№ 2 травень 2013 року

Культурно-просвітницький бюлетень

філологічного факультету

Східноукраїнського університету ім. В. Даля

Фольклорна практика – у просвітянському колі

Фольклор – це мудрість народу, це народна поетична творчість. Для України усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови та духовності.

З 31 березня по 19 квітня 2013 року ми, філологи-першокурсники Кльоц Аліна, Бойко Анна та Пузько Олена, разом проходили фольклорну практику. Нам пощастило: за порадою нашого викладача І.В. Магрицької ми поїхали в гарне українське село з черкаською говіркою Бобрикове Антрацитівського району, де живе і працює відомий не лише на Луганщині, а й в усій Україні просвітянин і краєзнавець, автор багатьох публікацій історичної та народознавчої тематики Іван Михайлович Захарченко.

За його словами, село Бобрикове засноване у 1776 році українськими козаками. Саме цього року після розгрому царизмом Запорозької Січі землі басейну ріки Міус стали роздаватися урядом як рангові дачі донським старшинським чинам. На Покрову Пресвятої Богородиці такі землі одержав старшина Війська Донського Дмитро Кузьмич Бобриков, який і назвав поселення своїм ім’ям.

Нас зустрів Іван Михайлович, зараз він працює в сільському клубі. Тут нас пригостили фірмовим чаєм з трав, розповіли цікаві історії, провели екскурсію селом. Ми були приємно здивовані такою увагою до себе з боку не знайомих нам досі людей. Іван Михайлович потурбувався також про житло, де ми могли поселитися, заздалегідь

домовився з доброю й турботливою господинею на ім’я пані Катерина. Вона нагодувала нас неймовірно смачним борщем, а вранці приготувала сніданок.

На другий день Іван Михайлович запросив нас до Ольги Кирилівни, яка

покликала свою п одругу, з якою вони заспівали нам багато гарних народних пісень. А ввечері до нас завітали й інші мешканці села і також заспівали, розповідали історії, жартували. Наступного дня ми ходили до музею, де нас познайомили з історією села і його видатними мешканцями. А потім усі разом заспівали наш гімн. Шкода, що треба було їхати додому, але приємних вражень у нас залишилося багато.

Це була наша перша навчальна практика, і вона виявилася надзвичайно плідною, захопливою і корисною. Хотілось би щиро подякувати Ірині Василівні та Іванові Михайловичу, які організували для нас цю практику. І всім, хто співав нам пісні, хто був поряд з нами ці два дні.

Кльоц Аліна, ФФ-221

Події

Практикантки О. Пузько, А. Кльоц, А. Бойко

разом із І. М. Захарченком

2

Події

Вечір пам’яті Квітки Цісик в СНУ імені

В. Даля

23 квітня осередок товариства

« П р о с в і т а » С х і д н о у к р а ї н с ь к о г о

національного університету імені

Володимира Даля провів вечір пам’яті

видатної американської співачки з

українською душею – Квітки Цісик.

Дівчинка, яку назвали Квіткою,

з’явилася на світ Божий 4 квітня 1953

року в нью-йоркському районі Квінс у

родині Володимира та Іванни Цісиків –

післявоєнних емігрантів із Західної

України. Проживши все життя у США,

Кейсі не забувала, що батьківщина її

батьків – Україна.

Цей захід запропонувала нам провести

Ірина Василівна Магрицька, голова

осередку «Просвіта», і ми з радістю

підтримали цю ідею. Спільними зусиллями

розробили сценарій. На жаль, ім’я Квітки

Цісик було для нас майже невідомим, але

коли вперше почули її неземний спів, то

були по-справжньому вражені.

Її манера виконання, щирість та

незабутній вокал не могли нікого

залишити байдужими, тому основним

нашим завданням було донести до

глядачів не сухі біографічні факти, а

запропонувати відчути серцем і полюбити

не тільки Квітчину пісню, а й українську

пісню з її народною душею. Дівчині з

Америки вдалося показати колорит саме

нашого фольклору, передати справжні

почуття і переживання українського

народу.

Студенти, які почули пісні у

виконанні Квітки Цісик, не змогли

залишатися байдужими і згодилися

допомогти ведучим у проведенні цього

заходу. Пісні з репертуару Квітки – «Пісня

про рушник», «Два кольори», «Стоїть гора

високая» – пролунали у виконанні дуетів

Валерії Хворостьянової та Валерії

Сіренко, Максима Лобанова і Ольги Тоде,

а також Олександра Крамаренка. Вірш

Антоніни Білоус «Я – Квітка» виразно й

задушевно прочитала Наталка Савісько.

Відповідав за мультимедійне

обладнання Олександр Бакши – завдяки

йому присутні побачили на екрані рідкісні

світлини з альбому родини Цісиків,

Наші блискучі ведучі

Тоде Ольга та Лобанов Максим

3

Події

інтерв’ю з Квіткою, чудові пісні в її

виконанні. Валерія Хворостьянова

намалювала плакат із Квіткою Цісик, їй

удалося передати ліричний образ цієї

непересічної людини.

Плакат із Квіткою Цісик, який

намалювала Валерія Хворостьянова

Ведучими вечора були Аліна

Живолуп, Тетяна Дудніченко (філологи) і

Кирило Краснокутський (філософ),

головний організатор та муза заходу –

І.В. Магрицька. Ірина Василівна у своєму

виступі наголосила: «Квітка Цісик,

живучи в Америці, зберегла свою

українське серце і подарувала його нам.

Не забуваймо: незалежно від того, де

живуть українці – в материковій Україні

або за кордоном – ми єдиний народ, і нам

є чим пишатися!»

Вечір був по-домашньому теплим й

інтелігентним, на нього завітали студенти

й викладачі філологічного і філософського

факультетів. Своєю присутністю

порадувала також декан філологічного

факультету – Крсек Ольга Євгенівна;

вечір їй дуже сподобався.

Вечір пам’яті Квітки Цісик

промайнув дуже швидко і залишив по собі

тільки теплі згадки, насолоду від голосу

цієї української співачки американського

походження та велике естетичне

задоволення.

Аліна Живолуп, ФФ-101

5

Події

Допоки я не вступила на

філологічний факультет, я ніколи не

могла подумати, що моє навчання тут

може бути таким цікавим!

За програмою, студенти другого

к у р с у м а ю т ь п р о х о д и т и

діалектологічну практику. Оскільки ж

у самому Луганську обмаль людей, що

говорять діалектною мовою, ми з

дівчатами за порадою Ірини Василівни

Магрицької вирішили поїхати до села,

яке називається Бобрикове. Весь ранок

перед від’їздом я думала: а як же все

це відбуватиметься? Як нас

зустрінуть? Адже ми зовсім чужі люди

для тих, хто собі спокійно живе в

цьому селі.

Діалектна мова як море...

Іван Захарченко, Галина Овсяникова і

Катерина Шульга

І ось ми в Бобриковому.

Нас зустрів місцевий краєзнавець

Іван Михайлович Захарченко.

Він надзвичайно шляхетна

людина, тому допоміг нам

донести наші валізи й оселитися.

Катя Шульга і Наталка Петренко з

гостинцями (закваска і пиріжки з

вишнями) від бобриківських господинь

– Ольги Кирилівни Сукачової та Раїси

Іванівни Безрученко

Ж и л и м и , н а п е в н о , у

найпривітнішої на світі бабусі, яку

звуть Мельникова Ганна Михайлівна.

Не встигли ми ступити на поріг, як

господиня посадила нас за стіл і

с т а л а ч а с т у в а т и в а р е н и к а м и .

Попоївши, ми трохи перепочили та

п і ш л и н а п р о г у л я н к у с е л о м .

5

Події

Пахомова Вікторія разом зі своїм

інформатором Литвиновою

Алевтиною Петрівною

Коли ми в ролі діалектологів

с п і л к у в а л и с я з н а ш и м и

інформаторами, то впевнилися, що в

цих людях живе безцінна історія

м и н у л о г о , г л и б и н н а к у л ь т у р а

українського народу. Фіксуючи

розповід і , ми д ізналися багато

цікавого і пересвідчилися в тому, що

с а м е з а в д я к и

Практикантки Н. Петренко і

К. Шульга в Палаці культури села

Бобрикове з керівником вокального

гурту “Водограй”

Ми від щирого серця

дякуємо всім тим, хто дав нам

притулок, допомагав нам упродовж

усієї практики, і дякуємо всім, хто

подарував нам свої відверті та щирі

розповіді. Сподіваюсь, що ми ще

обов’язково зустрінемось – бо тягне

знов до вже майже такого рідного

села Бобрикове…

Наталка Петренко, ФФ-211

Українські говірки Лугансщини належать до новожитніх діалектних ареалів.

Для вітчизняного мовознавства ця територія становить особливий інтерес: відомо,

що терени колишнього “дикого поля” заселялись одночасно вихідцями з різних

регіонів України та Росії. Унаслідок чого відбулась взаємодія різних діалектних

систем - західнослобожанської, поліської, подільської та південноросійської.

Українських сіл на Луганщині близько 90 відсотків.

таким людям ми маємо будувати

своє майбутнє, бо вони передають

нам усі таємниці минулого.

6

Новини

22 травня – День перепоховання

праху Тараса Шевченка

на Чернечій горі

22 травня – важлива дата для

кожного українця. У цей день прах

Тараса Шевченка, згідно з його

заповітом, було перепоховано в

Україні.

У цей день святково одягнені,

у вишиванках, приходили у Парк

Шевченка в Києві сотні людей

і аматорські колективи університету;

співали «Реве та стогне Дніпр

широкий», читали "Заповіт" та інші

вірші Шевченка.

Але у 1971 році 22 травня

оголосили націоналістичним святом,

віднині участь у ньому була

заборонена. Усіх, хто приходив у цей

день у парк вшанувати пам’ять

Шевченка, силою розганяла міліція.

А студентам університету взагалі

відміняли заняття, оголошуючи цей

день вихідним! І попереджали:

сидіть удома, до університету - ні

ногою, ні-ні! Хто буде помічений в

районі університету – той буде

негайно виключений, без права

повторного вступу.

Сучасним студентам важко

уявити все це. Важко уявити, яку

треба було мати громадянську

мужність, щоб все-таки, незважаючи

на заборону, хоча б наблизитись до

парку Шевченка...

Традиція святкування 22 жовтня

була відроджена тільки у 1989 році.

Т о д і б і л я п а м ’ я т н и к а

Ш е в ч е н к у з і б р а л и с я л ю д и ,

співали на тлі синьо -жовтих

прапорів, які підняла молодь якоїсь

молодіжної нац іоналістичної

організації. Наряди міліції і,

напевно, інших служб, яких дуже

багато було в парку, відбирали

прапори, забирали людей у штаб,

топтали портрет Шевченка. Та люди

вистояли до кінця, звільнили тих,

кого забрали до штабу і захистили

синьо-жовті кольори.

Свою Україну любiть;

Любiть її во время люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї Господа молiть…

Тарас Шевченко

7

ОБЕРЕЖНО, СУРЖИК!

Досі я вважала, що українсько-

російський суржик — хвороба аж ніяк

не Західної України. У колі своїх

знайомих-галичан завжди чула лише

гарну українську.

Навіть не дуже освічені львів’яни не

використовують такий страшний

с ур ж и к , я к и й м и “ м а л и ща с т я ”

нещодавно почути від… львівських

письменниць, журналісток — сестер

Олени та Юлії Черніньок, що були

гостями студії радіо “Ера” в Ірини

Ткаченко на передачі “Медіа-клас”.

Ось лише деякі перли з уст цих

письменниць : “На сьогоднішній

день” (треба просто “сьогодні”),

“виключення з правил” (винятки з

п р а в и л ) , “ я н е в б а ч а ю с е б е

займаючоюся якимось бізнесом” (я не

уявляю себе в бізнесі), “зв’язУюча

ланка” (сполучна ланка), “їх просто не

переубєдіш”, “релігіозні канони”, “генія

не можна визначити наОщуп”, “почАла

з р а в е н с т в а ” , “ Ц е ж б р є д ! ”

Цікаво знати

А ще ці письменниці часто цитували

р о с і й с ь к у “ к л а с и к у ” , я к - о т

Жванецького мовою оригіналу: “И в

этом наша прелесть”.

Розмістила це запитання у Фейсбуці

на сторінці сестер Черніньок. Вони його

прибрали, а Олена написала мені

повідомлення: “Ви надто конфліктна та

упереджена особа. Тому й прибрали.

Гарного Вам недільного дня та

усмішок… О. Ч.”.

На що я відповіла: “Дівчата, вам хоч

трошки соромно за свою неоковирну

мову? Ви ж нібито письменниці і маєте

бути носіями грамотної, літературної

мови! Те, що вам об’єктивно вказують

на ваші помилки (я кандидат

філологічних наук, тож на цьому

непогано знаюся), ви називаєте

конфліктністю й упередженістю? Раджу

вам самим більше читати і слухати не

лише Жванецького. Бажаю успіхів!”.

Ірина Магрицька

8

Відповідальна за випуск: Валерія Бухонько.

Адреса редакції: 91034, Україна, Луганськ, кв. Молодіжний, 20а.

Наклад: 50 прим.

Відповідальність за факти несе автор. Редакція залишає за собою право

редагувати і скорочувати матеріали.

Клуб поезії

ВАСИЛЬ СТУС

"Отак живу: як мавпа серед мавп…"

Отак живу: як мавпа серед мавп

Чолом погрішним із тавром зажури

Все б’юся об тверді камінні мури,

Як їхній раб, як раб, як ниций раб.

Повз мене ходять мавпи чередою,

У них хода поважна, нешвидка.

Сказитись легше, аніж будь собою,

бо ж ні зубила, ані молотка.

О, боже праведний, важка докука –

Сліпорожденним розумом збагнуть:

Ти в світі – лиш кавалок муки,

отерплий і розріджений, мов ртуть.

Я марно вчив граматику кохання,

граматику гріховних губ твоїх, -

ти утікала і ховала сміх

межи зубів застиснений захланних.

Біліли стегна в хижих шелюгах.

Нескорена вовчиця зголодніла

по диких лозах шматувала тіло,

аж червонів багульник у ногах.

О покотьоло губ, і рук, і ніг,

о вовча хіть і острахи ягнятка!

Аж ось вона, аж ось вона - розплата,

аж ось він, шал, і ярий грім, і гріх!

І довгі гони видовжених тіл,

і витілілі на дим верхівки сосон,

і цей кошлатий, цей простоволосий,

глухий, гарячий, тьмяний суходіл!

Вовтузилася петрівчана ніч

відвільглий ранок припахав навозом.

Сузір'я бігли за Чумацьким возом,

а ми пливли в чумацькому човні.

"Я марно вчив граматику кохання..."