З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ 2 (21) 2003Науковий і документальний журналВидається з серпня 1994 рокуВиходить двічі на рік

Засновник: Головна редакційна колегія науково-документальноїсерії книг «Реабілітовані історією»

Співзасновники:Національна академія УкраїниІнститут історії УкраїниСлужба безпеки УкраїниДержавний комітет архівів УкраїниВсеукраїнська спілка краєзнавців

Редакційна колегія:Юрій Данилюк — головний редактор,Сергій Кокін —  перший заступник головного редактора,Сергій Богунов — заступник головного редактора,Олександр Рубльов — заступник головного редактора,Роман Подкур — відповідальний секретар,Олег Бажан, Володимир Пристайко,Геннадій Боряк, Олександр Пшенніков,Валерій Васильєв, Олександр Реєнт,Семен Глузман, Володимир Репринцев,Василь Даниленко, Григорій Савченко,Петро Кулаковський, Євген Скляренко,Станіслав Кульчицький, Георгій Смирнов,Володимир Лозицький, Петро Тронько,Наталія Маковська, Юрій ШаповалРуслан Пиріг,

Журнал внесено Вищою атестаційною комісією України до перелікунаукових фахових видань з історичних наук («Бюлетень ВАК України», 1999, № 5).

Відділи  редакції: 01001,  м.  Київ,  вул.  Грушевського,  4,  к.  211,  212,  216тел.  228–53–05,  229–13–88.  Факс  (044)  228–02–3801034,  м.  Київ,  вул.  Золотоворітська,  7,тел.  255–85–41,  256–92–11

Електронні  версії  номерів  журналу  розміщено  на  Інтернет-сторінціСлужби безпеки України: www.sbu.gov.ua та www.ssu.gov.ua.

Мовний  редактор  О.СпицькаКомп’ютерне  макетування  О.ХлоповаНауково-допоміжна  робота:  співробітники  Державного  архівуСлужби  безпеки  України  Д.Бойко,  В.Говорун,  О.Іщук,  В.Окіпнюк

Усі  права  застережені.  Журнал  зареєстровано  у  Міністерстві  у  справах  пресита  інформації  в  квітні  1995  р.  Свідоцтво  про  державну  реєстрацію  КП  №  1045.Відповідальність  за  достовірність  фактів,  цитат,  назв  на  авторах.Редакція  залишає  за  собою  право  на  літературне  редагування  матеріалів.

© Видавництво  «Сфера»,  оформлення,  2003©  Н.С.Рубльова,  передмова,  упорядкування,додатки, покажчики,  2003

ВЛАДА І КОСТЬОЛ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ,

1919–1937 рр.:

РИМО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

ПІД РЕПРЕСИВНИМ ТИСКОМ ТОТАЛІТАРИЗМУ

У спеціальному випуску журналу на основі раніше не опри-люднених документів Державного архіву Служби безпеки Українита інших маловідомих документів і матеріалів розповідається простановище Римо-католицької церкви в умовах більшовицько-комуністичної системи, що протягом 20-х – 30-х років ХХ сто-ліття силою утверджувалася в Україні.

Розкривається використання владою органів державної безпе-ки як головного інструменту реалізації репресивної політики сто-совно священнослужителів РКЦ – однієї з найпоширеніших цер-ковних конфесій і важливого чинника релігійно-духовного життяв Україні у перші десятиліття ХХ століття.

Значну увагу надано висвітленню багатьох постатей з числакатолицького духовенства, які виявилися головними обвинуваче-ними за низкою кримінальних справ і судових процесів, організо-ваних владою з метою політичної і моральної дискредитації таштучного усунення РКЦ з контексту розвитку українського сус-пільства.

Підготовка спецвипуску здійснена фахівцями Інституту пол-ітичних і етнонаціональних досліджень НАН України (кандидатісторичних наук Наталія Рубльова) та Державного архіву СБ Ук-раїни (керівник робочої групи – кандидат історичних наук СергійКокін ) за загальним науковим керівництвом віце-президента НАНУкраїни, директора Інституту політичних і етнонаціональних дос-ліджень НАН України академіка НАН України Івана Кураса.

ЗМІСТ

Передмова 17

Документи і матеріали 49

№ 1. Декрет Тимчасового робітничо-селянського урядуУкраїни «Про відокремлення церкви від державиі школи від церкви». 22 січня 1919 р. 49

№ 2. Замітка в газеті «Більшовик» про дипломатичнумісію УНР у Ватикані. 26 червня 1920 р. 50

№ 3. Замітка в газеті «Більшовик» про участь польськогоримо-католицького духовенства в організації банку.26 червня 1920 р. 51

№ 4. Протокол обшуку Вінницького костьолуспівробітником Особливого відділу 12-ої армії РСЧА.28 червня 1920 р. 52

№ 5. Замітка в газеті «Більшовик» про агітаційну діяльністьримо-католицького духовенства. 2 липня 1920 р. 52

№ 6. Газетна стаття голови Революційної військової ради,наркома з військових і морських справі наркома шляхів сполучення РСФРР Л. Троцькогопро взаємини УНР і Ватикану. 21 жовтня 1920 р. 53

№ 7. Лист письменника В. Короленка до голови РНК УСРРХ. Раковського з проханням звільнити з-під арештунастоятеля Полтавського костьолу. 7 березня 1921 р. 54

№ 8. Витяг з «Мирного договору між Росією і Україною,з одного боку, і Польщею — з іншого».18 березня 1921 р. 55

№ 9. Обвинувальний висновок Одеського губревтрибуналув справі патера Е. Мокельки та інших учасниківантибільшовицького повстання в німецькій колоніїЄлисаветівка Нечаянської волості. 25 квітня 1921 р. 56

№ 10. Пояснювальна записка настоятеля Погребищенськогокостьолу Бердичівського повіту Київської губерніїксьондза Й. Міодушевського про обставини переходупольсько-радянського кордону. 14 липня 1921 р. 58

№ 11. Посвідчення, видане Шепетівським Особливимвідділом ксьондзу Й. Міодушевському.15 липня 1921 р. 60

POWER AND CHURCH IT THE SOVIET UKRAINE,

1919–1937:

ROMAN-CATHOLIC CHURCH UNDER THE

REPRESSIVE PRESSURE

OF THE TOTALITARIANISM

The special magazine’s volume, based on the earlier unknown docu-ments of the State Archive of the Security Service of Ukraine and othersdocuments and materials, is dedicated to the situation of the Roman-catholic church in the bol’shevik-communist’s system, which was estab-lished in Ukraine in 1920—1939.

The special magazine’s volume opens up to the readers how sovietpower used the Security Service, as a main instrument in the repressivepolicy against Roman-catholic church – one of the most widespreadconfessions and important factor of the religion’s life in Ukraine in thefirst half of the XX century.

The significant attention is paid to highlight of the many Roman-catholic church’s priests. They were the main defendants of the manycriminal cases and trials, which were organized by the soviet power. Itwas done to political and morals discredit of the Roman-catholic church,to relieve it from the historical context of the Ukrainian society’sdevelopment.

The special magazine’s volume was prepared by the specialists of theInstitute of the political and ethnic-national researches (Doctor of his-tory Natalia Rubl’ova) and the State Archive of the Security Service ofUkraine (head of the scientific group – Doctor of history Sergii Kokin).Communal scientific leadership was realized by the vice president ofthe Academy of Sciences of the Ukraine, director of the Institute of thepolitical and ethnic-national researches, academic of the Academy ofSciences of the Ukraine Ivan Kuras.

№ 12. Заява парафіян кафедрального костьолум. Кам’янця-Подільського до РНК УСРР зі скаргоюна дії місцевої влади. Січень 1922 р. 60

№ 13. Клопотання парафіян кафедрального костьолум. Кам’янця-Подільського перед РНК УСРРпро повернення садиби священнослужителів.[Раніше 23 січня 1922 р.] 61

№ 14. Клопотання римо-католиків м. Кам’янця-Подільськогоперед РНК УСРР про скасування рішеннящодо реквізиції садиби священнослужителів.[Раніше 1 квітня 1922 р.] 62

№ 15. Повідомлення РНК УСРР про передачу клопотаньримо-католиків м. Кам’янця-Подільського на розглядНаркомату юстиції УСРР. 4 квітня 1922 р. 65

№ 16. Висновки Наркомату юстиції УСРР по заявахримо-католиків м. Кам’янця-Подільського.13 квітня 1922 р. 65

№ 17. Протокол допиту слідчим Подільськогогубревтрибуналу настоятеля і парафіянВінницького костьолу у справі про приховуваннякультового майна. 12 травня 1922 р. 67

№ 18. Телеграма секретаря ВЦВК А. Єнукідзе до Верховногоревтрибуналу УСРР про призупинення виконаннявироку щодо ксьондза Я. Свідерського.21 жовтня 1922 р. 70

№ 19. Довідка Новоград-Волинського повітовоговиконкому про реєстрацію ксьондзаБ. Дуніна-Вонсовича. 29 грудня 1922 р. 71

№ 20. Повідомлення львівського часопису«Gazeta Kościelna» про події у Кам’янецькій дієцезії.1 січня 1923 р. 71

№ 21. Запит Генерального консульства Німеччиниу м. Харкові до Наркомату освіти УСРРпро правову допустимість релігійного навчаннядітей німецького походження. 18 вересня 1923 р. 73

№ 22. Роз’яснення Наркоматом освіти УСРРрадянських правових норм стосовно релігійногонавчання і виховання дітей. 29 жовтня 1923 р. 75

№ 23. Постанова КРВ Волинського губвідділу ДПУ УСРРпро наявність складу злочину в діях настоятеляЖитомирського кафедрального костьолу ксьондзаА. Федуковича. 4 листопада 1923 р. 76

№ 24. Постанова КРВ Волинського губвідділу ДПУ УСРРпро наявність складу злочину в діях ксьондзаЯ. Котвицького. 4 листопада 1923 р. 77

№ 25. Протокол допиту ксьондза А. Федуковича.4 листопада 1923 р. 78

№ 26. Протокол допиту ксьондза Я. Котвицького.4 листопада 1923 р. 80

№ 27. Анкета заарештованої Волинським губвідділомДПУ УСРР парафіянки Житомирськогокафедрального костьолу А. Клименко.4 листопада 1923 р. 81

№ 28. Протокол допиту А. Клименко. 26 листопада 1923 р. 82№ 29. Постанова Волинського губвідділу ДПУ УСРР

про зміну запобіжних заходів щодо ксьондзаА. Федуковича. 24 грудня 1923 р. 85

№ 30. Постанова Волинського губвідділу ДПУ УСРРпро припинення слідства у справі ксьондзаА. Федуковича. 26 грудня 1923 р. 85

№ 31. Заява настоятеля римо-католицької парафіїс. Озаринці Подільської губернії ксьондзаМ. Каровця до НКВС УСРР з проханням  повернутивідібрану садибу. 25 квітня 1924 р. 88

№ 32. Протокол засідання президії Антирелігійної комісіїпри ЦК КП(б)У. 28 червня 1924 р. 89

№ 33. Заява римо-католицької громади с. МурафаМогилів-Подільської округи до голови ВУЦВКГ. Петровського про непосильні умови орендуванняприкостьольної садиби. 7 липня 1924 р. 91

№ 34. Протокол засідання пленуму ВсеукраїнськоїАнтирелігійної комісії при ЦК КП(б)У.19 липня 1924 р. 94

№ 35. З протоколу засідання бюро фракції КП(б)УМогилів-Подільського окрвиконкому про передачуприкостьольних споруд в оренду римо-католицькійгромаді с. Мурафа. 26 липня 1924 р. 97

№ 36. Вказівки Подільського губвиконкому райвиконкомампро виявлення римо-католицьких гуртківта облік їх членів. 4 серпня 1924 р. 97

№ 37. Лист адмінвідділу НКВС УСРР до Подільськогогубадмінвідділу про подання інформаціїщодо римо-католицьких гуртків.26 серпня 1924 р. 98

№ 38. Висновок Прокуратури УСРР по скарзі членівТаращанської римо-католицької громадиБілоцерківської округи на закриття костьолу.8 листопада 1924 р. 99

№ 39. Заява правління римо-католицької громадим. Первомайська Одеської губернії до НКВС УСРРз проханням повернути конфіскованекультове майно. 12 лютого 1925 р. 100

№ 40. Повідомлення Одеського губвиконкомудо НКВС УСРР про використання культовогомайна римо-католицької громади м. Первомайськадля нерелігійних потреб.27 лютого 1925 р. 101

№ 41. Газетне повідомлення про самоспалення ксьондзаА. Федуковича. 12 березня 1925 р. 102

№ 42. Газетне повідомлення про заклик прелатаЙ. Крушинського до лояльності стосовнорадянської влади. 15 березня 1925 р. 102

№ 43. Відкритий лист ксьондза К. Нановськогодо Апостольського нунція у Варшаві.22 березня 1925 р. 103

№ 44. Заява настоятеля Сквирського костьолуБілоцерківської округи ксьондза Ф. Буяльськогодо НКВС УСРР зі скаргою на утиски з бокукомітету взаємодопомоги. 3 квітня 1925 р. 104

№ 45. Заява архітектора М. Лансере до Наркомату освітиСРСР про необхідність збереження католицькихмонастирів у м. Ізяславлі Волинської губернії.3 травня 1925 р. 105

№ 46. Довідка Макарівського райвиконкомуКиївської округи про надання дозволуна проведення зборів римо-католицької громадис. Макарова. 30 травня 1925 р. 107

№ 47. Телеграма начальника Шепетівськогоарештантського будинку до НКВС УСРРпро влаштування в’язниці в Ізяславськомубернардинському монастирі. 26 жовтня 1925 р. 107

№ 48. Автобіографія настоятеля Вінницького костьолуксьондза І. Левинського. 1926 р. 108

№ 49. Доповідна записка ДПУ УСРР для ЦК КП(б)Упро роботу серед римо-католицького духовенстваі польського населення. [1926 р.] 108

№ 50. Підписка настоятеля Харківського костьолу ксьондзаВ. Ільгіна про невиїзд за межі м. Харкова.7 січня 1926 р. 116

№ 51. Протокол допиту настоятеля Київського костьолусв. Олександра ксьондза Т. Скальського.25 травня 1926 р. 117

№ 52. Протокол особистого обшуку ксьондзаТ. Скальського. 9 червня 1926 р. 119

№ 53. Повідомлення Херсонського окрадмінвідділудо НКВС УСРР про таємне погодження з ДПУроботи по відокремленню церкви від держави.12 червня 1926 р. 120

№ 54. Постанова ДПУ УСРР про припинення слідствау справі ксьондза В. Ільгіна і порушенняклопотання про висилку його за межі України.Листопад 1926 р. 120

№ 55. Витяг з протоколу № 79 Особливої нарадипри колегії ДПУ УСРР про призначення покаранняксьондзу В. Ільгіну. 30 листопада 1926 р. 122

№ 56. Вказівки КРВ ДПУ УСРР про режим етапуванняксьондза В. Ільгіна до місця відбування покарання.29 грудня 1926 р. 122

№ 57. Заява проскурівського ксьондза Є. Перковичапро зречення від духовного сану і релігії.5 січня 1927 р. 123

№ 58. Витяг з протоколу Особливої наради при колегіїОДПУ при РНК СРСР про призначенняпокарання ксьондзу В. Ільгіну. 7 січня 1927 р. 126

№ 59. Протокол допиту ксьондза Ф. Буяльського.5 травня 1927 р. 127

№ 60. Повідомлення НКВС УСРР Артемівськомуокрадмінвідділу про недоцільність закриттякостьолу в м. Єнакієво. 14 червня 1927 р. 164

№ 61. Постанова Бердичівського окрвідділу ДПУ УСРРпро порушення клопотання перед ВУЦВКпро дозвіл на продовження терміну слідствау справі ксьондза Р. Янковського.11 липня 1927 р. 165

№ 62. Витяг з протоколу  № 15/316 закритої частинизасідання малої президії ВУЦВК про продовженняутримання під вартою ксьондза Р. Янковськогота обвинувачених у його справі. 26 липня 1927 р. 166

№ 63. Прохання римо-католицької громади м. Уманідо голови ВУЦВК про повернення конфіскованоїсадиби ксьондза. 1 серпня 1927 р. 167

№ 64. Газетна публікація про суд над римо-католицькимисвященнослужителями В. Шиманськимі М. Єндрущаком. 12 жовтня 1927 р. 169

№ 65. Звернення Апостольських адміністраторівЖитомирської і Кам’янець-Подільської дієцезійдо ВУЦВК з нагоди 10-річчя радянської влади.19 жовтня 1927 р. 170

№ 66. Декларація ксьондзів Поділля з нагоди10-річчя Жовтневої революції. 5 листопада 1927 р. 172

№ 67. Повідомлення ТАРС про підготовку судунад ксьондзом Т. Скальським. 19 січня 1928 р. 176

№ 68. Ухвала зборів парафіян Полтавського костьолупро підтримку декларації ініціативної групиримо-католицького духовенства Поділля.19 лютого 1928 р. 179

№ 69. Лист настоятеля Базалійського костьолуШепетівської округи ксьондза О. Білякевичадо редакції газети «Вісті ВУЦВК» про підтримкудекларації ініціативної групи римо-католицькогодуховенства Поділля. 20 лютого 1928 р. 180

№ 70. Лист настоятеля Ставищенського костьолуБілоцерківської округи ксьондза А. Гутовськогодо редакції газети «Вісті ВУЦВК» з осудомантирадянської діяльності римо-католицькогодуховенства. 26 лютого 1928 р. 181

№ 71. Повідомлення газети «Вісті ВУЦВК»про ухвалу загальних зборів польського населеннямістечка Сніткова Копайгородського районуМогилів-Подільської округи стосовно діяльностіримо-католицького духовенства. 20 березня 1928 р. 183

№ 72. Витяг з протоколу засідання колегії ОДПУпри РНК СРСР щодо застосування амністіїдо ксьондза В. Ільгіна. 24 березня 1928 р. 184

№ 73. Повідомлення НКВС УСРР до Президії ВУЦВКпро перебудову костьолу м. ЛозоваХарківської округи під в’язницю. 23 липня [1928 р.] 185

№ 74. Витяг з протоколу № 56/357 закритої частини засіданнямалої президії ВУЦВК про використання будівлікостьолу м. Лозова Харківської округи. 24 липня 1928 р. 186

№ 75. Висновки НКВС УСРР по скарзі римо-католицькоїгромади м. Умані на відбирання прикостьольнихбудівель. 10 серпня 1928 р. 187

№ 76. Витяг з протоколу № 244/68 засіданняконсультаційного бюро приймальні голови ВУЦВКщодо скарги римо-католицької громади м. Умані.10 вересня 1928 р. 187

№ 77. Заява заарештованого настоятеля костьолус. Зельци Одеської округи патера Й. Фурхадо слідчого ДПУ з проханням повернутиособисті речі. 24 жовтня 1928 р. 188

№ 78. Протокол наради партійного активуФрідріх-Енгельського району Одеської округипро боротьбу з впливом патера Й. Фурхана населення німецьких колоній. 27 жовтня 1928 р. 189

№ 79. Лист в’язня Соловецьких таборів ксьондзаФ. Любчинського настоятелю Вінницького костьолуксьондзу Я. Левинському. 22 грудня 1928 р. 192

№ 80. Стаття у львівській газеті «Діло» про утриманнякатолицьких священнослужителівна Соловецьких островах. 1 січня 1929 р. 194

№ 81. Вказівки КРВ ДПУ УСРР Вінницькому окрвідділуДПУ про збір компрометуючого матеріалустосовно ксьондза Я. Левинського.[Раніше 14 січня 1929 р.] 196

№ 82. Лист ДПУ УСРР до ВУЦВК про необхідністьнадання ксьондзу Є. Перковичу виборчихі громадянських прав. 14 березня 1929 р. 197

№ 83. Прохання ксьондза А. Кобця начальникуПроскурівського окрвідділу ДПУ УСРРщодо умов утримання у в’язниці. 10 червня 1929 р. 197

№ 84. Протокол зборів колективу державного заводуім. Рикова м. Риково Артемівської округиз приводу закриття у місті церков. 28 червня 1929 р. 199

№ 85. Записки членів колективу державного заводуім. Рикова м. Риково Артемівської округиз приводу закриття у місті церков.28 червня 1929 р. 203

№ 86. Постанова Київського окрвідділу ДПУ УСРРпро обрання запобіжних заходів стосовноАпостольського адміністратора Житомирської дієцезіїксьондза К. Наскренцького. 30 липня 1929 р. 206

№ 87. Протокол допиту ксьондза К. Наскренцького.30 липня 1929 р. 207

№ 88. Витяг з протоколу наради активу Спілки войовничихбезвірників і слухачів курсів антирелігійниківАртемівської округи про підсумки кампаніїпо закриттю церков. 25 серпня 1929 р. 209

№ 89. Витяг з протоколу Особливої наради при колегії ОДПУпри РНК СРСР про продовження терміну покаранняксьондзу В. Ільгіну. 15 грудня 1929 р. 210

№ 90. Уривок з книги Я. Ковальчука «Ксьондзи в Україні».1930 р. 210

№ 91. Протокол допиту заарештованого настоятеляСатанівського костьолу Проскурівської округиксьондза І. Ладиго. 4 січня 1930 р. 215

№ 92. Акт медичного огляду ув’язненогоксьондза І. Ладиго. 6 січня 1930 р. 217

№ 93. Протокол допиту Апостольського адміністратораКам’янецької дієцезії прелата Я. Свідерського.23 січня 1930 р. 217

№ 94. Протокол допиту ксьондза Я. Свідерського.28 січня 1930 р. 226

№ 95. Публікація «Черга за церквою» у газеті«Радянський шлях» про закриття храміву с. Спичинці Плисківського району. 2 лютого 1930 р. 227

№ 96. Касаційна заява М. Петкевича, засудженогоу справі римо-католицьких священиківДніпропетровської округи. 4 травня 1930 р. 227

№ 97. Вирок Верховного Суду УСРР у «Справі ксьондзів».27 червня 1930 р. 228

№ 98. Висновки комісії Волинського науково-дослідногомузею про стан бернардинського монастиря та іншихархітектурних пам’яток м. Ізяслава. 6 листопада 1930 р. 246

№ 99. Касаційна заява мешканця м. ФастоваБ. Бочковського, засудженого у справі ксьондзаФ. Андрушевича. 18 липня 1931 р. 248

№ 100. Постанова Особливого відділу УВО і ДПУ УСРРпро припинення слідства у справі ксьондзаФ. Андрушевича. 21 жовтня 1931 р. 249

№ 101. Лист Ямпільського райвиконкому до ВУЦВКпро влаштування складу зброї і будівельнихматеріалів у приміщенні костьолу м. Ямпіль.21 січня 1932 р. 250

№ 102. Акт обстеження комісією Маріупольськоїміськради приміщення костьолу. 17 жовтня 1932 р. 251

№ 103. Протокол зборів мешканців м. Риково з приводузакриття римо-католицького костьолу.30 листопада 1932 р. 252

№ 104. Доповідна записка Риковської міськрадиСпілки войовничих безвірників Донецької областіпро роботу серед католиків. 27 грудня 1932 р. 253

№ 105. Витяг з протоколу № 176 засідання судової трійкиПП ОДПУ Північного краю про позбавленняксьондза В. Ільгіна права на проживанняу м. Харкові та інших місцевостях СРСР.1 січня 1933 р. 254

№ 106. Доповідна записка Риковської міськрадиДонецькому облвиконкомупро закриття костьолу. 17 січня 1933 р. 255

№ 107. Повідомлення Донецькому облвиконкомуі Риковській міськраді про згоду ВУЦВКна закриття костьолу у м. Риково. 21 січня 1933 р. 256

№ 108. Протокол № 2 загальних зборів Маріупольськоїримо-католицької громади про ремонт костьолу.26 березня 1933 р. 256

№ 109. Протокол загальних зборів працівниківМаріупольської швейної фабрикипро закриття костьолу. 31 березня 1933 р. 257

№ 110. Повідомлення Маріупольського міськфінвідділуміськраді про фінансову заборгованістьримо-католицької громади. 31 березня 1933 р. 258

№ 111. Протокол допиту настоятеля Київського костьолусв. Олександра ксьондза Б. Блехмана. 2 вересня 1933 р. 258

№ 112. Анкета заарештованого настоятеляМиколаївського костьолу ксьондза Х. Зиска.26 вересня 1933 р. 261

№ 113. Анкета заарештованого настоятеля Єнакієвськогокостьолу патера Ф. Пфлуга. 15 жовтня 1933 р. 263

№ 114. Постанова Донецького облвідділу ДПУ УСРРпро пред’явлення патеру Ф. Пфлугу обвинуваченняу розвідувальній діяльності на користь Німеччини.9 листопада 1933 р. 264

№ 115. Протокол очної ставки між заарештованимипатерами А. Вагнером і Ф. Пфлугом.19 листопада 1933 р. 265

№ 116. Постанова Особливого відділу ДПУ УСРРпро пред’явлення ксьондзу Х. Зиску обвинуваченняу шпигунстві на користь Німеччини.2 грудня 1933 р. 268

№ 117. Повідомлення Роздільнянського райвідділу ДПУОдеському облвідділу ДПУ УСРРпро збір компрометуючого матеріалу стосовнонастоятеля костьолу с. Єреміївка патера Н. Іллі.19 грудня 1933 р. 269

№ 118. Протокол очної ставки між заарештованимипатерами Х. Зиском та П. Шубертом.22 грудня 1933 р. 270

№ 119. Обвинувальний висновок Особливого відділуДПУ УСРР у справі ксьондза Х. Зиска.23 лютого 1934 р. 271

№ 120. Витяг з протоколу № 20/580 засіданнясудової трійки при колегії ДПУ УСРРпро призначення міри покарання ксьондзу Х. Зиску.23 лютого 1934 р. 274

№ 121. Витяг з протоколу № 42/1139 Особливої нарадипри колегії ДПУ УСРР про призначенняпокарання патеру Н. Іллі. 26 лютого 1934 р. 274

№ 122. Анкета заарештованого настоятеля костьолунімецької колонії Шпеєр Одеської областіМ. Келлера. 23 червня 1934 р. 275

№ 123. Прохання патера Н. Іллі про помилування.7 липня 1934 р. 276

№ 124. Анкета заарештованого настоятеля костьолунімецької колонії Ландау Одеської областіА. Гофмана. 8 грудня 1934 р. 276

№ 125. Доповідна записка наркома внутрішніх справі голови ДПУ УСРР В. Балицького до ЦК КП(б)Ущодо організації суду над римо-католицькимисвящениками в Одеській області. 10 квітня 1935 р. 277

№ 126. Довідка Марієнтальської сільрадиСпартаківського району Одеської областіпро патера А. Окса. 18 травня 1935 р. 278

№ 127. Підписка патера А. Окса про невиїздіз с. Марієнталь Спартаківського районуОдеської області. 19 травня 1935 р. 279

№ 128. Протокол допиту заарештованого патера А. Окса.19 травня 1935 р. 280

№ 129. Висновок УДБ НКВС УСРР про недоцільністьзвільнення із заслання патера Н. Іллі.13 серпня 1935 р. 282

№ 130. Протокол допиту ксьондза Й. Козинського.22 серпня 1935 р. 283

№ 131. Автобіографія ксьондза Р. Янковського.[Після 26 серпня 1935 р.] 284

№ 132. Протокол допиту заарештованого настоятеляСімферопольського костьолу єпископа О. Фрізона.16 жовтня 1935 р. 286

№ 133. Протокол допиту єпископа О. Фрізона.20 жовтня 1935 р. 290

№ 134. Протокол допиту єпископа О. Фрізона.22–23 жовтня 1935 р. 292

№ 135. Протокол допиту настоятеля Київського костьолусв. Олександра ксьондза А. Шенфельда.2 листопада 1935 р. 295

№ 136. Протокол допиту ксьондза С. Яхневича.16 грудня 1935 р. 299

№ 137. Протокол допиту ксьондза С. Клемчинського.20 грудня 1935 р. 299

№ 138. Протокол судового засідання спецколегіїОдеського облсуду у справі римо-католицькогодуховенства Одещини. 21 лютого 1936 р. 300

№ 139. Вирок спецколегії Одеського облсуду у справінастоятеля костьолу с. Ельзас Зельцського районупатера Л. Вольфа. 29 лютого 1936 р. 318

№ 140. Обвинувальний висновок у «Справіконтрреволюційної фашистської організаціїримо-католицького і уніатського духовенствана Правобережжі України». 2 квітня 1936 р. 320

№ 141. Постанова Генерального прокурора УСРРА. Кисельова про затвердження обвинувальноговисновку і направлення справи ксьондзівС. Яхневича, М. Щепанюка та інших на розглядОсобливої наради при НКВС СРСР.19 квітня 1936 р. 338

№ 142. Повідомлення Генерального прокурора УСРРА. Кисельова Прокурору СРСР А. Вишинськомупро направлення до Москви справи групикатолицького духовенства України.19 квітня 1936 р. 339

ПЕРЕДМОВА

Сучасна вітчизняна наука звертається до проблем, пов’язаних з існу-ванням Римо-католицької церкви (РКЦ) на українських землях, не надточасто, насамперед наділяючи своєю увагою інші, значно поширеніші йглибше вкорінені в Україні відгалуження християнства — православ’я тагреко-католицизм 1.  Такий  розподіл  дослідницьких  пріоритетів  зумов-люється, на нашу думку, не лише цілком зрозумілим і справедливим праг-ненням зосередитися на вивченні традиційних для титульного етносу цер-ков, що за радянських часів розділили його трагічну долю, але й впливомдеяких чинників, що знаходяться поза наукою.

Найвагомішим  з  них  є  домінування  у суспільній  свідомості  стерео-типних уявлень про римо-католицизм як суто чужинське віросповідання,що в давнину силоміць насаджувалося українському народу поневолюва-чами  із  Заходу,  проте  було  ним  відторгнуте  й  перетворилося у  доволірідкісне в наших краях, ледь не реліктове й екзотичне, а тому й не вартеособливої уваги, явище. Ця односторонність та упередженість, що не разнабирала  форм взаємної  релігійної  нетерпимості  і  ворожнечі,  виниклавнаслідок багатовікового змагання на геополітичному просторі України,де проходить межа цивілізацій, двох відгалужень християнства — греко-візантійського та латинського, що, власне, уособлювали Схід і Захід і вис-тупали носіями східної і західної ментальностей і культур.

За часів перебування українських земель у складі Російської імперії, щопослуговувалася девізом «Православ’я, самодержавство, народність», нега-тивізм щодо католицизму, діставши опертя з боку держави, посилився і, підвпливом політичних чинників, здобув національне, антипольське забарвлен-

№ 143. Вирок спецколегії Головного суду Кримської АРСРу справі єпископа О. Фрізона. 17 березня 1937 р. 339

№ 144. Постанова Житомирського окрвідділу НКВС УРСРпро обрання запобіжного заходу щодо ксьондзаМ. Єндрущака. 6 серпня 1937 р. 349

№ 145. Анкета заарештованого ксьондза М. Єндрущака.[Після 7 серпня 1937 р.] 350

№ 146. Протокол допиту ксьондза М. Єндрущака.9 серпня 1937 р. 351

№ 147. Постанова військового прокурора ХВОпро обрання запобіжного заходу щодо настоятеляХарківського костьолу ксьондза Л. Гашинського.12 серпня 1937 р. 353

№ 148. Постанова Житомирського окрпрокурорапро обрання запобіжного заходу стосовно ксьондзаМ. Єндрущака. 28 серпня 1937 р. 354

№ 149. Протокол допиту ксьондза Л. Гашинського.30–31 серпня 1937 р. 355

№ 150. Обвинувальний висновок у справі ксьондзаМ. Єндрущака. [Раніше 17 вересня 1937 р.] 362

№ 151. Витяг з протоколу № 89 ухвали наркомавнутрішніх справ СРСР М. Єжоваі Прокурора СРСР А. Вишинськогопро розстріл ксьондза Л. Гашинського.24 вересня 1937 р. 363

№ 152. Повідомлення польського часопису«Oriens» про страту єпископа О. Фрізона.1 грудня 1937 р. 364

№ 153. Акт про страту ксьондза В. Шиманського.8 грудня 1937 р. 365

Біографії римо-католицьких священиків,репресованих радянською владою 374

Термінологічний словник 439

Список скорочень 446

Іменний покажчик 451

Географічний покажчик 479

Content 495

1 Див., напр.: Пащенко В. О. Держава і православ’я в Україні: 20–30-ті рокиХХ ст. — К., 1993. — 188 с.; Зінченко А. Визволитися вірою: Життя і діяння мит-рополита Василя Липківського. — К., 1997. — 423 с.; Ульяновський В. І. Церква вУкраїнській  Державі 1917–1920 рр.:  Доба Української  Центральної  Ради:  Навч.посібник. — К., 1997. — 197 с.; Його ж. Церква в Українській Державі 1917–1920 рр.: Доба Гетьманату Павла Скоропадського: Навч. посібник. — К., 1997. —317 с.; Андрусишин Б. І. Церква в Українській Державі 1917–1920 рр.: Доба Ди-ректорії  УНР:  Навч.  посібник.  —  К.,  1997.  —  172 с.;  Перший  ВсеукраїнськийПравославний Церковний Собор УАПЦ, 14–30 жовт. 1921 р.: Документи і мате-ріали / Упоряд.: Г. М. Михайличенко, Л. Б. Пилявець, І. М. Преловська; Редкол.:П. С. Сохань (голова) та ін. — К.; Л., 1999. — 559 с.; та ін.

Передмова 1918 З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

ня. В умовах радянської тоталітарної держави, що послідовно здійснювалаантирелігійну і антицерковну політику, до складників якої належав такожантикатолицизм, релігієзнавчі студії провадилися винятково у річищі над-то віддаленого від принципів об’єктивності так званого наукового атеїзму.

На зламі другого і третього тисячоліть у галузі вивчення Костьолу вУкраїні все ж почали відбуватися  деякі зрушення, що  спонукали появунизки праць вітчизняних дослідників, присвячених, зокрема, історичнійдолі цього віросповідання на українських землях 2. При цьому найбільша

увага прикута до обставин життєдіяльності РКЦ за радянських часів, щочерез згадані вище причини не знайшли у вітчизняній історіографії відоб-раження, адекватного місцю і ролі цієї конфесії в українському суспільстві.Ще донедавна дослідження у цій сфері з огляду на панування стереотип-них поглядів на католицизм, а також важкодоступність і штучну збідненістьджерел, вважалися у середовищі науковців малоперспективним і навітьмаргінальним заняттям. Проте завдяки суспільно-політичним змінам ос-танніх десятиліть, що призвели до краху тоталітарної системи і посприя-ли відродженню української державності, відбуваються суттєві зрушенняяк у поглядах на діяльність РКЦ в Україні, так і в підходах до вивчення їїісторії. Спроби якомога повнішого і об’єктивнішого розкриття цієї тема-тики уможливилися завдяки процесам подолання нагромаджених за часівтоталітаризму  ідеологічних  перешкод і  відкриття  доступу до  закритихраніше джерел.

Зростання зацікавленості вітчизняної науки і громадськості у дослід-женні  тематики,  пов’язаної  з  діяльністю Костьолу,  не  випадкова,  аджестосується церкви, що здавна присутня на наших землях і залишила по-мітний слід не лише  в релігійному,  але й суспільно-політичному життінашої країни. Збірник, що пропонується увазі читача, має на меті не тількивисвітлити одну з маловідомих сторінок історії про становище РКЦ в УРСРміж двома світовими війнами в умовах сталінського тоталітарного режи-му, проілюструвати різноманітність і насиченість джерельної канви дослі-джень  цієї  проблеми,  але  насамперед  віддати  данину  пам’яті  нашимспіввітчизникам — священнослужителям і вірянам, що зазнали пересліду-вань за свою приналежність до цієї церкви, адже за всю тисячолітню істо-рію України ніякі події і явища не позначилися на обличчі РКЦ з такоюсилою, як це було здійснено комунізмом радянського зразка.

Збірник відкривається документом,  що  слугував наріжним  каменемдержавно-релігійних взаємин впродовж всього періоду панування комуніс-тичного режиму — декретом «Про відокремлення церкви від держави ішколи від церкви», ухваленим  Тимчасовим  робітничо-селянським  уря-дом  України 23  січня  1919 р. Проте  перший досвід  взаємин  із  владоюбільшовиків РКЦ набула раніше, під час жовтневих подій 1917 р., які ста-ли гірким і болісним засобом від ейфорії та ентузіазму, що запанували усередовищі римо-католицького духовенства після повалення царату і пер-ших демократичних перетворень уряду О. Ф. Керенського.

До революції 1917 р. на українських землях, що входили до складу Ро-сійської імперії, Костьол, хоча й отримав від світської влади статус «іно-славного», тобто чужинського, стороннього для місцевого населення віро-сповідання, і, як конкурент офіційного православ’я та натхненник польськогонаціонально-визвольного руху, потерпав від різноманітних дискримінацій-них заходів, проте діяв легально і мав добре організовану структуру й ієрар-

2 Див., напр.: Ковалець (Рубльова) Н. Євген Перкович: силует римсько-като-лицького священика на тлі державного атеїзму // Український історичний жур-нал. — 1996. — № 6. — С. 101–114; Лісевич І. Т. Духовно спраглі: Духовне життяпольської національної меншини на Наддніпрянській Україні в 1864–1917 рр. —К., 1997. — С. 168–236 (Розділ V. Забезпечення свободи совісті); Рубльова Н. Не-відома ділянка «антирелігійного фронту»: Боротьба владних структур УСРР протиРимсько-католицької церкви, 1920-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. —1998. — № 1/2 (6/7). — С. 228–243; Її ж. Вплив доби революційних перетвореньна життя Римсько-католицької церкви в Україні 1917–1921 рр. // Наукові запискиІнституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — 1998. —Вип. 6. —  С. 144–152;  Stroński H.  Represje  stalinizmu  wobec  ludności  polskiej  naUkrainie w latach 1929–1939. — Warszawa, 1998. — S. 63–98 (Rozd. II. Ludność polskaa eliminacja Kościoła rzymskokatolickiego z życia publicznego); Соколовський О. К.Церква Христова 1920–1940: Переслідування християн в СРСР. — К., 1999.  —338 с.; Рубльова Н. Антикостьольна кампанія в УСРР: причини, інструментарій,перебіг (кінець 20-х — 30-ті рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 1999. —№ 1/2 (10/11). — С. 388–405;  Білоусов Ю. Київсько-Житомирська римсько-като-лицька єпархія: Історичний нарис. — Житомир, 2000. — 314 с.: іл.; Рубльова Н.Ліквідація в Україні  ієрархії Римо-католицької  церкви  (кінець 1917–1937 рр.)  //З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2000. — № 2/4 (13/15). — С. 311–330; Її ж.Римо-католицька церква в Україні: сучасність на тлі історії // Наукові записки Інститу-ту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — 2000. — Вип. 12. —С. 232–241; Історія релігії в Україні: У 10-ти т. — К., 2001. — Т. 4: Католицизм/ За ред. П. Яроцького. — С. 17–188 (Ч. 1. Римо-католицизм на українських зем-лях); Браславець О. Київ католицький, Київ православний: Путівник. Іван Павло IIв Україні, 23–27 червня 2001 р. — К., 2001. — 203 с.; Сергійчук В. У боротьбі зарідну віру римо-католики України завжди були несхитні. — К., 2001. — 228 с.; Пал-ладіна Т. Римсько-Католицька Церква у Києві. — К., — 2002. — 108 с.: іл.; Перкун В.«...І печаткою стверджую»: З історії печаток Католицької церкви на ПравобережнійУкраїні (кінець ХVIII — ХХ ст.). — К., 2002. — 127 с.: іл.; Рубльова Н. С. До проблеминаціональної ідентичності католиків сучасної України // Національна інтеграція вполікультурному суспільстві: український досвід 1991–2000 рр: Збірник / Інститутполітичних і етнонаціональних досліджень НАН України; Відп. ред.:  І. Ф. Курас,О. М. Майборода. — К.:, 2002. — С. 331–345; Stroński H. Życie religijne Polaków wKijowie na początku XX wieku // Pamiętnik Kijowski. — Kijów, 2002. — T. VI: Polacy wKijowie. — S. 167–176; Рубльова Н. Українська революція і Костьол // Історіогра-фічні дослідження в Україні / Інститут історії України НАН України. — К., 2003. —Вип. 13: У 2-х ч.: Україна — Польща: Історія і сучасність: Зб. наук. праць і спогадівпам’яті П. М. Калениченка (1923–1983). — Ч. 1. — С. 188–215; та ін.

Передмова 2120 З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

хію та численну паству. Межі Луцько-Житомирської єпархії РКЦ охоплюва-ли всю Правобережну Україну — Київську, Волинську та Подільську гу-бернії. Резиденція єпископа знаходилася у м. Житомирі. З 1916 р. цю поса-ду обіймав кс. Ігнатій Дуб-Дубовський 3. Згідно з даними канцелярії Київського,Подільського та Волинського генерал-губернатора, число католиків у пара-фіях цієї дієцезії становило напередодні Першої світової війни понад 760 тис.осіб, священнослужителів — 309 4. Однак ці цифри, на думку РКЦ, не зовсімвідповідали дійсності, бо царська адміністрація навмисне применшувалакількість католиків. Так, костьольна статистика, оперуючи відомостями, якіпомітно відрізнялися від офіційних, стверджувала, що у 1913 р. у згаданихвище трьох губерніях Правобережної України нараховувалося бл. 817,6 тис.віруючих та 337 священнослужителів РКЦ 5. На південь України, Крим іДонбас поширювалася юрисдикція Тираспільської дієцезії, що обіймалатакож римо-католицькі парафії Поволжя і Кавказу. До південноукраїнськихпарафій Тираспільської дієцезії належало бл. 200 тис. віруючих, переважномешканців німецьких колоній, за винятком міст, де католики здебільшого малипольське коріння.

Назагал з-поміж 5 млн. католиків Могильовської митрополії РКЦ, чияюрисдикція поширювалася на всю Російську імперію, бл. 1 млн. їх меш-кало в Україні; а з-поміж 2 194 її римо-католицьких священиків 6 понад400 виконувало духовну місію в українських землях. Отже, на українсь-ких  теренах  перебувала  приблизно  п’ята  частина  пастви  й  кліру  РКЦімперії Романових.

Лютневу революцію 1917 р. і падіння самодержавства — оплоту пра-вослав’я — римо-католицьке духовенство підросійських земель, у томучислі і в Україні, зустріло з надією на усунення всіх перешкод для своєїдіяльності. Перші кроки Тимчасового уряду, спрямовані на демократиза-цію життя в країні, поза сумнівом, могли сприяти розвою католицизму натериторії колишньої царської Росії. 2 (14) вересня 1917 р. уряд Керенсь-кого  проголосив  рівноправність  католицької  і  православної  конфесій.Скасування привілеїв одержавленої Православної церкви, як і розрахову-

вав Ватикан, відкривало широкі можливості. Тож не дивно, що реакція цихдвох церков, що впродовж віків конкурували між собою, на нечувані рані-ше суспільні зміни виявилася діаметрально протилежною: якщо православ-не духовенство, особливо його верхівка, сприйняло крах Російської імперіїяк суспільну й особисту трагедію, втрату власної опори, то в костьолах,навпаки, правилися молебні вдячності російській демократії.

На початку 1918 р. у Луцько-Житомирській єпархії РКЦ було зареєст-ровано вже 365 ксьондзів. Число віруючих теж зросло — до 846,2 тис.осіб: у тому числі понад 373,7 тис. католиків мешкало у Волинській гу-бернії; 319,7 тис.  — на  Поділлі;  майже 152,8 тис.  — на  Київщині 7.  Натериторії України католики почали повертати собі костьоли й монастирі,що були відібрані в них царатом після поразки польських повстань. Так,зокрема, для численних прочан знову відкрилася брама святині — карме-літського кляштору у Бердичеві, закритого ще у 1866 р. Тимчасовий урядскасував також заборону перебування в країні членів Товариства Ісуса,тобто єзуїтів, дозволив створення нових і відновлення ліквідованих цара-том римо-католицьких єпархій і парафій, а також погодився на подальшепризначення єпископів без узгодження зі світською владою.

Внаслідок  згаданих  демократичних  нововведень  на  Сході  в  Апос-тольській Столиці визрів намір реставрувати пошкоджену за царату струк-туру РКЦ, зокрема відродити на території південно-західної України Ка-м’янецьку дієцезію. Процедура реституції для РКЦ ускладнювалася тим,що  на  Поділлі  в  цей  час  було  надто  неспокійно.  Зібравши  через  свогопосланця о. Акілле Ратті 8 необхідну інформацію, 31 серпня 1918 р. папаБенедикт ХV усе ж вирішив відновити цю єпархію, іменувавши її орди-нарієм  кс.  Петра  Маньковського 9,  який  за  царату  не  надто  приховував

3 Дуб-Дубовський Ігнатій (1874–1953) — ксьондз (з 1899 р.), єпископ (з 1916 р.).Народився у м. Вільно, закінчив Житомирську римо-католицьку духовну семіна-рію і колеґіум Анжелікум у Римі, доктор канонічного права. 1916 р. очолив Луцько-Житомирську єпархію РКЦ, водночас виконуючи обов’язки адміністратора Кам’я-нецької єпархії.

4 Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі — ЦДІАУкраїни у м. Києві), ф. 442, оп. 862, спр. 90, арк. 33–37 зв.

5 Elenchus omnium ecclesiarum et universi cleri diocesium Luceoriensis et Żytomi-riensis nec non Camenecensis Anno Domini 1913.

6 Dzwonkowski R., SAC. Koscioł katolicki w ZSRR, 1917–1939: Zarys historii. —Lublin, 1997. — S. 38.

7 Elenchus omnium ecclesiarum et universi cleri diocesium Luceoriensis etŻytomiriensis nec non Camenecensis Anno Domini 1918.

8 Ратті Акілле  (1857–1939)  — священик  РКЦ (з  1879 р.), доктор  теології,права й філософії, автор праць з історії Костьола, палеографії, літературознавст-ва та мистецтвознавства, префект Ватиканської бібліотеки (з 1911 р.), відомийтакож як спортсмен-альпініст. 25 квітня 1918 р. папою Бенедиктом ХV був при-значений Апостольським візитатором на землях Польського Королівства, а післяпроголошення незалежності Польщі (11 листопада 1918 р.) одержав єпископськіповноваження й  іменований Апостольським нунцієм у Варшаві, де польськимкардиналом А. Каковським висвячений на єпископа. Завдяки його  ініціативі насході Європи у 1918 р. було відроджено 3 римо-католицькі єпархії — в Кам’янці,Мінську та Янові Підляському, а також у 1920 р. створено нову єпархію в Лодзі.У червні 1921 р. став кардиналом, а 6 лютого 1922 р. обраний папою Римським,відомим під іменем Пій ХI.

9 Маньковський Петро (1866–1933) — ксьондз (з 1899 р.), єпископ (з 1918 р.),архієпископ  (з  1926 р.). Народився  у дворянській  родині  у  маєтку  Сагинці  наПоділлі. З дитинства мешкав і навчався у Німеччині. Закінчив Житомирську римо-

Передмова 2322 З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

польський патріотизм і відтак перебував у немилості світської влади 10. Че-рез воєнні дії і політичні труднощі новопризначений єпископ тривалий часне міг прибути до Кам’янця-Подільського і приступити до виконання своїхобов’язків. Навіть висвячення його на єпископа відбулося за межами Украї-ни, в Кракові. Апостольський візитатор о. А. Ратті 18 листопада 1918 р., абидопомогти єпископові зайняти належне йому місце, звернувся до міністрау справах культів Української Держави, повідомивши українську владу профакт відновлення Кам’янецької єпархії РКЦ. Однак навіть за сприяння папсь-кої дипломатії єп. Маньковському ще понад рік по тому не вдавалося діста-тися до Кам’янця 11.

Більшовицький переворот у Петрограді відгукнувся в Україні розгу-лом анархії й масовими погромами поміщицьких садиб. Селянська рево-люція вмить спопелила маєтки польської шляхти, що впродовж віків булиоплотом римо-католицизму на українських землях. Не дивно, що бороть-ба селянства за землю здобула вкрай негативну оцінку з боку римо-като-лицького  духовенства:  «Шалена  українська  чернь,  гідні  потомки  Ґонт,Наливайків  і Залізняків, як божевільні, кидалася на шляхетські двори ідворики і в дикому запамороченні мордували і нищили все те, що малориси інтеліґентності і культури» 12. Костьол, якому раніше вдавалося при-криватися від зазіхань царської адміністрації та московського правосла-в’я авторитетом і зв’язками польських аристократів, який звик традицій-но живитися із щедрих пожертвувань багатих землевласників-одновірців,раптом опинився у надзвичайно скрутному становищі, а його духовенст-во відтепер було приречене на убоге існування та ще й постійно потерпа-ти від сваволі озброєного люду, що вийшов з покори і проявляв несподі-вану агресивність.

Ксьондзи вважали своїм обов’язком зробити усе можливе, щоб не до-пустити участі своєї пастви у нищенні панських фільварків. Могильовсь-кий митрополит, архієпископ Е. Ропп з цього приводу опублікував пас-тирський лист. У тих парафіях, де,  на думку митрополита, «забули про

Бога, розтоптали Божі права, дійшли до насильства і грабунків», він забо-ронив ксьондзам відправляти богослуження, таїнства та урочистості, до-поки грішний люд не схаменеться і сам не попросить призначення поку-ти. Неодноразово закликав до спокою селян-католиків Київщини та ВолиніЛуцько-Житомирський єп. І. Дуб-Дубовський 13. Однак усі намагання ка-толицького духовенства угамувати розбурхане селянство, перед яким за-маячіла давня мрія про власний шмат землі, виявилися марними.

Визвольні змагання українського народу римо-католицьке духовенствоЛуцько-Житомирської  та  Кам’янець-Подільської  дієцезій  не  тільки  непідтримало, а поставилося до них здебільшого вороже, або, принаймні,прохолодно й скептично, вбачаючи у цих суспільно-політичних рухах лишеперешкоду для відродження Польщі, що, за їхніми уявленнями, як і в да-лекому минулому, мала простягатися «від моря до моря». Не мало прин-ципового значення, під якими знаменами — синьо-жовтими, червонимичи якимись іншими — гуртувалися українці, бо для більшості ксьондзіввони все одно залишалися «звичайнісінькими опришками», а лідери україн-ського національно-визвольного руху — лише «провідниками збунтованиххлопів, котрі марять про створення незалежної самостійної України» 14. Самаідея державного утвердження України була чужою і неприйнятною для ту-тешнього римо-католицького кліру, що майже цілковито складався з ет-нічних поляків,  і вважалася в цьому корпоративному середовищі чи ненайбільшою крамолою. Попри те, що більшості з них та навіть їх пред-кам судилося народитися не на берегах Вісли, а на Волині, Поділлі абоПридніпров’ї, ксьондзи почувалися відданими синами Польщі й сприй-мали українські  землі лише  як східні окраїни  улюбленої Вітчизни.  Відчасів поділу Польщі у кінці ХVІІІ ст.  і, особливо після  антиросійськихповстань поляків 1830–1831 рр. та 1863–1864 рр., римо-католицькі свя-щеники були найпалкішими, найпослідовнішими охоронцями і пропаган-дистами ідеалу відродження Речі Посполитої й виховали не одне поколі-ння своєї пастви у дусі польського історичного романтизму.

Ватикан  поставився  до  української  державності,  на  відміну  відпольського кліру та політичної еліти країн Заходу, з більшим розуміннямі співчуттям. Посланцеві папи Бенедикта ХV у Варшаві о. А. Ратті булодоручено пильно стежити за подіями в Україні. Деякий час АпостольськаСтолиця, всупереч відверто атеїстичному спрямуванню політики більшо-вицького керівництва,  доволі  оптимістично споглядала на  перспективиримо-католицизму у радянському суспільстві. Відокремлення церкви від

католицьку духовну семінарію, був священиком у костьолах Житомира й Кам’ян-ця-Подільського, секретарем курії Луцько-Житомирської єпархії. З осені 1920 р.мешкав на території II Речі Посполитої, помер у м. Володимирі-Волинському.

10 ЦДІА України у м. Києві, ф. 442, оп. 861, спр. 35, арк. 20; оп. 862, спр. 271,арк. 2.

11 У польській історіографії побутує думка, що гальмував відродження Кам’я-нецької дієцезії уряд УНР, в обмін за своє сприяння РКЦ на українських земляхніби домагаючися підтримки Апостольською Столицею міжнародного визнаннянезалежної  України  (Див.,  напр.:  Wilk St., ks.  Odbudowa  życia  kościelnego  naterytorium byłego Cesarstwa Rosyjskiego (1918–1920) // Kościół i społeczności. —Lublin, 1993. — S. 137).

12 Krajewski L., ks. Jego Ekscelencja Ks. Biskup Dr. Ignacy Dub-Dubowski i jegodziałalność (z powodu dwudziestopięciolecia Kapłaństwa). — Łuck, 1924. — S. 13.

13 Див.: Pieła M. Udział duchowieństwa w polskim życiu politycznym w latach1914–1924. — Lublin, 1994. — S. 126.

14 Skalski T., ks. Terror  i  cierpienie: Kościół  katolicki  na  Ukrainie,  1900–1932:Wspomnienia. — Lublin-Rzym-Lwów, 1995. — S. 125.

Передмова 2524 З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

держави й відмова нової російської влади від підтримки будь-якої конфесіїбули сприйняті Римом, що вірив у силу і здатність РКЦ до саморозвитку, яксуттєве послаблення позицій свого віковічного конкурента — православ’я,а, отже, як реальний шанс для власного поширення на Сході. Проте утискирелігії і репресивні заходи, що їх було вжито радянською державою з першихднів свого існування насамперед щодо православного духовенства, змусилиВатикан тверезіше оцінити ситуацію, що склалася. Тільки впродовж 1918 р.на теренах, які контролювалися більшовиками, було вбито 10 православнихєпископів, першою жертвою з яких став Київський митрополит Володимир(Богоявленський), а рахунок жертв серед рядового духовенства та ченцівстав сягати сотень осіб 15. Багатьох з них було піддано тортурам, спалено,втоплено, навіть розіп’ято. Це був час, коли під прикриттям революційнихгасел плюндрувалися і грабувалися храми, провадилася брутальна атеїстич-на пропаганда, зневажалися святині.

У березні 1919 р. папа Бенедикт ХV, відгукнувшись на заклики право-славних  ієрархів, доручив звернутися до наркома закордонних справ Ра-дянської Росії Г. В. Чичеріна з протестом проти переслідувань духовенствабільшовицькою адміністрацією 16.  Водночас папську  курію не полишалисподівання, що Костьолові на підвладних Кремлю землях все-таки вдасть-ся уникнути лихої долі гнаного православ’я, хоча б тому, що, на відміну відостаннього, РКЦ традиційно перебувала в опозиції до ненависного більшо-викам дому Романових (навіть у новітніх дослідженнях інколи трапляють-ся нічим не аргументовані міркування про те, що «більшовики вбачали укатолицькому духовенстві жертву колишнього царського уряду», а відтакна перших порах нібито ставилися до католицизму лояльно) 17.

Реальні події періоду громадянської війни все ж засвідчили, що кому-ністичний режим не мав наміру зважати на заслуги РКЦ у протистоянні зРосійською імперією. Навпаки, провідники КП(б)У, контрольований нимидержавний апарат, ВУЧК і Червона армія, виконуючи волю московськогоцент