирав дорожні речі і готувався до виходу з Кри-му до Одеси разом з іншими офіцерами Військово-Морських сил. Капітан 2 рангу, старший офіцер штабуВМС України збирався продовжити службу у ВМС Украї-ни, а чекав гостей з штабу ЧФ. Домовилися про зустріч ззнайомим офіцером ЧФ, з яким не раз співпрацювали наспільних заходах раніше, гостили один в одного, ходилиразом на шашлики, він і запропонував зустрітися уквартирі, щоб без зайвих очей. Дружина на роботі, діти вшколі, можна і погомоніти без свідків. Обговорити одне"серйозне питання" наполегливо домагався його знайомий.

126

Наполягав, що обов’язково треба зустрітися. Розумів, щопитання буде стосуватися його подальшої служби, але вінвже заявив, що зраджувати присязі не збирається. Дружи-на, правда, не схвалює його рішення їхати до Одеси і міня-ти Севастополь, своє рідне місто, на Одесу, наразі, не зби-рається. Але якось складеться…

Дзвінок у двері не став неочікуваним. До квартиризайшли двоє, крім його знайомого капітана 2 рангу з ЧФ,його товариш був у цивільному. Напевно, подумав, з ФСБ.Капітан 2 рангу представив його – полковник ГРУ ГШ ЗСРосії, з Москви.

Сіли на кухні, гості відмовилися від кави і коньяку.Розмову розпочав грушник. Говорив впевнено, мовби усвоєму кабінеті, карбував кожне слово. Відчувалося, щобіографію українського офіцера та його родини він вивчивдосконало і вона їм найбільше підходила. Бо чого вони тодізупинилися на ньому?Ви севастополець у третьому поколінні, однак їдете вОдесу, продовжуватимете службу у штабі ВМС. Нас цевлаштовує. Можемо через наші канали впливу сприяти ва-шому просуванню по службі. Знаємо, що ваша дружинамає у Севастополі гарну роботу, залишається тут. Вашібатьки теж працюють, мають бізнес, діти навчаються. Іїхати їм нікуди. Ми пропонуємо вам співпрацю з нами.Нас будуть цікавити плани і дії ВМС на сході і півдніУкраїни, плани їх розвитку, бо ж, - усміхнувся, - від і такхилих ВМС майже нічого не осталося. Напевно, щось бу-дуть там таки будувати. Але найбільше нас цікавитимеучасть ВМС на Донбасі.

Хотів щось заперечити, але російський полковник по-просив його не перебивати.Я догадуюся, що ви хочете сказати. Але знайте, якщо ви непогодитеся на співпрацю, появляться проблеми у вашоїсім’ї, у родини. Бачите, час не певний зараз. Можу васзапевнити, що працювати будете не за так, ми не МОУкраїни, ми вміємо цінувати послуги. Заодно, якщо ми до-мовимося, гарантуємо вам, що проблем з роботою, зкар’єрою у вашій сім’ї не буде. Ви спокійно перетинати-мете кордон з Україною, як і ваші рідні, коли захочуть

127

побачити Одесу. Часу на роздуми у вас немає. Вирішуємозараз, погоджуєтесь чи ні.Та я ще, може..., - невпевнено намагався якось відтягнутичас Ні. Вирішуємо зараз. Врешті це справа добровільна, може-те відмовитися. То як, ми ж росіяни, остаємось ними, чивороги? Ну, які вороги… Я теж русскій. Ми завжди сповідувалидружбу і слов’янське братерство. Ото-то. Нам нічого ділитися кордонами. Зрозумій, ми,слов'яни, все одно будемо разом, як би там не скакали наМайдані. І заслуги тих, хто бореться за наше об’єднання,Росія не забуде. Так що повертайтеся в круги свої. І флотна Чорнім морі теж стане єдиним, самі бачите, що з ВМСУкраїни у Севастополі нічого не вийшло.

Так, - у свідомості промайнуло, - український флот,вірніше його остатки, попри слова з маршу "за Чорне морестанемо грудьми", не став москалям поперек дороги,завадою на їх шляху на півострів, опирався лише грудь-ми, без збройного опору, тому його остатки без великогошуму, майже тихо виходять з Криму. Ото і був флот Украї-ни і нема вже його в Криму…

Умовляти його довго не прийшлося. Погодився напропозиції. А чого не заробити, коли випадає нагода? Вінже голосував проти Майдану, націоналістів і їхню украї-нську мову не сприймав і не сприймає. Чорноморськийфлот для нього завжди був чимось вищим від флоту Украї-ни, а Севастополь містом російської слави. Розуміння, щоїде до Одеси зраджувати країну, флот і своїх побратимівпо службі відійшло десь на задній план і згодом взагалізникло з свідомості. Співпрацювати будете, сказав на прощання московськийполковник, - з своїм давнім товаришем. Ось з ним і об-говорите все, що треба для організації вашої співпраці. Ба-жаю успіхів, потиснув руку на прощання.

18

128

Русскіє нє сдаются!, - гордо і з викликом відповівкомандир українського корвета російському адміралу,командувачу флотом, на його пропозицію оминутиконфронтацію і, щоб не допустити збройного конфлікту,здати корабель Чорноморському флоту і спустити з флаг-штоку Військово-морський прапор України.О, похвально!, - відповів російський адмірал. – Ціную! Вамздаватися і не потрібно, ми своїх в полон і не збираємосябрати. Будемо разом служити на спільному флоті.

129

Російський адмірал без страху ходив палубою за-блокованого ним же українського корабля і знав, щозатримати його чи вчинити щось на кшталт СКР-112 і по-при блокаду прориватися у море у цього, зухвалого наперший погляд, командира українського корвета сили воліне хватить, відчував, що душею він, росіянин,севастополець, з російським флотом. Його етнічні кореніпов’язані з Росією, його світогляд формувався наросійських ідеологемах і історичних традиціях російськогофлоту. "Русскіє нє сдаются" повторював про себе і усміхну-вся адмірал. Але це не традиція українського флоту, цезначить, що цей командир сам планує привести на ЧФсвій корвет. До того ж російський адмірал добре знав, щонайновіший український корвет хоч і називається "Те-рнопіль", але "западніков" з цього міста тут жменька, убільшості служать севастопольці. Служба на цьому корветівважалася не менш престижною чим на флагмані ВМС,фрегаті "Гетьман Сагайдачний", він був постійним учасни-ком заходів НАТО, ходив в далекі походи, тож на корветчерез різні канали направляли служити до ВМС "своїх" лю-дей: як офіцерів, так і матросів. Тому знав реальну ситуа-цію, що вже зараз багато членів екіпажу з заблокованогокорабля просяться зійти на берег до дружини з немовлям,за продуктами, хворіють раптово і не спішать повернутисяна борт, тому вже незабаром корабель не буде кому зруши-ти з місця. Почекаємо ще трохи, почекаємо…

Так і сталося, більшість команди разом з командиромпередали свій бойовий корвет Чорноморському флоту,подалися до "своїх" історичних і етнічних коренів, добільших перспектив у службі і матеріальних благ.

У штабі ВМС замість прийняття рішення по деблокадіукраїнських військових частин і кораблів в бухтахпроходила нарада за нарадою. На будівлі штабу написаливелике гасло "Русские не сдаются! Присяге верны!" та"Черноморцы присягают один раз". Глянувши на те гасло,російський командувач лиш усміхнувся: опиратися будутьне довго! раз вони "русские черноморцы", тожчорноморцям опиратися довго не будуть, самі себе де-зорганізовують і розвалять власну організацію. Де там є

130

Березень 2014. Гасла на штабі ВМСУкраїни

українці, якій і хто "прісягє вєрни"? Вони самі себе пред-ставляють чорноморцями, значить хочуть бути разом знами, хоч молодий командувач ВМС демонструєпринциповість та успіху він не досягне. Його гасла наштабі ВМС не розуміють навіть севастопольські українці,тому й підтримка з їх сторони доволі скромна.

Російський командувач Чорноморським флотомвільно відвідував ним же заблоковані українські кораблі івійськові частини і легко зустрічався з їх командирами. Яктільки він появлявся перед їх КПП, вони, як у недавні ча-си, відразу вибігали назустріч. Він знав, що "затятих на-ціоналістів", які могли б його затримати та взяти під вартуза порушення всіх міждержавних та угод Росії з Україною,серед українських командирів у Севастополі немає. Томувідчував себе безпечно і повним господарем ситуації умісті та в Криму. На контрольно-пропускному пунктіакадемії Військово-Морських сил, яку котрий день поспільблокувала сотня літніх відставників і бабусь з козаками(озброєні до зубів російські грушники скромно ховалися заїх спинами) спорудили стіл як у кафе – чай, кофе, печиводля гостей. Російський адмірал прибув не сам, мав з собоюстарих друзів з українських адміралів, ще вчорашніхкомандувачів ВМС України. На КПП їх зустрів начальникакадемії з заступником, запросив до столу на чашечку ко-фе. Не відмовили, з задоволенням смакували галицьке ко-фе і повели розмову, що академію треба повернути ЧФ РФ,позаяк замість неї спланували відновити історичне вищевійськово-морське училище імені Павла Нахімова, яке "не-справедливо" колись передали Україні.У мене наказ захистити академію від Правого сектору і

бандерофашистів, тому включаю академію до свогофлоту як військово-морське училище і беру під захист.Ви можете остатися і продовжити тут службу.

Нас захищати не треба, не бачимо противника, - відповівначальник академії. – Та і наказу у нас щось вам пере-давати немає.

У вас нікому зараз приймати рішення, тому рішенняприйнято нами. Питання вирішене остаточно, Крим, азначить і ваша академія, включаються до Росії.

131

Я думаю, слов'яни воювати між собою не будуть, - почувросійський адмірал невпевнену відповідь українськогокапітана 1 рангу. – Українські прапори спускати і пере-давати академію не буду.

Ти чого сперечаєшся? Академія була і буде російською, щотут не ясно. України більше в Криму не буде. Піднімайросійський прапор, питання вже вирішене, - вмішавсяв розмову адмірал, ще недавній командувач ВМС Украї-ни.

У вас термін до завтрашнього ранку, - сьорбаючи гарячукаву, промовив адмірал. - Ми прийдемо і заберемо те,що нам належить історично. Вчините опір, проллєтьсякров, будете відповідати особисто за відповідними стат-тями кримінального закону.

Я вважаю, що слов'яни не будуть між собою воювати…Саме так, - перервав начальника академії російський

адмірал. - Тому вам належить урочисто, перед строєм,спустити свій прапор, а ми так же піднімемо свій. Хто зукраїнських військовослужбовців забажає продовжитислужбу на ЧФ – проблем не буде. Решта вийдуть зСевастополя і з Криму. Все. Завтра о дев’ятій годиніранку ритуал спуску – підйому прапорів. І я не люблю,коли мої розпорядження ігноруються і не виконуються.

Оточена з усіх боків академія була приреченою.Самостійно боронитися від спецназу і морської піхотивона не могла, сили були надто не рівні. Невеликий загінспецназу СБУ, який за планом оборони мав би разом з ку-рсантами обороняти академію, давно її покинув…

Керівник академії прибути на той постидний ритуалвідмовився. Ритуал організували його заступники, які заніч вже успіли й переодягнутися в російську форму одягу.Колаборанти, яких в академії виявилося чимало, украї-нські прапори в академії спустили і стали віддавати поче-сті прапору російському. Лише десяток курсантів з різнихфакультетів вийшли і під час підйому російського триколо-ра почали співати Гімн України. І ще ліцеїсти трималисясвого рідного жовто-блакитного, який гордо майорів наддійством академічного колабораціонізму.

132

Учні продемонстрували і піднесли урок патріотизму,урок честі і гідності своїм учителям!

19

Через тиждень, коли з борту українського корвета зі-йшов український адмірал - ветеран українського флоту -командир полегшено зітхнув від того, що здихався "старо-го патріота" і розпочав перемовини з "братським флотом".Розмови мали такий же сценарій, як і з більшістю іншихкомандирів українських кораблів: Спуск вашого військово-морського прапора з щогликорабля за вашим же "Положенням", тобто корабельнимстатутом, не являється злочином чи зрадою, - розто-лковували російські офіцери українському командируукраїнське "Положення про корабельну службу". – Почи-тай уважно ваше ж "Положення про корабельну службу".Що там написано? Що спускати прапор заборонено у від-критому морі і у чужих портах. А ти ж дома стоїш і спускпрапора тут не заборонений, навіть по тривозі. Щодня жпри заході сонця його спускаєш і зрадником себе не вва-жаєш. Ну, - сміються, - самі ваші теоретики заклали в"Положення" нинішню ситуацію. Значить передбачали її.Та й офіційно його спускати перед нами не треба. Іздаватися не треба. Ти стоїш біля пристані і спустишпрапор з флагштоку з заходом сонця, як по Статуту нале-жить, а вранці вже піднімати не будеш. Ми прийдемо ве-чором і передаш корабель спокійно. Ну з твоїмиматросами-западенцями ми розберемося, конфліктувеликого не буде. Ти лише задрай арсенал і ключі заберидо себе. Перейдеш до нас, будеш перспективнимкомандиром на російському флоті, і не лише корвета.

Так і зробили. Російські десантники зайшли на корветпісля спуску прапора, тобто після заходу сонця. Командирнаказав остаткам свого екіпажу відступити в серединукорабля, зброю не застосовувати. Військово-морськийпрапор України вже був спущений, і так найновішийкорабель українського флоту як і його сусіди по стоянцістали легкою здобиччю російських окупантів.

133

"Русскіє нє сдаются?" Здаються, ще й як здаються,але за особливим підлим ритуалом. Сам росіянин-командир найновішого українського бойового корвета боюне провадив, руки вверх не піднімав, його в кайдани небрали, противнику не здавався бо він його не бачив передсобою. Російські офіцери, які вимагали у нього спустити зкорабля українські прапори були для нього не ворогамийого особистими і його країни, а… колегами з братньогофлоту. Він просто передав їм корабель як особистувласність, як власне майно і подався продовжувати службуна російський Чорноморський флот. Він просто перейшовдо своїх кровних, до свого роду. Він зрадив присязі украї-нському народу, бо ніколи для нього він рідним не був. Вінгостив у Тернополі, пив там горілку, але душею з тимкраєм, з тим містом, назву якого носить його корабель, неперейнявся. Як і не сприймав мову, і традиції, і українськукультуру. Україна для нього Батьківщиною не стала, вонабула для нього лише комфортним місцем служби з зручни-ми умовами для проживання. Слова давно, в курсантськіроки, даної присяги його свідомість до звитяги не кликали.Тому й заявив російському адміралу, що русскіє, а неукраїнці, не здаються. Українці, їх подальша доля вже втой час його цікавили менше всього. Оці етнорозділю-вальні ознаки стали підґрунтям для його зради. В кризовійситуації, в якій опинився його корабель і флот в цілому,захисною психологічною оболонкою для нього стали не ві-рність присязі, а етнічні ознаки, мова і історичні традиції,носіями яких були моряки російського Чорноморськогофлоту. І там було його рідне російське етнічне середовище,в якому він виховувався з дитинства. Це середовищепанувало й на українському флоті. Воно і перебороло честьі гідність українського офіцера.

Здача Криму російським військам нагадали всім, щонайперше всі вороги України старалися відрізати її відморя і мови. Однак, в Україні ігнорували національнийдосвід, перемоги національного війська соромливозамовчували, а героїзму вчилися на поразках. Мова пере-стала бути об'єднавчим фактором у сутужний час. Тому й

134

виникла ситуація, коли знову прийшлося "героїчно вийти зКриму". Як і в часи, коли ще "діди воювали".

20

Ти що, правда, Степанович, таки наважився, чув, що лю-дей збираєш виїжджати з Криму в Одесу? Ти ж кримча-нин, покидаєш рідний край? Зваж, що це не лишенадовго, певно – це вже назавжди.

Я не кримчанин. Я – українець, - наїжачився Олексій,офіцер вже колишньої бригади українського флоту вКриму. – Як офіцер і під тиском не залежних від менеобставин відступаю на материк, тимчасово покидаюКрим. А ти що, не з нами? Ти ж орденоносець, орденБогдана маєш, в НАТО на практику ходив, там кортикзолотий іменний не мені, а тобі вручали, до того ж і уСША учився… А ми…, ми ще повернемося, повір!

Вони обидва народилися в Криму. Олексій Михайло-вич у Севастополі, а Олексій Степанович неподалікСевастополя. Обидва з військових сімей. Вони разом закі-нчили Севастопольський військово-морський інститут,обоє Олексії і свою не таку вже й довгу службу провели вСевастополі. Здружилися ще в інституті, та й служба їх нерозвела далеко. Олексій Михайлович службу правив у бе-регових частинах і штабах, а Олексій Степанович – накораблях. Все було поряд: і служба, і квартири, благо, ше-фи плече підставили, закупили. Здружилися і сім'ями. Алеодна справа час мирний, зовсім інша – час воєнний. Осьтут і пішов злом духовний, моральний; швидкоплиннийчас перевіряє всіх на мужність, честь, на гідність і відвагу.Незалежно від самої людини просвітлює її краще рентгенуі зразу стає видимим - негідник ти в душі, офіцер честі чиколаборант, ренегат і зрадник. У Кремлі часу на роздуми ідуховні терзання заблокованим українським військовимне дали. Ось у цей час і проявилася їх готовність захищатирідну землю від непроханих гостей. Та що ордени? На них не проживеш, сім'ю не забезпечиш

і не прогодуєш… А кортик… висить на стіні у квартирі.То вже пам'ять про минуле. Моя служба Україні закінчи-

135

лася. Прийшла Росія, а Росія не Україна тобі, це справж-ня держава! Вона вже як взяла, то не відпустить. Твоєправо іти з Криму, гляди не пожалій згодом, друже. Дебудеш жити з своєю Катрусею? Он на Донбасі загорає-ться, що воювати поїдеш? З ким, з росіянами? З нимими ще відновимо братство. Жаль, якщо так…

Брати кажеш? Брати в гості на танках і з "Градами" неходять. І не блокують та не штурмують будинок брата.Я, Михалич, ніколи в житті російським офіцерам більшеруки не подам. Вони нанесли нам, українцям, у важкухвилину для країни удар в спину. Вони офіцери безчесті і гідності. Вони нас зрадили, і, як виявилося, давновиносили зраду, яку прикривали позірною дружбою,братством, єдиною вірою… Ну, а раз "брати сердешнінаші" запалили Україну, будемо гасити, на те і військовіми, щоб країну боронити у час біди.

Перестань політикувати. Честь, … гідність. Ти не замполітмораль читати. Не для того зустрілися. Може і менібільше руки не подаси, у зрадники запишеш? Кажу тобі,що люди вибирають де краще жити. Он скільки заробі-тчан покинуло країну, виїхали сім'ями хто куди у нері-вний час. Вони не зрадили своєї країни? Лише я не маюправа зробити свій вибір про краще життя тільки відтого, що на моїх плечах погони офіцера? Я що,назавжди маю бути прикований до служби, до заліза іжити в злиднях, і вмирати хто-зна за кого, бо колисьприсягу складав? Я маю йти боронити статки олігархів?Та ніколи! Ми всі громадяни, чому одним можна все, аіншим нічого і чого це я за цю мізерну зарплатню маюрискувати своїм життям і сім'єю? Чому? Скажи, раз та-кий моральний.

Значить, ти вибір вірності присязі робиш через життєві іматеріальні обставини? Скажи чесно, що через грошовезабезпечення, яке тобі обіцяють на ЧФ.

А хоч би й так, - відповів з викликом. - Що ти мені прочесть і гідність торочиш, коли там, в Одесі чи Очаковінема де голову притулити? У кожної людини свояправда. І на неї як з якого боку поглянеш, таку й поба-

136

чиш. І куди я подамся з шестимісячним малям, куди ді-ти хвору мати?

Фальш, хоч звучить переконливою. Цими поняттями лю-блять лише виправдовуватися. Правда завжди є одна,немає двох чи більше правд, як не може бути різнихправд. Кожний робить свій власний вибір, ти для своговибору шукаєш виправдання. Не жінки з дітьми, неветерани-пенсіонери, не цивільні люди є оборонцямидержави, а ми, військові. Тому саме ми зараз першимиробимо моральний вибір між вірністю і зрадою, між га-ньбою і честю, між, в кінцевому варіанті, між життям ісмертю своєї країни. Народ не вмре, він просто буде вчерговому рабстві. Ось де правда.

Допустимо що так. Хоча в Росії яке рабство… Ну і яке ви-правдання твого вибору, Степанич?

Я, думаю, вже пояснив. Я теж з своєю сім'єю хочу бутищасливим. Але військовий обов’язок, офіцерська честь євищими за особисте щастя. Ти ж свій вибір, свою честь,заганяєш в клюз і спускаєш пари. Ось такі і здалиКрим.

І ти теж…Те вже у великій мірі від мене не залежало. Кораблями в

ремонті не воюють. Та й чинити опір доставленій доСевастополя російській армаді було нічим, сам знаєш.Та я свій вибір зробив. Життя дається раз і його слідпрожити з честю, я вибрав офіцерську честь. Я не здаю-ся окупанту, я відступаю, але чесно можу дивитися у ві-чі своїм дітям, своєму народу бо боротьбу продовжую ініколи, чуєш, ніколи не прощу "вчорашнім братам" їхудар в спину, їх зраду. Ти Михалич, зробив помилку, щоподався у військові. Запам'ятай, що твоє щасливе і роз-веселе життя в Росії минеться, минеться з тобою разом,а ганьба ренегата, зрадника, якщо подашся до оку-панта, залишиться навіки.

Помовчали. Обидва розуміли, що їх дружбі приходитькінець, що ситуація розводить їх по різні береги моря. Іобом ще не вірилося, що за ці кілька останніх тижнів, якіскаженим галопом пронеслися по їх свідомості, зміниласядержава, змінилися вони самі і їх світосприймання.

137

Ну знаєш, Степанич, не я один так думаю. Майже весьСевастополь байдуже спостерігав, як заходили "зеленічоловічки", як мінялися прапори. Значить, їм байдужадоля української держави, української влади, яку вонине сприймають. А кримська влада так двома рукамипідтримала Росію, наша міськрада теж проголосувала заРосію, значить ця акція готувалася зарані, і влада проце знала. Так навіщо я цю владу зараз маю захищати?

Не байдуже, і не всі. І не владу, Льоша, не владу требазахищати, а країну, бо її брати-слов'яни вже почалирвати на кавалки. Більшість народу на нас з тобоюнадію мають, а ми замість оборони Криму розвели те-ревені. Не військовий флот, а дискусійний клубякийсь…

Його товариш хотів заперечити ті слова, мовляв митут ні при чому, Майдан, Європа і Правий сектор в томувинні, он же у Києві законну владу повалили, сам прези-дент вимушений був втікати, це і відвернуло від УкраїниКрим…Це все знову пошуки причин виправдання свого відступ-

ництва від святого нашого обов’язку захищати країну.Пропагандистські штампи.

Я б так категорично не говорив, севастопольці постійностриміли до Росії і не приховували цього.

Не севастопольці, а севастопольська пропаганда, за щоРосія платила гарні гроші.

Відчуваю, що Росія для тебе стала ворогом вже справжнім.Так що ж, друже, виходить, якщо я не вийду з Кримуразом з вами ти мені більше і руки не подаси?

Одінеш російську форму – ніколи. Ми ще повернемося,знай, що так буде, правда мусить перемогти, але тобі івсім у російській формі нашої руки не буде. Так ізапам’ятай.

Розійшлися мовчки, не потиснувши один одномуруки. Лише чайки-мартини кружляли над берегом моря,метушилися і своїм квилінням мовби ридали над трагедієюу севастопольських бухтах, яка вивернула навиворіт ну-тро, розділила, роз'єднала вчорашніх друзів, роздвоїла ду-

138

ші моряків, проявила всьому суспільству і світу протистоя-ння людської честі і ренегатства, гідності і зради.

21

Ні, нікуди я з Криму не поїду. Тут моя сім'я живе, тутмоя Батьківщина. Та й мати мені сказала, що мені в Украї-ні робити нічого. Що мене зв’язує, наприклад, з Львовомчи Черніговом? Я там жодного разу і не був. І не збираюсятуди їхати. Тому я залишаюся в Криму, на кримськомуфлоті, а ви їдьте в Україну, якщо є бажання злидарюватидалі, - говорив своїм товаришам по службі старшийматрос служби за контрактом.

Говорив впевнено і в його словах відчувалося, що вінне стільки втрачає від захоплення його військової частини,його місця служби, як здобуває, як більше знаходить мате-ріальних здобутків. Батьківщина для нього вже згорнуласядо Кримського півострова. Він особисто збив з фасадуштабу Державний Герб України і замалював емблему ВМСУкраїни. Про мораль вже не йшлося. Біля нього групоюстояли матроси і старшини, ні, не сперечалися між собою,але розмова їх інколи, як говориться на флоті, виходила наповні обороти. Відчувалося, що вони щойно вийшли звійськових частин, служби там як такої вже не було,блокаду їх "зелені чоловічки" з місцевою "самообороною"зняли, то ж вони після зустрічі з представникамиросійського флоту мали прийняти рішення про своюподальшу службу, про своє майбутнє. Українські команди-ри вже не сприймалися ними за своїх начальників іавторитет, кожний виявляв свою думку, яку вважав єдиновірною.Таке враження, що в тебе Батьківщини взагалі немає чи

буде там, де живе твоя мама. Ну, а як з присягою бути?Це ж буде зрада України. Який там кримський флот, всеце брехня, фейк для запоморочення нам всім мізків. Всетут буде російське, а не кримське, побачиш – заперечивйому інший матрос.

А присяга що, квартиру мені десь там дасть?

139

Ну ти, брате, вже міркуєш не як військовий моряк, а якбаришник, - заперечив йому його товариш, командирвідділення, старшина першої статті.

Ну, ти, Степане, у нас завжди моральним був. І що тизаслужив за свої три контракти, може, квартиру маєшвід ВМС України, - засміявся йому у відповідь матрос.

А що, появився окремий кримський народ? Нова націявигулькнула з моря? Це щось нове для мене, - заперечивстаршина, що, димлячи цигаркою, до цього мовчки слу-хав своїх товаришів по службі. – Ось кримські татари,це інша справа, Крим є їх історичною Батьківщиною. Авони всі стоять за Україну.

А що татари?, скільки їх тут живе, щоб зазіхати на весьКрим? Ми всі кримчани, і це наша Батьківщина. І мизвідси нікуди не підемо, будемо служити на півострові ікримчанам.

Росіяни обіцяють всі українські частини зберегти, служи-тимемо в Криму і отримувати будемо російське грошовеутримання. А воно в них далеко не українське. Мислов'яни, народи-брати, то й будемо служити разом, -подав свій голос ще один матрос.

До братів в хату на броніках не ходять, - зло заперечивмовчазний досі старшина другої статті. - Росія Кримомне задовольниться, запалить Україну…

Во, во, во, - перебив його старший матрос. Я воювати зРосією наміру не маю, я русскій і воювати з своїми незбираюся. Це ще одна причина переходити нам доЧорноморського флоту. В Криму війни нема і не буде.

Зате вони з тобою вже воюють, вдерлися до нас безспросу. І не питають, русскій ти, чи українець. Це пере-чить всьому тому, що нам втолковували раніше. Де тефлотське братство, куда поділася дружба флотами, наяких підставах російський флот разом з спецназом настут стільки днів блокував? Це зрада кожного з нас івсього українського народу.

Ну, знову високі матерії. Честь, гідність… Он замполітнаш вже сам агітує за російський флот, хоч і родом зцентральної України, не кримчанин. І командир могопідрозділу теж…

140

Зрада, зрада… Севастополь і Крим завжди булиросійськими. Чи не щодня проросійські мітинги і мету-шня. Що тут було українського крім прапора? - почавзаводитися старший за віком матрос.

Я в зрадники записуватися не буду, – перервав йогостаршина. Стид і ганьба зрадофілам, всім хто зрадить у тяжкий для України час. Я виходитиму на материк. Ідля мене словосполучення "слов'янське братерство","флотське братство" більше не існує. Я з цими коли-шніми братами і тими, хто зрадить і перекинеться до їхлав, здороватися більше не буду. А ви, зрадофіли,думайте, я вибір свій зробив. Маю честь!, - крутоповернувся і полишив вже колишніх своїх товаришів позброї.

Розходилися мовчки, не прощаючись.

22

Складається враження, що всі роки розбудови на-ціонального флоту ми тільки те й робили, що творилипомилки, але вперто рухалися далі, нічого не замічаючинавколо та не бажаючи заглянути в майбутнє. В Україніробили вигляд, що не бачать панування на Кримськомупівострові суцільної радянщини з її святами, символами ігероями, не замічали повзучого малоросійства, котре що-року все глибше проникало у свідомість людей, що місцевавлада старалася закладати все більшу дистанцію міжукраїнцями і кримськими татарами, між Кримом і матери-ковою Україною. Без протидії йшла ідеологічна агресія,метою якої, як виявилося, було руйнування в свідомостілюдей національної гідності і, як підсумок, волі до спроти-ву агресії. Український флот вже знаходився островомсеред цього малоросійського моря. Але й на флоті не по-збавлялися зрадників і просто зайвих людей в своїх рядах,не звертали уваги на відверті провокації, які насправді бу-ли вчинками, за якими вивчалася майбутня реакція украї-нської сторони на силове захоплення і Криму, і самогоукраїнського флоту. Ось, до прикладу, заява громадськоїорганізації "Українська громада Севастополя" від 29

141

вересня 2009 року: "Як стало відомо із джерел штабуЧорноморського флоту, штабом Чорноморського флотуРосійської Федерації завершена чергова планова реко-гносцировка території кримського півострова для планува-ння і підготовки її захоплення повітряно-морськимдесантом і морською піхотою ЧФ РФ з залученням частинисил Новоросійської повітряно-десантної дивізії з урахуван-ням досвіду останньої війни на Кавказі. Рекогносцировкабула спланована і проводилася штабом ЧФ РФ на випадоксилового вирішення російською стороною проблеми Кримуі Севастополя, сценарій якого і відпрацьовуєтьсяяструбами ЧФ у адміральських погонах. Відповідними фа-хівцями штабу ЧФ РФ були визначені і нанесені наоперативні карти шляхові сполучення Севастополь – Ялта –Феодосія, Севастополь – Сімферополь – Феодосія – Керч атак же обліковані всі придорожні будинки та споруди збетонними підвалами, які, на думку російських військовихекспертів, можуть бути використані українською стороноюв якості опорних пунктів, визначені безпечні і небезпечнідля них ділянки майбутньої території їх операцій. Роз-відувальні і наступально-провокаційні заходи, здій-сненіна території України, свідчать, що заяви різноманітнихпосадових осіб в Росії стосовно "примусу" України додружби, як і поява листівок біля штабу ЧФ із зверненнямвід імені "Координационного совета Русской радикальнойоппозиции" до російських військовослужбовців відмовити-ся від участі в підривних діях проти України мають підсобою реальні підстави. Крім того, стало очевидним, щозменшуючи загальну чисельність свого флоту в Криму,Російська Федерація збільшує бойову потужність його бере-гового і авіаційного компоненту, концентруючи їх уСевастополі, чому ВМС України оперативно протиставитизараз нічого не можуть. Враховуючи, що дані підривнізаходи завершені вже після внесення президентом РФДмитром Медвєдєвим поправок до закону "Про оборону",результати таких прихованих від українського суспільствавійськових дій можуть мати серйозні наслідки дляподальшої ескалації україно-російських відносин, сіють

142

недовіру між флотами України і Російської Федерації тапровокують нестабільність на кримському півострові.

Українська громада Севастополя нагадує, що п’ятьроків тому, у вересні 2003 року, на так званому збір-поході ЧФ РФ був розіграний сценарій військових навчань,який затим ліг в основу міждержавного конфлікту навколоострова Тузла в Керченській протоці. Висловлюючи рішу-чий протест проти виразно провокаційних і антиукраї-нських дій російського флоту на території країни, що далайому притулок, Українська громада Севастополя звертає-ться по керівництва України дати принципову оцінкуагресивним і неправомірним діям російських адміралів наукраїнській землі, які не лише суперечать умовам перебу-вання ЧФ РФ на території України, договору між нашимикраїнами про відмову від розвідки одна проти одної, апрямо дискредитують договір про дружбу і співробітни-цтво між нашими країнами і вимагає вивести з територіїУкраїни полк морської піхоти ЧФ РФ, вжити негайнихзаходів з унеможливлення подальших подібних дій на пів-острові. Враховуючи гіркий досвід суверенної Грузії,Українська громада Севастополя, поки ще не пізно,вимагає від керівництва України відновити розформованубригаду морської піхоти ВМС ЗС України, збільшитикорабельний і авіаційний компонент ВМС України,завершити ремонт і будівництво підводного човна"Запоріжжя", ракетного крейсера "Україна", ввести їх добойового складу національного флоту і сформувати уСевастополі надійну оборонну інфраструктуру, яка биунеможливлювала зазіхання будь-якого aгресора".

Реакція української сторони для українцівСевастополя була очікувана, в повній мірі малоросійська.Сама Заява була проігнорована як у Севастополі, так і уКиєві. Натомість Українській громаді в Севастополі буловідмовлено в реєстрації, її витіснили з громадського жит-тя, а керівника звільнили з роботи. Його звинуватили вконфронтації і намаганні підірвати "братні російсько-українські стосунки", розпочали карне переслідування. Безуваги залишилися питання до розвідки та контррозвідки,бо ж вони не могли не знати того, що знали і що застеріга-

143

ли громадські активісти, але те їм здалося черговоюспробою націоналістів організувати конфронтацію інеспокій у Севастополі. Дії Чорноморського флоту в Кри-му, як і раніше, оставалися не контрольованими.Військово-Морські сили так і не створили своїх "опорнихпунктів" в громадському середовищі Криму, а сам флотстали швидко реформувати і привели до стану фактичноївтрати бойової готовності. Загальна безпечність і безвід-повідальність стали передумовами для анексії і масовоїзради в Криму.

Якби ми вчились так як треба…

23

Камні с нєба! Ми в Рассеї! - гримить на площі Нахімова уСевастополі. Ще не завершився організований окупантамиреферендум, ще офіційно не оголошені його підсумки, атут вже знають його остаточний результат – ми в Росії! Лю-дей порівняно з недавніми мітингами не так вже й багато,але не лише їх, а мешканців всього 400-тисячного міста, "зповерненням в лоно матері-Росії" вже вітає голова міськоїкомісії по організації референдуму. У більшості з присутніхпалають радістю щасливі і одночасно презирливі до Украї-ни і всього українського очі.

Вон кієвскую хунту! Канєц двадцатілєтнєму хохлятскомурабству! Канєц кієвскому ігу! Сєвастополь нє сдайотся! Мив Россіі! – горланять п’яні голоси, чоловічі і жіночі. Такзвана самооборона з прийшлих з Кубані козаків тамісцевих сепаратистів веде себе розгнуздано, звучать по-грози "хохлам", яким тут місця вже не передбачається. Намайдан виносять кілька ящиків конфет "Рошен", висипалина бруківку і всі взялися несамовито їх топтати ногами:"Вон з Севастополя!", "Севастополь - неприступний дляхохлов!", "Жрітє хохляцкіє конфети самі", - і топчуть нога-ми, розтягують по бруківці, мовби українські конфеткистали причиною їх презирства до України. З трибуни юрбупідігрівають закликами про похід проти майданутої хунти

144

до Києва, що настала пора "стряхнуть с хохлов укра-инскую шкуру"…

Подогреваемая кровожадными статьями выходящихтогда (1917 р. – М.М.) в Севастополе "интернациональныхгазет" "Таврическая правда" и "Путь борьбы" и кровожад-ными телеграммами Троцкого и других комиссаров разнуз-данная, звериная банда матросов, "красы и гордости рево-люции", от которых отшатнулось все светлое и чистое,собрала свой митинг и дала Ганнибалову клятву уни-чтожить всю интеллигенцию, офицерство и буржуазию.(В. Лидзарь. «Варфоломеевская ночь в Севастополе 23 фев-раля 1918 года». Морской сборник (Бизерта).1922.№ 4.)

Для мене, севастопольця, подібні мітинги і зневагу доУкраїни бачити і чути тут не вперше. Але зараз серцем ідушею відчув: ось тут, на цій площі сьогодні вже не нелю-бов, а відкрита ненависть до України і всього українськоговиплеснулася у них справжня. Не причепурена, як рані-ше, словоблуддям, технологія зради, нарешті, явила всімсвою конечну ціль, скинула маску "слов’янського іправославного братства", єдності народів і багато чогоідеологічно накрученого для запаморочення українців. Си-лою віднявши в України Кримський півострів і далі

14518.03.2014. Камні с нєба, ми в Россіі!

просувають вже уярмлену ними "дружбу і братствонародів" під нацистськими гаслами: де ми, там Росія!

Коли в 2003 році я стояв на Тузлі, то теж чув, щоукраїнські націоналісти провокують Росію, що ми "одиннарод і нас не розділити", що ми єдиної віри і бачив, яквперто насипали дамбу поперек Керченської протоки і гу-ртувалися на Кубані війська – була то робота по присилу-ванні нас до "єдінства і єдіного государства". Чув як ті жбабусі і ветерани проголошували, що у нас "одна історія",що Голодомор "бил вєздє", що "побєділі вмєстє", але ось ги-нули від голоду чомусь українці, та чую, що "у побєди рус-скій язик", що Росія змогла б виграти війну і без українців.Про єдиний народ багато говорив і виходець з Кіровоград-щини командувач російськими окупаційними частинами,введеними в Крим, заступник командувача ПівденнимВоєнним округом РФ генерал-лейтенант Ігор Турченюк.Його, українця, українського колаборанта, спеціально при-слали "упокорювати" Крим, шматувати тіло Батьківщинисвоїх батьків. Та з сьогоднішнього дня єдність слов'янськаі єдина віра кудись поділися, їх мовби змила штормовахвиля. Їх замінила "історічєская справедлівость" лишеодного, старшого над усіма народу.

146

Анексія Криму, загарбання чужого, ось вона вся сутьїхнього братства народів по-російськи, русского міра, якийнав’язувалося тут два десятиліття поспіль. По-суті, нелю-бов до України, її історії і героїв тут формувалася весь час,постійно і різними методами. І чим більше Українавкладала в розвиток міста, тим більше її зневажали – боСевастополь місто слави лише "русскіх моряков", їм нале-жить лише брати. Тут місця "хохлам" та іншим інородцямвже не передбачається і українська влада, як у центрі, такі в Криму, з цим погоджувалася роками. Кровожадна таслава, бо щоб заполонити нею свідомість більшості ме-шканців Севастополя, потребувалися дві "Варфоломіївськікроваві ночі" в 1917 і 1918 роках, репресії, геноцид нафлоті, руйнування всього українського і татарського вмісті, історичного минулого та депортації більшовицькоїдоби.Гдє ми, там Рассія-я-я-я!, - раз за разом вигукує група по-

парадному виряджених ветеранів Чорноморського фло-ту. – Крим бил російскім і вернулся в Россію!Севастополь нєпріступний для хохлов, - радісно за-співали учасники хору "Русь".

Технологи зради як одне з своїх головних завдань по-старалися найперше внести відразу до національно-виз-вольного руху в Україні, до справжніх героїв-українців. Іне щадили тут нікого. Як тільки Герой Радянського Союзувіце-адмірал Володимир Пилипенко порозумівся з украї-нськими повстанцями-ветеранами УПА і закликав допорозуміння з ними всіх ветеранів війни, на нього вСевастополі посипалася злива образ і брехні у місцевійпресі. Хоча Володимир Степанович звання Героя отримавстаршим лейтенантом за звільнення від німецько-фаши-стських окупантів Севастополя, міська влада відсторони-лася від Героя, відмовила йому у визнанні почесним жи-телем Севастополя, усунула від посади голови ради вете-ранів війни, його перестали запрошувати на ветеранські іміські заходи. Не підтримав героя-ветерана і командувачВМС України. Ти чого до них їхав? - відрубав літньому віце-адміралу, ге-

рою і ветерану війни на прохання підтримати у проти-

147

стоянні з комуністами і антиукраїнською зграєю шо-віністів командувач ВМС адмірал Михайло Єжель

У незалежній Україні ветерана-патріота зрадилибільше, чим у війну, підтримала його лишесевастопольська "Просвіта" і Спілка офіцерів України.

Підживлювана російською спецпропагандою техно-логія зради у Севастополі прогресувала. І чим глибше їїметастази несприйняття всього українського - культури,традицій, історії - проникали в свідомість мешканців, тимбільше здіймався крик про місто-герой і його героїчнихзахисників. Герої - це росіяни, українці – зрадники, фаши-сти і майданута хунта, на заваді яким в Україні стоїть ви-ключно місто-герой Севастополь. Жодне місто-герой Украї-ни і Росії так не кичилося цим званням, як Севастополь. Іпричини цього явища відомі. І вони, як говориться, наповерхні: легендарною славою і героїзмом прикриваєтьсямасовий колабораціонізм минулого. Севастополь безславноздали ворогу у 1942 році, кораблі перебазували до портівКавказу, командування флоту і міське начальство ганебновтекли з оточеного міста і кинули напризволяще на поталуворогу стотисячну голодну і обеззброєну армію. Істерични-ми криками і заявами про "героїзм захисників" прикри-вався факт, що з радянських військовополонених підСевастополем в 1942 році німці сформували 11-у польовуармію, що з 15 тисяч севастопольців, які проживали підчас окупації у місті, п'ять тисяч співпрацювали з наци-стами. У Севастополі було розпочато, а у Сімферополізавершено формування штабу, управління і двох баталь-йонів 1-ї Гренадерської дивізії СС "Росія" і розпочатоформування 2-ї дивізії. З мешканців і військовополонениху Севастополі було сформовано 381-у Севастопольськуучбово-польову дивізію Вермахту. Берегову оборону відСевастополя до Феодосії в 1942-1944 роках забезпечувалакоманда "Крінгсмаріне Чорного моря", в якій офіцерамибули німці, а солдатами – виключно росіяни, набрані змісцевих жителів і військовополонених.

Окремо, напевно, слід сказати про кримськіполіцейські батальйони так званих "ХіVі" ("Добровільніпомічники", нацистів, розуміється). У Севастополі в 1942

148

році такий батальйон був сформований з 450 місцевих ме-шканців та полонених і охороняв морський порт, а у Кри-му такі ж "помічники" блокували партизанів в гірських лі-сних масивах. Крім того, у Севастополі існували щедопоміжний поліцейський батальйон (300 росіян, 35 кри-мських татар і 5 українців) та батальйони поліції бу-ргомістрату і залізничний відповідно 750 і 445 чоловік. Аще були будівельні батальйони Вермахту, які собою заміни-ли німецьких і румунських військовослужбовців в будівни-цтві військових об’єктів. (Вадим Махно. Справочник.Полный перечень объединений и соединений 3-го Рейха изграждан СССР и эмигрантов, а также жителей Прибал-тики, Западной Белоруссии и Украины. Севастополь,2009).

Масовий місцевий колабораціонізм севастопольців вроки ІІ Світової війни був облудливо підмінений зливоюнаклепів про кримськотатарський колабораціонізм іпропагандою проти українського визвольного руху, направду про яких було накладене офіційне табу. В умовахпідмінених духовних і історичних цінностей протягом всієїсвоєї історії Севастополь став містом, в якому зрада і кола-бораціонізм дістали поживний ґрунт для свого закоріненняу свідомість практично денаціоналізованих мешканцівміста. І на цій основі виховувалося нелюбов до своєїдержави у цілого покоління навіть в роки незалежноїУкраїни. І "свято падіння українського іга" це підтвердило.

Відсутність державної політики здорового прагмати-зму, викривлена духовність і історичне минуле, не бажан-ня бачити і провадити профілактику та ліквідовуватиметастази зради, постійна поступливість наступу кремлі-вських пропагандистів привели до втрати національнихдуховних крижалів і традицій, до духовного обеззброєнняармії і флоту, до формування стійкого антиукраїнськогосоціуму в Севастополі і в Криму, його політизації, доанексії територій, до масового запроданства як соціальноїпроблеми, до пролиття української крові. В роки незалеж-ності Українська держава майже нічого не зробила дляповернення кримських українців до національних і ду-ховних основ, натомість всі ці роки Росія наполегливо

149

привертала їх до "лона матері-Росії", пестувала зраду. У ціроки українці і кримські татари Севастополя і Криму булипоставлені в становище проживання на "нашій не своїйземлі", а після анексії стали одірваною галузкою украї-нського роду, бо окупанти не лише позбавили мешканцівпівострова українського громадянства і рідної держави,вони найперше заборонили українську мову, її вигнализвідусіль і загнали у підпілля. Мова в період анексії явля-лась вирішальним чинником національної ідентичності.Тому автори плану анексії протягом всіх років незалеж-ності України наполегливо величали кримчан окремим відукраїнців "народом", тим самим підбивали їх на шляхдержавної зради і ретроградні вчинки. Для формуванняцього "народу" наполегливо втілювалися настанови Ми-хайла Фрунзе, оголошені ним на одному з партз’їздів: здо-лати українців в Україні можна лише після позбавлення їхрідної мови. Бо мова є запобіжником колабораціонізму ізради. Тож війна точилася не лише на фронті, але і у сві-домості, і душі кожного українця Криму, кожноговійськовослужбовця.

Для досягнення анексії Кримського півострова і йогоповернення до колишньої імперії Кремлем були викори-стані всі детермінанти психології міжетнічних конфліктів,що мали місце в СНД і Європі. При цьому інформаційно іпропагандистськи виховувався синдром страху, бо страхйде попереду зради. Ідеологеми про бандерівців, фаши-стів, западенців, Правий сектор, бази НАТО в Севастополіу совокупності - "фашистська загроза", мали зародити і та-ки зародили у місцевих мешканців, надто у пенсіонерів,синдром страху за своє майбутнє і перетворили окупантіву "рятівників від навислої фашистської загрози".

150

Окупанти врахували етнографічні аспекти етнічнихособливостей мешканців Криму і великої частини особово-го складу Збройних Сил України, їх історичне тяжіння доколись покинутої батьками Росії і при допомозі кола-борантів при владі їм таки вдалося відмежувати їх від на-ціональних і духовних традицій українського народу.Російські агенти в Криму широко, а в останні роки переданексією, відкрито використовували в політиці вихідців з

Росії як "м'яку силу", і ця "п’ята колона" десятиліттями го-тувала в Криму найбезпечніші маршрути для свого спец-назу і танків. На це в Україні споглядали байдуже, як нане важливе, другорядне, як на саме собою пройдешнє. Авоно виявилося вирішальним у питанні збереження тери-торіальної цілісності і соборності нашої держави.

Замість епілогу

151

1.05. 2014. Севастополь. Зрадники-колишні українські чиновники ідепутати міської ради на параді, приуроченому поваленню

української влади

Ще три тисячі років тому назад древньогрецькийпоет Гомер назвав лотофагами людей, які скуштувавшисолодкого лотоса, забули і відмовилися від своєї батькі-вщини, отже, зрадили її. Зрада є злоякісною пухлиною наздоровому тілі любого народу у всі часи. Якщо з нею неборотися, вона має властивість розповсюджуватися небез-печною інфекцією. З зрадниками, з перекинщиками до зо-лотоординців – "татарове люде" - рішуче боровся ще Дани-ло Галицький, серед козацтва зрада була найтяжчим зло-чином. В незалежній Україні із зрадою не лише не бороли-ся, її пестили посадами і нагородами, байдуже сприймалиїї як демократичне "право" кожного на поступки і дії.Зрада присяги держслужбовцями, зрада депутатами своїхвиборців, партійна зрада взагалі такими не сприймалися івони не могли не запустити свої вбивчі метастази усередовище військовослужбовців: теж маємо право ви-бору! Тривале очікування заблокованими і ізольованимивійськовослужбовцями розпоряджень і команд на дії підгаслами "Тримайтеся!" та "Не піддавайтеся на провокації"привело до морального виснаження і духовної деградаціїбільшості з них. Керівництвом держави і Збройних Сил небралося до уваги і не враховувалося, що тривале очікуван-ня команд військами в умовах протистояння і блокади, їхпасивність, знищує бойовий дух заблокованихвійськовослужбовців в умовах фактичного надзвичайногостану, якого в Криму так офіційно і не оголосили. Для під-тримки морального стану заблокованих військових частинфлоту командирам були потрібні чіткі військові вказівкидо застосування активної оборони до того часу, поки небудуть прийняті відповідні рішення на рівні держави. А їхне було. Тому тривала пасивність внесла в ряди оборонціввідступництво, зневіру в свої сили, поширювала панічнінаст-рої і колабораціонізм. До того ж мова не єдналабільшість з них з Україною і українським народом, атрадиції, які шанувалися, не кликали боротися саме занезалежну Україну.

Радянська політика української влади в Криму, якане лише йшла у тісному зв’язку з російською імперськоюполітикою – "русскім міром", а постійно йому уступала

152

першість у всьому, стали ідеологічною підґрунтям окупації,паралізувала волю до спротиву більшості мешканців Кри-му, відкрили широке вікно ідеологічним диверсіям протиукраїнської держави. Росія змогла швидко окупуватиКрим і запалити частину території Донбасу завдяки тому,що саме тут протягом всіх років незалежності України до-мінували малоросійство та радянщина, які стали ґрунтомдля зради і ренегатства. В Україні вони підмінялися"дружбою народів-братів", "єдиною вірою", "братством позброї" і "братством флотами", при цьому не бралося доуваги, ігнорувалося відступництво на користь Росії.І ось саме тут, в Криму, де російська ідеологія "занурилисяу свідомість людей найглибше", де знаходилася найслабшаланка в обороні держави вона позбавила більшість воїнівнаціональної гідності, паралізувала їх волю і спротив доагресії, дозволила швидко окупувати півострів і повалитиукраїнську владу, яка тривалий час жила своїм окремимвід суспільства життям.

Історія колаборантства і ренегатства у часи на-ціонально-визвольної війни в Україні в 1917-21 рр. та вроки ІІ Світової війни не бралася до уваги, простоігнорувалася, тому знову постали ті, котрі, як і їх предки,стали на бік ворога, хто відповідно до свого прямогообов'язку не чинив йому опору, хто мовчки спостерігав якінтервенти з сепаратистами скидали Державні прапори здержавних установ, хто голосував за так званого"народного мера" на організованому окупантами "рефе-рендумі" – всі вони є національними зрадниками і ренега-тами. Завдяки їх зраді і ренегатству Україна втратилаКримський півострів, мільйони мешканців АРКрим по-збавили своєї Батьківщини – оце ціна кримської зради іколабораціонізму.

153

Анексія Криму засвідчила, щов Україні пора всім уяснити, щопід- міна основ національної

політики чужою ідеологією,байдужість до зради військової, національної, політичної ідуховної більше терпимими бути не можуть, щонепокарана зрада, як недоброякісна пухлина, проникає і

знищує здорове тіло держави, її армію і флот, нищить на-ціональну ідентичність народу. Руйнує Україну!

Морська бібліотека

Серію започатковано 2005 року

154

Березень, 2014. Феодосія. Дружба флотами і морське братство позброї дійшли свого логічного завершення. Фото з відео

Мамчак Мирослав Андрійович

ЛОТОФАГИ

У авторській редакції Комп'ютерний набір автора Коректура автора

Ілюстрації з архіву автора, мережі "Фейсбук", з відео російських і кримськихтелеканалів, сайту "Форпост-Севастополь"

Севастополь. 2018

Формат 84х108 1/32. Папір офсетний. Гарнітура Bookman Old Style. Друк цифровий. Умовн. друк. аркуш. 11,51. Севастополь, вул. ген. Хрюкіна, 20 б

155