грудень 2012

газета факультету філолоії та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка

П’ять Поверхів

КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ

Учасники тішили і дивували своїми творін-нями. Перед декламаці-єю кожен сказав про себе кілька слів: - Цигульський Сергій, студент 13-ої гру-пи факультету філології та журналістики: «Я Сергій. Навчаюсь тут чотири мі-сяці і мені все подобаєть-ся». - Козупляка Олег, студент 13 групи факуль-тету філології та журна-лістики: «Все те саме, як і у Сергія. Тільки я Олег». - Колесник Інна, студентка 43-ої групи факультету філології та журналістики: «Я пишу вірші не тоді, коли наболі-

ло, не тоді, коли хочеться (хоча і таке буває), а тоді, коли смачно приготована кава». - Вербіцька Юлія, студентка 12-ої групи фа-культету філології та жур-налістики: « Всі звикли до того, що я бойова дівчина, бо займаюсь карате, але і я здатна писати ліричні ві-рші». - Бондар Олек-сандра, студентка психо-лого-педагогічного фа-культету: «Я пишу так, як відчуваю». - Луценко Артем, студент 13 групи факуль-тету філології та журна-лістики: «Я пишу вірші і граю на барабанах». Ро з в а ж а л ь н ою частиною заходу став но-вий рок-гурт факультету «Сором». Склад гурту: Ві-кторія Нетребенко – кла-віші та сопілка, Кирило Поліщук – гітара та вокал, Артем Луценко – бара-бани. Представили пісні «Дерево», «Дівчинці у 17»

на вірші Ліни Костенко та чарівну мелодію з участю сопілки. Згодом Кирило продекламував глядачам свої вірші. Для фіналістів батлу організатори ви-гадали сюрприз: скласти вірш-експромт на тему «Новорічне диво». Фіна-лісти, а саме: Колесник Інна посвятила у вир каз-ки, а Цигульський Сергій розповів про свою «ма-леньку університетську сім’ю». « П е р е м о ж ц я м слава і халва»! Інна Ко-лесник здобула перемогу і халву, як і було обіцяно. Згодом Ганна Василівна Волчанська, член журі, сказала про Інну: «Сиділа і досиділася до четвертого курсу, і тільки вирішила презентувати свої вірші». Переможених не зали-шилося, а тільки приємні враження. Артем Луцен-ко: «Зробили спекотним початок зими».

Котенко Євгенія

Все можна встигнути, якщо доводити свою безсмертність у віршіНоворічний батл», при-свячений Дню Святого Миколая, відбувся 18-го грудня. Гостей і учасни-ків частували смачними цукерками.

2

КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ

24-го грудня в стінах нашого університе-ту студентами четвертого курсу факультету філоло-гії та журналістики було проведено літературний вечір, присвячений видат-ній постаті, мовознавцю, історику української літе-ратури, Юрію Володими-ровичу Шевельову. Вступне слово, в якому висвітлено корот-кі біографічні відомос-ті, взяла Ірина Юріївна Круть, викладач кафедри видавничої справи та ре-дагування. Юрій Шевельов – славіст, мовознавець, зна-вець історії української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник науко-вого та культурного жит-тя української еміграції, професор Гарвардського та Колумбійського універ-ситетів, іноземний член НАН України (1991), пре-

з и д е н т У В А Н у 1959-1961 та 1 9 8 1 -1 9 8 6 р о к а х , ч л е н А м е -р и к а н -с ь к о г о лінгвіс-тичного товариства, Польського інституту мистецтв і на-уки в США, почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Також він був головним редактором журналу «Сучасність». Юрій Ше-вельов – автор 17-ти книг, фундаментальних наукових праць: «Пе-редісторія слов’янської мови: історична фоноло-гія загальнослов’янської мови», «Історична фоно-логія української мови», «Нарис сучасної україн-ської мови» . Доповіді студен-тів всебічно розкривали життєвий шлях видатного мовознавця. Онісієнко Єлизавета розповіла про сім’ю Шевельова, Катери-на Кострицька виступала з повідомленням «Емі-грування Шевельова в Америку». Темою висту-пу Катерини Заносієнко була «Праця Шевельва в тижневику “Час”», «Укра-

їнський вісник». Ілюстру-вали свої виступи презен-таціями. Студенти показа-ли обізнаність і вміння не тільки ґрунтовно готувати практичні, а й літературні вечори. Цей захід дав змо-гу збагатити свої знання, дізнатися цікаві факти з життя, творчості та науко-вої праці Юрія Шевельо-ва, а також урізноманіт-нив “лекціно-практичне” життя студентства.

Вербицька Анастасія

3

Літературний вечір пам’яті Юрія Шевельова

4 ПОГЛЯД

Будучи на пер-ший погляд чимось но-вим та неординарним, вона обмежує можливості творчого зростання обда-рованих учнів, ускладнює числовий облік знань. Адже, по суті, 5 балів збільшено у кілька разів. Ось і маємо 100 балів. Мимоволі доводить зга-дувати, яка кількість ба-лів якій оцінці відповідає. П с и х о л о г і ч н о більшість студентів по-требує постійного контр-олю та оцінювання ро-боти на кожній парі. При цьому важливим є визна-чне дозування навчаль-

ного матеріалу, контроль його засвоєння. В іншому разі одні будуть працю-вати систематично, другі тільки напередодні контр-ольної роботи, заліку, ек-замену, треті скоріш за все, взагалі нічого не бу-дуть робити, оскільки за короткий термін не змо-жуть засвоїти такий обсяг навчального матеріалу, що їм пропонується. Щоб дізнатися, як подіяла на студентів ця система, провелося опи-тування серед студентів ВНЗ. В цьому опитуванні взяли участь 30 студентів: 6 чоловік (20%) зазначи-

ло, що стобальна система допомогла їм самоорга-нізуватися. А 24 людини (80%) вважають, що ця система не є практичною, що вона обмежує можли-вості творчого зростання, що через неї знизились оцінки, тому що виклада-чі не встигають опитати усіх студентів на кожній парі. Накопичувальна стобаль на система перед-бачає собою роботу сту-дента на кожній парі на 5 балів, але, як вважає сту-дентство, це нереально. Але ми не будемо опуска-ти руки і добиватимемось успіхів у навчанні для того, щоб стати професі-оналами своєї справи, не-зважаючи на зміни.

Баур Анастасія

Сесія 2012-2013 зі стобальною системоюСтобальна система оцінювання знань не нова у сві-товій практиці. Вона давно застосовується у бага-тьох країнах світу, але в Україні, а особливо в на-шому Кіровоградському державному педагогічному університеті ім. В. Винниченка, її почали викорис-товувати вперше.

Як все встигнути… ПОГЛЯД Якось вже істо-рично склалося, що в сту-дентів ніколи не вистачає часу, особливо, коли за спиною стоїть сесія і чутно легкий холодок від її ди-хання. Тут ми починаємо робити все й одразу, та ще й дуже швидко, в останню ніч, наївно вважаючи, що нескінченні дні без відпо-чинку для нашого організ-му справа, як то кажуть, “пльова”. Проте ніколи не пізно подивитися на ситу-ацію з іншого боку. Саме для цьо-го існує велика кількість видань, сайтів для допо-

моги в самоорганізації життя. Здебільшого всі їх поради починаються з фрази “Ставте перед со-бою цілі і йдіть до них”. Не зрадив цій традиції і видатний психолог Вель-ков Олексій Іванович. Чому саме він, запитаєте ви. Відповідь буде досить простою. Його концепції побудовані не на загро-мадженні своїх настінних календарів купою справ, а на знятті стресу, який, ми добре знаємо, у сту-дента трапляється кожної хвилини: чи то пиріжок не встигли з’їсти, чи то за-

лік пав смертю хоробрих. Вельков же радить бути оптимістичним, вміти сміятися над собою, до-водити почату справу до кінця і правильно роз-раховувати час, в якому головне місце посяде від-починок, а вже після ньо-го всі наші справи будуть даватись набагато легше. То ж, шановне студентство, чіпляйте по-смішки на свої дещо кис-луваті обличчя, дожовуй-те пиріжки і швиденько закривати індивідуаль-ний план з позитивом.

Махнюк Вікторія

5 ПОГЛЯД

І малюки, і до-рослі з нетерпінням чека-ють Нового року. Дорослі залишають у минулому році всі свої проблеми і чекають наступного, аби здійснити свої мрії, а діти хочуть звичайного свя-та – ялинку, Діда Мороза і подарунків. Як завжди, в Україні готують святко-вий стіл, прикрашають но-ворічну ялинку, опівночі годинник б’є дванадцять, всі вітають одне одного. А зранку під ялинкою дітей чекають подарунки, які приніс їм Дід Мороз. Ми це вже знаємо. Цікаво, як святкують Новий рік в ін-ших країнах? Наприклад, у Да-нії один одному дарують дерев’яну ялинку з тро-лем, який виглядає з-під гілочок. Данці вірять, що лісовий пустун – це вті-лення душі дерева. Опів-ночі хазяйка подає на стіл солодку рисову кашу з се-кретом. На дні цієї миски ховають горішок або миг-даль. Якщо дівчині попа-деться «сюрприз», то в на-ступному році вона вийде заміж. Досить цікава традиція в італійців. В кінці року вони викида-ють з вікон усі непотрібні речі. Італійці піклуються про те, щоб зустріти Но-вий рік не тільки в онов-леному інтер’єрі, але і в новому вбранні. Також існує стародавній звичай:

тридцять першого грудня жінки і чоловіки дарують близьким червону білиз-ну. А маленькі діточки че-кають подарунків від жін-ки-Діда Мороза, яку звуть Ла Бефано. В Амери-ці головну увагу приділя-ють не подарунку, а його упаковці – коробочки і футляри. Подарунок може бути загорнутий в десять одеж, як качан капусти. В Ісландії впро-довж всього грудня батьки не знають турбот зі своїми дітьми. Річ у тому, що Дід Мороз може несподівано до них заглянути у будь-який день з першого по двадцять четверте грудня. Якщо діти не слухають-ся, то замість подарунка у своєму черевику вони знайдуть картоплину.

У Великобрита-нії з настанням опівночі господарі будинків широ-ко відчиняють двері, щоб старий рік пішов, а новий заходив до оселі. Потім чекають першого гостя. Від того, хто першим пе-реступить поріг будинку, залежить чи щаститиме у наступному році. Ще одне правило для гостя: він по-винен принести з собою корж, віскі й маленький шматочок вугілля, який треба кинути у камін. У Греції після того, як годинник проб’є дванадцять, господиня виходить у двір і розби-ває об стіну плід граната. Якщо зернята розліта-ються далеко по подвір’ю, значить у Новому році вся сім’я буде щаслива. В Японії в ново-річну ніч дзвони буддись-ких храмів відбивають сто вісім ударів. Така цифра вибрана не випадково. Японці вірять, що кожний з цих ударів виганяє одну з ста восьми людських вад.Ось такі цікаві тради-ції святкування Нового року у різних країнах. Вітаємо вас з Но-вим Роком! Загадуйте ба-жання і вони обов’язково збудуться. Треба всього лише повірити в це ма-леньке новорічне диво. Вірте, і тоді у двері до вас постукає справжній Дід Мороз.

Долгова Діана

Скоро новий рік

6

«журналістиці навчити не можливо, її треба пізнавати»ІНША ДУМКА

Вже 8 років у стінах Кіровоградського державного педагогічно-го університету існує ка-федра видавничої справи та редагування. Необхід-ність її створення була обумовлена потребами регіону у кваліфікованих кадрах з видавничого ре-дакторського фаху. Тож, на першому плані перед викладачами кафедри сто-їть вимога забезпечення високого рівня професі-оналізму випускників-видавців, журналістів і редакторів української книги та преси. За такий неве-ликий час існування, ка-федра може пишатися здобутками у сфері видав-ничої справи та журналіс-тики і, безперечно, своїми випускниками. Звичайно, більшість з них не пра-цює за спеціальністю. Це зумовлено малою кіль-кістю робочих місць на ринку праці та незначною чисельністю видавництв і редакцій у регіоні. Умови, які пропонують на місці роботи, не завжди вла-штовують молодих спеці-алістів. І все ж, не дивля-чись на всі ці проблеми, кожного року на спеціаль-ність приходить велика кількість людей, які бажа-ють проявити себе саме в сфері журналістики чи редакторської діяльності. Цей рік не став виключен-

ням. 30 молодих людей поповнили лави нашого факультету. У кожного з них свіжі ідеї, велике ба-жання вчитися та безліч надій. Запитавши у пер-шокурсників, чому вони обрали саме наш факуль-тет, чого вони чекають від університету та від май-бутньої професії , у від-повідь чули майже одне й теж, ніби зговорилися. Всі опитані в один голос запевняли, що ні в якому разі не пожалкують про обрану професію, адже саме вона дає змогу проя-вити себе як креативну та творчу людину, всі з упев-неніс тю сказали, що ма-ють на-мір пра-ц ю в а т и саме у ц ь о м у р у с л і . Ось що говорить студент-ка 13-ї г р у п и , Г о н ч а -р е н к о Ю л і я , яка всти-гла себе показати як дісно т в о р ч а н а т у р а : «За цей к о р о т -кий пері-

од я зрозуміла, що на наш факультет – це чудова можливість самореалізу-ватись, познайомитися та поспілкуватись з цікави-ми людьми, які є профе-сіоналами своєї справи, а також весело та з користю провести час. Безліч зна-йомств, нових знань та практики не завадять ні-кому, а, навпаки, нададуть більших можливостей у нашому майбутньому. Я задоволена своїм вибором і знаю, що факультетом не помилилася». Досить пози-тивно звучать коментарі «першачків», та випускни-

ІНША ДУМКА7

ки міркують трішки інак-ше. Ігор Токар, випускник 2010-го року, зараз пра-цює на КДТРК журналіс-том, говорить: «Коли ми на парах мріяли про те, які ми чесні і своєю наївністю змінемо світ... це було од-нією з найбільших поми-лок! Треба було нас готу-вати до суворих реалій і вчити, як можна вижити у заполітизованих рам-ках. Хоча, навряд чи у ко-гось є для цього формула. Звичайно, в універі було круто, весело, та коли ти приходиш на роботу, по-чинається зовсім інше, вимагають писати так, як їм треба. Якщо на парах ми мали змогу в своєму матеріалі висловлювати свою думку, в усіх статтях від нас вимагали нашого ставлення до тієї чи іншої проблеми, на практиці ж все інакше - журналіст ніколи не повинен висту-пати суддею, він ніколи не повинен давати оцін-ку (навіть якщо все і так зрозуміло). Присутність журналіста у його матері-алі має бути мінімальною, факти мають говорити самі за себе. Так що, різни-ця є, і не мала, та наш фа-культет – це велика база, яка, звичайно, допомагає, але я завжди говорю, що журналістиці навчити не можливо, її треба пізнава-ти із середини...». Також погово-ривши з минулорічними випускницями нашої спе-ціальності Ольгою Шевні-

ною та Тетяною Пташник, почу-ли купу приєм-них відгуків та корисних порад. Тетяна поділи-лася враження-ми від роботи в редакції, та дала декілька порад, які знадобляться всім, хто обрав професію жур-наліста, редак-тора. Ось що го-ворить колишня с т удентка :«На першомукурсі-думалося, що-редакція - цев-загалісвященемісце, де працюємаса людей. А виявилося, що насправді місце хороше, але не свя-щене і людей потрібно не так багато для створення газети. Моя робота поля-гає у тому, щоб знаходити інформацію і висвітлюва-ти її у газеті. Звичайно, ба-жано - це все робити, щоб було цікаво читати газе-ту читачам, тобто, знати свою цільову аудиторію і вміти правильно розстав-ляти акценти. Тут мені, звичайно, знадобилися знання з університету. Навіть знайомства стали у пригоді. Взагалі, журна-лістика – це уміння шу-кати інформацію і мати багато контактів. Звичай-но, сама професіявідріз-няєтьсявід тих уявлень, якідають нам в універси-теті, але знання ніколи не доведеться носити за пле-

чами. Навіть уміння вер-стати мені знадобилося на роботі. Але сама професія вимагає постійного на-вчання та самовдоскона-лення. Тож, я раджу і за-охочую постійно писати в газети, на сайти із перших днів навчання. Це чудова практика». Ольга в свою чергу, звернулася до сту-дентів зі словами: «Ви ма-єте унікальну можливість потрапити у світ журна-ластики і спробувати усі аспекти цієї професії на собі. Тут вчать основ та особливостей цієї пре-красної професії. Потріб-но хоча б спробувати, адже цей світ – цікавий, позитивний та насиче-ний.» Ось такі різні вра-ження студентів одного факультету, радує те, що позитивних емоцій все ж більше.

Борсук Поліна

ІНША ДУМКА

Писати для дітей і дорослих, видавати якісну літературу, перекладати і працювати літературним критиком, - все це вміє Іван Андрусяк. В Кірово-граді він бажаний гість. Про це свідчать п’ять про-ведених заходів з його участю. За один день він встиг поспілкуватись про українське книговидання зі студентами видавни-чої спеціальності нашого університету, тут таки ж презентував нові книги видавництва “Грані-Т”, в якому працює головним редактором. Побачився з кіровоградськими шко-лярами і, звичайно, не оминув бібліотеки імені Чижевського. Та попри такий щільний графік, він не відмовився дати інтерв’ю для нашої газети. -Івана Андруся-ка знають як поета і як прозаїка. Що про це ска-жете Ви? -Мій добрий старший друг, великий грузинський казкар Гу-рам Патріашвілі, каже так: людина собі живе, і в неї є такий пунктик, бзік, коли приходить натхнення. В мене такий бзік – це дві речі: поезія і дитяча літе-ратура. Починав я як поет, а іншим рівнозначним

крилом у творчості є ди-тяча література. Все інше – робота. Тобто коли мені треба перекласти книжку, я сідаю і перекладаю, бо це є робота. Але головне – це поезія і дитяча література. -У Вас широке коло діяльності: Ви пи-шете, перекладаєте, за-ймаєтесь критикою і ви-давництвом. Як Вам все вдається? Поділіться з постійно невстигаючими студентами своїм рецеп-том. - Діти. У всьому винні діти. Найкраще пра-цюється тоді, коли в хаті гармидер, вони сидять і товчуться в мене на голо-ві. Ти відключаєшся від усього цього і сидиш собі спокійно працюєш. Вони надихають своєю гарми-дерністю. А гармидерність – це нестандартність. -Коли Ви купуєте книги своїм дітям, яким видавництвам надаєте перевагу?

-Я добре знаю сучасний ринок дитячої літератури і добре знаю кілька видавництв, яким можна довіряти. Почнемо з патріархів, це - “Веселка”. Вони зараз майже нічо-го не видають, але мають десятки років роботи і хорошу репутацію. Се-ред інших – видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”, “Грані-Т”, “Видавництво Старого Лева”, “Теза”. Фундаменталісти – “Урбі-но” (дуже якісні перекла-ди). Це видавництва, які працюють системно, а не ті, які можуть видати одну книжку в рік. Ось такий капос-ний письменник відвідав наш університет. Як на мене, дуже цікаво спілку-ватись з людиною, в якій доросла життєва серйоз-ність співіснує з природ-ною дитячою жартівли-вістю і безпосередністю.

Зубова Анастасія

Андрусяк: «У мене можна знайти багато капос-тей, але шкоди точно ніякої.»

Капосний письменник

8

ЗА ВІКНОМ

Перш ніж пере-йти до роману, варто роз-повісти чи нагадати, хто такий Макс Кідрук. Окрім того, що він є молодим письменником, політи-ком, кандидатом у депу-тати по 99-му виборчому округу від партії “Удар”, варто сказати про ньо-го як про особистість. За освітою він інженер-енер-гетик, за способом життя – мандрівник (Еквадор, Перу, Чилі, Фінляндія, Норвегія, Італія – це не по-вний перелік країн, в яких був Макс), за характером – лицар (на свій страх і ри-зик поїхав до Нової Зелан-дії і, порушуючи місцеве законодавство, провів ак-цію на захист честі жіно-чої половини України, яку прирівняли до борделю на одній з радіостанцій краї-ни). Ось така непересічна особистість створила пер-ший в Україні технотри-лер “Бот”. Відразу два ма-лозрозумілих слова. По-перше “бот“. Той, хто грає в комп’юторні ігри, на-певне чув це слово, а для непосвячених, бот – це комп’ютерна програма, яка імітує дії людини. Щодо жанру технотрилер,

то як синонім можна вжити слово реаль-ність. Адже розповідь у такому жанрі є науково об-ґрунтованою. Це розповідь про те, що і як може статись з тобою, навіть в цей вечір, а не через тисячі років. Як наголосив сам Макс, це не наукова фантастика і не пригодницький роман. Тут описуються реальні технології, а не винаходи захмарного майбутнього. А саме про те, до яких ка-тастроф можуть призвес-ти технології, що вийшли з-під людського контр-олю. Науковою опо-рою книги стали реко-мендації компетентних спеціалістів: кандидата хімічних наук, лікаря-фізіолога і психіатра. Та й сам Макс є фахівцем у предметі своєї розповіді. Так, перш ніж ознайоми-ти присутніх з сюжетом та ідейним наповненням книги, він провів експрес-курс для “чайників” у галузі нанотехнологій, фізиці, роботі людського

мозку. І коли потік інфор-мації технічного характе-ру врешті-решт довів до кипіння філологічний мо-зок аудиторії, Макс перей-шов до наступної частини зустрічі - “питання - від-повіді”. Цікаво, що кожна його відповідь переходила у велику, захопливу, ін-тригуючу розповідь. Що ж, яка людина, такі й істо-рії. Однією з них була оповідь про вищезгадану поїздку до Нової Зеландії. Після того, як на образли-ву для українських жінок новозеландську радіопро-граму ніхто з чиновників не звернув уваги, Макс ра-зом з Сергієм Притулою організував акцію про-тесту, яка полягала, по-перше, в акті “братання народів” в одному з барів країни.

Анастасія Зубова

У переповненому залі бібліотеки ім. Чи-жевського 17-го грудня відбулась пре-зентація книги, що здобула перемогу на конкурсі «Коронація слова – 2012», кни-ги, аналогів якої в Україні немає. Ауди-торії був представлений технотрилер “Бот” Максима Кідрука.

Макс Кідрук в Кіровограді

9

10

Відвідувачам га-лереї була представлена можливість побачити уні-кальну колекцію, яка зби-ралася нашим земляком Володимиром Нагорним більше чверті століття на теренах Вінниччини, Чер-нігівщини, Кіровоград-щини. Представлені уні-кальні вироби, більшість з них збереглася в Україні в одиничних екземплярах. Зібрання Володимира На-горного нараховує тисячі експонатів. Спеціалісти

оцінюють його вартість в десятки тисяч доларів. Окрім предме-тів повсякденного вжит-ку та елементів інтер’єру кінця XIX – початку XX

століть, на виставці були представлені вироби, що знайомлять з українськи-ми традиціями ремесла, такими, як гончарство, малярство, деревооброб-ка, ткацтво, вишивка, елементами традиційного

ТРАДИЦІЇ

Розмаїття українського побуту19-го грудня за народними тради-ціями українці святкують День Святого Миколая. І, зазвичай, всі очікують подарунків. Тому саме в цей день галерея “Єлисавет-град” зробила черговий дарунок жителям міста і поціновувачам української старовини – відкрила нову масштабну експозицію “Роз-маїття українського побуту”.

одягу, рушниками, куль-това та художня кераміка, деталі верстатів і багато іншого. Увагу приверну-ла і підбірка листівок та фотокарток початку XX століття із зображенням пейзажів українських сіл і типажів українців. Гості довго роз-дивлялися виставку, були щиро і приємно вражені.

Брайко Анастасія

11 ПОЗА МЕЖАМИ

Напередодні Но-вого року газета «П’ять поверхів» вирішила по-спілкуватися віч-на-віч з Дідом Морозом. Хоч він дуже поспішав до діточок на свята, нам все ж таки пощастило поставити йому декілька питань. -Доброго дня ді-дусю! Як ваш настрій? Святковий чи думки про те, що знову Вам на свята працювати? - Робота, яка тобі приносить задоволення – це і є свято. Якщо ми бу-демо дивитися на все це з іншого боку, то кожен період є робочим, але най-веселіший період - це саме новорічні свята, тому що в цей час всі люди, від ма-ленького до великого, по-чинають вірити в чудеса. Тому це більше свято, чим робота. -Ви вже багато років поспіль працюєте, чи не набридла Вам ця робота? -Звичайно ж ні. Це дуже цікава і досить прикольна робота, тому що саме тут ти спілку-єшся з різними людьми. Ось, наприклад, в мене на колінках сиділа і роз-повідала віршик людина, яка входить в двохсотку «Форбс». -Про що найчас-тіше діти пишуть у своїх листах до вас? -Загалом мені пи-шуть зовсім маленькі діти, тому найчастіше у листі

прохання про різноманіт-ні іграшки. -Як всім відомо, найголовніша справа Діда Мороза – це за одну ніч розвести всім слухня-ним діткам подарунки, але у нас ХХІ століття, тому Дідуся можна поба-чити на дитячих ранках, корпоративах, вечірках, яке Ваше ставлення до цього? -Позитивне. Це добре, тому що в першу чергу дозволяє мені заро-бити трішки грошей, адже корпоративи розпочина-ються приблизно з 19-го грудня і кожного дня мене запрошують на якесь свя-то. Найбільше в мене було сім корпоративів за один день. -Що є найвеселі-шим у Вашій роботі? -Іноді коли в тебе йде десь п’ятий корпора-тив, то веселим вважаєть-ся майже все, але ти вже не можеш посміхатися при цьому. Найприколь-

ніше – це те, коли граєш по одному і тому самому сценарію, а в реальності нічого не повторюється. І вже через деякий час тобі вже не потрібні ніякі на-писані сценарії. -Ваші побажан-ня нашим читачам. -Якщо починати поздоровляти з Новим роком і Різдвом Христо-вим, то у вас буде газета лише з моїми поздоров-леннями і побажаннями. Я ж Дід Мороз, в мене цих побажань мільйони. Але на останок можу сказали лише одне: «Вірте. Це най-головніше. Залишайтеся людьми і дітьми. Якщо Ви вірите, і якщо в Вас є той дитячий азарт, то Ваші свята будуть проходити яскраво». Ось так ми по-спілкувалися з Дідусем Морозом і він побіг далі на корпоративи, а ми - брати нові інтерв’ю.

Павленко Анастасія

Дід Мороз несе мішок — в ньому теплий кожушок

ОСТАННЯ СТОРІНКА

5пГазета

«П’ять поверхів»Редактор:

Зубова Анастасія

Верстка, графічне офрмлення:

Грицай Артем

Літературний ре-дактор, коректор:Сідорова Олена

12

Спортивна зима

Зима – час для но-ворічних чудес та пригод. Хто сказав що студенти це вже не діти? Це діти у дорослому житті, які теж люблять розважатись. Потрібно по-максимуму використовувати зимо-ві дні. Більшість людей взимку звикли сидіти вдома, перед телевізором або комп’ютером. Потріб-но змінювати цю сумну тенденцію. Наприклад, чому б взимку не приді-лити увагу зимовим видам спорту, не відчути себе справжнім спортсменом. Наше місто Кіровоград має для цього чудове міс-це, де проводяться люби-тельські матчі з хокею і є групи фігурного катання. Каток «Слайз» все це вам надасть, а ще велику по-рцію позитивних емоцій! Чому б, в такий професіональний зимо-вий вид сорту як бобслей, швидкісний спуск на ке-рованих суцільнометале-вих санях по спеціально обладнаної трасі, не поза-

йматись? Все для цього є: сани, траса це взагалі не проблема, там де сніг, там і траса, головне щоб був гарний спуск. В іншому зимовому виді спорту – біатлоні, прийнято стріля-ти з гвинтівки на вогневих рубежах. І це кіровоград-ській молоді під силу – гра в сніжки чудово підходить для цього. Гірськолижний спорт – це швидкісний спуск з серією воріт, по-значених жердиною. В на-шому випадку потрібно буде впоратись з іншими «спортсменами» на трасі, яких і потрібно буде оми-нати задля вдалого фіні-

шу. Інший вид – стрибки з трампліна звучать погроз-ливо, але не має нічого не можливого. Спочатку злет, потім невеликий, але який є – політ, і зрештою, благополучне приземлен-ня. Головне тепер зрозуміти, що зима бага-тогранна, в ній є життя цікаве та захоплююче. Не треба промінювати «живі» посмішки на екранних .

Шкіперова Ольга

Зима…Сніг – з цими словами можуть бути по-в’язані найкращі спогади про відпочинок. Звичайно, ми – студенти, будемо пам’ятати не тільки гарний відпочинок, але й сесію, яка є «нічним жахом» для кожного студента. Та попри все, треба насолоджу-ватись кожним моментом, яка дарує зима, вона ж прекрасна…