Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

144
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ “МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ” (ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І) КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ студента І курсу _______________________________________ ( прізвище, ім.’я ) Лектор: професор В. ГОНДЮЛ

Transcript of Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Page 1: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНКАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ“МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ”

(ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І)

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

студента І курсу

_______________________________________( прізвище, ім.’я )

Лектор: професор В. ГОНДЮЛ

КИЇВ - 2004

Page 2: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

ПЕРЕДМОВА

Інформація – (від латинського слова informatio – роз’яснення, виклад) – одна з трьох основних (поряд з матерією та енергією) субстанцій, що утворюють природний світ, у якому живе людина.

Протягом багатьох років поняття інформація сприймалося в його початковому визначенні - відомості, дані, значення, що передаються людьми усно, письмово або іншим способом.

З середини 20 століття інформація - загально-наукове поняття, яке визначає не лише відомості, що передаються людьми під час їх спілкування , а перш за все - одна з основних властивостей об’єктивного світу , яка пов’язана з наявністю в ньому особливих процесів, що називаються інформаційними.

Інформаційні процеси – це процеси створення, збирання, обробки, накопичення, збереження, пошуку, отримання, поширення і споживання інформації, а також процеси створення і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, засобів і механізмів інформаційної безпеки.

Інформаційними процесами є спілкування людей один з одним , обмін даними між людьми та автоматами , між автоматами; обмін сигналами в живому світі; передача ознак від клітини до клітини , від організму до організму.

Головною характеристикою інформації є те, що вона розглядається не взагалі, а стосовно певної системи, наприклад, людини чи окремої держави. По-друге, інформація - це те, що змінює систему. У широкому розумінні інформація – це все те, що трансформує, у вузькому – це те, що трансформує інфологічну підсистему системи.

Інфологічна підсистема складається із знань, ідей, уявлень, фантазій, правил дій, вірувань, сподівань тощо і включає тезаурус – систему знань як єдине місце прийому і накопичення інформації. Інфологічну підсистему може мати людина, суспільство, комп’ютерна система. Важливою властивістю є те, що вона існує не сама по собі, а завжди існує матеріальний об’єкт – носій інформації.

Інформація буває:- потенційною;- актуальною.

З потенційною інформацією ми маємо справу в неорганічній природі, де між двома об’єктами, процесами, системами є взаємодія, але вона не є фактором їх існування, поведінки.

Актуальною інформація стає тоді, коли вона набуває сигнального значення, стає фактором існування системи і з’являються процеси переробки інформації, тобто інформаційні процеси.

Це постає з виникненням життя і важливими для розуміння стають інформаційні аспекти філософських категорій: історичне та логічне, якими визначається співвідношення реального процесу розвитку та його відображення в мисленні.

Історичне - це об’єктивний процес розвитку предмета, об’єкта, системи, який має місце в дійсності. Наприклад: розвиток сонячної системи, геологічна історія Землі, виникнення життя на Землі, походження людини, історія суспільства, розвиток техніки, мови, науки, культури, мислення - це все об’єктивні реальні процеси, які відбулися або відбуваються.

Логічне - це теоретичне відображення

історичного, але не шляхом відслідковування та опису ходу процесу з усіма подробицями і подіями, суттєвими та несуттєвими, а шляхом аналізу результату, розкриття того, як хід історії відклався в закономірні відповідності сторін предмета, об’єкта.

Іншими словами - логічне є мисленим відтворенням історичного через аналіз взаємозв’язку і взаємодії сторін об’єкта в його розвинутому стані.

Ці дві категорії знаходяться в єдності, одночасно включають в себе різницю та протиріччя.

Логічне володіє певною самостійністю від історичного. Вона визначається:

- по перше, в тому, що логічне починається з кінця, з результату, досліджуючи минулу історію з точки зору її найвищого стану, тобто йде шляхом, протилежним історичному процесу;

- по друге, логічне відтворює історичне, абстрагуючись від випадковостей та зигзагів реальної історії, подаючи тим самим виправлене відображення історичного.

Логічне є ключем для розуміння історичного. Дієвість логічного залежить від повноти, достовірності інформації, отриманої від історичного.

Актуальність інформації постійно зростає, особливо на стані переходу до інформаційного суспільства.

Якщо в індустріальному суспільстві промислове виробництво контролюють менеджери-адміністратори, то у постіндустріальному суспільстві провідне місце займає нова правляча еліта, яка має високий рівень освіти та знання (технократія або меритократія). Власність, як критерій соціальної стратифікації суспільства втрачає своє значення, вирішальним стає рівень освіти і знання.

Концепція інформаційного суспільства, яка прийшла на зміну теорії індустріального та постіндустріального суспільства, базується на тому, що досягнення інформатики, комп’ютерної техніки та мікроелектроніки визначають і перетворюють усю соціальну систему і виступають як засіб створення нових соціальних, надкласових і наднаціональних структур. Згідно з цією концепцією потреби особи, у тому числі у творчості та самореалізації,

2

Page 3: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

задовольнятимуться за рахунок глобального використання інформації.

Рух інформації відбувається в інформаційній сфері.

Інформаційна сфера як середовище інформаційних процесів підрозділяється на три основних предметних області:

- предметна область створення і поширення вихідної та похідної інформації;

- предметна область формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг;

- предметна область споживання інформації.

Характерні ознаки сучасної інфосфери – надлишок різноманітних даних, що посилює проблему їх використання, в тому числі у політиці для вироблення адекватного, оперативного і ефективного рішення. Внаслідок цього особливого значення набуває підготовка фахівців, діяльність яких полягає у відборі, оцінці й інтерпретації отриманої інформації. І як в індустріальному суспільстві на чільне місце вийшли менеджери-адміністратори, в інформаційному суспільстві наступає влада володарів інформації, тобто фахівців-аналітиків.

Характерні особливості фахівця-аналітика:

- володіння методологією інформаційно-аналітичної роботи в певній галузі професійної діяльності;

- використання сучасних інформаційних технологій (моделювання, прогнозування, оптимізації для прийняття рішень);

- критичне мислення.

Ці особливості набувають актуальності в міжнародних відносинах, при роботі з політичною інформацією.

Політична інформація - відомості про політичні події, процеси, розстановку політичних сил, за якими можна визначити характер, особливості і тенденції політичної обстановки, зробити висновки, потрібні для прийняття політичних рішень, розробки політичної стратегії і тактики. Політична інформація є основою політичного аналізу, моделювання і прогнозування. Повнота і точність політичної інформації визначають достовірність політичного прогнозу. Політична інформація в міжнародних відносинах формує певний інформаційний простір.

Міжнародна інформація - сукупність даних, що характеризує структуру, загальні властивості інформації, а також питання, пов’язані з її пошуком, збиранням, збереженням, обробкою, перетворенням, розповсюдженням та використанням в системі міжнародних відносин.

Відношення держави до інформаційного міжнародного простору характеризує її рівень та прогрес.

Держава, яка стоїть осторонь міжнародного інформаційного простору не зможе вижити. Тому активне входження в цей простір - один з головних чинників її побудови і прогресу. А для цього необхідна підготовка відповідних фахівців.

Вперше в Україні відділення та кафедра міжнародної інформації створена у 1993 році з метою поліпшення інформаційно-аналітичної підготовки фахівців-міжнародників усіх спеціальностей Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та підготовки фахівців із нової спеціальності "міжнародна інформація". В цей час в державі, яка тільки отримала суверенітет, відчувалася гостра потреба у фахівцях – аналітиках, які б вільно володіли сучасними засобами інформаційних технологій, і мали фундаментальну підготовку в галузі міжнародних відносин, міжнародних економічних відносин, міжнародного права.

Головними завданнями спеціальності є:

- підготовка фахівців з вищою освітою, здатних виконувати висококваліфіковану аналітичну, організаційну та дослідницьку роботи в галузі інформаційного забезпечення зовнішньополітичної,

зовнішньоекономічної та міжнародно-правової діяльності;

- проведення наукових досліджень, творчої та інформаційно-аналітичної діяльності як основи підготовки майбутніх фахівців міжнародників-аналітиків;

- виховання та підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької, творчої діяльності;

- встановлення прямих зв’язків з навчальними закладами, науковими установами України та інших країн, міжнародними організаціями та фондами з метою обміну науковою, методичною інформацією, навчальними програмами, студентами, аспірантами, докторантами та викладачами.

Нормативна навчальна дисципліна “Вступ до спеціальності” є першою професійно-орієнтованою дисципліною освітньо-професійної програми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем “бакалавр” зі спеціальності 6.030400 -“міжнародна інформація” напряму 0304 - “міжнародні відносини” і має за мету ознайомити студентів-першокурсників з освітньо-професійними програмами підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів з міжнародної інформації, а також надати їм початкові знання, вміння та навички інформаційно-аналітичної діяльності в галузі зовнішніх зносин.

Курс лекцій з навчальної дисципліни “Вступ до спеціальності” складається з трьох змістових модулів:

- основи організації навчання у вищій школі; - основи інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах;

3

Page 4: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

- особливості спеціалізацій спеціальності "міжнародна інформація".

4

Page 5: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ " ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ "МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ"

ТЕ

МА

Назва теми

Кількість годин

лекцій семін.занять

сам. роботи

1 Структура системи вищої освіти в Україні 4 2 6/4

2 Освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми, структурно - логічні схеми, навчальні плани та програми навчальних дисциплін підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів зі спеціальності “міжнародна інформація”

4 2 6/4

3 Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах

4 2 6/4

4 Психологічні основи навчання у вищій школі 2 - 2

5 Самостійна робота студента 4 2 6/4

6 Методологічні засади та зміст інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах

4 2 6/2

7 Чинники, що визначають стан держави та її положення на світовій арені

2 2 4/4

8 Джерела та канали отримання міжнародної інформації. Інформаційний пошук

4 2 6/4

9 Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації

4 2 4/4

10 Припущення, передбачення та прогнозування у міжнародних відносинах

2 - 4/2

11 Особливості варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програмиспеціальності “Міжнародна інформація”

2 - 2/2

12 Анотації навчальних програм дисциплін спеціалізацій 2 - 2/2

Всього годин: 38 16 54/36

Нормативна навчальна дисципліна “Вступ до спеціальності"Міжнародна інформація” вивчається у першому семестрі в обсязі 2 кредити (3 залікових кредити, 108 годин занять), з них:

38 годин - лекції, 16 годин - семінарські заняття, 54 години – самостійна робота, зяких 36 годин

виконання індивідуальних завдань.

Дисципліна викладається за модульно-кредитною системою.

Перший змістовий модуль складають теми 1 - 5, другий - теми 6 – 10, третій – теми 11 - 12.

Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 150-бальною шкалою. Діапазони оцінювання за формами контролю:

- поточний - в середньому до 20 балів (виступ на семінарських заняттях оцінюється від 1 до 5 балів),

- виконання домашніх індивідуальних завдань - до 80 балів (кожне індивідуальне завдання оцінюється до 10 балів),

- підсумковий контроль (тестування) - до 50 балів (кожна правильна відповідь на запитання оцінюється в 1 бал).

Студент, який отримав за результатами поточного контролю, оцінювання індивідуальних завдань та тестування понад 135 балів, отримує оцінку “відмінно” (А за ECTS - Європейською Кредитно - Трансферною Системою), 111 - 135 - "добре"( ВС за ECTS), 86 - 11 - "задовільно" (DE за ECTS), 50 - 85 - "незадовільно" з можливістю повторного складання іспиту (FX за ECTS), менше 50 балів - "незадовільно" - з обов’язковим проходженням повторного курсу вивчення навчальної дисципліни (F за ECTS) або відраховується з університету.

Конспект лекцій містить основні визначення, зв’язки між поняттями і є основою при підготовці до лекції, семінарського заняття, виконання індивідуального заняття.

На лекції студент доповнює матеріал (права сторона сторінки), при підготовці до семінарського заняття новий матеріал записується на ліву сторінку.

При підготовці до підсумкового контролю лаконічні відомості заносяться до відповідної форми (контрольні запитання та відповіді).

5

Page 6: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Змістовий модуль І. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Тема 1. Структура системи вищої освіти в Україні

Лекції 1, 2 Ступенева система вищої освіти в Україні та її порівняння з системами інших країн світу. .

Вища освіта України та Болонський процес. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні Система акредитації освітньо-професійних програм навчання та навчальних закладів: ліцензування, акредитація. Типи вищих навчальних закладів. Особливості університетської освіти. Місце спеціальності “міжнародна інформація” в переліку спеціальностей та напрямів підготовки фахівців з вищою освітою.

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства та держави 1.

Існує велика кількість визначень освіти, наприклад:- освіта – це розповсюдження наукових знань;- освіта – сукупність знань, здобутих у процесі навчання;- освіта – процес засвоєння знань та загальний їх рівень;- освіта – це процес і результат засвоєння систематизованих знань,

умінь і навичок;- освіта – сукупність систематизованих знань, умінь, навичок,

поглядів, переконань, набутих в результаті навчання в навчальному закладі або шляхом самоосвіти;

- освіта – процес і результат оволодіння системою наукових знань та пізнавальних умінь і навичок, формування на цій основі світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвитку її творчих сил і здібностей.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями 1.

Тобто, освіта, як сукупний процес і результат засвоєння людиною культури людства, його суспільного досвіду, є суспільним явищем.

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Основними принципами освіти в Україні є:

- доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; - рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; - гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; - органічний зв’язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями; - незалежність від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

- науковий, світський характер;- інтеграція з наукою і виробництвом;- взаємозв’язок з освітою інших країн;- гнучкість і прогностичність системи освіти;- єдність і наступність системи освіти;- безперервність і різноманітність;- поєднання державного управління і громадського самоврядування.

За результатами конвент-аналізу близько 300 студентів КНЕУ отримана така дефініція (у дужках за словом – відсоток поданих визначень з цим словом) 15:

Освіта – це система (25%) знань (70%), які надбані в процесі (10%) навчання (29%), самоосвіти (18%), для професійної діяльності (16%), для життя (5%), розвитку (9%) та на майбутнє (12%).

6

Page 7: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

1.1 Ступенева система вищої освіти України та її порівняння з сисемами інших країн

Структура системи освіти України [1]:

- дошкільна освіта;- загальна середня освіта;- позашкільна освіта;- професійно-технічна освіта;- вища освіта;- післядипломна освіта;- аспірантура;- докторантура;

- самоосвіта.

Вища освіта - одна з найважливіших складових системи освіти, що забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо - кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації 1.

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який грунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації 2

У різних країнах світу система освіти має свої націнальні особливості. Так, в Російській Федерації, вища освіта має назву - вища професійна освіта. Найширше поширення у ХХ столітті здобули одноступенева система вищої освіти (Німеччина, СРСР, Великобританія ) та багатоступенева (США, Франція).

7

Page 8: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

1.2. Вища освіта України та Болонський процес

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включно вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Саме таким чином поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-й визначено як проміжний етап моніторингу зробленого.

Основним завданням на цей період є запровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента повинно стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи.

Обов’язковою також вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.

8

Page 9: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Ці вимоги є певною програмою розвитку вищої освіти України.

1.3 Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні

Кваліфікація фахівця з вищою освітою визначається як здатність особи виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи та вимагає певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Спеціальність - категорія, що характеризує:

у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці);

у сфері праці - особливості спрямованості і специфіку роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності).

Відповідно до статті 30 Закону України “Про освіту” 1 та статті 6 Закону України "Про вищу освіту" 2 підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями (ступеневою освітою) згідно з відповідними освітньо-професійними програмами.

Освітній рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. В Україні встановлені такі освітні рівні вищої освіти: неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта 2, стаття 7.

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста або магістра.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти - характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Освітньо-професійна програма - державний нормативний документ, який визначає зміст та термін навчання, передбачає відповідні форми контролю та державної атестації фахівця з даної спеціальності певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Нормативний термін навчання – це встановлений освітньо-професійною програмою термін викладання змісту освітньо-професійної програми для очної форми навчання.

9

Page 10: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

В Україні встановлені такі освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти:

- молодший спеціаліст;- бакалавр;- спеціаліст;- магістр.

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що і передбачені для первинних посад, у певному виді економічної діяльності 2 .

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення типових професійних завдань, які передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “молодший спеціаліст” отримує освітній рівень “неповна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання, достатні для виконання певних виробничих функцій, здатний перенести свою діяльність з одного предмета праці на інший. Задачі діяльності, що вирішує молодший спеціаліст, припускають вибір готових рішень з набору стандартних загальноприйнятих рішень, що мають алгоритмізований характер.

Освітньо-професійна програма підготовки молодшого спеціаліста забезпечує одночасне здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста на базі повної загальної середньої освіти або на базі базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну середню загальну освіту. Зазначена програма складається з навчальних дисциплін фахового спрямування та з різних видів практичної підготовки і може включати окремі дисципліни освітньо-професійної програми підготовки бакалавра.

Нормативний термін навчання не може перевищувати трьох років на базі повної загальної середньої освіти. та чотирьох років - на базі базової загальної середньої освіти.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації молодшого спеціаліста.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності 2.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об’єкта праці і здатний вирішувати типові професійні завдання, передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” отримує освітній рівень “базова вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання, достатні для виконання обмеженої кількості виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування його об’єкта діяльності. Задачі діяльності, які вирішує бакалавр, припускають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить процедуру часткового конструювання відповідних операцій.

Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра забезпечує

10

Page 11: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

одночасне здобуття базової вищої освіти за напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти. Зазначена програма складається із загальних фундаментальних, гуманітарних та соціально-економічних дисциплін, спеціальних дисциплін відповідного напряму підготовки, а також з різних видів практичної підготовки.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати чотирьох років. Нормативний термін навчання осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки спеціальністю, зменшується на один - два роки.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової вищої освіти за відповідним напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності 2.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра здобув спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення складних професійних завдань, передбачених для відповідних посад, у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” отримує освітній рівень “повна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання для виконання усіх виробничих функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкту діяльності. Задачі діяльності, які вирішує спеціаліст, припускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедури конструювання рішень.

Освітньо-професійна програма підготовки спеціаліста забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Зазначена програма складається із спеціальних дисциплін, у тому числі соціально-економічних, та різних видів практичної підготовки.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей за погодженням з Міністерством освіти і науки України може бути встановлено термін півтора роки).

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації спеціаліста.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності 2.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні уміння та знання інноваційного характеру, має певний досвід застосування та продукування нових знань для вирішення проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства 3.

Фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” отримує освітній рівень “повна вища освіта”, набуває спеціальні уміння та знання для виконання науково-дослідних, педагогічних та (чи) управлінських функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкта діяльності. Задачі діяльності, які вирішує магістр, припускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедури конструювання рішень.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки

11

Page 12: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

бакалавра. Зазначена програма включає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-економічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково-практичну підготовку.

Нормативний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року (для окремих спеціальностей за погодженням з Міносвіти може бути встановлено термін півтора роки).

Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста. При цьому нормативний термін навчання визначається індивідуальною програмою з урахуванням академічної різниці між освітньо-професійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра.

Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

- перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

- спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов’язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

- розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов’язки в межах спеціальності;

- стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов’язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

1.4 Система акредитації освітньо-професійних програм навчання та навчальних закладів: ліцензування, акредитація

Освітня діяльність (діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документу) на території України здійснюється вищими навчальними закладами на підставі ліцензій, які видаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 2.

Вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність 2.

Ліцензування - процедура визнання державою спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та

12

Page 13: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

матеріально-технічного забезпечення. Ліцензований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад

певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Ліцензована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитація - процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитований напрям - напрям, за яким вищий навчальний заклад

певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитована спеціальність - спеціальність відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу отримав право провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

Акредитований вищий навчальний заклад - вищий навчальний заклад, що визнаний спроможним провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, не менше двох третин з яких є акредитованими.

Рівень акредитації - рівень спроможності вищого навчального закладу певного типу провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

В Україні встановлено чотири рівні акредитації вищих навчальних закладів:

- вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста 2. Випускники отримують неповну вищу освіту: на основі повної загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти - з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

- вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра 2;

- вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра 2;

- вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра 2.

13

Page 14: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

1.5 Типи вищих навчальних закладів України

В Україні діють такі типи вищих навчальних закладів 2:

Університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети.

Академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково- виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства Указом Президента України може бути надано статус національного.

Створення, реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації державної форми власності здійснюється Кабінетом Міністрів України, інших - відповідними засновниками, приватних - власниками.

Структурні підрозділи вищого навчального закладу створюються відповідно до законодавства і можуть мати окремі права юридичної особи.

Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є: кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.

14

Page 15: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Кафедра - базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п’ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з них мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п’ять років (для національного вищого навчального закладу - строком на сім років). Із завідуючим кафедрою укладається контракт.

Факультет - основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об’єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Інститут - навчально-науковий або науковий структурний підрозділ, який може створюватися в університетах та академіях з метою більш ефективної реалізації статутних завдань закладу. Навчально-науковий інститут об’єднує споріднені факультети, кафедри. Керівництво навчально-науковим інститутом здійснює директор інституту, який обирається на посаду за конкурсом на п’ять років.

Філія - відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.

Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку.

Вищі навчальні заклади у своєму складі можуть мати підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, обчислювальні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена чинним законодавством. Вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації можуть також мати аспірантуру, докторантуру, науково-дослідні установи.

Вищий навчальний заклад може створювати навчальні підрозділи: курси, факультети суміжних і додаткових професій та інші підрозділи, що надають платні освітні послуги.

Вищий навчальний заклад має право створювати у своєму складі заклади післядипломної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців з нових перспективних напрямів науки і техніки.

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.

1.6 Особливості університетської освіти

В Україні, як і у всьому світі, найпрестижнішою є університетська освіта. Університет, як це визначено раніше – вищий навчальний заклад, в якому реалізуються освітньо-професійні програми як правило освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра, спеціаліста, магістра за широким спектром природничих, гуманітарних та інших напрямів науки, техніки, культури, проводяться фундаментальні та прикладні дослідження. Статус університету

15

Page 16: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

передбачає:

- підготовку за широким переліком природничих, гуманітарних, економічних, технічних та інших напрямів науки, виробництва, суспільного життя висококваліфікованих фахівців, які володіють глибокими фундаментальними знаннями і високим рівнем загальної культури;

- участь в навчальному процесі наукових та науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації;

- наявність загальновизнаних наукових шкіл, значних досягнень в галузі фундаментальних і прикладних досліджень, науково-методичних і педагогічних новацій;

- підготовку науково-педагогічних кадрів, в тому числі через аспірантуру та докторантуру, підвищення кваліфікації та перепідготовку викладацького складу і фахівців народного господарства з вищою освітою;

- поширення наукових знань, культурно-просвітницьку діяльність.

Кількість університетів в Україні, заснованих на державній формі власності за період з 1991 року до 2004 року зросла з 12 до 103.

Мережа університетів, враховуючи їх соціально-економічний вплив, може бути поділена на типи:

- класичні університети як великі, багатофункціональні вищі навчальні заклади з високим науково-педагогічним, науково-технічним і культурним потенціалом, сфера їх впливу має екстериторіальний характер і включається в поле впливу університетів світового рівня ( до такого типу належить Київський національний університет імені Тараса Шевченка, який у світовому рейтингу університетів знаходиться на 18 місці);

- регіональні університети, вплив яких охоплює великі територіальні утворення;

- галузеві університети, як центри розвитку науки, освіти, культури в певних галузях народного господарства.

Основні характеристики університетської освіти: фундаментальність підготовки; гуманітаризація освіти; поєднання навчання та наукової роботи; академічні свободи.

Фундаментальність підготовки полягає в тому, в університеті готується не стільки “людина знаюча”, з незмінним світоглядом, скільки людина, підготовлена до життя, яка вміє орієнтуватися в складних проблемах, обгрунтовувати та приймати оптимальні рішення. Для цього на першому етапі підготовки забезпечується перш за все розуміння і широта кругозору, а на наступних – індивідуалізація навчання, що дозволить майбутньому фахівцю діяти не лише на основі взірців, стереотипів, засвоєних у ході навчання, а й на основі ним самим розроблених, знайдених, виплеканих прийомів і способів. Психологи зазначають, що знання можна отримати, втратити, але неможливо їх дати. Фундаменталізація освіти передбачає викладання блоку природничих та гуманітарних дисциплін як єдиного комплексу наук про природу, суспільство і місце людини в них.

Гуманітаризація університетської освіти покликана забезпечити загальнокультурний розвиток майбутнього фахівця, його духовних начал, орієнтувати його в світі загальнолюдських цінностей, розвивати художнє мислення, можливості якісного аналізу явищ і процесів суспільного життя, поєднувати в єдину систему компоненти екології, політики, економіки, менеджменту, соціології, філософії, психології та педагогіки.

16

Page 17: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Поєднання навчання та наукової роботи – один з фундаментальних принципів університетської освіти, який полягає в об’єднанні в одному середовищі двох взаємодіючих процесів – наукової і освітньої діяльності. Якщо освітній процес протікає в середовищі “наукового затишку”, він позбавлений властивостей, які запускають внутрішній механізм саморозвитку.

Академічні свободи забезпечують мобільність особи в процесі навчання в університеті. Особлива увага приділяється індивідуальним заняттям, які активізують мотивацію студентів до розвитку своїх знань та здібностей.

1.7 Місце спеціальності “міжнародна інформація” в переліку спеціальностей та напрямів підготовки фахівців з вищою освітою

В умовах постійної зміни вимог економіки та ринку праці система освіти України передбачає реалізацію освітньо-професійних програм, різноманітних за змістом і термінами навчання, орієнтованих на міжнародну стандартну класифікацію освіти (МСКО).

Постановою Кабінету Міністрів України № 507 від 24 травня 1997 року “Про Перелік напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівням” із змінами і доповненнями за погодженням з Кабінетом Міністрів в Україні встановлюються такі напрями підготовки фахівців з вищою освітою у відповідних галузях наук:

01. Освіта0101 Педагогічна освіта0102 Фізичне виховання і спорт

02. Культура і мистецтво0201 Культура0202 Мистецтво

03. Гуманітарні науки0301 Філософія0302 Журналістика0303 Історія0304 Міжнародні відносини0305 Філологія

04. Соціальні науки0401 Психологія0402 Соціологія0403 Політологія

05. Економіка, комерція та підприємництво0501 Економіка і підприємництво0502 Менеджмент0503 Торгівля0504 Туризм

06. Право0601 Право

07. Природничі науки0701 Фізика0702 Прикладна фізика0703 Хімія0704 Біологія0705 Географія0706 Гідрометеорологія0707 Геологія

17

Page 18: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

0708 Екологія0709 Геодезія, картографія та землевпорядкування

08. Математика та інформатика0801 Математика0802 Прикладна математика0803 Механіка0804 Комп’ютерні науки

09. Інженерія0901 Інженерне матеріалознавство0902 Інженерна механіка0903 Гірництво0904 Металургія0905 Енергетика0906 Електротехніка0907 Радіотехніка0908 Електроніка0909 Прилади0910 Електронні апарати0911 Лазерна та оптоелектронна техніка0912 Акустотехніка0913 Метрологія, стандартизація та сертифікація0914 Комп’ютеризовані системи, автоматика і управління0915 Комп’ютерна інженерія0916 Хімічна технологія та інженерія0917 Харчова технологія та інженерія0918 Легка промисловість0919 Механізація та електрифікація сільського господарства0920 Лісозаготівля та деревообробка0921 Будівництво0922 Електромеханіка0923 Зварювання0924 Телекомунікації0925 Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології0926 Водні ресурси

10. Транспорт1001 Авіація та космонавтика1002 Кораблі та океанотехніка1003 Судноводіння і енергетика суден1004 Транспортні технології

1005 Залізниці та залізнична техніка

11. Медицина1101 Медицина1102 Фармація

12. Архітектура1201 Архітектура

13. Сільське господарство, лісівництво і рибальство1301 Агрономія1302 Зооінженерія1303 Водні біоресурси1304 Лісове і садовопаркове господарство1305 Ветеринарна медицина

14. Військові науки1401 Військові науки

15. Державне управління1501 Державне управління

18

Page 19: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

16. Національна безпека1601 Інформаційна безпека

Специфічні категоріїЯкість, стандартизація та сертифікаціяІнтелектуальна власністьПроектний менеджментУправління у сфері правопорядкуПедагогіка вищої школиЗовнішня політикаАдміністративний менеджментЕнергетичний менеджмент

Напрям підготовки 0304 “Міжнародні відносини” включає такі спеціальності та їх освітньо-кваліфікаційні рівні:

СпеціальністьОсвітньо-кваліфікаційний рівень

МолодшийСпеціаліст Бакалавр Спеціаліст Магістр

Міжнародні відносини - 6.030400 7.030401 8.030401

Міжнародне право - 6.030400 7.030402 8.030402

Міжнародні економічні відносини

- 6.030400 7.030403 8.030403

Міжнародна інформація - 6.030400 7.030404 8.030404

Країнознавство - 6.030400 7.030405 8.030405

Міжнародний бізнес - 6.030400 7.030406 8.030406

Таким чином, спеціальність “Міжнародна інформація” – спеціальність напряму “міжнародні відносини” галузі гуманітарних наук.

Освітньо-кваліфікаційні рівні за спеціальністю:

6.030400 – бакалавр, 7.030404 – спеціаліст,8.030404 – магістр.

19

Page 20: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Джерела інформації

1. Закон України "Про освіту" (від 23 березня 1996 року № 100/96 )2. Закон України "Про вищу освіту" (від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ )3. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)"4. Постанова Кабінету Міністрів України від 05 вересня 1996 року № 1074 "Про затвердження Положення про державний вищий заклад освіти"5. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 року № 507 "Про перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями"6. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2002 року № 978 "Про затвердження Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах"7. Указ Президента України від 12 вересня 1995 року №832/95 "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні"8. Указ Президента України від 25 листопада 1999 року №1496/99 "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка" 9. Указ Президента України від 17 квітня 2002 року №347/2002 "Про національну доктрину розвитку освіти" 10. http://www.rada. go v.ua/ - інформаційно –пошукова система законодавчих і нормативних документів України11. http://www.iir.kiev.ua/ - сайт Інституту міжнародних відносин Київського національного університету12. Сучасні системи вищої освіти: порівняння для України / За заг. ред. В.Зубка. – К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 1997. – 290 с.13. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна - Болонья - Саламанка - Прага - Берлін) - Тернопіль: 2003. - 56 с. (www.tspu.edu.ua, www.mon.gov.ua )14. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. - К.: ІВЦ "Політехніка", 2003. - 200 с. (www.mon.gov.ua )15. Козаков В.А., Дзвінчук Д.І. Психолого-педагогічна підготовка фахівців у непедагогічних університетах. – К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2003. – 140 с.

Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю

1. Освітні рівні вищої освіти в Україні

2. Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти в Україні

3. Рівні акредитації вищих навчальних закладів України

4. Типи вищих навчальних закладів України

20

Page 21: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

21

Page 22: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Тема 2. ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ, ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНІ ПРОГРАМИ ТА НАВЧАЛЬНІ ПЛАНИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ЗІ

СПЕЦІАЛЬНОСТІ “МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ”

Лекції 3, 4 Зміст освіти та навчання. Система стандартів вищої освіти. Складові стандартів вищої освіти.Освітньо-кваліфікаційна характеристика, освітньо-професійна програма, навчальний план

підготовки бакалаврів за напрямом “міжнародні відносини” з професійною орієнтацією “міжнародна інформація”.

Анотації нормативних навчальних дисциплін та характеристика навчальних дисциплін за вибором навчального закладу та вільного вибору студентом.

Освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми, структурно-логічні схеми, навчальні плани підготовки спеціалістів і магістрів зі спеціальності “міжнародна інформація”. Навчальні та робочі навчальні програми дисциплін. Анотації навчальних програм дисциплін.

2.1 Зміст освіти та навчання

Діяльність (діяльність людини) - динамічна система взаємодій людини із всесвітом, в яких вона досягає свідомо поставлених цілей, що з’являються в наслідок виникнення у неї певних потреб. У процесі діяльності людина перетворює природу, роблячи тим самим з себе суб’єкт діяльності, а з явищ природи, якими вона оволоділа, об’єкти своєї діяльності.

Економічна діяльність - процес поєднання дій, які призводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг. Вид діяльності (вид економічної діяльності) має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг.

У процесі історичного розвитку суспільства формуються та розвиваються різні види діяльності людини - характеристики діяльності з точки зору способів і форм її здійснення. Вид діяльності визначається станом взаємодії фахівця з узагальненим об’єктом діяльності протягом всього циклу його існування.

Задача діяльності - мета діяльності, що задана в певних умовах і може бути досягнута в результаті визначеної структури діяльності, до якої віднесено:

- предмет діяльності (праці) - те, що суб’єкт має до початку своєї діяльності і що підлягає трансформації у продукт;

- засіб діяльності (праці) - об’єкт, що опосередковує вплив суб’єкта на предмет діяльності, або те, що звичайно називають “знаряддям праці”, і стимули, що використовуються, наприклад, у діяльності управління;

- процедура діяльності (праці) - це технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми або алгоритму на деяких матеріальних носіях;

- умови діяльності (праці) - характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності (температура, склад повітря, рівень акустичних шумів, пристосованість приміщення до праці, меблі, а також соціальні умови та час);

- продукт діяльності (праці) - те, що одержано в результаті трансформації предмета в процесі діяльності.

Є три види задач діяльності:- професійні задачі - задачі діяльності, що безпосередньо спрямовані

на виконання завдання (завдань), яке (які) поставлено(і) перед фахівцем як професіоналом;

- соціально-виробничі задачі - задачі діяльності, що пов`язані з діяльністю фахівця у сфері виробничих відносин у трудовому колективі (наприклад, інтерактивне та комунікативне спілкування тощо);

- соціально-побутові задачі - задачі діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов’язані з домашнім господарством, відпочинком, родинним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком тощо і можуть впливати на якість виконання фахівцем професійних та соціально-виробничих задач.

22

Page 23: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Рівень професійної діяльності - характеристика професійної діяльності за ознаками опанування особою певної сукупності умінь та знань. В сфері праці розрізняють наступні рівні професійної діяльності:

стереотипний рівень (рівень використання) - уміння використовувати налагоджену систему (об’єкт діяльності) при виконанні певних задач діяльності, та знання призначення об’єкта і його основних (характерних) особливостей;

операторський рівень - уміння готувати (налагоджувати) систему і керувати нею при виконанні певних задач діяльності та знання принципу (основних особливостей) побудови і принципу дії системи на структурно-функціональному рівні;

експлуатаційний рівень - уміння при виконанні певних задач діяльності тестувати та аналізувати роботу системи з метою виявлення та усунення пошкоджень і знання методів аналізу функціонування системи та методів аналізу, пошуку та усунення пошкоджень;

технологічний рівень - уміння при виконанні певних задач діяльності здійснювати розробку систем, що відповідають заданим характеристикам (властивостям), і знання методів синтезу та технологій розробки систем та способів їх моделювання;

дослідницький рівень - уміння проводити дослідження систем з метою перевірки їх відповідності заданим властивостям, уміння обирати з множини систему, що дозволяє найбільш ефективно вирішувати задачі діяльності, знання методики дослідження систем та методів оцінки ефективності їх застосування при вирішенні конкретних задач.

Компетентність - необхідний обсяг і рівень знань та досвід у певному виді діяльності.

Зміст вищої освіти - обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва 1. Зміст вищої освіти встановлюється стандартами вищої освіти та іншими актами органів управління освітою і змінюється відповідно до рівня розвитку науки, культури, виробництва, суспільства

Знання - категорія, яка визначає взаємозв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, є результат процесу пізнання дійсності, її перевірене суспільною практикою і логічно упорядковане відображення в свідомості людини. Знання виявляються в системі понять, суджень, уявлень та образів, орієнтованих основ діяльності тощо і мають певний обсяг і якість. Знання можливо ідентифікувати тільки тоді, коли вони проявляються у вигляді умінь виконувати відповідні розумові або фізичні дії.

Уміння - здатність людини виконувати певні дії при здійсненні тієї чи іншої діяльності на основі відповідних знань. Уміння поділяють за видами: предметно-практичні, предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові.

Предметно-практичне уміння - уміння виконувати дії щодо перемі-щення об'єктів у просторі, зміну його форми, тощо. Головну роль у регулюванні предметно-практичних дій виконують перцептивні образи, що відображають просторові, фізичні та інші властивості предметів і забезпечують керування робочими рухами відповідно до властивостей об'єкта та завдань діяльності.

Предметно-розумове уміння - уміння щодо виконання операцій з розумовими образами предметів. Ці дії вимагають наявність розвиненої системи уявлень і здатність до розумових дій (наприклад, аналіз, класифіка-ція, узагальнення, порівняння, тощо).

Знаково-практичне уміння - уміння щодо виконання операцій зі знаками та знаковими системами. Прикладами цих дій є друкування, прокладання курсу по карті, одержання інформації від пристроїв тощо.

23

Page 24: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Знаково-розумове уміння - уміння щодо розумового виконання опера-цій зі знаками та знаковими системами. Наприклад дії, що є необхідні для виконання логічних та розрахункових операцій. Ці дії дозволяють вирішувати широке коло задач в узагальненому вигляді.

Навичка - дії, що виконуються при здійсненні певної діяльності, котрі завдяки численним повторенням стають автоматичними і виконуються без свідомого контролю.

Здатність - психічний та фізичний стан особи, в якому вона готова до

успішного виконання певного виду продуктивної діяльності.

Здібність - особливості особи, що є суб’єктивними умовами успішного здійснення певного виду продуктивної діяльності. Здібності пов’язані із загальною спрямованістю особи, з її нахилом до тієї чи іншої діяльності.

Спеціальність - категорія, що характеризує:

у сфері освіти - спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності або функцію та предмет діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці);

у сфері праці - особливості спрямованості і специфіку роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності, що відповідають кваліфікації).

Навчання за спеціальністю освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, або спеціаліста, або магістра передбачає вивчення узагальненого об’єкта діяльності фахівця, виробничих функцій та типових складових структури професійної діяльності таких, що задовольняють вимогам сфери праці до спеціальності.

Узагальнений об’єкт діяльності фахівця з вищою освітою - природна чи штучна система, що розвивається. Характерні етапи цього розвитку визначають цикл взаємодії фахівця і системи.

Цикл існування об’єкту діяльності - період, протягом якого існує об’єкт діяльності фахівця від “зародження” (проектування) до його ліквідації.

Період існування об’єкту діяльності розподіляється на окремі етапи:- проектування, протягом якого вирішуються питання щодо

конструкції або змісту;- створення;- експлуатація, протягом якої об’єкт використовується за

призначенням;- відновлення (ремонт, удосконалення тощо), яке пов’язане з

відновленням властивостей, якостей, підвищенням продуктивності, інших ознак;

- утилізація та ліквідація.Кожний етап існування об’єкту діяльності фахівця має свої ознаки, які

визначаються спільністю (за продуктом) типових задач діяльності, пов’язаних безпосередньо з об’єктом, та відмінністю типових задач від задач іншого етапу.

Типова задача діяльності - узагальнена задача діяльності, що є характерною для більшості виробничих або соціальних ситуацій і не містить конкретних даних, а отже, не має конкретного розв’язку (можуть бути визначені тільки шляхи вирішення).

Виробнича функція (трудова, службова) - коло обов’язків, які виконує фахівець у відповідності до займаної посади і які визначаються посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою.

Зміст навчання - структура, зміст і обсяг навчальної інформації (науково обгрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, комплекс завдань і вправ, що мають бути виконані), засвоєння якого забезпечує особі здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

24

Page 25: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

2.2 Система стандартів вищої освіти

Стандарт вищої освіти - сукупність норм, які визначають зміст, вищої освіти, зміст навчання, засіб діагостики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти, стандарти вищої освіти вищого навчального закладу, тобто ця система реалізується на трьох рівнях: на рівні держави (державний стандарт вищої освіти), на рівні галузі (галузеві стандарти вищої освіти), на рівні вищого навчального закладу (стандарти вищої освіти вищого навчального закладу).

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки особи, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання.

Якість вищої освіти - сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні і матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

Якість освітньої діяльності - сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства.

Державний стандарт вищої освіти містить складові: - перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними

рівнями;- перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється

підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

- вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;- вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через професійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфікаційного рівня на первинних посадах.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, містить перелік назв напрямів, що відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спеціальностей, що відображають неповторювані узагальнені об’єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності.

Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови.

Вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти містять вимоги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

Державний стандарт затверджується Кабінетом Міністрів України.

Галузеві стандарти вищої освіти містять складові:- освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих

навчальних закладів;- освітньо-професійні програми підготовки;- засоби діагностики якості вищої освіти.

25

Page 26: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу відображає цілі вищої освіти та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі галузей економіки держави і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих якостей, систему виробничих функцій, типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації.

Освітньо-професійна програма підготовки визначає нормативний термін та номативну частину змісту навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця.

Засоби діагностики якості вищої освіти визначають стандартизовані методики, які призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів містять

складові:- перелік спеціалізацій за спеціальностями;- варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик

випускників вищих навчальних закладів;- варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;- варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;- навчальні плани;- програми навчальних дисциплін.

Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

Варітивні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм та засобів діагностики якості вищої освіти забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями з урахуванням суспільного поділу праці в Україні та мобільності системи освіти щодо задоволення вимог ринку праці.

Навчальні плани визначають графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, види навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

Програми навчальних дисциплін визначають їх інформаційний обсяг, рівень сформованості умінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання.

2.3 Освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми, навчальні плани підготовки бакалаврів за напрямом “міжнародні відносини” з професійною орієнтацією “міжнародна інформація”

та магістрів зі спеціальності “міжнародна інформація”

Робоча група Міністерства освіти і науки України в складі:Губерський Леонід Васильович – д.філос.н., професор, директор

Інституту міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Крижанівський Володимир Прокопович – д.іст.н., професор, заступник директора Інституту міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Гондюл Валерій Петрович - к.техн.н., професор, завідувач кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Макаренко Євгенія Анатоліївна - д.політ.н., професор, завідувач

26

Page 27: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

кафедри міжнародних комунікацій та зв’язків з громадськістю Інституту міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка;

Дайнеко Валентина Вікторівна – к.філол.н., професор, завідувач кафедри іноземних мов Інституту міжнародних відносин, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

розробила складові галузевого стандарту зі спеціальності “Міжнародна інформація” 7-10, який затверджений наказом Міністерства освіти і науки України № 302 від 13 квітня 2004 р.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) бакалавра за напрямом підготовки "міжнародні відносини" з професійною орієнтацією "міжнародна інформація" та магістра зі спеціальності “міжнародна інформація”встановлює:

професійне призначення і умови використання випускників вищих навчальних закладів за спеціальністю та освітньо-кваліфікаційним рівнем у вигляді переліку первинних посад, виробничих функцій та типових задач діяльності;

освітні та кваліфікаційні вимоги до випускників вищих навчальних закладів у вигляді переліку здатностей та умінь вирішувати задачі діяльності;

вимоги до атестації якості освітньої та професійної підготовки випускників вищих навчальних закладів;

відповідальність за якість освітньої та професійної підготовки.

Стандарт є обов’язковим для вищих навчальних закладів, що готують фахівців даного профілю. Підприємства, установи, організації повинні забезпечити необхідні умови для використання фахівців відповідно до здобутих ними у вищому навчальному закладі кваліфікації та спеціальності згідно з чинним законодавством.

Стандарт придатний для цілей ліцензування та акредитації напрямів та спеціальностей, сертифікації фахівців та атестації випускників вищих навчальних закладів.

У галузевому стандарті вищої освіти застосовуються наступні скорочення назв:

а) видів типових задач діяльності:ПФ - професійна, СВ - соціально-виробнича, СП - соціально-побутова;б) класів задач діяльності:С - стереотипна, Д - діагностична, Е - евристична;в) видів уміння: ПП - предметно-практичне уміння, ПР - предметно-розумове, ЗП - знаково-практичне, ЗР - знаково-розумове;г) рівнів сформованості даного уміння:О - уміння виконувати дію, спираючись на матеріальні носії інфор-

мації щодо неї, Р - уміння виконувати дію, спираючись на постійний розумовий

контроль без допомоги матеріальних носіїв інформації, Н - уміння виконувати дію автоматично, на рівні навички;д) здатностей:З - здатність.

27

Page 28: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Галузь використання

Бакалавр, за спеціальністю 6.030400 "Міжнародна інформація" напряму підготовки 0304 "Міжнародні відносини" освітнього рівня "базова вища освіта" кваліфікації 3439 - фахівець із міжнародної інформації;

Магістр, за спеціальністю 8.030404 "Міжнародна інформація" напряму підготовки 0304 "Міжнародні відносини" освітнього рівня "повна вища освіта" кваліфікації 2433.1 – інформаційний аналітик-міжнародник, 2444.1 – перекладач,

з узагальненим об’єктом діяльності: "процеси пошуку, обробки, передачі та поширення інформації про життя та політичні події в зарубіжних державах"  підготовлений до роботи за Державним класифікатором видів економічної діяльності ДК 009-96:

Секція К - Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам

Розділ 72 - Діяльність у сфері інформатизаціїГрупа 72.1 - Консультації з питань інформатизації Клас 72.10 - Консультації з питань інформатизації Підклас 72.10.0 - консультаційні послуги щодо типу та конфігурації

комп’ютерних технічних засобів, а також пов’язаного з ними програмного забезпечення: аналіз потреб та проблем користувачів та пошук найоптимальніших рішень.

Група 72.2 - Створення програмного забезпеченняКлас 72.20 - Створення програмного забезпеченняПідклас 72.20.0 - аналіз, проектування та програмування готових

систем: аналіз потреб та проблем користувачів, пошук найоптимальніших рішень; розроблення, виготовлення, постачання та документування програмного забезпечення на замовлення, створеного за замовленням користувачів; розроблення, виготовлення постачання та документування стандартного та прикладного програмного забезпечення; коригування програм за бажанням користувачів.

Група 72.3 - Оброблення данихКлас 72.30 - Оброблення данихПідклас 72.30.0 - оброблення даних з використанням програмного

забезпечення клієнта чи власного програмного забезпечення розробника: повне оброблення даних, сервісні програми з вводу;

- оброблення даних та складання таблиць, навіть за умови їх використання в бухгалтерському обліку;

- керування та постійна експлуатація комп’ютерної техніки, що належить третій стороні.

Група 72.4 - Робота з базами данихКлас 72.40 - Робота з базами данихПідклас 72.40.0 - створення баз даних: збирання даних з одного чи

декількох носіїв інформації;- зберігання баз даних: підготовка комп’ютерного запису певної

інформації згідно з обумовленим форматом;- організація доступу до баз даних: подання даних в обумовленому

порядку чи послідовності за допомогою вибірки чи прямим доступом (автоматичне керування); дані можуть бути доступні для всіх чи для обмеженої кількості користувачів та можуть сортуватися за бажанням.

Розділ 73 - Дослідження та розробкиГрупа 73.2 - Дослідження та розробки в галузі гуманітарних та

суспільних наукКлас 73.20 - Дослідження та розробки в галузі гуманітарних та

суспільних наукПідклас 73.20.0 - систематичне вивчення та творча діяльність у галузях

гуманітарних та суспільних наук (лінгвістики, мовознавства, літературознавства, бібліотечної справи, науково-технічної інформації, мистецтва, економіки, статистики, організації та управління, товарознавства,

28

Page 29: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

філософії, соціології, політології, психології, права тощо).

Розділ 74 - Послуги, надавані переважно юридичним особамГрупа 74.1 - Діяльність у сферах права, бухгалтерського обліку та

консультації з питань управлінняКлас 74.13 - Дослідження ринку та вивчення суспільної думкиПідклас 74.13.0 - вивчення потенційних можливостей збуту товарів, їх

попиту у споживачів з метою поліпшення збуту та розроблень нових видів продукції, статистичний аналіз вивчення цих можливостей;

- вивчення суспільної думки щодо політичних економічних та суспільних питань, а також статистичний аналіз результатів.

Група 74.4 - РекламаКлас 74.40 - РекламаПідклас 74.40.0 - планування та проведення рекламних кампаній;- створення та розміщення реклами;- рекламна діяльність у засобах масової інформації, пов’язана з

продажем ефірного часу та друкованих шпальт;- реклама на транспортних засобах.

Група 74.8 - Послуги, надавані переважно юридичним особамКлас 74.83 - Секретарські послуги, послуги з перекладу та

експедиторська роботаПідклас 74.83.0 - письмовий та усний переклад.

Секція L Державне управління

Розділ 75 - Державне управлінняГрупа 75.2 - Діяльність, віднесена до компетенції державиКлас 75.21 - Міжнародні відносиниПідклас 75.21.0 - керівництво, функціонування та підтримка

інформаційних служб, діяльність яких має міжнародний характер.

Секція О Колективні, громадські та особисті послуги

Розділ 91 - Громадська діяльністьГрупа 91.1 - Організації у сфері економікиКлас 91.11 - Організації промисловців та підприємцівПідклас 91.11.0 - розповсюдження інформації, представництво у

відношеннях з державними структурами, зв’язок з громадськістю тощо.Клас 91.12 - Професійні організаціїПідклас 91.12.0 - розповсюдження інформації, представництво у

відношеннях з державними структурами та зв’язок з громадськістю.

Група 91.3 - Інші громадські організаціїКлас 91.32 - Політичні організаціїПідклас 91.32.0 - розповсюдження інформації, зв’язок з громадськістю

з метою впливати на прийняття рішень органами державної влади.Розділ 92 - Діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту

Група 92.2 - Діяльність у сфері радіомовлення та телебаченняКлас 92.20 - Діяльність у сфері радіомовлення та телебаченняПідклас 92.20.0 - створення радіо- та телевізійних програм.

Група 92.4 - Агенства друкуКлас 92.40 - Агенства друкуПідклас 92.40.0 - діяльність журналістів.

Секція О Екстериторіальна діяльність

Розділ 99 - Екстериторіальна діяльністьГрупа 99.0 - Екстериторіальна діяльністьКлас 91.00 - Екстериторіальна діяльністьПідклас 99.00.0 - діяльність міжнародних організацій, наприклад,

Організації Об’єднаних Націй, її спеціалізованих установ, регіональних представництв тощо, Європейського Співтовариства, Європейської Асоціації

29

Page 30: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

вільної торгівлі, Організації економічної співпраці та розвитку, Ради з митної співпраці, Організації країн-експортерів нафти, Міжнародного Валютного Фонду, Світового банку тощо.

Бакалавр  здатний виконувати зазначену в Державному класифікаторі професій ДК 003-95 професійну роботу:

3439 "Фахівець із міжнародної інформації",

і може займати первинні посади:

3439 - аташе; 3439 - дипломатичний агент; 3439 - фахівець із міжнародної інформації.

Магістр  здатний виконувати зазначену в Державному класифікаторі професій ДК 003-95 професійну роботу:

2433.1 "Інформаційний аналітик-міжнародник", 2444.1 "Перекладач" і може займати первинні посади:

2131.1- науковий співробітник (обчислювальні системи);2131.2 – аналітик комп’ютерних систем;2131.2 – аналітик з комп’ютерних комунікацій;2139.1 – науковий співробітник (галузь обчислень);2139.2 – інженер із застосування комп’ютерів;2310.2 - асистент;2310.2 - викладач вищого навчального закладу;2419.2 - рекламіст;2419.2 – фахівець із зв’язків з громадськістю та пресою;2419.2 - фахівець-аналітик з дослідження товарного ринку;2443.1 - науковий співробітник (політологія); 2443.2 – експерт із суспільно-політичних питань;2443.2 – консультант із суспільно-політичних питань (в партіях та інших громадських організаціях);2443.2 – політичний оглядач;2444.1 - науковий співробітник (переклади)2444.2 – перекладач.

В додатках А,Б освітньо-кваліфікаційних характеристик підготовки бакалаврів та магістрів 7,8 наведено виробничі функції, типові завдання діяльності, уміння та здатності, основні зяких подано нижче:

Проектувальна (аналітична, дослідницька) функціяПроведення інформаційно-аналітичних дослідженьУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, аналітиків, використовуючи інформаційно-аналітичні матеріали міністерств і відомств, агенцій, відповідних зарубіжних структур, спираючись на вітчизняний та світовий досвід інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньо-політичного, зовнішньоекономічного курсів держав уміти: - формувати мету інформаційно-аналітичного дослідження; - розробляти план та програми аналітичного дослідження; - формувати поняття, давати їх визначення; - збирати факти; - створювати емпіричну базу; - тлумачити факти; - формувати гіпотези; - перевіряти гіпотези; - формулювати висновки; - безпосередньо викладати матеріал дослідження.Складання оглядів та рефератів за іноземними інформаційними матеріалами

30

Page 31: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

- визначати інформаційні потреби адресата (замовника);- вибирати джерела інформації;- збирати фактографічну та документальну інформацію;- виконувати усний та письмовий переклад;- обробляти інформацію;- узагальнювати інформацію;- формувати висновки та пропозиції- викладати текст

Пошук міжнародної інформації зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного та правового характеру

- проводити документальний пошук;- проводити фактографічний пошук;- проводити формально-механічний пошук інформації; - проводити семантичний пошук інформації;- проводити ситуаційний пошук інформації.

Узагальнення міжнародної інформації зовнішньо-політичного, зовнішньоекономічного та правового характеру

- проводити систематизацію даних;- виявляти ключові моменти;- отримувати додаткові дані.

Аналіз міжнародної інформації зовнішньополітичного, зовнішньоекономічного та правового характеру

- семіотичний аналіз;- прагматичний аналіз;- семантичний аналіз;- івент-аналіз;- контент-аналіз;- структурний аналіз;- функціональний аналіз;- факторний аналіз;- кластерний аналіз;- мотиваційний аналіз;- пропагандистський аналіз;

використовуючи при цому:- комплексний підхід;- інтеграційний підхід;- історичний підхід;- динамічний підхід;- ситуаційний підхід;- системний підхід.

Моделювання ситуацій міжнародних відносин- ситуаційне моделювання;- структурне моделювання;- функціональне моделювання;- математичне моделювання;- аналітичне моделювання;- числове моделювання;- імітаційне моделювання.

Аналіз криз і конфліктів в міжнародних відносинах- визначати характеристики проблемних ситуацій міжнародних відносин;- враховувати цивілізаційні, регіональні та національні особливості

міжнародних криз і конфліктів;- формувати аналітичні схеми конфліктів;- вибирати шляхи, методи та способи урегулювання та розв’язування

міжнародних конфліктів.Прогнозування можливих наслідків подій міжнародного характеру

- проводити пошукове прогнозування;- проводити нормативне прогнозування;- використовувати методи екстраполяції;- застосовувати методи та засоби математичного моделювання;- застосовувати експертні методи прогнозування.

Формування обгрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх впровадження

- формувати пропозиції щодо шляхів і способів поведінки в конкретних ситуаціях.

31

Page 32: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Підготовка прийняття рішень у сфері міжнародних відносин- виявляти проблемні ситуації;- формувати цілі та критерії оптимізації;- генерувати альтернативні рішення;- враховувати невизначеність і випадковість;- вибирати з множини альтернатив за одним критерієм (однокритеріальна

оптимізація);- вибирати з множини альтернатив за багатьма критеріями

(багатокритеріальна оптимізація);- застосовувати теорію ігор;- застосовувати колективне та кооперативне прийняття рішень

Робота з базами данихУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, використовуючи локальні та розподілені бази даних уміти:

- створювати та вести персональні бази даних;- проводити обмін інформацією між базами даних;- проводити обмін та інтеграцію програмних засобів;- забезпечувати захист інформації;- створювати адаптовані робочі місця аналітиків;- використовувати системи штучного інтелекту.

Історичний, дипломатичний, економічний, правовий підходи до аналізу конкретних ситуацій міжнародних відносинУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, спираючись на вітчизняний і світовий досвід інформаційно-аналітичного забезпечення, використовуючи фундаментальні знання напряму підготовки уміти:

- аналізувати історичні корені виникнення конкретних ситуацій в міжнародних відносинах України з Росією та іншими країнами СНД;

- аналізувати історичні корені виникнення конкретних ситуацій в міжнародних відносинах України з іншими країнами світу;

- аналізувати історичні корені виникнення політичних теорій та їх реалізації в Україні й інших країнах світу;

- використовувати теоретичні положення теорії міжнародних відносин;- використовувати на практиці теоретичні положення для аналізу

міжнародних відносин і зовнішньої політики країн світу;- використовувати на практиці теоретичні положення для аналізу

міжнародних відносин і зовнішньої політики України;- виконувати посадові обов’язки представників дипломатичної та

консульської служб;- використовувати знання про міжнародні організації і брати участь в їх

діяльності як в Україні, так і за її межами;- використовувати в комунікаціях, бесідах, переговорах правила

дипломатичного протоколу та етикету;- аналізувати економічні причини виникнення конкретних ситуацій в

міжнародних відносинах України з іншими країнами світу;- використовувати на практиці теоретичні положення для аналізу

міжнародних економічних відносин країн світу;- використовувати на практиці теоретичні положення для аналізу

міжнародних економічних зв’язків України з іншими країнами світу;- проводити ефективний менеджмент і маркетинг;

Організаційна функціяОрганізація пошуку та збирання міжнародної інформації

- вибирати джерела та канали отримання інформації;- вибирати регламент збирання інформації;-забезпечувати точність, надійність та релевантність інформації.

Участь у переговорах і дипломатичних бесідахУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин:

- застосовувати комунікативні дискурсиФормування іміджу УкраїниУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин:

- використовувати семіотику в політичній рекламі, пропаганді та контрпропаганді;

- застосовувати символи для покращання іміджу України на світовій арені.Виступи у засобах масової комунікації з аналітичними оглядами,

32

Page 33: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

коментарями, прогнозамиУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, або особисто брати участь з виступами у засобах масової комунікації з аналітичними оглядами, коментарями, прогнозами і при цьому:

- застосовувати різні моделі комунікацій;- використовувати перформанси;- застосовувати методи впливу на аудиторію;- використовувати засоби невербальної комунікації.

Управлінська функціяУправління колективами аналітиківУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин:

- виконувати функції керівника (наукового керівника);- планувати проведення інформаційно-аналітичного дослідження;- розподіляти завдання та організовувати контроль за їх виконанням;

- забезпечувати умови роботи членів групи.-

Виконавська функціяПошук інформації з використанням глобальних інформаційних мережУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, або особисто, використовуючи глобальні інформаційні мережі, інформаційні системи і технології:

- використовувати електронну пошту;- використовувати телеконференції;- застосовувати методи пошуку в мережі Інтернет.

Пошук інформації з використанням автоматизованих інформаційно-пошукових та інформаційно-довідкових системУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, або особисто, використовуючи автоматизовані інформаційно-пошукові та інформаційно-довідкові системи і технології організовувати пошук документальної та фактологічної інформації, створюючи власні бази даних або накопичення інформації іншими способамиПідготовка документів для дипломатичних комунікаційУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, або особисто готувати документи для дипломатичних комунікаційУсне та писемне мовлення державною та іноземними мовамиАвтоматизований аналіз документівУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, або особисто, використовуючи програмно-технічні засоби здійснювати:

- автоматичне реферування документів;- автоматизоване оброблення даних.

Автоматизований синтез документівУ складі групи фахівців сфери міжнародних відносин, або особисто, використовуючи програмно-технічні засоби здійснювати:

- введення даних, форм;- комп’ютерне оброблення документів, їх верифікація та оформлення;- генерацію звітів; - забезпечення стилістичної якості документів.

Технічна функціяПідготовка довідок, проектів дипломатичних, юридичних та інших ділових документівСамостійно, використовуючи інформаційно-аналітичний матеріал, зібраний особисто або наданий іншими фахівцями, уміти:

- вибирати структуру та форму документа;- вибирати стиль викладу документа;- викладати текст документа з використанням програмно-технічних

засобів.

В додатках А,Б,В освітньо-професійних програм підготовки бакалаврів та магістрів 9,10 наведена система змістових модулей, перелік навчальних дисциплін і практик, обсяг навчальних занять та самостійної роботи в годинах та кредитах.

З урахуванням вимог варіативних частин освітньо-кваліфікаційних

33

Page 34: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

характеристик та освітньо-професійних програм підготовки бакалаврів і магістрів зі спеціальності “Міжнародна інформація” розроблені відповідні навчальні плани 11,12.

Особливістю реалізації навчальних планів підготовки бакалаврів і магістрів зі спеціальності “Міжнародна інформація” в умовах педагогічного експерименту з кредитно-модульної організації навчального процесу є формування індивідуальних навчальних планів, в яких на ІІІ – ІУ курсах бакалаврської підготовки відводиться 20%, а в період магістерської підготовки – 33% часу на вивчення навчальних дисциплін за вибором студента.

2.4 Навчальні та робочі навчальні програми дисциплін

Програма навчальної дисципліни – стандарт вищого навчального закладу, що визначає інформаційний обсяг навчальної дисципліни, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчання та засоби діагностики успішності навчання.

На сьогодні відрізняють навчальну програму та робочу навчальну програми дисципліни. Місце і значення навчальної дисципліни, її загальний зміст та вимоги до знань і вмінь визначаються навчальною програмою дисципліни.

Для кожної навчальної дисципліни, яка входить до освітньо-професійної програми підготовки, на підставі навчальної програми дисципліни та навчального плану вищим навчальним закладом складається робоча навчальна програма дисципліни. Робоча навчальна програма дисципліни містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення та їх обсяг, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю.

2.5 Анотації навчальних програм нормативних дисциплінспеціальності “Міжнародна інформація”

34

Page 35: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

а) освітньо-професійна програма підготовки бакалаврів

Цикл гуманітарної та соціально-економічної підготовки:

1 Історія України Історіософські концепції щодо формування та розвитку українського етносу. Основні закономірності, суть і наслідки етапів і процесів українського державотворення. Історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної України. Історичні аспекти появи чисельних етносів в Україні, найбільш характерні риси їх спілкування між собою, в рамках держави. Зародження історично української соціальної системи, наявність в ній ознак міжнародного впливу, поєднання історичного і сучасного. Об'єктивні умови і суб'єктивні фактори в процесах гуманітарного, політичного життя народу. Формування і розвиток історико-етнографічних регіонів України. Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців. Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в гуманізації діяльності людини, громадянина. Етнополітика та її особливості в різних періодах життя народу. Історія формування соціальних груп та їх роль в створенні оригінальної форми державності. Основні закономірності розвитку державності, етносів в Україні. Визначальні тенденції розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ рівня життя українського етносу. Історія формування та діяльності громадських, культурологічних, освітніх, політичних організацій українського народу. Еволюція, закономірність, ефективність розвитку (за періодами) державності України.

2 Ділова українська мова Спілкування і його складові. Мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження тощо. Особливості професійного спілкування. Специфіка мовлення фахівця. Нормативність і правильність мовлення: орфоепічні норми, норми слововживання, граматичні норми. Вимоги до професійних текстів: об’єктивність викладу, логіка, послідовність, повнота інформації, точність, лаконічність, стандартність. Стиль і типи мовлення. Використання прийомів новизни, персоніфікації, проблемної ситуації у публічному виступі. Види підготовки до виступу. Композиція мовлення. Прийоми активізації уваги слухачів. Форми проведення дискусії. Культура мовлення під час дискусії. Мовлення та його особливості.

35

Page 36: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості. Вибір форми комунікації (співбесіда, нарада, засідання, семінар тощо) та визначення об’єкта, мети, виду іншомовного спілкування. Визначення стратегії іншомовного спілкування. Набір відповідних тактичних та мовних засобів в межах конкретного виду усного вербального спілкування. Елементи функціональної компетенції та компетенції інтерактивних схем. Методика пошуку нової інформації в іншомовних джерелах. Ключові слова певної професійно-орієнтованої галузі. Аналітичне оброблення текстової інформації. Лексичний матеріал для опису професійно-орієнтованої галузі графічної, звукової та відеоінформації. Підготовка документів, проведення зустрічей, бесід, переговорів державною мовою. Правила складання професійних документів. Лексичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. Орфографічні норми сучасної української літературної мови. Морфологічні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. Усне професійне мовлення. Нормативність і правильність мовлення: орфоепічні норми, норми слововживання, граматичні норми. Терміни, професіоналізми та фразеологізми. Номенклатурні назви в професійній мові. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Географічні назви з номенклатурними словами та без них. Техніка перекладу. Комп’ютерний переклад текстів. Складні випадки слововживання. Синонімічний вибір Багатозначні слова і контекст. Пароніми та омоніми.

3 Українська та зарубіжна культура Діяльнісний підхід у культурології. Культура та природа. Культура та цивілізація. Компаративний аналіз культур. Еволюція культури. Культурний простір та зв’язки. Ідея “прогресу”. Контекстуалізація. Етнічні культури в умовах глобалізації.

4 Релігієзнавство Еволюція і типи релігій. Локальні релігії. Світові релігії. Релігійні конфесії та напрямки. Соціальні інститути та спільності. Спрямованість особистості.

5 Теорія держави і права Права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Конституція України – Основний закон держави. Правовий статус і повноваження Верховної Ради України. Президент України, його повноваження. Кабінет Міністрів України, його повноваження. Органи виконавчої влади різних рівнів, їх повноваження. Поняття про самоврядування. Органи місцевого самоврядування в Україні, їх повноваження. Громадяни та юридичні особи як суб’єкти цивільного права. Відносини, які регулюються цивільним правом. Поняття і загальна характеристика цивільної правоздатності і цивільної дієздатності. Право власності та його конституційний захист. Форми та види власності. Поняття цивільної угоди і цивільного договору. Поняття цивільної угоди і цивільного договору купівлі-продажу. Поняття цивільної угоди і цивільного договору майнового найму (оренди). Договір позики. Поняття спадщини. Спадкування за законом і за заповітом. Перша та друга черга спадкоємців за законом. Поняття шлюбу, умови і порядок його укладення. Підстави і порядок розірвання шлюбу. Визнання шлюбу недійсним. Майнові права подружжя. Опіка й піклування. Поняття, сторони та зміст трудового договору. Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника, власника або уповноваженого ним органу. Робочий час і час відпочинку неповнолітніх. Законодавчо-нормативна база України з питань цивільної оборони та захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Законодавчо-нормативна база України з питань охорони праці. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров’я. Права й обов’язки роботодавця та працівника з питань охорони праці. Природоресурсне та природоохоронне право. Набуття та здійснення прав інтелектуальної власності. Система інтелектуальної власності. Авторське право і суміжні

36

Page 37: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

права. Право промислової власності. Право на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.

37

Page 38: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Міжнародні конвенції та угоди, до яких приєдналась Україна. Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Поняття та ознаки злочину. Види кримінальних покарань. Поняття неосудності. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

6 СоціологіяПрограма соціологічних досліджень. Мета, об’єкт та предмет

соціологічного дослідження. Гіпотеза та завдання соціологічного дослідження. Методи соціологічних досліджень. Методи збору соціологічної інформації. Аналіз результатів емпіричного соціологічного дослідження. Соціологічний аналіз. Соціальна структура суспільства. Соціальна стратифікація. Динаміка соціальної структури суспільства. Базисні компоненти соціального життя. Соціально-політичні процеси у суспільстві. Людина й суспільство. Соціологія особистості. Соціальна діяльність та поведінка особи. Соціологія праці, сім’ї та вільного часу. Методи і форми соціального регулювання. Зміст, структура та функції трудової поведінки. Мотивація трудової поведінки. Трудові конфлікти: моделі, аналіз, вирішення.

7 ФілософіяЛюдське усвідомлення об’єктивної й суб’єктивної реальності. Основний

зміст пізнавальної діяльності. Практичний спосіб людського буття. Форми й методи наукового пізнання. Людське усвідомлення об’єктивної й суб’єктивної реальності. Система філософських категорій. Моделювання філософських проблем. Типологія філософських систем. Філософське вчення про розвиток. Закони діалектики. Практичний спосіб людського буття в природному та соціальному культурному просторі. Мета і цінність людської життєдіяльності. Глобальні проблеми сучасності. Соціально-екологічні наслідки глобалізації.

8 Основи економічних теорій Попит та пропозиція. Раціональний споживчий вибір та формування ринкового попиту. Витрати виробництва і ціна товару. Прибуток і його норма. Сутність, види і функції цін. Зміст, види і форми конкуренції. Домогосподарства як постачальники ресурсів виробництва. Сімейний бюджет: доходи - видатки. Домогосподарства як сфера споживання. Економічні потреби, їх сутність і класифікація. Закон зростання потреб. Взаємозв’язок потреб і споживання. Гранична корисність продукту. Основи економіки природокористування. Фактори, процес і результати виробництва. Економічний розвиток: рушійні сили та фактори. Ринок факторів виробництва і розподіл доходів. Зайнятість, безробіття й інфляція. Закони обмеження природних ресурсів, зниження енергетичної ефективності природокористування, падіння природно-ресурсного потенціалу. Власність та її роль в економічному розвитку суспільства. Економічний розвиток: рушійні сили та ступені. Мікроекономіка суспільного сектору. Особливості переходу від директивно-планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України. Теорія ринкових структур. Сукупний попит та його регулювання. Фіскальна політика. Сукупна пропозиція та її динаміка. Бюджетний дефіцит і державний борг. Економічне зростання та його чинники. Теорія фірми та ринкова пропозиція. Зовнішньоекономічні зв’язки. Закономірності переходу від директивно-планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України.

9 Основи психології та педагогіки Когнітивна підструктура особистості. Пізнавальні процеси. Методи діагностики рівня розвитку пізнавальних процесів. Пізнавальні процеси і професійна діяльність. Характеристика пізнавальних процесів. Індивідуальні особливості пізнавальних процесів, форми їх виявлення. Модель “людина-техніка-середовище”. Методи підвищення ефективності пізнавальних процесів. Сенсорно-перцептивний рівень пізнання. Індивідуальні розбіжності. Структурні компоненти пам’яті, режими запам’ятовування; мнемонічні прийоми. Професійний інтелект. Компоненти поняття “психологічний комфорт” у застосуванні до характеристики саморегуляції особистості. Афективна сфера особистості. Емоції, почуття, стани. Регулююча функція емоцій. Методи психологічних досліджень. Індивід. Особистість. Індивідуальність. Я – концепція. Темперамент. Характер.

38

Page 39: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Здібності. Емоційні стани, механізми їх виникнення. Мета й мотиви діяльності. Діяльність та її структура. Вплив мотивації на безпеку життєдіяльності Активність особистості та її джерела. Міжособистісні стосунки в групі. Психологічна сумісність і конфлікти у міжособистісних стосунках. Різновиди спілкування, його функції. Соціальна функція спілкування. Мотиви трудової діяльності. Принципи суб’єктно-діяльнісного підходу в психологічної практиці. Різновиди діяльності. Особистість як суб’єкт діяльності. Вимоги до людини з точки зору безпечного та ефективного виконання процедур трудового процесу. Методи корекції психічного та психофізичного стану людини. Засоби регуляції емоційних станів. Фізіологічне підґрунтя емоцій і почуттів. Вираження емоцій і почуттів. Форми переживання емоцій і почуттів. Поняття про волю. Основні якості волі. Безвілля, його причини і боротьба з ним. Психологічний клімат у родині. Конфлікти в родині, їх чинники та шляхи подолання. Диференційно-психологічні розбіжності. Вікові етапи розвитку особистості, поняття вікової кризи. Життєві кризи особистості. Основи масової психолого-педагогічної підготовки фахівців.

10 Політологія Влада в Україні. Види та форми влади. Політична та державна влада. Поділ влади. Способи досягнення й здійснення Джерела та ресурси влади. Легітимність влади. Типи легітимності. Політичний режим в Україні на сучасному етапі. Сутність і типологія. Основні риси демократичного режиму. Тоталітаризм та тоталітарний режим. Поняття. Основні риси. Авторитаризм та авторитарний режим. Поняття. Основні риси. Політична система України. Поняття, структура та функції. Сутність і типи сучасних політичних систем. Формування української державності. Ознаки та функції держави. Механізм державної влади. Форма державного устрою. Форма правління. Класифікація, функції політичних партій. Основні політичні течії та їх доктрини. Проблеми розвитку багатопартійності в Україні та її партійної системи. Партійні системи. Типологія сучасних партійних систем. Сутність виборчої системи. Типи виборчих систем. Технологія виборчого процесу. Громадські організації у політичній системі суспільства. Поняття. Громадські об’єднання в сучасній Україні. Методи політологічних досліджень.

11 Логіка Основні закони правильного мислення. Поняття, судження, умовиводи. Доведення і спростування. Гіпотеза. Дедуктивні умовиводи. Індуктивні умовиводи. Аналогія.

12 Фізична культура Фізичне самовдосконалення. Методики побудови індивідуальних програм забезпечення фахової дієздатності (професійної діяльності). Методики побудови індивідуальних оздоровчо-профілактичних програм. Методи контролю власного стану в процесі виконання індивідуальних програм. Різновиди фізичних вправ та принципи їх використання. Принципи підбору фізичних вправ, їх компонування та послідовність використання за визначеними цілями. Авторські, новітні фізкультурно-оздоровчі системи та технології, їх використання у індивідуальних оздоровчо-профілактичних програмах. Методики психофізичного тренінгу. Фізіологічна характеристика засобів рухової активності. Засоби та методики розвитку рухових якостей: сили, витривалості, швидкості, спритності, гнучкості, координації тощо. Засоби та методики розвитку професійно значущих психофізичних якостей: вестибулярної стійкості, стійкості до гіпоксії та вібрації, оперативного мислення, уваги тощо. Особиста гігієна. Гігієнічні засади розумової праці. Гігієна харчування. Гігієнічні вимоги до місць занять фізичною культурою. Використання природних чинників власного загартування з метою протидії несприятливим факторам навколишнього середовища. Прийоми масажу й самомасажу. Фізіологічні механізми впливу прийомів масажу й самомасажу на організм. Правила запобігання фізичній перевтомі, перетренуванню, перенапрузі, іншим кризовим проявам. Характеристика суб’єктивних і об’єктивних показників самоконтролю та їх відображення у спеціальному щоденнику. Функціональні проби для визначення резервних можливостей систем організму. Тести і контрольні нормативи рівня рухової

39

Page 40: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

підготовленості. Комплексні методики оцінювання стану соматичного (тілесного) здоров’я за методикою Г.Л. Апанасенко КОНТРЕК-1, КОНТРЕК-2 та ін.ін. Державні тести й нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України та контрольні нормативи професійно-прикладної фізичної підготовленості. Фактори, які впливають на якість і тривалість індивідуального життя.

Цикл науково-природничої підготовки:

13 Основи екології та безпека життєдіяльності Основи теоретичної екології.Прикладні аспекти екології Стратегія і тактика збереження та стабільного розвитку життя на Землі. . Екологічні проблеми України та її регіонів. Безпека в системі “людина – техніка - середовище”. Поняття про людській чинник та його роль у виникненні небезпек. Шкідливі і небезпечні чинники життєвого середовища. Безпосередні причини події, випадку, інциденту. Загальні поняття аналізу та оцінки ризиків. Узагальнена модель забезпечення безпеки життєдіяльності людини. Методологічні основи визначення небезпечних об’єктів та процесів. Засоби та заходи забезпечення безпеки. Логічна побудова дерева подій. Якість – категорія безпеки. Якісний і кількісний аналіз рівня ризиків. Прийнятний рівень ризику. Управління безпекою життєдіяльності. Бар’єри для попередження і захисту. Класифікація та характеристика типових видів небезпечних ситуацій. Поняття про причинно-наслідкові зв’язки виникнення випадків та інцидентів з урахуванням кореневих та безпосередніх причин. Засоби та заходи забезпечення безпеки. Державне управління та нагляд за безпекою життєдіяльності. Положення про розслідування та облік випадків та інцидентів невиробничого характеру. Поняття про індикатори сталого розвитку. Індекс людського розвитку. Безпека - базовий чинник сталого людського розвитку. Культура безпеки. Декларація про безпеку. Методи та методики кількісної оцінки екологічних та соціальних наслідків випадків та інцидентів. Аналіз видів, наслідків та критичності відмов елементів системи. Прямі та непрямі оцінки шкоди для людей та довкілля. Оцінка екологічних та соціальних ризиків виникнення несприятливого впливу. Паспорт безпеки речовин, матеріалів. Паспорт ризику об’єкту. Моделювання сценаріїв виникнення надзвичайних ситуацій. Методи спостереження та контролю. Методи визначення джерел небезпеки. Порядок розробки декларації про безпеку. Класифікація надзвичайних ситуацій. Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру. Фінансові та матеріальні резерви для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Практична підготовка та відпрацювання дій за планами реагування на надзвичайні ситуації. Системи централізованого та локального оповіщення населення. Порядок надання інформації у сфері захисту населення та територій. Моніторинг радіаційної, хімічної та біологічної небезпек. Прилади для визначення виду і ступеню зараження об'єкта радіоактивними, біологічними та небезпечними хімічними речовинами. Організація позначення межі зон зараження відповідно до їх типів та рівня. Положення, інструкції про порядок ведення документації при радіаційному, біологічному та хімічному контролі. Основні заходи захисту населення та територій у надзвичайних ситуаціях. Засоби індивідуального захисту. Критерії та основні принципи проведення евакуаційних заходів. Евакуаційні органи, їх функції та завдання. Захисні споруди цивільної оборони (сховища, протирадіаційні укриття), їх обладнання та типові вимоги по експлуатації. Використання підземного простору міст і населених пунктів. Рятувальні та інші невідкладні роботи при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Аварійно-відновлювані роботи на комунальних та виробничих комунікаціях. Особливості проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при ліквідації епідемічних осередків. Зміст та організація режимно-обмежувальних заходів.Організація проведення спеціальної обробки в стаціонарних та польових умовах. Технічні засоби спеціальної обробки. Вимоги безпеки при проведенні спеціальної обробки. Повна та часткова обробка людей. Управління охороною праці, інструктажі з питань охорони праці. Вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів. Електробезпека

40

Page 41: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

та пожежна безпека. Аналіз стану безпеки праці в галузі. Основи фізіології праці. Санітарно-гігієнічні вимоги та їх реалізація в технологічному процесі. Вплив шкідливих речовин на здоров’я працюючих. Аналіз та профілактика професійних захворювань в галузі. Контроль за дотриманням безпеки праці.

Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці. Засоби колективного та індивідуального захисту працівників. Профілактичні заходи щодо запобігання травматизму. Профілактичні заходи щодо запобігання аварій. Контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог. Класифікація умов праці за шкідливими факторами та оцінка їх відповідності санітарно-гігієнічним вимогам. Державний нагляд і громадський контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм. Профілактичні заходи щодо запобігання професійних захворювань та отруєнь. Розслідування нещасних випадків та аварій. Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємствах, в установах і організаціях. Розслідування нещасних випадків та аварій. Методи кількісної оцінки екологічних та соціальних наслідків випадків та інцидентів. Аналіз видів, наслідків та критичності відмов. Прямі та непрямі оцінки шкоди для людей та довкілля. Оцінка екологічних та соціальних ризиків виникнення несприятливого впливу.

14 Інформатика Апаратні засоби персонального комп’ютера. Програмне забезпечення персонального комп’ютера. Операційні системи. Комп’ютерне забезпечення офісної діяльності. Текстовий процесор. Вибір структури та форми документа. Вибір стилю викладу документа. Введення та редагування документів з використанням програмно-технічних засобів. Табличний процесор. Система керування базами даних. Презентація електронних документів. Сумісна робота програмних додатків. Розв’язання задач за допомогою персонального комп’ютера. Методи і засоби захисту інформації. Системи оптичного розпізнавання. Системи автоматизованого реферування документів. Системи комп’ютерного оброблення даних. Автоматизовані бібліотечні системи. Електронна пошта. Пошук інформації в мережі Інтернет. Безпека сучасних інформаційних технологій та систем.

15 Математичні основи інформаційних технологій Множини, відношення, функції. Матриці. Числові методи розв'язування рівнянь, систем алгебраїчних рівнянь. Елементи теорії графів. Елементи диференціального числення. Елементи інтегрального числення. Диференціальні рівняння. Алгебра логіки. Скінчені автомати. Елементи теорії ймовірностей. Елементи математичної статистики.

16 Системний аналіз Основні методи та процедури системного аналізу в дослідженні систем. Опис та моделювання систем. Основні властивості випадкових величин. Шкалювання випадкових величин. Перевірка статистичної гіпотези. Аналіз взаємозалежності. Кореляційний аналіз. Регресійний та факторний аналіз. Автоматизований аналіз міжнародних подій. Поняття інформації та види інформації в системі. Організація інформації для керування системою

17 Прикладна інформатика Алгоритми, алгоритмізація та алгоритмічні мови. Робота з макросами в додатках Microsoft Office. Загальні поняття мови Visual Basic for Application (VBA). Робота в редакторі VBA. Програмування мовою Visual Basic for Application (VBA). Змінні, типи даних і константи. Використання об’єктів. Елементи управління в додатках Visual Basic for Application (VBA). Налагодження програм та обробка помилок. Автоматизація роботи в Excel за допомогою Visual Basic for Application. Створення документів HTML. Форматування абзаців тексту. Форматування символів. Списки в документах HTML. Зв’язування документів. Розміщення графіки на WEB – сторінках. Форматування за допомогою таблиць. Використання фреймів. Використання каскадних листів стилів Управління WEB – вузлом.

18 Теорія прийняття рішень Методи критеріального аналізу систем міжнародних відносин.

41

Page 42: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Евристичні методи та процедури прийняття рішень. Методи експертних оцінок та голосування. Методи прийняття рішень на основі теорії математичної логіки. Методи структурної оптимізації в прийнятті рішень. Методи структурно-параметричної оптимізації в прийнятті рішень. Методи класифікації та розпізнавання образів в прийнятті рішень. Автоматизовані системи підтримки прийняття рішень. 19 Комп'ютерне оброблення даних Методологія комп'юте-рної обробки та аналізу даних. Описові статистики. Задачі оцінки параметрів. Перевірка статистичних гіпотез. Дослідження взаємозв'язків соціально-економічних явищ. Однофакторний аналіз. Дисперсійний аналіз. Комп’ютерні системи підтримки прийняття рішень в public relations. Контент-аналіз в соціально-політичних дослідженнях.

20 Основи наукових досліджень Основні тенденції та особливості сучасного розвитку науки в Україні. Система наукових досліджень. Основи наукознавства. Методологія та методика наукових досліджень. Інформаційне забезпечення наукових досліджень. Організаційна та дослідна стадії наукового дослідження. Основні види наукових праць. Структура та оформлення наукових праць. Впровадження результатів наукових досліджень та їх ефективність. Підготовка до захисту та захист кваліфікаційної наукової роботи. Менеджмент наукових колективів. Планування наукових досліджень. Організація та контроль виконання наукових досліджень. Наукова організація праці.

Цикл професійно-практичної підготовки:

21 Історія політичних та правових вчень Політична (правова, економічна) думка Стародавнього світу. Політичні (правові, економічні) вчення доби Середньовіччя. Політичні (правові, економічні) вчення Нового часу. Провідні політичні (правові, економічні) доктрини сучасності.

22 Країнознавство Історія, економіка, політичний устрій країн СНД. Історія, економіка, політичний устрій країн Європи. Історія, економіка, політичний устрій країн Північної Америки. Історія, економіка, політичний устрій країн Латинської Америки. Історія, економіка, політичний устрій країн Азії. Історія, економіка, політичний устрій країн Африки.

23 Теорія міжнародних відносин Основні наукові школи та напрямки теорії міжнародних відносин. Міжнародні відносини як суспільно-історичний феномен. Суб'єкти міжнародних відносин. Процес детермінації зовнішньополітичної поведінки суб'єктів міжнародних відносин. Механізм та процес прийняття зовнішньополітичного рішення. Проблема "сили" в ТМВ. Глобальна система міжнародних відносин. Співробітництво та інтеграція в міжнародних відносинах. Міжнародний конфлікт.

24 Міжнародні відносини та світова політика Історія міжнародних відносин. Політологія міжнародних відносин. Зовнішня політика країн. Світова політика.

25 Зовнішня політика України Зовнішня політика України в складі СРСР. Концептуально-теоретичні основи зовнішньої політики незалежної України. Російсько-українські відносини та співробітництво України на пострадянькому просторі. Українсько-американські відносини. Європейський Союз та країни Західної Європи у зовнішній політиці України. Проблеми безпеки та роззброєння у зовнішній політиці України. Відносини України з країнами Центрально-Східної Європи. Участь України в субрегіональному співробітництві в регіоні ЦСЄ. Країни Азії, Африки та Латинської Америки у зовнішній політиці України. Діяльність незалежної України в ООН.

42

Page 43: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

26 Дипломатична та консульська служба Поняття дипломатії та дипломатичної служби. Державні органи зовнішніх зносин та дипломатична служба. Встановлення дипломатичних відносин. Відкриття дипломатичних представництв та завершення дипломатичної місії. Структура і персонал дипломатичного представництва. Функції дипломатичних представництв та засоби їх здійснення. Дипломатичні привілеї та імунітети. Специфічні галузі дипломатії. Техніка

27 Міжнародні організації Перші міжнародні організації. Ліга націй. ООН і основи її функціонування. Роль ООН в світовій політиці. Спеціалізовані установи ООН: загальна характеристика. Економічні спеціалізовані установи ООН. ЮНЕСКО. Міжнародна організація праці. Фінансові спеціалізовані установи ООН. Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Міжурядові регіональні організації. ОБСЄ. Регіональні організації союзного типу. Європейський Союз. Неурядові міжнародні організації.

28 Дипломатичний протокол і етикет Дипломатія, дипломати, дипломатичний протокол та етикет. Історія дипломатичного протоколу та етикету. Особисті візити та бесіди дипломатів. Форми та правила вітань, представлень. Візити на високому та найвищих рівнях. Церемоніали в протокольній практиці України. Зовнішній вигляд офіційної особи, дипломата, політика. Дипломатичні прийоми. Етикет дарування та прийняття подарунків. Візитні картки. Етикет телефонної розмови. Міжнародна ввічливість. Функція Управління Державного протоколу МЗС України. Протокольні функції дипломатичного представництва. Протокол в міжнародних організаціях, на міжнародних конференціях та нарадах.

29 Світова економіка Процес формування світового господарства. Функціональна структура світової економіки. Ресурсний потенціал світової економіки. Транснаціоналізація і глобальна трансформація світової економіки. Економіка розвинених країн світу. Країни, що розвиваються. Загальна характеристика економіки. Нові індустріальні країни у всесвітньому господарстві. Економіка перехідних суспільств.

30 Міжнародні економічні відносини Сутність та форми прояву міжнародних економічних відносин. Еволюція міжнародних економічних відносин. Міжнародний поділ праці і кооперація виробництва. Світове господарство як цілісна система. Міжнародна торгівля як провідна форма МЕВ. Сутність, етапи формування та структура світового ринку товарів та послуг. Міжнародна виробнича інфраструктура та її підсистеми. Інтернаціоналізація господарського життя в умовах глобальної трансформації. Міжнародна міграція робочої сили. Міжнародні валютно-фінансові відносини. Суть та функції міжнародних кредитних відносин. Міжнародна інвестиційна діяльність. Інтеграційні процеси та їх вплив на систему міжнародних економічних відносин. Міжнародний науково-технологічний обмін. Національна та міжнародна системи регулювання МЕВ.

31 Економіка та зовнішньоекономічні зв'язки України Особливості економіки України в перехідний період. Науково-технічний потенціал України: проблеми збереження, розвитку та інтегрування в систему світового господарства. Інвестиційна політика. Проблема залучення іноземного капіталу в економіку України. Розвиток соціальної сфери України. Зовнішньоекономічна політика України та проблеми її інтеграції в світове господарство. Співробітництво України з країнами СНД та іншими угрупуваннями.

32 Менеджмент і маркетинг Поняття менеджменту і його функції. Суть, зміст і мета маркетингової діяльності. Міжнародний маркетинг. Міжнародний бізнес: основні поняття. Класифікація контрагентів, як суб’єктів міжнародного бізнесу. Оцінка можливостей ведення бізнесу на міжнародних ринках та планування

43

Page 44: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

ринкової стратегії фірми. Організація маркетингових досліджень на зовнішньому ринку. Міжнародна товарна політика. Ціни і цінова політикана зовнішньому ринку. Міжнародна система дистрибуції. Маркетингова політика комунікацій. Реклама та просування товару на міжнародних ринках. Організація і стратегічне управління в міжнародних фірмах. Управління людськими ресурсами і етика в міжнародному бізнесі.

33 Порівняльне конституційне право Конституційне право в системі публічного права. Джерела та норми конституційного права. Дія конституційного права. Конституція. Конституціоналізм. Держава і нація. Державний суверенітет. Форми держав. Основні права. Юридичний статус основних прав. Представницька демократія. Політичний процес. Законодавча влада. Виконавча влада. Місцеве самоврядування.Територіальна автономія. Судова влада. Плюралістичні режими. Монократичні режими. Порівняльне конституційне право.

34 Міжнародне публічне право Поняття та характерні риси міжнародного права. Історія міжнародного права та його науки. Джерела міжнародного права. Система і структура сучасного міжнародного права. Норми міжнародного права. Основні принципи міжнародного права. Міжнародне і внутрішньодержавне право. Суб’єкти міжнародного права. Визнання та правонаступництво держав. Відповідальність і санкції в міжнародному праві. Територія в міжнародному праві. Вирішення міжнародних спорів. Право зовнішніх зносин. Міжнародно-правовий статус фізичних осіб. Право міжнародних договорів. Міжнародне морське право. Міжнародне повітряне право. Міжнародне космічне право. Право міжнародних організацій. Міжнародне економічне право. Міжнародне гуманітарне право. Міжнародне кримінальне право. Право міжнародної безпеки.

35 Міжнародне приватне право Поняття міжнародного приватного права. Місце міжнародного приватного права в системі права та системі законодавства. Джерела міжнародного приватного права. Вчення про колізійну норму. Інші загальні начала міжнародного приватного права. Громадяни як суб’єкти міжнародного приватного права. Юридичні особи в міжнародному приватному праві. Представництво, позовна давність та захист суб’єктивних прав в міжнародному приватному праві. Речеве право в міжнародному приватному праві. Загальні питання міжнародної охорони прав інтелектуальної власності. Міжнародне авторське право. Міжнародне право промислової власності. Договір в міжнародному приватному праві. Міжнародна купівля-продаж. Міжнародний лізинг. Міжнародний підряд. Міжнародні перевезення. Посередницькі договори в міжнародному приватному праві. Міжнародні грошові зобов’язання. Міжнародні ліцензійні договори. Міжнародний франчайзинг. Недоговірні зобов’язання в міжнародному приватному праві. Міжнародне сімейне право. Міжнародне спадкове право. Міжнародне приватне трудове право. Цивільний процес в міжнародному приватному праві. Міжнародний комерційний арбітраж.

36 Іноземна мова Дослідження іншомовної оригінальної літератури та розширення лексико-граматичних навичок. Структура складнопідрядного речення. Формальні ознаки: побудовчі слова – сполучники, сполучні слова, відносні займенники. Електронні іншомовні джерела. Лексичний мінімум комп'ютерних (інформаційних) технологій. Рецептивні й продуктивні навички словотворення. Структура діалогу загальнонаукового характеру. Особливості діалогу професійно-орієнтованого характеру. Лексичний мінімум ділових контактів, ділових зустрічей, нарад. Мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження тощо. Граматичні форми й конструкції, що означають суб’єкт дії, дію, об’єкт дії, характеристику дії, необхідність, бажаність, можливість дії, умовні дії, логіко-смислові зв’язки. Методика та порядок презентації. Лексико-граматичний мінімум забезпечення презентацій. Мовно-комунікативний рівень проведення презентацій Професійно-орієнтований лексико-

44

Page 45: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

граматичний мінімум. Аудіювання та говоріння. Монологічне повідомлення професійного характеру з визначеним терміном мовлення. Професійно-орієнтований лексико-граматичний мінімум. Елементи усного перекладуінформації іноземною мовою в процесі ділових контактів, ділових зустрічей, нарад. Граматика для усного мовлення та письмового викладу інформації. Вивчення і використання форм і конструкцій, що характерні для мови ділового професійного спілкування у конкретній галузі. Лексико-граматичні засоби релевантного відтворення комунікативних намірів на письмі. Мовні особливості ділового листування: лексика, граматика, синтаксис, діловий етикет, культурологічний аспект. Правила та методика складання анкет. Правила та методика заповнення анкет. Методи анотування та реферування іншомовних джерел. Лінгвістичні особливості анотування та реферування іншомовних джерел. Абревіатури фахових термінів у певній професійно-орієнтованій галузі. Методи реалізації на письмі комунікативних намірів (установлення ділових контактів, нагадування, вираження прохання, згоди / незгоди, відмови, вибачення, подяки). Ознайомче читання з визначеною швидкістю без словника. Пошукове читання з визначеною швидкістю. без словника. Вивчаюче читання з визначеною кількістю невідомих слів (з використанням словника). Лексико-граматичні особливості оглядів наукової літератури. Лінгвістичні методи аналітичного опрацювання іншомовних джерел. Робота з іншомовними джерелами наукового характеру (статті, монографії, реферати, трактати, дисертації тощо). Робота з іншомовними джерелами професійно-виробничого характеру. Основи перекладу професійно-орієнтованих іншомовних джерел. Комп’ютерний переклад іншомовної інформації. Посткомп’ютерне редагування перекладу. Лексичний мінімум найменувань установ, організацій, назв керівних посадових осіб, назв предметів, процесів та операцій, фактів тощо у різних сферах життя. Лексичний мінімум найменувань установ, організацій, назв керівних посадових осіб, назв предметів, процесів та операцій, фактів тощо у різних сферах життя. Лексичний мінімум (категорії буття, їх властивості та відносини; географічні, демографічні, економічні та політичні дані) конкретної країни світу, мова якої вивчається. Лексичний мінімум основ міжкультурної свідомості з визначенням взаємостосунків і взаємовідносин. Лексичний мінімум регіональних та соціальних відмінностей між Україною та країною, мову якої вивчають.

37 Іноземна мова спеціальності Мова міжнародних документів. Дипломатичне листування. Мова дипломатії, права, економіки, бізнесу, аналітики.

38 Теорія та практика перекладу Лексичні особливості перекладу. Граматичні особливості перекладу. Усний переклад. Послідовний переклад. Синхронний переклад. Письмовий переклад.

39 Вступ до спеціальності "Міжнародна інформація" Структура системи вищої освіти в Україні. Освітньо-кваліфікаційні характеристики, освітньо-професійні програми, навчальні плани та програми навчальних дисциплін підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів зі спеціальності “міжнародна інформація”. Особливості варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми. Анотації навчальних програм дисциплін навчального плану спеціальності. Організація навчального процесу у вищих навчальних закладах. Психологічні основи навчання у вищій школі. Самостійна робота студента. Методологічні засади та зміст інформаційно-аналітичної діяльності в міжнародних відносинах. Чинники, що визначають стан держави та її положення на світовій арені. Джерела та канали отримання міжнародної інформації. Інформаційний пошук. Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації. Припущення, передбачення та прогнозування у міжнародних відносинах.

40 Основи міжнародних інформаційних відносин Сучасні концепції міжнародного обміну інформацією у системі міжнародних відносин. Міжнародна інформаційна діяльність. Прикладні аспекти міжнародних інформаційних відносин. Правові основи міжнародних

45

Page 46: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

інформаційних відносин. Міжнародні зовнішньополітичні комунікації. Міжнародні комунікативні технології. Аналітичні дослідження міжнародних інформаційних відносин. Україна у системі міжнародних інформаційних відносин. Структурні та функціональні моделі міжнародних інформаційних відносин. Моделі динаміки власного інформаційного ресурсу суб’єктів міжнародних інформаційних відносин. Моделі функцій прямого та зворотного зв’язку між суб’єктами системи міжнародних інформаційних відносин. Дифузійні та регресійні моделі поширення міжнародної інформації. Диференційні моделі міжнародних інформаційних відносин. Різницеві рівняння як моделі міжнародних інформаційних відносин. Імовірнісні моделі міжнародних інформаційних відносин.

41 Теорія та практика комунікації Джерела та основні етапи становлення теорії ії комунікації як окремої науки. Комунікативний процес та його структура. Структурні моделі комунікації. Моделі масової комунікації. Прикладні моделі комунікації. Вербальна комунікація. Семіотика, семантика, прагматика. Невербальна комунікація. Простір фізичний і простір комунікативний. Комунікативні дискурси. Міжособистісна, групова, масова комунікація. Теорія переговорів. Стратегія й тактика аргументації. Міжнародні комунікації. Комунікація й дипломатія. Політична комунікація. Сучасні комунікативні технології. Міжкультурна комунікація. Кризові комунікації. Методи дослідження комунікації.

42 Конфліктологія та теорія переговорів Сучасні теорії конфліктів. Міжнародний політичний конфлікт. Етно-національні конфлікти. Основні підходи вивчення та аналізу конфліктів. Особливості сучасних міжнародних переговорів.

43 Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах Мета, зміст та методологія інформаційно-аналітичної роботи. Припущення і передбачення в інформаційно-аналітичній діяльності. Системний аналіз та теорія операцій в інформаційно-аналітичній роботі. Синергетичні аспекти інформаційно-аналітичної роботи. Когнітологічні аспекти інформаційно-аналітичної роботи. Методика формування інформаційної бази. Методика розробки аналітичних прогнозів в галузі міжнародних відносин. Методи аналітико-синтетичної обробки інформації. Підготовка інформаційно-аналітичних документів. Інформаційно-аналітична робота в закордонних установах. Чинники, що визначають стан держави та її положення на світовій арені.

44 Аналіз зовнішньої політики Методологічні основи аналізу міжнародних відносин та зовнішньої політики держав. Збір та обробка зовнішньополітичної інформації. Аналітичне поле об’єктних обмежень міжнародної взаємодії. Аналітичне поле міжнародних взаємодій суб’єктів. Аналітичне поле мотивації суб’єктів міжнародної взаємодії. Аналітичне поле цільових установок суб’єктів зовнішньополітичного процесу. Вплив еліт на зовнішню політику. Теорія “бюрократичного процесу зовнішньої політики”. Зовнішньополітичні стратегії та програми. Моделі зовнішньополітичних взаємодій. Аналітичне поле ресурсних обмежень суб’єктів міжнародної взаємодії. “Силові моделі” міжнародних взаємодій. Аналітичне поле альтернатив зовнішньополітичної діяльності. Прийняття та реалізація зовнішньополітичних рішень. Прийняття та реалізація зовнішньополітичних рішень. Когнітивні та рефлексивні підходи до аналізу зовнішньої політики. Прогнозування у сфері зовнішньої політики.

45 Міжнародна інформація Інформаційна парадигма сучасної цивілізації. Основні поняття міжнародної інформації. Джерела міжнародної інформації. Правові основи міжнародної інформації. Міжнародна інформаційна політика. Інформаційна політика міжнародних організацій. Діяльність ЮНЕСКО в галузі комунікацій. Аналітичні дослідження ЮНЕСКО в галузі інформації та комунікації. Інформаційна політика міжурядових європейських організацій.

46

Page 47: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Інформаційні програми міжурядових європейських організацій. Інформаційний вимір діяльності Ради Європи. Європейська інформаційна політика. Регіональна інформаційна політика країн Центральної та Східної Європи. Інформаційна політика міжнародних неурядових організацій. ТНК і міжнародний обмін інформацією. Міжнародний інформаційний бізнес.Прикладні аспекти міжнародної інформації. Міжнародна інформаційна безпека. Інформаційні чинники міжнародних конфліктів. Міжнародна інформація та зовнішня політика. Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики. Інформаційне забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі. Інформаційно-аналітичне забезпечення зовнішньої політики України. Інформаційно-аналітичні дослідження міжнародних відносин. Міжнародна іміджева інформація. Зовнішньополітичні технології РR. Міжнародна трибуна. Міжнародна масова комунікація. Інфоетика. Інфоетика цифрового суспільства.

46 Міжнародні інформаційні системи та технології Сучасні міжнародні інформаційні системи. Основи теорії міжнародної інформації. Технологія передачі інформації. Комп'ютер - головна технологічна та технічна база інформаційних систем. Інформаційний аспект алгоритмічних та програмних засобів розв'язку завдань на комп'ютері. Типові аспекти прикладних програм – засіб системного процесу переробки інформації інформаційними системами. Захист інформації міжнародних комунікацій інформаційних систем. Вірусні та антивірусні програми інформаційних систем. Правовий аспект міжнародних інформаційних систем. Класифікація та архітектура міжнародних інформаційних систем. Видавничі міжнародні інформаційні системи. Аналогові міжнародні інформаційні системи. Міжнародні інформаційні агентства. Універсальні гібридні інформаційні системи. Спеціалізовані гібридні міжнародні інформаційні системи. Мережеві міжнародні інформаційні системи. Локальні обчислювальні мережі. Інформаційна супермагістраль Internet. Мережеві з'єднання Internet. Основні принципи роботи та функціонування Internet. Основні особливості користування системою Internet. Електронна пошта та система телеконференцій. Глобальна система WWW мережі Internet. Технології пошуку в індексованих базах даних мережі Internet. Культурологічні міжнародні інформаційні системи. Владні міжнародні інформаційні системи. Науково-технічні міжнародні інформаційні системи. Соціальні міжнародні інформаційні системи. Фінансово-економічні міжнародні інформаційні системи. Інформаційні системи міжнародних організацій.

47 Теорія масової комунікації Загальне поняття про масову комунікацію. Структура і зміст теорії та соціології масової комунікації. Соціологія громадської думки і журналістика. Вивчення комунікатора. Дослідження змісту комунікації. Канали комунікації як об’єкт дослідження. Дослідження аудиторії засобів масової комунікації. Вивчення ефективності роботи засобів масової комунікації. Методи дослідження засобів масової комунікації. Формалізовані методи вивчення засобів масової комунікації.

48 Зв'язки з громадськістю Роль зв’язків з громадськістю в сучасному світі. Зв’язки з громадськістю у функціональній структурі організації. Теорія комунікації – наукова основа зв’язків з громадськістю. Громадськість і громадська думка в сфері паблік рілейшнз. Кампанія зі зв’язків з громадськістю. Теорія управління паблік рілейшнз. Аудиторія в структурі кампанії зв’язків з громадськістю. Контент-аналіз. Відносини із засобами масової комунікації. Подвійні комунікації в системі зв’язків з громадськістю. Імідж і репутація в паблік рілейшнз. Методи впливу на громадськість: вербальні та невербальні комунікації. Промови, їх написання та виголошення. Особливості роботи спічрайтерів у структурі відділу зв’язків з громадськістю. Зв’язки з громадськістю в умовах кризової ситуації. Побудова служби зв’язків з громадськістю в державних інституціях. Зв’язки з громадськістю у політичних структурах. Застосування політичних теххнологій у виборчих кампаніях. Зв’язки з громадськістю у фінансових і бізнес структурах. Лобіювання: сутність, легітимність, практика. Зв’язки з громадськістю у

47

Page 48: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

силових структурах і спецслужбах. Зв’язки з громадськістю у культурі і шоу-бізнесі. Зв’язки з громадськістю у міжнародних відносинах.

49 Міжнародне інформаційне право Міжнародне інформаційне право як особлива галузь міжнародного права. Джерела міжнародного інформаційного права. Норми і принципи

б) освітньо-професійна програма підготовки магістрів

1 Методика викладання у вищій школі Структура системи вищої освіти в Україні. Правове регулювання діяльності науково - педагогічних працівників вищих навчальних закладів України. Загальні положення організації навчального процесу у вищих навчальних закладах. Розробка нормативно-правової бази організації навчального процесу. Психологічні основи навчання у вищій школі. Пiдготовка до лекції та її проведення. Пiдготовка до практичних, семінарських, лабораторних занять та їх проведення. Органiзацiя індивідуальної та самостійної позааудиторної роботи студентів. Органiзацiя контрольних заходів перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу. Пiдготовка навчально-методичних та дидактичних матеріалів.

2 Математичне моделювання та прогнозування в міжнародних відносинах

Загальні принципи математичного моделювання та прогнозування в міжнародних відносинах. Статистичні методи дослідження зв’язків між факторами, що визначають стан держави та її положення на світовій арені. Використання непараметричних критеріїв при прогнозуванні міжнародних відносин. Екстраполяція тенденцій в міжнародних відносинах. Когнітивний аналіз міжнародних відносин. Клітинне моделювання в дослідженні міжнародних відносин. Математичні моделі соціополітичних процесів. Математичні економіко-політичні моделі міжнародних відносин. Математичні моделі конфліктних ситуацій. Комплексні системи моделювання політичного розвитку країни та міжнародних відносин

3 Інформаційні війни Інформаційна безпека в структурі національної безпеки. Інформаційна війна та її особливості. Психологічна війна та її особливості. Історія проведення психологічних операцій. Використання психологічних операцій після другої світової війни. Комунікативні основи психологічної операції. Комунікативні особливості повідомлення. Аналітична підготовка в сфері психологічних операцій. Інформаційна кампанія. Канали комунікації та їх особливості. Аудиторія та її особливості. Аналіз виступів політичних лідерів. Семіотичний аналіз пропагандистських повідомлень. Аналіз масової комунікації. Комунікативні механізми психологічних операцій. Пропагандистська діяльність та її особливості. Комунікації під час збройних конфліктів. Міжнародна громадська думка та її використання.

4 Практикум перекладу Письмовий переклад. Усний переклад.

5 Аналіз соціальних систем Система: поняття, елементи, структура. Ціннісно-нормативний базис. Стабільні та кризові ситуації. Циклічність соціальних ситуацій. Фундаментальні моделі соціального устрою. Процедури аналізу, висновків та прийняття рішень. Методи аналізу конкретної ситуації. Математичні методи в аналізі соціальних систем. Інтегральні показники. Індекс людського розвитку. Соціологічні методи аналізу соціальних систем.

6 Міжнародні системи та глобальний розвиток Предмет і метод дисципліни, яка вивчає міжнародні системи і глобальний розвиток. Системний підхід до аналізу міжнародних систем. Критерії типології міжнародних систем. Підходи до дослідження міжнародних систем. Історичний розвиток міжнародних систем. Сучасна міжнародна система. Міжнародний і світовий порядок. Загальносвітовий політичний процес. Безпека як якість системи. Проблема формування

48

Page 49: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

центрів сили. Глобалізація і фрагментація міжнародного середовища. Політична глобалістика як наука. Основні етапи розвитку політичноїглобалістики. Глобальне політичне прогнозування. Футурологія міжнародних відносин. Цивілізаційна парадигма в сучасній глобалістиці. Стратегія глобальних взаємодій. Політичний час та політичний простір глобального світу. Політична модернізація як чинник глобального розвитку.

7 Інформаційне суспільство Основні напрямки дослідження сучасного суспільства. Методологічні проблеми інформаційного суспільства. Проблеми особистості в інформаційному суспільстві. Переосмислення проблем вартості і багатства. Інформаційні тенденції і сучасний світ. Методологічні засади та зміст інформаційної політики в міжнародних відносинах. Політичні чинники формування інформаційного суспільства в Україні.

Джерела інформації

1. Закон України "Про вищу освіту" (від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ )2. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 року "Про затвердження Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)"3. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 року "Про перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями"4. ДК 003-95 Державний класифікатор України. Класифікатор професій;5. ДК 009-96 Державний класифікатор України. Класифікація видів економічної діяльності;6. Довідник кваліфікаційних характеристик працівників. Центр продуктивності Міністерства праці та соціальної політики України;7. ГСВОУ 6.030400ОКХ - 04 Галузевий стандарт вищої освіти України. Освітньо-кваліфікаційна характеристика.8. ГСВОУ 6.030400ОПП - 04 Галузевий стандарт вищої освіти України. Освітньо-професійна програма.9. ГСВОУ 8.030404ОКХ - 04 Галузевий стандарт вищої освіти України. Освітньо-кваліфікаційна характеристика.10. ГСВОУ 8.030404ОПП - 04 Галузевий стандарт вищої освіти України. Освітньо-професійна програма.11. СВНЗ КНУТШ 6.030400 – 04 Стандарт вищої освіти вищого навчального закладу. Навчальний план.12. СВНЗ КНУТШ 8030404– 04 Стандарт вищої освіти вищого навчального закладу. Навчальний план.13 http://www.rada. go v.ua/ - інформаційно –пошукова системазаконодавчих і нормативних документів України14 http://www.iir.kiev.ua/ - сайт Інституту міжнародних відносин Київського національного університету

Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю

1. Державний стандарт вищої освіти

2. Галузевий стандарт вищої освіти

49

Page 50: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

3. Стандарт вищої освіти вищого навчального закладу

4. Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника вищого навчального закладу

5. Освітньо-професійна програма підготовки фахівців з вищою освітою

6. Засоби діагностики якості підготовки фахівців з вищою освітою

7. Навчальний план

8. Робочий навчальний план

9. Індивідуальний навчальний план студента

10. Навчальна дисципліна8

11. Нормативна навчальна дисципліна

12. Вибіркова навчальна дисципліна

13. Програма навчальної дисципліни

14. Навчальна програма дисципліни

15. Робоча навчальна програма дисципліни

50

Page 51: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

16. Тест

Тема 3. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Лекція 5. Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах. Навчальні

заняття : лекція, лабораторне, практичне, семінарське, індивідуальне заняття, консультація.

Самостійна робота студента. Практична підготовка. Контрольні заходи. Державна атестація.

3.1 Форми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах

Навчальний процес у вищих навчальних закладах ( надалі –

навчальний процес) – це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні відповідно до стандартів вищої освіти.

Навчальний процес базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських і релігійних організацій.

Мова навчання визначається Законом України “Про мови”.

Навчальний процес організується з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-культурній сфері, в галузях науки, техніки, технологій, системах управління та організації праці в умовах ринкової економіки.

Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється у таких формах:

- навчальні заняття; - самостійна робота;

- практична підготовка;- контрольні заходи.

3.2 Навчальні заняття

- консультація.

3.2.1. Лекція – основний вид проведення навчальних занять у вищому навчальному закладі, призначена для засвоєння теоретичного матеріалу.

Як правило, лекція є елементом курсу лекцій, який охоплює основний теоретичний матеріал окремої або кількох тем навчальної дисципліни. Тематика курсу лекцій визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Лекції проводяться лекторами (професорами, доцентами, викладачами) вищого навчального закладу) згідно з розкладом навчальних занять у відповідно обладнаних приміщеннях – аудиторіях для однієї або декількох груп. Можливе читання окремих лекцій з проблем, які стосуються даної дисципліни, але не охоплені робочою навчальною програмою. Такі лекції проводяться провідними вченими або спецалістами, запрошеними для читання лекцій в окремо відведений час.

Лектор зобов’язаний дотримуватися навчальної програми щодо тем лекційних занять, але не обмежується в питаннях трактування навчального

51

Page 52: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

матеріалу, формах і засобах доведення його до студентів.

Відвідування лекцій є обов’язковим для студентів. Лектор може здійснювати перекличку на лекції, і застосовувати до студентів, які були відсутніми на лекції, заходи стосовно забезпечення засвоєння лекційного матеріалу.

Вільне відвідування студентами лекційних занять (для студентів третього та наступних курсів, які виконують навчальну програму дисципліни) допускається за дозволом вченої ради інституту (факультету) за заявою студента і клопотанням випускної кафедри.

3.2.2. Лабораторне заняття – вид навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, засобами обчислювальної техніки, вимірювальною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Лабораторні заняття проводяться згідно з розкладом навчальних занять у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу (лабораторні макети, установки тощо). В окремих випадках лабораторні заняття можуть проводитись в умовах реального професійного середовища. Лабораторне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Заміна лабораторних занять іншими видами навчальних занять, як правило, не дозволяється.

Виконання повного обсягу лабораторних занять, визначених робочою навчальною програмою дисципліни, є обов’язковим для студента. Студент, який з тих, чи інших причин не виконав повний обсяг лабораторних занять, повинен їх виконати у час, вказаний викладачем. В протилежному випадку студент не допускається до підсумкового контролю.

Лабораторне заняття включає проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи, виконання завдань теми заняття, оформлення індивідуального звіту з виконаної роботи та його захист перед викладачем.

Виконання лабораторної роботи оцінюється викладачем. Підсумкова оцінка виставляється в журналі обліку виконання лабораторних робіт. Підсумкові оцінки, отримані студентом за виконання лабораторних робіт, враховуються при виставленні семестрової підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

3.2.3. Практичне заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань.

Практичні заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. Практичне заняття проводиться з студентами, кількість яких не перевищує половини академічної групи.

Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Проведення практичного заняття грунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями, наборі завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті.

52

Page 53: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Вказані методичні засоби готуються викладачем, якому доручено проведення практичних занять, за погодженням з лектором даної навчальної дисципліни.

Практичне заняття включає проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів, постановку загальної проблеми викладачем та її обговорення за участю студентів, розв'язування завдань з їх обговоренням, розв'язування контрольних завдань, їх перевірку, оцінювання.

Виконання повного обсягу практичних занять, визначених робочою навчальною програмою дисципліни, є обов’язковим для студента. Студент, який з тих, чи інших причин не виконав повний обсяг практичних занять та індивідуальних завдань, повинен їх виконати у час, вказаний викладачем. В протилежному випадку студент не допускається до підсумкового контролю.

Оцінки, отримані студентом за окремі практичні заняття, враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

3.2.4. Семінарське заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів).

Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені

студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію тощо. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал.

Виконання повного обсягу семінарських занять, визначених робочою навчальною програмою дисципліни, є обов’язковим для студента. Студент, який з тих, чи інших причин не пропустив семінарське заняття, не виконав повний обсяг індивідуальних завдань, повинен їх відпрацювати та виконати у час, і формі, вказаних викладачем. В протилежному випадку студент не допускається до підсумкового контролю.

Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

3.2.5. Індивідуальне заняття проводиться з окремими студентами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей.

Індивідуальні навчальні заняття організуються за окремим графіком

з урахуванням індивідуального навчального плану студента і можуть охоплювати частину або повний обсяг занять з однієї або декількох навчальних дисциплін, а в окремих випадках - повний обсяг навчальних занять для конкретного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Види індивідуальних навчальних занять, їх обсяг, форми та методи проведення, форми й методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначаються навчальним планом спеціальності та індивідуальним навчальним планом студента.

3.2.6. Консультація - вид навчального заняття, на якому студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування.

Консультація може бути індивідуальною або проводитися для групи

53

Page 54: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

студентів, залежно від того, чи викладач консультує студентів з питань, пов'язаних із виконанням індивідуальних завдань, чи з теоретичних питань навчальної дисципліни.

Обсяг часу, відведений викладачу для проведення консультацій з конкретної дисципліни, визначається навчальним планом.

3.3 Самостійна робота студента

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння

навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача.

Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, текст або конспект лекцій викладача, практикум тощо.

Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни та виконання індивідуальних завдань може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах.

У необхідних випадках ця робота проводиться відповідно до заздалегідь складеного графіка, що гарантує можливість індивідуального доступу студента до потрібних дидактичних засобів. Графік доводиться до відома студентів на початку поточного семестру.

При організації самостійної роботи студентів з використанням складного обладнання чи устаткування, складних систем доступу до інформації (наприклад, комп'ютерних баз даних, систем автоматизованого проектування тощо) передбачається можливість отримання необхідної консультації або допомоги з боку фахівця.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

Види самостійної роботи студентів детально розглядаються у темі 5.

3.4 Практична підготовка

Практична підготовка студентів здійснюється на передових сучасних підприємствах і організаціях різних галузей господарства, науки, освіти, охорони здоров'я, культури та мистецтва, торгівлі і державного управління.

Практична підготовка проводиться в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального

54

Page 55: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

закладу та спеціаліста з даного фаху.

Програма практичної підготовки та терміни її проведення визначаються навчальним планом.

Організація практичної підготовки регламентується Положенням про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 року N 93.

Практична підготовка фахівців з інформаційно-аналітичного забезпечення міжнародних відносин освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" спеціальності "Міжнародна інформація" включає практики:

- комп’ютерний практикум (216 годин протягом І-ІV семестрів поза розкладом занять);

- навчальна практика (108 годин, 2 тижні після ІV семестру)- мовна (іноземно-перекладацька) практика (162 години, 3 тижні після

VІ семестру).

Практична підготовка фахівців міжнародників-аналітиків освітньо-кваліфікаційного рівня "спеціаліст" спеціальності "Міжнародна інформація" включає переддипломну практику (324 години, 6 тижнів протягом Х семестру).

Практична підготовка фахівців міжнародників-аналітиків освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр" спеціальності "Міжнародна інформація" включає практики:

- педагогічна (162 години, 3 тижні протягом ХІ семестру);- науково-виробнича ( 432 години, 8 тижнів протягом ХІ семестру).

3.5 Контрольні заходи

Форми проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання рівня знань визначаються відповідною кафедрою.

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки результатів навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або на окремих його завершених етапах.

Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державнуатестацію студента.

Вищий навчальний заклад може використовувати модульну та інші форми підсумкового контролю після закінчення логічно завершеної частини лекційних та практичних занять з певної дисципліни і їх результати враховувати при виставленні підсумкової оцінки.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою, і в терміни, встановлені навчальним планом.

Семестровий екзамен - це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Семестровий диференційований залік - це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни виключно на підставі результатів виконаних індивідуальних завдань (розрахункових, графічних тощо).

Семестровий диференційований залік планується при відсутності модульного контролю та екзамену і не передбачає обов'язкову

55

Page 56: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

присутність студентів.

Семестровий залік - це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу виключно на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях.

Семестровий залік планується при відсутності модульного контролю та екзамену і не передбачає обов'язкову присутність студентів.

Студент вважається допущеним до семестрового контролю з конкретної навчальної дисципліни (семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку), якщо він виконав всі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї навчальної дисципліни.

Екзамени складаються студентами в період екзаменаційних сесій, передбачених навчальним планом.

Вищий навчальний заклад може встановлювати студентам індивідуальні терміни складання заліків та екзаменів. При використанні модульного контролю екзамени можуть не проводитись.

Екзамени проводяться згідно з розкладом, який доводиться до відома викладачів і студентів не пізніше, як за місяць до початку сесії. Порядок і методика проведення заліків та екзаменів визначаються вищим навчальним закладом.

Результати складання екзаменів і диференційованих заліків оцінюються за національною чотирибальною шкалою ("відмінно", "добре", "задовільно", "незадовільно"), або відповідною шкалою ECTS, а заліків - за двобальною шкалою ("зараховано", "незараховано") і вносяться в екзаменаційну відомість, залікову книжку, навчальну картку студента.

Студенти, які одержали під час сесії більше двох незадовільних оцінок, відраховуються з вищого навчального закладу.

Студентам, які одержали під час сесії не більше двох незадовільних оцінок, дозволяється ліквідувати академзаборгованість до початку наступного семестру.

Повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни: один раз викладачу, другий - комісії, яка створюється деканом факультету (директором інституту).

Студенти, які не з'явились на екзамени без поважних причин, вважаються такими, що одержали незадовільну оцінку.

В кожному семестрі студенти складають не більше 6 заліків, а в кожну сесію - не більше 5 семестрових екзаменів.

3.6 Державна атестація

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється Державною екзаменаційною комісією (ДЕК) після завершення навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня підготовки випускника вимогам освітньо-кваліфікаційної характеристики.

ДЕК створюється як єдина комісія для усіх форм навчання та

56

Page 57: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

екстернату з кожної спеціальності.

ДЕК перевіряє науково-теоретичну та практичну підготовку випускників, вирішує питання про присвоєння їм відповідної кваліфікації, видання державного документа про освіту (кваліфікацію), опрацьовує пропозиції щодо поліпшення якості підготовки фахівців у вищому навчальному закладі.

ДЕК організовується щорічно і діє протягом календарного року. До складу комісії входять голова і члени комісії. Голова комісії призначається міністерствами, відомствами, яким підпорядкований вищий навчальний заклад, на пропозицію ректора вищого навчального закладу з числа провідних спеціалістів виробництва або вчених.

До складу ДЕК входять: ректор вищого навчального закладу або проректор з навчальної чи наукової роботи, декан факультету або його заступник, завідувачі кафедр, професори, доценти (викладачі) профілюючих кафедр, провідні спеціалісти виробництва та працівники науково-дослідних інститутів.

Робота ДЕК проводиться у терміни, передбачені навчальними планами вищого навчального закладу.

Студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають у ДЕК державні екзамени та захищають кваліфікаційні (дипломні) проекти (роботи).

До складання державних екзаменів та до захисту дипломних проектів (робіт) допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану.

До ДЕК перед початком державних екзаменів або захисту дипломних проектів (робіт) подаються такі документи:

- зведена відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, курсових проектів і робіт, практик, з державних екзаменів (тільки перед захистом дипломних проектів або робіт);

Примітка. При наявності декількох екзаменаційних оцінок з однієї дисципліни, в зведену відомість про виконання навчального плану заноситься середня зважена оцінка з округленням до її цілого значення.

- відгук керівника про дипломний проект (роботу);

- рецензія на дипломний проект (роботу) спеціаліста відповідної кваліфікації. Примітка. До ДЕК можуть бути подані також інші матеріали, що характеризують наукову і практичну цінність виконаного проекту (роботи): друковані статті за темою проекту (роботи), документи, які вказують на практичне застосування проекту (роботи), макети, зразки матеріалів, виробів тощо.

Складання державних екзаменів або захист дипломних проектів (робіт) проводиться на відкритому засіданні ДЕК за участю не менше половини її складу при обов'язковій присутності голови комісії.

Державний екзамен проводиться як комплексна перевірка знань студентів з дисциплін, передбачених навчальним планом за білетами, складеними у повній відповідності до навчальних програм дисциплін. Тривалість державних екзаменів не повинна перевищувати 6 академічних годин на день.

Результати захисту дипломного проекту (роботи) та складання державних екзаменів визначаються оцінками "відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно".

57

Page 58: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Результати захисту дипломних проектів (робіт), а також складання державних екзаменів, оголошуються у цей же день після оформлення протоколів засідання ДЕК.

Студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням ДЕК присвоюється відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень та кваліфікація, видається державний документ про вищу освіту.

Студенту, який отримав підсумкові оцінки "відмінно" не менше як з 75 відсотків усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних завдань - оцінки "добре", склав державні екзамени з оцінками "відмінно", захистив дипломний проект (роботу) з оцінкою "відмінно", а також виявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри, видається документ про освіту з відзнакою.

Рішення ДЕК приймається на закритому засіданні ДЕК відкритим голосуванням звичайною більшістю голосів членів комісії, котрі брали участь в засіданні. При однаковій кількості голосів голос голови є вирішальним.

Студент, який при складанні державного екзамену або при захисті дипломного проекту (роботи) отримав незадовільну оцінку, відраховується з вищого навчального закладу і йому видається академічна довідка.

У випадках, коли захист дипломного проекту (роботи) визнається незадовільним, ДЕК встановлює, чи може студент подати на повторний захист той самий проект (роботу) з доопрацюванням, чи він зобов'язаний опрацювати нову тему, визначену відповідною кафедрою.

Студент, який не склав державного екзамену або не захистив дипломний проект (роботу), допускається до повторного складання державних екзаменів чи захисту дипломного проекту (роботи) протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу.

Студентам, які не складали державні екзамени або не захищали дипломний проект (роботу) з поважної причини (документально підтвердженої), ректором вищого навчального закладу може бути продовжений строк навчання до наступного терміну роботи ДЕК, але не більше, ніж на один рік.

Всі засідання ДЕК протоколюються. У протоколи вносяться оцінки, одержані на державних екзаменах або при захисті дипломного проекту (роботи), записуються питання, що ставились, особливі думки членів комісії, вказується здобутий освітньо-кваліфікаційний рівень та кваліфікація, а також, який державний документ про вищу освіту (з відзнакою чи без відзнаки) видається студенту-випускнику.

Протоколи підписують голова та члени ДЕК, які брали участь у засіданні. Книга протоколів зберігається у вищому навчальному закладі. Після закінчення роботи ДЕК голова комісії складає звіт і подає його ректору вищого навчального закладу.

Лекція 6 Нормативні документи, що регулюють навчання, практичну підготовку, порядок

відрахування та поновлення студентів у вищих навчальних закладах.Права та обов’язки студентів вищих навчальних закладів.

3.7 Нормативні документи, що регулюють навчання, практичну підготовку, порядок відрахування та поновлення студентів у вищих навчальних закладах

Основним законодавчим актом, який регулює взаємини особи, що

58

Page 59: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

навчається у вищому навчальному закладі, є Закон України "Про вищу освіту" [1].

Цей Закон встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Особи, що навчаються у вищому навчальному закладі:

- студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається за денною (очною), вечірньою або заочною, дистанційною формами навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- курсант - особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- екстерн - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу, має відповідний освітній, освітньо-кваліфікаційний рівень і навчається за екстернатною формою навчання з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

- аспірант (ад’юнкт) - особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспірантурі (ад’юнктурі) вищого навчального закладу або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук;

- докторант - особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук;

- здобувач - особа, яка прикріплена до аспірантури або докторантури вищого навчального закладу або наукової установи і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата наук без навчання в аспірантурі, або особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і готує дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора наук без перебування в докторантурі.

Основним нормативним документом, що визначає засади організаціїї навчального процесу у вищих навчальних закладах, є Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України [2]. Окрім вже зазначених форм організації навчального процесу цей документ визначає також:

1) форми навчання: денна (стаціонарна), вечірня, заочна (дистанційна), екстернатна;

2) навчальний час студента, який визначається кількістю облікових одиниць часу, відведених для здійснення програми підготовки на певному освітньо-кваліфікаційному рівні (обліковими одиницями навчального часу студента є: академічна година, навчальні день, тиждень, семестр, курс, рік)

- академічна година - це мінімальна облікова одиниця навчального часу (тривалість академічної години становить, як правило, 45 хвилин, дві академічні години утворюють пару академічних годин, надалі "пара");

- навчальний день - складова частина навчального часу студента тривалістю не більше 9 академічних годин;

- навчальний тиждень - складова частина навчального часу студента тривалістю не більше 54 академічних годин;

- навчальний семестр - складова частина навчального часу студента, що закінчується підсумковим семестровим контролем, тривалість семестру визначається навчальним планом.

Примітка. Облік навчального часу може здійснюватись у кредитах (credit), кредит - це три академічні години навчальних занять, самостійної роботи у навчальному тижні протягом навчального семестру (час, відведений для проведення підсумкового контролю, також входить у кредит);

- навчальний курс - завершений період навчання студента протягом навчального року. Тривалість перебування студента на навчальному курсі включає час навчальних семестрів, підсумкового

59

Page 60: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

контролю та канікул, при цьому сумарна тривалість канікул протягом навчального курсу, крім останнього, становить не менше 8 тижнів, початок і закінчення навчання студента на конкретному курсі оформляються відповідними (перевідними) наказами.

Навчальний рік триває 12 місяців, розпочинається, як правило, 1

вересня і для студентів складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів.

Навчальні дні та їх тривалість визначаються річним графіком

навчального процесу. Вказаний графік складається на навчальний рік з урахуванням перенесень робочих та вихідних днів, погоджується і затверджується в порядку і в терміни, встановлені вищим навчальним закладом.

Навчальні заняття у вищому навчальному закладі тривають дві

академічні години з перервами між ними і проводяться за розкладом. Розклад має забезпечити виконання навчального плану в повному обсязі щодо навчальних занять.

3) науково-методичне забезпечення, яке включає:

- навчальні плани; - навчальні та робочі навчальні програми з усіх нормативних і

вибіркових навчальних дисциплін; - програми навчальної, виробничої й інших видів практик; - підручники і навчальні посібники; - інструктивно-методичні матеріали до семінарських,

практичних і лабораторних занять; - індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи

студентів з навчальних дисциплін; - контрольні завдання до семінарських, практичних і

лабораторних занять; - контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня

засвоєння студентами навчального матеріалу; - методичні матеріали для студентів з питань самостійного

опрацювання фахової літератури, написання курсових робіт і дипломних проектів (робіт).

Загальні питання організації, проведення і підведення підсумків усіх

видів пракик викладені у Положенні про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України [3].

Метою практики є оволодіння студентами сучасними методами, формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професії, формування у них, на базі одержаних у вищому навчальному закладі знань, професійних умінь, навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби систематично поновлювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності.

Зміст і послідовність практик визначається наскрізною програмою практичної підготовки та програмами практик, які розробляються кафедрою згідно з навчальним планом.

Практика студентів проводиться на базах практики, які мають відповідати вимогам програми. Для студентів, які навчаються за держзамовленням, бази практики визначає кафедра. Для студентів, які навчаються за контрактом, бази практики погоджуються з замовником. Студенти можуть самостійно з дозволу кафедри підбирати собі місце проходження практики і пропонувати його для використання як бази практики.

60

Page 61: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

З базами практики вищі навчальні заклади укладають договори за відповідною формою.

Навчально-методичне керівництво і виконання програми практики забезпечує відповідна кафедра. До керівництва практикою залучаються найбільш досвідчені викладачі кафедри.

Керівник практики від вищого навчального закладу: - контролює підготовленість бази практики; - забезпечує проведення організаційних заходів перед від’їздом на практику (інструктаж про порядок проходження практики та з техніки безпеки, надання студентам необхідних документів - направлення, програми практики, щоденника, календарного плану, індивідуального завдання тощо);

- повідомляє студентам про систему звітності з практики, а саме - подання письмового звіту, вимог щодо ведення щоденника, оформлення індивідуального завдання, підготовки виступу тощо); - у тісному контакті з керівником практики від бази практики забезпечує високу якість її проходження; - контролює забезпечення нормальних умов праці і побуту студентів під час практики; - контролює виконання студентами-прктикантами правил внутрішнього трудового розпорядку; - у складі комісії приймає заліки з практики; - подає завідувачу кафедри звіт про проведення практики.

Студенти при проходженні практики зобов’язані:

- до початку практики отримати від керівника практики від вищого навчального закладу консультації щодо оформлення усіх документів;

- своєчасно прибути на базу практики;- у повному обсязі виконувати всі завдання, передбачені програмою

практики;- вивчити і сурово дотримуватися правил охорони праці і техніки

безпеки;- нести відповідальність за виконану роботу;- своєчасно скласти залік з практики.

Після закінчення терміну практики студденти звітують про виконання програми та індивідуального завдання.

Письмовий звіт, щоденник. характеристика подаються на рецензування керівнику практики від вищого навчального закладу.

Звіт з практики захищається студентом (з диференційованою оцінкою) в комісії, призначеній завідуючим кафедрою. Комісія приймає залік у студентів на базах практики в останні дні її проходження або у вищому навчальному закладі протягом перших десяти днів семестру, який починається після практики.

Оцінка за практику вноситься вноситься в заліково-екзаменаційну відомість і в залікову книжку студента за підписами членів комісії.

Студенту, який не виконав програму практики без поважних причин, може бути надано право проходження практики повторно при виконанні умов, визначених вищим навчальним закладом. Студент, який повторно отримає незадовільну оцінку з практики в комісії, відраховується з вищого навчального закладу.

Питання переведення, відрахування та поновлення студентів вищих навчальних закладів регламентуються Положенням про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти [4].

Переведення студентів з одного вищого навчального закладу до

іншого незалежно від форми навчання, напряму підготовки фахівців з вищою

61

Page 62: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

освітою, спеціальності здійснюється за згодою ректорів вищих навчальних закладів.

Переведення студентів з одного напряму підготовки на інший, з однієї спеціальності на іншу або з однієї форми навчання на іншу в межах вищого навчального закладу здійснює ректор.

Переведення студентів на перший курс вищого навчального закладу забороняється. При переведенні на старші курси, студент повинен у встановлений термін ліквідувати академрізницю.

Переведення студентів, а також поновлення осіб, які були відраховані з вищих навчальних закладів, здійснюється, як правило, під час літніх або зимових канікул.

Студент може бути відрахований з вищого навчального закладу:- за власним бажанням;- за невиконання навчального плану;- за порушення умов контракту;- у зв’язку з переведенням до іншого навчального закладу;- за станом здоров’я на підставі висновку ЛКК;- за порушення навчальної дисципліни і правил внутрішнього

розпорядку вищого навчального закладу;- в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення до складу студентів здійснюється ректором вищого навчального закладу незалежно від тривалості перерви в навчанні, причини відрахування, трудового стажу, на вакантні місця з урахуваннямздатності претендента успішно виконувати графік навчального процесу.

Ліквідація академрізниці здійснюється, як правило, до початку навчальних занять.

Поновлення студентів на перший курс вищих навчальних закладів забороняється.

Основним документом, який використовується при переведенні і поновленні до складу студентів, є академічна довідка, до якої вносяться відомості про вичені навчальні дисципліни, їх обсяги, складені заліки та іспити окремо за кожний семестр.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть переривати навчання у зв’язку із обставинами, які унеможливлюють виконання навчального плану (за станом здоров’я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, навчанням чи стажуванням в освітніх і наукових установах іноземних держав тощо). Особам, які перервали навчання у вищих навчальних закладах, надається академічна відпустка.

Академічна відпустка - це перерва у навчанні, право на яку студент отримує у вищезазначених випадках. Максимальна тривалість академічної відпустки встановлюється до одного року. При необхідності тривалість академічної відпустки може бути продовжена ще на один рік.

Повторне навчання - це повторне проходження працездатним студентом курсу навчання за певний семестр, навчальний план якого не виконано з поважних причин, але які не дають права на акдемічну відпустку. Порядок надання академічної відпустки та повторного навчання регламентується відповідним Положенням [5].

3.8. Права та обов’язки студентів вищих навчальних закладів

62

Page 63: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:

- вибір форми навчання;- безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;- трудову діяльність у позанавчальний час;- додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням за основним

місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; - користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;

- участь у науково- дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

- участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу; науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

- надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;- участь у об’єднаннях громадян;- обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах,

передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;

- участь у формуванні індивідуального навчального плану;- моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та

активну участь у науково-дослідній роботі;- захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного

насильства;- безкоштовне користування у вищих навчальних закладах

бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчльних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу.

Студенти вищих навчальних закладів, які навчаються за денною (очною) формою навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком.

Студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій відповідно до законодавства [6].

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов’язані:

- додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

- виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

Випускники вищих навчальних закладів вільні у виборі місця роботи.

Випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу, відповідно до угоди, укладеною між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти третьої особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між ними угоди.

Випускники вищих навчальних закладів, яким присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів і які працевлаштовані на підставі направлення на роботу, вважаються молодими фахівцями протягом трьох років з моменту укладання ними трудового договору із звмовником.

Джерела інформації

63

Page 64: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

1. Закон України "Про вищу освіту" (від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ )2. Наказ Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 "Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах)"3. Наказ Міністерства освіти України від 8 квітня 1993 року № 93 "Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів)"4. Наказ Міністерства освіти України від 15 липня 1996 року № 245 "Про затвердження Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти)"5. Наказ Міністерства освіти та Міністерства охорони здоров’я України від 6 червня 1996 року № 191/153 "Про затвердження Положення про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти)"6. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 2004 року № 882 "Питання стипендіального забезпечення"7. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 "Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням"8. http://www.rada. go v.ua/ - інформаційно –пошукова системазаконодавчих і нормативних документів України9. http://www.iir.kiev.ua/ - сайт Інституту міжнародних відносин Київського національного університету

Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю

1. Основні види навчальних занять

2. Лекція

3. Лабораторне заняття

4. Практичне заняття

5. Семінарське заняття

6. Індивідуальне заняття

7. Консультація

64

Page 65: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

8. Практична підготовка

9. Види практик

10. Самостійна робота студента

11. Поточний контроль

12. Форми поточного контролю

13. Семестровий контроль

14. Семестровий екзамен

15. Семестровий диференційований залік

16. Семестровий залік

17. Державна атестація студента

18. Державний екзамен

19. Випускна квліфікаційна робота

20. Державна екзаменаційна комісія

65

Page 66: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Тема 4. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Лекція 7 Навчання як складний психологічний процес. Діяльнісний підхід до навчання. Структура

навчальної діяльності. Елементи організації навчальної діяльності: суб’єкт, процес, предмет, умови, продукт. Соціально-психологічні елементи навчальної діяльності: мета, потреба, мотив, засіб, спосіб, результат. Дії в навчанні: емоційні, мислені, психомоторні, мнемонічні, вольові, робочі.

4.1 Навчання як складний психологічний процесДіяльнісний підхід до навчання

Діяльність - активна взаємодія людини з середовищем, в якій вона досягає свідомо поставленої мети (цілі), що виникла в результаті появи у неї певної потреби.

Виділяють наступні форми людської діяльності:- спілкування;- гра;- праця;- навчання.

Спілкування - діяльність, що полягає в обміні інформацією між людьми. Спілкування - одна з форм комунікацій, взаємодія на основі психічного відображення.

Вища форма спілкування - мовлення з допомогою слів як вираз понять. Розрізняють п’ять видів мовного спілкування:

- інтелектуальне;- емоційне;- образне;- асоціативне;

- волюнтаристське.

Інтелектуальне мовне спілкування - це обмін поняттями, які найбільш точно відображають певні явища і обов’язково однозначно сприймаються адресантом та адресатом комунікації за допомогою: висловленого та почутого, або написаного та прочитаного слова.

Емоційне мовне спілкування - це вид комунікації, коли важливо не те, про що йде мова, а якими емоціями вона супроводжується, тобто має місце невербальна комунікація.

Образне мовне спілкування характеризується використанням образів для передачі інформації.

Асоціативне мовне спілкування використовує зв’язки між поняттями, коли поява одного поняття викликає появу іншого.

Волюнтаристське мовне спілкування характеризується наявністю стану “нав’язування” інформації адресату, робить її обов’язковою для нього. Цей вид спілкування здійснюється за допомогою команди, інструкції, статуту, пропаганди.

Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях, що направлена на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в засобах здійснення предметних дій.

Праця - цілеспрямована форма діяльності людини по зміні та опануванні природними і соціальними силами з метою задоволення потреб, в результаті якої створюються матеріальні та духовні цінності, формується сама людина. Праця - вирішальна умова формування особистості, її здібностей, свідомості, фізичної сили тощо.

66

Page 67: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Навчання - особлива форма діяльності, в якій заздалегідь встановлюються цілі, визначається зміст, принципи, методи та форми навчальної роботи, що найкращим чином забезпечують формування здібностей, знань, умінь та навичок особи, що навчається.

Це діяльність, яка криє в собі два протилежні (хтось віддає, а хтось пиймає), але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання - викладання та учіння.

Викладання - цілнспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором навчального процесу.

Учіння - цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного їх використання у практичній діяльності.

4.2 Структура навчальної діяльності

Діяльність складається з множини дій - конкретних елементів діяльності, в результаті яких досягаються конкретні цілі, що не розкладаються на більш прості. Кожна дія має таку ж структуру як і діяльність в цілому.

Системний підхід до аналізу діяльності дозволяє виділити дві групи її структурних елементів: організаційну та соціально-психологічну.

Діяльність

Елементи організації Соціально-психологічні елементи

Суб’єкт Мета (ціль)Процес Потреба

Предмет МотивУмови Засіб

Продукт СпосібРезультат

Потреба - психічне явище відображення організму або особи в умовах, що задовольняють їх життя або розвиток. Потребу можна розглядати як невизначеність: вже зрозуміло, що щось потрібно робити, а от що - ще недостатньо усвідомлено.

Мотив - психічне явище, яке підштовхує до виконання тієї чи іншої дії. В педагогічній практиці часто підміняють поняття мотив та стимул. Мотив - це довільне психічне явище, що спонукає до дії, стимул - явище, яке діє на людину і викликає зворотну реакцію. Стимул може стати мотивом, але лише у випадку, коли він буде усвідомлений особою. Тому один і той же стимул у різних людей викликає неоднакові мотиви.

Спосіб діяльності (дії) визначається підготовленістю особи, тобто сукупністю вже набутих знань, умінь та навичок.

Знання - категорія, що відображає зв’язок між пізнавальною та практичною діяльністю особи. Знання виражаються в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. Знання - це система понять про предмети та явища, засвоєних в результаті сприйняття, аналітико-синтетичного мислення, запам’ятовування та практичної діяльності.

Уміння - здатність людини продуктивно з необхідною якістю виконувати роботу (проводити дії по перетворенню предмета в продукт) в

67

Page 68: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

нових умовах.

Навичка як властивість особи - здатність людини виконувати цілеспрямовані дії автоматично, без спеціально направленої на це уваги, але під контролем свідомості. Навички можуть бути розумовими (мислення та пам’ять), сенсорними (навички сприйняття), психомоторними та вольовими.

В педагогічній практиці часто вживають ці поняття у послідовності: знання-уміння-навичка. Це начебто встановлює, що основна мета навчання - знання, а уміння - перший етап розвитку навичок. Але кожне уміння включає в себе знання (поняття, судження), навички концентрації, розподілу та перемикання уваги, навички сприйняття, мислення, самоконтролю та регулювання процесу діяльності. Тобто уміння - основна мета педагогічної діяльності, бо в його структуру, поряд зі знаннями та навичками входить творче мислення, що визначає майстерність. Тому правильно записувати ці поняття в порядку: уміння-знання-навички.

Результат діяльності (дії) - це відповідність меті (цілі). В психологічному плані результат - це новоутворення в структурі умінь, знань та навичок, поведінки та направленості особи в системі її відносин, тобто приріст досвіду особи, що навчається.

Суб’єкт діяльності - індивід (група), що цілеспрямовано діє для досягнення своїх потреб. Психологічний процес становлення індивіда суб’єктом включає етапи:

- поява зацікавленості, тобто виявлення в навколишньому середовищі способів задоволення своїх потреб;

- пасивний інтерес - фаза неузгодженості мотиваційної та діяльнісної сторін потреби, коли бажання діяти не підкріплено готовністю;

- активний інтерес - початок практичної дії.

Процес діяльності (дії) - сукупність цілеспрямованих дій по зміні стану предмета діяльності у відповідності з бажаною метою.

Предмет діяльності (дії) - це те, що перетворюється в процесі діяльності (дії).

Умови діяльності (дії) - це середовище, засоби, в яких і за допомогою яких виконуються дії.

Продукт діяльності (дії) - це те, що повинно бути отриманим в результаті дії над предметом діяльності.

Розглянемо особливості навчання як форми діяльності.

Мета навчання - засвоєння кожною особою, що навчається (суб’єктом навчання) визначеної сукупності умінь, знань, навичок, здібностей, характерних для певних історичних умов і необхідних для успішної професійної діяльності. Досягнення результату навчання - це і є досягнення мети. Головне в навчанні - це те, що той хто вчиться, є суб’єктом навчальної діяльності, а не предметом навчання. В процесі навчання особа, що навчається повинна перетворювати у відповідності до загальної структури діяльності, певний предмет для того, щоб засвоїти та набути певні уміння, знання, навички.

Мету навчання можна виразити питанням “Для чого вчитися?”. Відповідь: “Для формування умінь, засвоєння знань і набуття навичок професійної діяльності”.

При формуванні мети навчання необхідно враховувати:- джерела та способи формування мети у суб’єкта (внутрішні -

мотив стає ціллю, зовнішні - необхідно створити умови, щоб з’явився мотив);

- рівень ясності та розуміння мети суб’єктом (його позиція щодо необхідності досягнення мети, думка про можливість досягнення);

68

Page 69: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

- визначення якісних та кількісних параметрів цілі (перелік умінь та необхідних для цього знань і навичок у професійній діяльності, інтенсивність навчання);

- ієрархічність, взаємозалежність цілей;- розподіл цілей за масштабом та часом навчання (стратегічні -

вся система навчання, тактичні - цілі навчання за дисциплінами, оперативні - цілі заняття, завдання);

- вимірювальність - можливість оцінювання результативності та ефективності навчання.

Предмет у навчанні - це все, на що направлена думка, що може якимось чином бути сприйнято, названо або представлено.

Продукт у навчанні - це перетворений предмет, тобто уміння, знання, навички.

Між продуктом і предметом завжди знаходиться дія. Дія - це і цілеспрямований зв’язок від суб’єкта до предмета, і сукупність операцій, і відносно самостійний процес. Але головна ознака дії - спрямованість на досягнення усвідомленої мети.

4.3. Дії у навчанні

- мнемонічні;- вольові;- робочі.

4.3.1 Емоційні дії студента - короткочасні психічні явища, що у формі переживання відображають не предмети та явища навколишньої дійсності, а ставлення до них.

Основні емоційні стани: - цікавість; - радість; - здивування; - страждання; - гнів; - відраза; - презирство; - страх; - сором.

Цікавість (зацікавленість, інтерес) - позитивний емоційний стан, який сприяє здобуванню знань, розвитку вмінь і навичок, мотивує навчання.

Радість - позитивний емоційний стан, пов’язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну проблему, ймовірність чого була до цього невелика або невизначена.

Здивування - емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного або негативного знаку і гальмує усі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість, страх або гнів.

Страждання - емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної, або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш-менш імовірними.

Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху задоволення важливої потреби (афект - короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсивна рекція).

Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють

69

Page 70: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

об’єкти (предмети, люди, обставини), зіткнення з якими (взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб’єкта.

Презирство - негативний емоційний стан, що виникає в особистих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об’єктом почуттів.

Страх - негативний емоційний стан, що виникає в разі отримання суб’єктом інформації про реальну або уявну небезпеку. Страх блокує важливі потреби людини на основі дійсного або уявного прогнозу.

Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків, зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.

Розробляючи майбутній предмет діяльності студента педагог повинен розв’язати щонайменше два завдання:

- формування позитивних емоцій у студента;- формування уміння володіти своїми емоціями.

Наприклад:1) емоції радості або незадоволення при виконанні якої-небудь дії

багато в чому визначають, чи стане ця дія звичкою, чи ні. Враховуючи, що емоційна пам’ять краще зберігає задоволення, ніж незадоволення, можна дійти до висновку, що заохочення - сильніший виховний момент, ніж покарання. В цьому контексті недопустимо погрожувати студенту “ускладненнями” при складанні іспиту, заліку.

2) при проектуванні педагогом предмету діяльності студента потрібно зводити до мінімуму емоції напруги. При цьому необхідно враховувати, що будь-яка зміна в життєдіяльності проходить п’ять стадій емоційних станів:

- заперечення (шок);- гнів;- прихід до внутрішнього погодження про невідворотність зміни;- депресія;- прийняття.

4.3.2 Мислена дія - це акт мислення, при якому суб’єкт вирішує елементарне завдання, не розкладаючи його на більш прості.

Етапи мисленої дії:

- усвідомлення завдання;- виявлення асоціацій;- відсів асоціацій та виявлення пропозиції;- перевірка пропозиції, уточнення або ігнорування;- вирішення завдання.

З цього переліку висвітлимо ряд мислених дій-етапів:

- асоціації;- пропозиції;- умовиводи.

Асоціаціями називають елементарні зв’язки понять та пропозицій між собою, що є причиною виникнення понять та пропозицій після появлення одного з них.

Якщо в процесі розв’язування завдання студент відображає зв’язки предметів та явищ, їх ознак, то можна припустити, що звершився найпростіший мислений акт - судження.

Якщо з декількох суджень суб’єкт створює нове судження, то

70

Page 71: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

з’являється більш висока форма мислення - умовивід. Умовивід знімає невизначеність, дає відповідь на питання, що усвідомлюється як розуміння.

Розуміння - пізнання зв’язків між предметами та явищами, що переживаються як задоволення пізнавальної потреби.

Умовиводи базуються на двох процесах:- індукції;- дедукції.

Індуктивний умовивід (індукція) - це процес переходу від одиничних, часткових суджень до загальних.

Дедуктивний умовивід (дедукція) - це процес переходу від загальних суджень до суджень, що визначають часткові випадки.

Формування понять, створення на їх основі суджень та умовиводів - процес, що складається з ряду мислених операцій:

- аналіз;- синтез;- порівняння;- абстракція;- конкретизація.

Аналіз - мислений поділ предмета, явища, поняття на окремі частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

Синтез - мислене об’єднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

Порівняння - встановлення подібності або різниці між предметами, явищами та поняттями.

Абстракція - мислене відділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять з вилученням у них несуттєвих ознак.

Конкретизація - дедуктивний мислений процес переходу від загального поняття до часткового.

Сукупність мислених операцій складає процес мислення - відображення загальних властивостей та явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними.

В процесі мислення людина оперує поняттями.

Поняття - відображення загальних, найбільш суттєвих властивостей предметів ті явищ дійсності і виражених словом або словосполученням так, щоб це подавало найбільш узагальнений образ навколишньої дійсності.

Мислення як процес складається з окремих актів, кожний з яких - процес розв’язування задачі пізнання або практичної діяльності.

Види мислення:

- наочно-дійове (практичне), опирається, як правило, на попередній досвід і не використовує такі операції як аналіз та абстракція; - образне, характеризується тим, що для розв’язування завдання застосовуються в основному образи предметів та явищ, що знаходяться в пам’яті і засвоєні в минулому;

- абстрактно-логічне мислення, відображає такі факти, зв’язки та закономірності, які не піддаються ні практичному, ні образному мисленню;

- розуміння усної та письмової мови - пізнання таких зв’язків між

71

Page 72: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

предметами та явищами, які вже подані джерелом інформації і відповідній системі понять та суджень, що відображають ці зв’язки;

- мислення ймовірностями - опирається не на безпосередні предмети та явища, а на ступінь ймовірності очікуваних подій;

- планування - перелік можливих дій, засобів, умов і нормативів результатів прогнозування, мисленні дії, що направлені на подолання неясностей, труднощів та перешкод, які виникають на шляху до цілі;

- уява (фантазія) - створення в процесі мислення нових образів на основі минулих відчуттів та наявних понять;

- мрія - вид творчого мислення, що створює образи бажаного

майбутнього.

Мисленні дії складають основу пізнавальної діяльності. Їх характерна особливість - повна самостійність, індивідуальність.

4.3.3 Мнемонічні дії пов’язані з процесом запам’ятовування, тобто з пам’яттю.

Пам’ять - це процеси організації та збереження минулого досвіду, що робить можливим його використання в діяльності.

Пам’ять лежить в основі розвитку та навчання суб’єкта. Для успішної реалізації навчального процесу потрібно знати деякі особливості її функціонування:

- вибірковість пам’яті полягає в тому, що насамперед і найкраще запам’ятовується те, що необхідно для розв’язування конкретних завдань, від установки залежить активізація оперативної або довготривалої пам’яті;

- оперативна пам’ять забезпечує запам’ятовування інформації лише для виконання певної дії, а довготривала - зберігає сліди, що складають основу умінь, знань, навичок та звичок, наприклад: після одноразового прослуховування матеріалу в довготривалій пам’яті залишається лише до 10% змісту, після самостійного читання - до 30%, після активного спостерігання процесу - до 50%, а після виконання практичних дій - до 90%;

- краще запам’ятовуються ті частини навчального матеріалу, що сприймаються студентом на початку та в кінці лекції;

- запам’ятовується насамперед те, що пов’язано з виконанням дій;- забуванню можна запобігти коротким, але своєчасним

повторенням матеріалу;- найменш продуктивним є механічне запам’ятовування

(багаторазове стереотипне повторювання матеріалу), а найбільш продуктивним є логічне запам’ятовування (аналіз інформації, виявлення найбільш суттєвих думок, узагальнення і запам’ятовування узагальнення). Продуктивність механічного та логічного запам’ятовування відносяться як 1:25.

Основні принципи запам’ятовування:- акцентувати увагу на формуванні інтересу до матеріалу, якій

необхідно запам’ятати;- користуватися детальними описами та першоджерелами, а не

тільки конспектом;- необхідно не лише прочитати текст, а й мислено повторити

його;- користуватися асоціаціями, співставляючи нову інформацію з

уже відомою;- використовувати мнемонічну техніку, в якій застосовуються

штучні зв’язки між інформацією, що підлягає запам’ятовуванню, та “опорними” знаками, сигналами.

-Приклади:1. Побудова змістовних зв’язків - співставлення деякої інформації

з уже відомою. При цьому необхідно поставити перед собою питання:

72

Page 73: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

- в чому полягає зміст нової інформації?;- що відомо про неї?;

- до якої області знань її доцільно включити?

2. Побудова асоціативних зв’язків - використовується тоді, коли не вдалося побудувати змістовні. Чим незвичніше асоціація - тим краще вона запам’ятовується.

3. Формування структурних зв’язків - застосовується у випадках, коли важко сформувати змістовні або асоціативні зв’язки, наприклад: ряди чисел, ізольовані та незрозумілі факти.

Найбільш характерні види структурних зв’язків:- алфавітний порядок;- групування (інформацію розподіляють за певними ознаками);- рангування (інформацію упорядковують за певною ознакою в

порядку зростання або зменшення величини значення цієї ознаки);- формування речень з початкових букв слів, що несуть інформацію,

наприклад “Каждый охотник желает знать где сидит фазан”;- ритмізація - інформація пов’язується з певним ритмом;- римування - інформація впорядковується за допомогою рими.

4.3.4 Психомоторні дії - досягнення елементарної усвідомленої цілі одним або кількома рухами. Психомоторні дії включаються як вправи для формування певних навичок, наприклад: робота з комп’ютером.

4.3.5 Вольові дії - це дії, при яких мета досягається одноразовим вольовим рішенням, вольове зусилля спрямовується на подолання перешкод, що стоять на шляху досягнення цілі.

Етапи вольової дії:- усвідомлення цілі і намагання їх досягти;- усвідомлення ряду можливостей досягнення цілей;- поява мотивів, що стверджують або заперечують ці

можливості;- боротьба мотивів та вибір;- прийняття однієї з можливостей досягнення цілі в якості

рішення;- здійснення прийнятого рішення.

Центральним етапом вольової дії є боротьба мотивів, результат цієї боротьби і визначає вибір рішення. Можливі крайні прояви таких варіантів:

а) проявилася воля - студент змусив себе щось зробити, незважаючи на перешкоди, які в одних випадках могли бути мізерними, а в інших - вимагати значних вольових зусиль;

б) проявилося безвілля - тобто надана перевага мотиву “хочеться” (“не хочеться”), а не мотиву “потрібно”. Цей стан визначає, що на питання мети “що я повинен робити?” відповідь була, а на питання мотиву “чому я повинен це робити?” суб’єкт відповіді, адекватної меті, не знайшов.

Якщо сенс дії визначається співвідношенням мети та мотиву, а критерій - виявлення волі або безвілля, то при однозначному визначенні мети безвілля свідчить про слабку мотивацію навчальної діяльності.

Педагог повинен знати своїх студентів, їх вольові якості, що визначають поведінку студента на різних етапах вольової дії:

1) якщо у студента сильна воля, то йому притаманні:- чітке усвідомлення цілі та інтенсивне бажання її досягнення;- у нього достатні можливості та мотиви;- боротьба мотивів відбувається обгрунтовано та швидко;- рішення завжди обгрунтовані з інтенсивним спрямуванням;- при здійсненні рішення виявляється стійкість та активність;2) студенту, якому притаманна наполегливість, мета видається

дещо віддаленою, наступні етапи вольових дій реалізуються нормально, при

73

Page 74: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

здійсненні рішення виявляється стійкість та активність; 3) впертість, як вольова якість, характеризується тим, що цілі і

намагання їх досягти об’єктивно не виправдані; можливості та мотиви, боротьба мотивів та їх вибір визначаються не об’єктивним врахуванням усіх можливостей, а передвзятою установкою; рішення приймається не обгрунтовано, але з інтенсивним спрямуванням; рішення здійснюється твердо;

4) конформній особистості властиво, що цілі і устремління легко змінюються; можливості, мотиви, їх боротьба та вибір визначаються думкою інших осіб; рішення легко змінюється, а його реалізація - пасивна;

5) для такої вольової якості як покірність характерно: відсутність цілі, устремління, мотивів, їх боротьби та вибору, рішення дається ззовні, а його реалізація - пасивна;

6) для такої вольової якості як рішучість характерний набір етапів як і для сильної волі, наполегливості. Єдина відмінність полягає в тому, що коли мотивів багато, то їх вибір не завжди всестороннє обгрунтований;

7) для такої вольової якості як нерішучість, при чіткому усвідомленні цілі, наявності можливостей та мотивів, їх боротьба та вибір - затяжні й незавершені, рішення - відсутнє або часто змінюється, а реалізація рішення взагалі відсутня;

8) для слабої волі характерно: слабке устремління до цілі; невеликі можливості; незавершеність боротьби та вибору мотивів; відсутність намагання до прийняття рішень; нестійка реалізація рішень.

4.3.6. Робочі дії - за своїми цілями поділяються на орієнтуючі, виконавчі, корегуючі, завершальні.

Орієнтуючі дії визначають цілі діяльності, умови, засоби та шляхи досягнення цілі. На цьому етапі отримують відповіді на питання:

- “що робити?”,- ”як робити?”,- “які необхідні умови?”,- “які потрібні засоби?”, - “де ці засоби дістати?”, - “в якій послідовності необхідно діяти?”.Отримавши відповіді на ці питання виробляють робочу гіпотезу, в

якій визначені: ціль, процес і результат діяльності (дії).

Виконавчі дії - послідовна реалізація виконання визначених дій досягнення цілі діяльності. Успіх виконавчої діяльності визначається сформованими уміннями, знаннями, навичками, звичками та здібностями.

Корегуючі дії - внесення поправок, уточнень та змін в орієнтуючі та виконавчі дії на підставі зворотної інформації про неточності, помилки, відхилення та невдачі. Корегуючі дії студента - це результат контролю з боку педагога та самоконтролю студента. Тому важливо оцінювати корегуючі дії студента та підводити його до прийняття правильних рішень.

Завершальні дії зводяться до перевірки результату усіх попередніх дій. Тут проводиться оцінка досягнення цілі. Сама оцінка - це відповіді на питання:

- “чи досягнуто те, що планувалось?”;- “які висновки ?”;- “що необхідно зробити в майбутньому?”.

74

Page 75: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Людина народжується вже людиною. Факт належності до людського роду фіксується у понятті індивід.

Особистість - суспільно-історична категорія. Це - свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.

Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, мають на увазі оригінальність особистості, якусь найголовнішу рису, яка робить її відмінною від інших людей. Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або в усіх сферах одночасно.

Основні компоненти особистості: - скерованість; - можливості; - характер; - самоуправління.

Скерованість особистості визначає її вибіркове ставлення до дійсності.

На скерованість особистості впливають: - потреби; - інтереси; - психологічні установки; - інші властивості особистості.

Можливості особистості: - здатність; - здібність; - талант; - геніальність.

Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Провідні властивості характеру: - моральні якості; - вольові якості; - темперамент.

Самоуправління - "Я" - утвердження самосвідомості. Власна структура "Я": - уявлення про те, яким "Я" повинно бути в ідеалі; - сумління (совість), яке визначає наближення реальної поведінки до ідеальної.

Типи самоуправління: - морально-вольовий; - аморально-вольовий; - абулічний; - імпульсивний; - проміжні.

Морально-вольовий тип саморегуляції - позитивний тип, здатний на пориви та значні звершення. Така людина - господар своїх слів, здатна досягти соціально та особистісно значимих цілей попри будь-які труднощі. Її здібності використовуються на повну силу та розвиваються.

Аморально- вольовий тип - це індивідуаліст, який завжди і скрізь переслідує егоїстичні цілі. Він - цілісний у своїй аморальності, розумний у визначенні способів досягнення намірів.

Абулічний тип характеризується в’ялістю і пасивністю, байдужістю до всього, легко піддається впливу, залишаючись бездіяльним. Не може

75

Page 76: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

змусити себе працювати, долати труднощі. Слабкі внутрішні спонукання, слабовілля, нездатність до зусиль. Іноді - це наслідок сформованого почуття

власної неповноцінності. Відтак опускаються руки, "засинають" здібності.

Імпульсивний тип поведінки характеризується наявністю багатьох сильних імпульсів, захоплень, але людина діє нерозважливо через недосконалість механізму зіставлення імпульсних спонукань з реальною ситуацією.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об’єктах з одночасним абстрагуванням від інших.

Розрізняють мимовільну та довільну увагу.

Мимовільна увага визначається орієнтувальним рефлексом організму.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу. Матеріальними органами відчуття є аналізатори.

Сприйняття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відображуваного.

В залежності від переважної ролі аналізатора, визначають:- зорове сприйняття;- слухове спийняття;- тактильне спийняття.

Буває сприйняття:- простору, часу, руху;- предмета, мови, музики;

- людини людиною.

Висновки

2. Успішність навчання визначається загальним рівнем розвитку пізнавальних процесів студента, а це значить, що засвоєння змісту навчального матеріалу залежить від розвитку сприйняття, уяви, пам’яті, мислення, уваги та мови студента, визначається його вольовими якостями, умінням долати перешкоди та спонукати себе до роботи.

3. Засвоєння навчального матеріалу включає:- сприйняття, для чого потрібна сконцентрована увага студента до

матеріалу, що викладається;- переробку та з’ясування змісту, що веде до розуміння

повідомлення, для чого потрібно в пам’яті відшукати аналогічні знання та пов’язати їх з новими;

- чітку фіксацію переробленого та з’ясованого змісту.При цьому для першого фактору важливі вольові та емоційні

характеристики особи, її уміння сконцентруватися, внутрішня дисципліна. Для другого фактору необхідна активна пізнавальна діяльність, яка включає постановку та формування завдання самим студентом, усвідомлення його змісту. Для третього фактору необхідно засвоєння знань та дій, формування

76

Page 77: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

практичних характеристик, коли знання перетворюються в уміння та навички студента.

4. На пам’ять можна впливати:- моторну - шляхом запису прослуханого або прочитаного;- зорову - шляхом уявного відтворення побаченого;- слухову - повторенням вголос найбільш суттєвих означень,

висловлювань;- емоційну - шляхом висловлювання всього, що необхідно

запам’ятати, з підвищеною увагою.Провідне значення у навчанні належить словесно-логічній пам’яті.

Для її мобілізації необхідно розуміння прочитаного або прослуханого, на неї впливає обговорення, коли одночасно беруть участь і слухова, і рухова та емоційна пам’ять.

Усі види пам’яті тісно пов’язані між собою, тому одночасна мобілізація їх позитивно впливає на запам’ятовування. Мислене повторення прочитаного ефективніше для запам’ятовування ніж повторне читання.

5. Матеріал, що відкладений у довготривалій пам’яті забувається за експонентою. Частка, що залишається, не перевищує 20-50 % від початкового рівня, тому робота з додатковими джерелами інформації допомагає підвищити обсяги сприйнятого матеріалу та краще його запам’ятати.

Джерела інформації

1. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. - К.: ЕксОб, 1999. - 304 с. 2. Казаков В.А. Самостоятельная работа студентов. - К.: Вища школа, 1990. - 248 с. 3. Козаков В.А. Психологія діяльності та навчальний менеджмент: Підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 244 с.4. Козаков В.А., Дзвінчук Д.І. Психолого-педагогічна підготовка фахівців у непедагогічних університетах: методологія та практика. – К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2003. – 140 с.

Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю

1. Дії у навчанні

2. Емоційні дії

3. Вольові дії

4. Вплив на пам’ять

5. Індивідуальні показники здатності особи до навчання

6. Основні компоненти особистості

77

Page 78: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Тема 5. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

Лекція 8 Самостійна робота студента як основна форма навчання у вищій школі. Елементи

системи СРС. Предмети та продукти самостійного навчання. Завдання-дії та завдання-продукти. Вправи, питання та задачі як форми завдання-дії. Виконання індивідуальних завдань. Формування вміння навчатися.

Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента. Ядро лекції та її оболонки. Основні принципи запису конспекту лекцій. Кодування та створення опорного конспекту лекцій.

5.1 Самостійна робота студента як основна форма навчання у вищій школі

Самостійна робота студента – специфічна форма навчальної діяльності, головною метою якої є формування самостійності суб’єкта навчання, а формування вмінь, навичок та знань здійснюється опосередковано через зміст та методи усіх видів навчальних занять 2. Специфічність цієї форми діяльності студента визначається тим, що вона ставить двоєдину ціль: формування самостійності студента (спеціальна мета навчання) та розвиток здібностей, вмінь, знань і навичок студентів ( основна мета навчальної діяльності).

В підходах до організації СРС спостерігається певна циклічність. Так, в 20-і роки ХХ століття розвиваються такі методи навчання, як Дальтон-план, метод проектів, бригадно-лабораторний метод, трудовий метод, активно-трудовий метод тощо.

В 30 – 40 - і роки з’ясувалося, що переоцінка самостійного шляху в добуванні знань призвело до зниження якості знань, акцент зміщується на методи донесення до студентів “готових знань”, які потрібно “зрозуміти та міцно засвоїти”. Це повністю відповідало вимогам часу: перехід країни на рейки командно-адміністративної бюрократичної системи управління вимагав заміни активних самостійних форм і методів навчання на “излагающее слово учителя”.

В 50 – 60 - і роки знову підсилюється увага до методів, що націлюють на розвиток ініціативи та самостійності в оволодінні знаннями, необхідними для розв’язування практичних завдань.

Роки застою та перебудови ( 70 – 80 - і роки) вірні підходу: добрі гасла і ніяких конкретних результатів. Звучать заклики створення єдиної системи неперервної освіти, активно впроваджувати технічні засоби навчання, реалізовувати принцип поєднання навчання з працею, рішуче добиватися підвищення ефективності навчання, корінного поліпшення підготовки молоді до самостійного життя і праці.

Отримання Україною незалежності висунуло на перший план необхідність підготовки фахівців, спроможних в умовах ринкової економіки творчо, самостійно, без “підказок зверху” приймати рішення.

Світовий досвід теж свідчить, що індивідуальна робота студента під час навчальних занять, самостійна робота при виконанні індивідуальних завдань, в наукових лабораторіях, бібліотеках, комп’ютерних залах, а також в домашніх умовах – запорука успішного опанування фахом.

Бути самостійним - це значить щось робити самому без сторонньої допомоги, без зовнішнього збудника, за своїми намірами. В цьому сенсі самостійність - і властивість особи, і показник активності людини, і критерій її зрілості в будь-якій галузі соціальної практики.

Найбільш повно самостійність студентів проявляється в різних формах СРС, частка якої в навчальних планах зростає. Наприклад, якщо протягом 1992 - 2002 р.р. в навчальних планах Київського національного університету імені Тараса Шевченка співвідношення аудиторної та самостійної роботи було 2 : 1 (36 годин на тиждень навчальних занять, 18 годин на тиждень СРС), то з 2002/2003 навчального року це співвідношення

78

Page 79: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

складає 5 : 4, а в магістерських програмах: 4 : 5.

Основні елементи системи СРС:- студент як суб’єкт діяльності;- предмет діяльності; - процес як сукупність дій студента над предметом;- продукт як наслідок перетворення предмета;- умови дій студента над предметом;- мета як проекція на продукт результату діяльності;- мотив як внутрішні умови діяльності;- вихідний досвід студента: знання, уміння, навички, необхідні для

дій над предметом;- результат - сформовані вміння, набуті знання, розвинуті

рисиособистості студента.

Предмети навчальних дій студента можна розподілити на дві великі групи: - безпосередні; - опосередковані.

До першої групи предметів входять такі об’єкти діяльності студентів, для яких запланований викладачем склад дій студента достатньо визначений і його потрібно здійснити (наприклад виконати вправу).

До другої групи предметів діяльності студента включаються предмети, опосередковані через продукти навчання (наприклад, підготовка реферата). Опосередковані предмети в кінці-кінців приводяться до суми безпосередніх, але через самостійні дії студента.

Вимога виконати певні навчальні дії – вид педагогічного доручення, яке називається завданням.

Завдання, як вид педагогічного доручення, можуть бути двох типів:

- завдання – дії, в яких предмет дій студента задається викладачем безпосередньо (види: вправа, питання, задача);

- завдання – продукти, в яких предмети дій студента задаються опосередковано (види: конспект, доповідь, реферат, звіт, курсова робота, проект тощо).

Продукти виконання завдань-дій – це відповіді на вправи, питання, задачі, а завдань-продуктів – власне конспекти, тексти доповідей, рефератів, оглядів, звітів, курсових робіт, проектів тощо.

Результати незалежно від видів завдання – набуті вміння та навички, і засвоєнні для цього знання. Кількісна характеристика результату визначається сукупністю виконаних дій, якісна – мотивованністю та доцільністю цих дій.

Основні завдання-дії в навчальному процесі підготовки фахівців з спеціальності "Міжнародна інформація".

Вправа – вид завдання, що потребує багаторазового виконання дії з метою її засвоєння. Дії, на які направлені вправи: мисленні, психомоторні, мнемонічні, орієнтуючі, виконавчі тощо. В процесі виконання вправи здійснюється уяснення змісту дії, її закріплення, узагальнення. За сутністю, вправа – це завдання, яке дозволяє домогтися певної сукупності характеристик дії: диференційованість, автоматизованість, узагальненість, усвідомленість, міцність, швидкість, легкість тощо. Дія, засвоєна у вправах до автоматизму, стає навичкою.

Основна мета вправи – формування окремих психічних актів для засвоєння навичок і вмінь шляхом самоконтролю, оцінки та уточнення повторних дій. Для досягнення мети необхідна система вправ. За рахунок багаторазового виконання вправ досягаються певні нормативи вірності дій,

79

Page 80: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

далі – точності, а потім – швидкості.

Вимоги до вправ:

- визначенність конкретної цілі кожної вправи (чому навчитися);- наявність критеріїв, показників правильності, точності та

швидкості дії;- знання про послідовність та техніку виконання майбутніх дій;- попереднє засвоєння правил виконання дій, що засвоюються;- багаторазове виконання дій;- постійний самоконтроль ходу та результатів дії;- контроль за ходом та результатом дії з боку викладача.-Таким чином, вправа – це форма завдання, в змісті якого для

студента повинна бути повна ясність як за кількістю, так і за якістю дій, що засвоюються.

Питання – вид завдання, виконання якого передбачає відтворюючу діяльність студента. Питання – це звернення, яке потребує відповіді.

Мета питання усунути сумніви, невизначеність знань або підкреслити устрімління до отримання нового, більш повного, точного знання.

Питання що?, де?, коли?, чому?, з якою метою? Ставляться у зв’язку з виникненням труднощів та протирічь у розвитку знань. Ці питання фіксують пізнавальні потреби. Питання який? використовується для позначення категорії властивості або стану. Питання коли?, де?, скільки?, для чого?, чому? позначають категорії часу, місця, кількості, мети, причини відповідно. Вірно сформульоване питання повинно точно вказувати на категорію або множину, до яких відноситься пошукуване.

Логічна структура питання: - деяке невідоме пошукуване; - неповна, невизначена, незавершена характеристика знання про невідоме; - визначене знання, яке складає логічну посилку питання, вихідну інформацію, необхідну не лише для постановки питання, але і для відповіді.

Основні пізнавальні функції питання:- інформаційна, коли мета питання – отримати певну інформацію (відомості, дані, факти) про об’єкт, подію;

- інтерпретаційна, коли мета питання полягає в поясненні накопиченої інформації.

В залежності від пізнавальної цілі питання поділяють на: - закриті питання, для яких наводиться повний набір варіантів відповіді, і студенту необхідно вибрати вірну відповідь; - відкриті питання, які не містять підказок, не нав’язують варіанти відповідей, дають можливість сформулювати їх у вільній формі.

Задача – вид завдання, яке якісно та кількісно характеризує результат (ціль-образ) і може бути представлене як кінцевий результат діяльності.

Задача містить:

- невідоме (ясна, але недоступна мета); - відоме, тобто те,що дано, відомі дані, об’єкти тощо; - необхідні умови, що конкретизують зв’язок між даними і метою.

Типова навчальна задача – задача при розв’язуванні якої студент засвоює найбільш характерні для спеціальності, професії види дій на основі необхідних для цього знань.

80

Page 81: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Виконання індивідуальних завдань-продуктів формує вміння і навички самостійної роботи студента з виконання та оформлення результатів цієї діяльності.

Доповідь (повідомлення) - документ, або усне публічне оприлюднення наукових результатів та результатів самостійної роботи студента.

Структура доповіді:- вступ (підстави, причини, проблемна ситуація, що зумовили

підготовку доповіді);- основна частина, в якій аналізується стан проблеми,

обгрунтовується основна ідея автора;- підсумкова частина, яка містить висновки, рекомендації,

пропозиції.

Існують два підходи до написання (підготовки) доповіді. Перший полягає в тому, що спочатку готується план доповіді, потім - тези виступу, на основі тез готується доповідь. Другий , навпаки, пов’язаний з повним написанням доповіді, а потім у скороченому вигляді ознайомленням з нею аудиторії.

Специфіка усного виступу полягає у відмінності від друкованого

змісту та форми. Слід пам’ятати, що частина матеріалу може бути подана в тезах, на плакатах, слайдах, схемах, діаграмах, табицях тощо, тому доповідь повинна містити коментарі, а не повторення ілюстративного матеріалу. Емоційність, впевненість доповідача, його вміння вести полеміку забезпечує контакт з аудиторією, увагу слухачів. Головне в доповіді - зміст та аргументація. Виразність і дохідливість змісту доповіді суттєво залежать від темпу, гучності та інтонації. Спокійна манера викладу завжди імпонує слухачам. Доповідачу необхідно слідкувати за вірнною літературною вимовою, вживати слова відповідно до їх сенсу. Доцільним є полемічний характер доповіді: це викликає інтерес слухачів.

При підготовці доповіді слід зважати на те, що людина може прочитати одну сторінку формату А4 (текст у півтора інтервали) за 3 - 4 хвилини. Тому доповідь до 30 хвилин повинна містити 8 - 10 сторінок. Якщо наукова доповідь містить 4 - 6 сторінок, вона називається - повідомленням.

Реферат - короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. Як результат завдання - продукту СРС найчастіше використовують інформативний реферат, що найповніше розкриває зміст документу (документів), основні теоретичні та фактичні відомості. Розширений, або зведений (багатоджерельний, оглядовий) реферат містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих документів з однієї теми, викладені у вигляді зв’язного тексту. Більш детально це питання буде розглянуто в темі 9 "Аналіз змісту документів та аналітико-синтетична обробка інформації".

Завдання для формування вміння вчитися:

- читання та декодування змісту тексту (сприйняття знакової форми елементів тексту, актуалізація значень мовних знаків, відновлення змісту повідомлення);

- виділення тематичного змісту тексту на рівнях перегляду, ознайомлення, вивчення і засвоєння;

- відновлення (моделювання) тематичної структури тексту;- складання (мисленне або письмове) плану змісту тексту;- виділення основних положень тексту стосовно фактів, теорій,

оцінок і критики, наведених в тексті;- співставлення тем тексту з логічними видами змісту: факти,

теорія, оцінка, судження тощо; - фіксація (конспектування) виділеного, віднесеного та

81

Page 82: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

засвоєнного змісту: - систематизований перелік тематичної структури; - план розподілу змісту в тексті;

- тези викладу основних положень; - самостійне виділення змісту тексту із загальних положень:

- конкретизація; - підведення під поняття; - вивід наслідків; - доказ тощо.- узагальнення понять, термінів, визначень і побудова

системи знань: аналіз, синтез тощо;- засвоєння матеріалу шляхом його повторного сприйняття ( за

текстом, конспектом, тезами, планом);- засвоєння матеріалу шляхом використання структурних

елементів змісту (факти, теореми, формули) у вправах, задачах;- опрацювання та засвоєння матеріалу зо допомогою кодування

змісту знаками, схемами, графіками, таблицями та іншими образами;- співставлення та пов’язування компонентів тексту з

засвоєнними раніше знаннями та діями;- опосередковане оволодіння матеріалом до рівня навичок (при

необхідності);- запам’ятовування (мнемонічні дії) необхідних елементів

структури змісту тексту;- самоконтроль засвоєння змісту тексту;- самоконтроль безпосередньої або опосередкованої обробки

тексту;- планування студентом цілей, підцілей, завдань власної

діяльності з точки зору їх значимості для особи (тобто співпадіння мотивів і цілей);

- виділення особистісно значимих цілей, підцілей в поточній і майбутній діяльності;

- упорядкування виділених цілей за ступенем важливості;- формування загальних уявлень про засоби досягнення цілей,

тобто розробка стратегії;- формування програми в рамках прийнятої стратегії, тобто

створення набору необхідних заходів і дій для досягнення цілей;- створення на основі програми конкретного плану досягнення

цілей;- забезпечення поточного контролю за порядком реалізації

плану;- регулювання витрат часу на виконання основних видів дій:- визначення порядку, черговості вирішуємих завдань;

- врахування темпу і ритму власної діяльності та їх зміни в процесі реалізації цілей;

- врахування витрат часу на досягнення цілей;- врахування випадкових витрат часу;- співставлення реальних витрат часу з бажаними та реальними досягненнями;- ймовірнісне прогнозування перспектив діяльності:- співставлення визначених цілей близького та віддаленого

майбутнього;- визначення термінів їх реалізації з врахуванням даних

поточного контролю;- внесення коректив до програм і планів на підставі поточного

контролю;- організація індивідуальної роботи;- набуття навичок до організації життя за часовим режимом;- розвиток “відчуття часу” як важливої психологічної

особливості, що забезпечує успішність професійної діяльності; - організація і регулювання усієї системи індивідуальної

щоденної поведінки з метою більш продуктивного використання часу;- розвиток здатності нічого не забувати з намічених та

запланованих справ, не упускати з поля зору тих заходів, від яких залежитиме досягнення віддалених цілей, досягнення майбутнього.

82

Page 83: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

5.2 Конспектування лекцій як форма самостійної роботи студента

З позицій діяльнісного підходу конспектування - це робота студента з безпосереднім предметом навчання. Мета - засвоєння навчального матеріалу, конспектування - система дій над заданим викладачем матеріалом.

Навчання під час лекції припускає активну розумову діяльність, у ході якої студенти повинні

- сприймати інформацію; - сортувати її, не втрачаючи логіки міркування; - погоджувати її з раніше пройденим матеріалом; - розуміти; - запам'ятовувати; - записувати по ходу пояснення формулювання, графіки, висновки.

Звична картина на лекції: викладач пояснює новий матеріал, користуючись при цьому дошкою (креслення, графіки, формули, визначення). Дошки, як правило, не вистачає, приходиться витирати написане, заповнюючи місце, що звільнилося, новими порціями запису інформації. При вивченні таких предметів, як історія, політологія, психологія тощо, а також ряду спеціальних дисциплін, дошкою користуються менше, тому формування думки та її образів не матеріалізуються роботою з дошкою і вимагають збільшення обсягу мовної інформації. При цьому, природно, йдуть логічні словесні зв'язування, розкривається основне, головне, підводяться підсумки. Висуваючи якесь положення, тезу, закон, визначення, викладач повинен їх обґрунтувати, зв'язати з наявними вже знаннями, показати перспективу, щоб потім перейти до наступного положення. І чим складніше й абстрактніше основне знання, тим більше пояснень, зв'язків і містків.

Однак навички конспектування при цьому часто виявляються недостатніми. Швидкість запису явно уступає швидкості викладу матеріалу викладачем, спроба повного конспектування приречена на невдачу. Лектор вимовляє 80 - 100 слів за хвилину, дослівний запис студент може вести зі швидкістю до 20 слів за звилину. Отже, або викладач вказує, що і коли потрібно записувати, або до студентів це уміння приходить після багатьох проб і помилок. Але ж темп пояснення зростає, кількість інформації, що видається на кожному занятті, збільшується. Матеріал новий, незрозумілий, хочеться і формулу записати, і висновок, і пояснення до нього, а там і графік з'явився. У поспіху це часто переноситься в конспект з помилками і перекручуваннями. Словесні ж зв'язки, міркування, логічні переходи з розповіді викладача до конспекту практично не потрапляють. А вони дуже важливі при виконанні індивідувльного завдання, при підготовці до семінарського заняття або контрольного заходу тощо.

У цьому світлі представляється доцільним видача студентам видрукуваних матеріалів, що відбивають суть матеріалу і розвантажують їх від непродуктивної писанини, але при такому підході зменшується аплив на запам’ятовування моторної пам’яті.

У процесі СРС у студентів не завжди є можливість проконсультуватися у викладача, також виникають проблеми сприйняття, сортування інформації, диференціації її за критеріями «головне - другорядне» тощо. І тут на допомогу можуть прийти опорні сигнали й опорні конспекти.

За Шаталовим опорний сигнал - це «асоціативний символ, що заміняє деяке значення; він здатний відновити в пам'яті відому раніше і зрозумілу інформацію». Під опорним конспектом розуміють «систему опорних сигналів, що мають структурний зв'язок і представляють собою наочну конструкцію, яка заміщає систему значень, понять, ідей як взаємозалежних елементів»[2].

83

Page 84: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Щоб уявити, як створюється опорний конспект викладачем, яка при цьому проводиться підготовча робота, розглянемо основні етапи створення опорного конспекту.

Добірка фактичного матеріалу

Початковим етапом роботи є підбір з різних джерел матеріалу, необхідного для пояснення цієї теми. Потрібно перечитати, переглянути масу підручників, монографій, наукових статей, методичних рекомендацій, енциклопедій, довідкову літературу, зробити добір необхідного. При цьому дуже важливим є історичні довідки, зв'язок з життям, область практичного застосування теорії. Підбираються цитати, висловлювання відомих вчених і фахівців, парадокси, софізми тощо.

Для ідеальної лекції збирається величезна кількість матеріалу , яка за своїм обсягом не може бути утиснута в часові рамки заняття. Така робота безцінна в плані розширення обсягу професійних знань.

Виділення ядра, основних понять

У кожному навчальному елементі можна умовно виділити наступну структуру матеріалу: ядро та супутні оболонки.

Основні формули, правила, головні закономірності і шляхи їхнього логічного обґрунтування, найбільш важливі фактичні дані формують ядро. У ядро входить та сума знань, що повинна зберігатися в пам'яті тривалий термін, можливо, протягом всієї активної діяльності фахівця.

Матеріал, необхідний для свідомого засвоєння предмета навчання в рамках програми навчальної дисципліни (те, що активно і досить часто використовується при вивченні цієї навчальної дисципліни), являє собою найближчу оболонку ядра.

Матеріал, що потрібний для засвоєння певної теми, а узятий окремо не представляє особливої цінності, складає наступну супутню оболонку. Таких супутніх оболонок можна виділити 3 - 4. Скажімо, - інформація, яку потрібно пам'ятати протягом найближчих занять тощо.

Щоб усвідомити роль опорних конспектів у засвоєнні навчального матеріалу, розглянемо, як це засвоєння відбувається. Звичайно передбачається, що подача програмного матеріалу ведеться порціями, до кожної з яких входить визначена частина ядра та супутніх йому оболонок. Ці «порції» повинні наприкінці вивчення навчальної дисципліни скласти єдине ціле.

Дрібнопорційне вивчення матеріалу «часточками» не створює цілісного уявлення про нього. Це схоже на розглядання цікавої картини, коли її закривають шторкою і показують сьогодні верхній лівий кут, завтра - правий нижній, наступного дня середину і так шматками все інше. Навряд чи буде можливим скласти цілісне уявлення про картину при такому поетапному спогляданні. Приблизно те ж відбувається при вивченні матеріалу порціями, окремими параграфами.

Застосування опорних сигналів припускає, що спочатку вивчається матеріал ядра і найближчої оболонки.

Таким чином, матеріал подається укрупненими дозами, він повинен бути повністю зрозумілим, щоб його можна було міцно запам'ятати. Тоді буде створений цільний образ даного матеріалу, у ньому легше простежити логічні взаємозв'язки, а це дуже важливо для розуміння і запам'ятовування. Матеріал ядра повинен викладатися лаконічно, чітко, просто і доступно. Другорядні деталі, уточнення, розгорнуті обґрунтування будуть нарощуватися у вигляді оболонок.

При виділенні ядра важливо не захлинутися в потоці і обсязі матеріалу, не намагатися усе жадібно перенести до опорного конспекту.

84

Page 85: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Кодування і складання опорного конспекту

У відібраному матеріалі виділяють опорні сигнали, на підставі яких складається опорний конспект - незвична на перший погляд, розфарбована різними кольорами (про роль кольору ще буде сказано) «шпаргалка». У ній зосереджені ключові слова, формули, обривки визначень, необхідна частина цифрового й іншого фактичного матеріалу, стрілками й іншими графічними знаками позначені логічні взаємозв'язки, переходи. Опорний конспект відіграє роль мнемосхеми, виділяє основне в матеріалі і подає його в цілісному вигляді, задає алгоритм усної розповіді за закладеним в ньому матеріалі.

Уміло підібрана форма опорного конспекту може певним чином і відбивати його зміст (на жаль, це не завжди виходить). Варто вибрати найбільш доцільні види шрифтів, нарешті, підібравши колір, створити кольорове тло всього конспекту (або його окремих блоків). Кольоровий конспект у всіх аспектах вигідно відрізняється від свого чорно-білого побратима: і з естетичної точки зору, і з позиції міцності запам'ятовування, і в плані можливості підкреслення асоціацій, виділення головного тощо.

Складання опорного конспекту - це по суті самовираження особистості того, хто цей конспект складає. У залежності від того, які функції виконує опорний конспект, а також від того, на яку аудиторію він розрахований, на якому рівні знаходяться студенти, обсяг інформації, закладений в конспект, може бути різним. Основна частина опорних конспектів повинна відтворюватися в плані зворотного зв'язку на наступному занятті. Звідси випливає основна вимога до опорних конспектів: вони повинні бути нескладними для письмового відтворення.

Поряд з цим є так звані синтетичні опорні конспекти, що вбирають весь матеріал теми, але громіздкі для відтворення і тому не несуть контролюючих функцій.

Деякі принципи створення систем опорних сигналів і рекомендації по роботі з ними

Опорний конспект, складений з опорних сигналів, істотно відрізняється від конспекту в звичайному розумінні цього слова. Суть опорного конспекту - сигнальні опори. При традиційному конспектуванні важко перебороти бажання включити до конспекту побільше матеріалу, детальніше розшифрувати зміст кожного пункту. В опорному конспекті цього рішуче варто уникати. Опорний конспект небагатослівний, гранично стиснутий. Кожен символ, знак, буква - це тільки натяки на те, що потрібно розповісти. Найчастіше сигнальні опори - тільки саме головне.

Однак ці натяки на головне робляться в такій формі, яка б кликала думку до подальшого розгортання, волокла б за собою цілі ланцюжки слів, фраз, нових думок.

Уявимо собі знайому картину: відповідає на заняттях студент, запнувся, викладач підказав слово ( а то і півслова чи жест) - і далі мова студента ллється без запинки. А якщо на цих «слизьких» місцях поставити опорні віхи, - сигнальні опори? Адже наскільки простіше тоді відповідати, причому можна красиво, логічно усі розповісти, не гублячись думкою: а що ж далі? Сигнальні опори - це ті рятувальні крапки в словесній драговині, відштовхуючи від яких, думка біжить швидко, гладко, не потопаючи в трясовині болісних пригадувань. Опорний конспект повинен давати можливість легко і швидко перевірити знання основного матеріалу: як викладачу знання студентів, так і студентам свої власні знання. Тому опорний конспект у своїй формі повинен сприяти цій меті. Опорний конспект повинен бути простим як для запам'ятовування, так і для відтворення. Він повинен манити своєю (може навіть удаваною) простотою.

1. Лаконічність. Опорний конспект 45-хвилинної напівпари повинен

85

Page 86: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

містити 300-400 друкованих знаків. Причому кожен друкований знак (будь те буква, чи слово, малюнок) - це тільки саме головне в даному матеріалі. Принцип лаконічності вимагає, щоб письмове відтворення опорного конспекту за 45-хвилинний матеріал не перевищувало 12-15 хвилин. Опорний конспект всієї лекції (90 хвилин) може містити 500-600 знаків.

2. Структурованість. При складанні опорних конспектів використовується принцип укрупнення дидактичних одиниць засвоєння знань, що дозволяє викладати матеріал цілісними блоками. Опорний конспект однієї лекції повинен містити 4-5 логічних блоків. Структура їхнього розташування повинна бути зручною і для запам'ятовування, і для відтворення, і для перевірки. Тому текст опорного конспекту найчастіше розміщується не рядок за рядком, як у звичайному конспекті, а має специфічну форму розташування.

3. Принцип акценту на основних елементах. Матеріал, що міститься в опорному конспекті, можна зробити більш «рельєфним» для запам'ятовування, відтворення і контролю, застосовуючи рамки різної конфігурації, різні шрифти, різну форму конспекту, різне розфарбування, різне розташування слів (по вертикалі, навскоси, перевернуте тощо).

4. Принцип уніфікації. Символіка, яка застосовується в опорних конспектах навчальної дисципліни чи групі навчальних дисциплін, повинна бути єдиною. Необхідно увести визначені значки-символи для позначення ключових чи часто повторюваних слів (або навіть окремих словосполучень).

5. Автономність. В опорному конспекті - 4-5 логічних блоків. Кожний з них представляє завершений фрагмент теми і має бути відтворений окремо, мало торкаючись інших блоків. Тобто, якщо один із блоків забутий, то інші можуть бути відтворені і без нього.

6. Принцип звичних асоціацій і стереотипів. Потрібно вміло підбирати ключові слова. Іноді вдалий жарт, образ допомагає оживити в пам'яті цілу розповідь. Можна в цьому зв'язку навести приклад з анекдотами. Багато хто намагається їх записати, але кожен робить це по-своєму. Одні повністю записують зміст анекдоту, а іншим досить записати, одне-два слова (ключових), що допомагає їм миттєво згадати анекдот.

7. Несхожість. Дуже часто при складанні опорного конспекту допускається типова помилка: вони схожі один на одного, як близнюки. У результаті їх важко зберегти в пам'яті на тривалий термін. Для успішного запам'ятовування конспекти варто різноманітити за формою, за структурою, за графічним виконанням.

8. Простота. З огляду на всі попередні вимоги, необхідно увесь час пам'ятати про головне - конспект повинний бути простим. І для запам'ятовування, і для відтворення, і для перевірки. Потрібно уникати вигадливих шрифтів, складних креслень, малюнків. Інакше опорний конспект замість полегшення процесу навчання дасть зворотний ефект.

9. Основні вимоги до шрифту: чіткість, ясність, зручність в читанні, простота логічних форм. Необхідність дотримання цих принципів визначається психофізіологічними особливостями людини, що виявляються в процесі читання, особливостями людського зору: - охоплювати оком одночасно групу слів, швидкістю упізнання букв і осмислення слів, тобто швидкістю читання.

10. Кольорова гармонія конспекту. Колір відіграє величезну роль не тільки з естетичної точки зору, але і впливає своїми фізичними і психологічними властивостями. За фізичними властивостями колір вважається вдалим, якщо має достатній коефіцієнт відображення, тобто відповідає нормальним умовам зорового сприйняття. До фізичних якостей відносять і властивості кольору тла: світле тло оптично віддаляє і полегшує конспект, темний колір наближає й робить його важчим. Психологічний аспект кольору полягає в

86

Page 87: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

тому, що, впливаючи на загальний психологічний стан людини, він може викликати різний настрій: спокій чи роздратування, радість і тугу, підвищення або зниження уваги. Установлено також, що теплі кольори (червоний, жовтогарячий, жовтий) діють на психіку людини збуджуюче, розширюють зіниці, учащають пульс, стомлюють зір. Тому при застосуванні в конспектах червоного кольору необхідно дотримувати міру. Краще заміняти його рожевим. Холодні кольори (зелений, блакитний, синій), навпаки, знижують стомлення і заспокоюють зір. Гармонію кольорового рішення можна вважати досягнутою, якщо:

- колір шрифту і тла забезпечують чітке і зручне сприйняття тексту;- загальне колірне рішення знаходиться в гармонійній єдності з

оточенням і відповідає почуттю естетичного задоволення;- колірне рішення сприяє емоційному вираженню і розкриттю змісту

тексту.Варто підкреслити, що опорний конспект не прикраса, хоча й володіє

естетико-художніми якостями.Красота в оформленні сама по собі нічого не визначає. Тільки єдність

форми і змісту, художнього оформлення вирішує в остаточному підсумку задачі осмислення і засвоєння матеріалу.

Рекомендації зі складання творчих опорних конспектів

Творчим опорним конспектом будемо називати такий конспект, що складається самим студентом при вивченні якої-небудь теми. Діяльність студента в деяких аспектах подібна, а в інших - відмінна від діяльності викладача при складанні опорного конспекту.

Етапи роботи над складанням творчого опорного конспекту:1. Первинне ознайомлення з матеріалом теми, з якої складається

опорний конспект (робота з підручниками, додатковою літературою тощо).2. Виділення головного в цьому матеріалі (відбирається матеріал

ядра і найближчої оболонки). 3. Підбір опорних сигналів (ключових слів, символів і т.д.), їхнє

кодування. 4. Пошук внутрішніх логічних взаємозв'язків, а також

міжпредметних зв'язків в оброблюваному матеріалі. 5. Складання первинного варіанта конспекту, компонування

матеріалу в окремі блоки. Компонування повинне враховувати логічні взаємозв'язки частин розглянутого матеріалу.

6. Критичне осмислювання першого варіанта конспекту. 7. Перекомпонування, перебудова окремих частин конспекту,

спрощення окремих елементів. 8.Уведення кольору, акцентування кольором головних ідей (цей вид

роботи може вироблятися і раніше - пункти 3, 4, 5).9. Колір тла частин опорного конспекту. 10. Озвучування опорного конспекту й остаточне його корегування.

Розробка творчого опорного конспекту суттєво полегшується з використанням засобів обчислювальної техніки. Основою для розробки такого конспекту може стати електронний підручник або електронний навчальний посібник як види навчального електронного видання.

Навчальне електронне видання (НЕВ) містить систематизований

матеріал з відповідної науково-практичної галузі знань на електронному носію інформації, забезпечує творче й активне оволодіння студентами знаннями, уміннями й навичками в цій галузі. НЕВ відрізняється високим рівнем виконання і художнього оформлення, повнотою інформації, якістю методичного інструментарію, наочністю, логічністю і послідовністю викладу.

Електронний підручник (ЕП) - основне НЕВ, створене на високому науковому і методичному рівні, що цілком відповідає навчальній програмі дисципліни і офіційно затверджене як даний тип видання.

Електронний навчальний посібник (ЕНП) - це НЕВ, що цілком чи 87

Page 88: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

частково заміняє чи доповнює підручник і офіційно затверджене як даний тип видання.

ЕП та ЕНП не можуть і не повинні замінити книгу. Для створення ЕП недостатньо взяти гарний підручник, додати навігацію (створити гіпертексти) і багатий ілюстративний матеріал, включаючи мультимедійні засоби. ЕП повинен максимально полегшити розуміння і активне запам’ятовування найбільш істотних понять, тверджень і прикладів, опираючись на зорову, слухову та емоційну пам’ять, а також використовуючи комп’ютерні піказки та пояснення.

Принципи, що використовуються при створенні електронного підручника:

1. Принцип квантування: розбивка матеріалу на розділи, що складаються з модулів, мінімальних за розміром, але замкнутих за змістом.

2. Принцип повноти: кожен модуль повинен містити наступні компоненти

- теоретичне ядро, - контрольні питання з теорії,

- приклади, - задачі і вправи для самостійного розв’язання і вирішення, - контрольні питання з усього модуля з відповідями, - контрольна робота, - контекстна довідка (Help), - коментарі.

3. Принцип наочності: кожен модуль повинен складатися з колекції кадрів з мінімумом тексту і візуалізацією, що полегшує розуміння і запам’ятовування нових понять.

4. Принцип регулювання: студент самостійно керує зміною кадрів, має можливість вивести на екран будь-яку кількість прикладів, вирішити необхідну кількість задач, а також перевірити себе, відповівши на контрольні питання і виконавши контрольну роботу заданого рівня складності.

5. Принцип адаптивності: ЕП повинен допускати адаптацію до нестатків конкретного користувача в процесі навчання, дозволяти варіювати глибину і складність навчального матеріалу, генерувати додатковий ілюстративний матеріал.

6. Принцип комп’ютерної підтримки: у будь-який момент роботи студент може отримати комп’ютерну підтримку - пояснення, підказку тощо.

7. Принцип збирання: ЕП повинен бути виконаним у форматі, який дозволяє компонувати їх у єдині електронні комплекси, розширювати і доповнювати новими розділами і темами, створювати електронні бібліотеки як навчального закладу, так і власні студента чи викладача.

Основні етапи розробки електронного підручника:

1. Вибір джерел2. Розробка змісту і переліку понять3. Переробка текстів у модулі за розділами і створення Help4. Реалізація гіпертексту в електронній формі5. Розробка комп’ютерної підтримки6. Добір матеріалу для мультимедійного втілення7. Підготовка матеріалу для візуалізації

Візуалізація матеріалу

88

Page 89: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Лекція 9. Підготовка до лабораторного, практичного та семінарського заняття як форма

самостійної роботи студента. Підбір інформаційних джерел, конспектування, підготовка анотацій та рефератів. Курсова робота як форма самостійної роботи студента. Основні етапи виконання курсової роботи: вибір теми, затвердження теми та наукового керівника, розробка план-графіка виконання курсової роботи, визначення мети, підбір інформаційних джерел, відбір та інформаційно-аналітична обробка матеріалу, формування висновків та рекомендацій, оформлення роботи.

Науково-дослідна робота як форма самостійної роботи студента. Форми організації науково-дослідної роботи студентів на кафедрі: участь в наукових дослідженнях кафедри, участь в наукових семінарах та конференціях, підготовка тез доповідей та наукових статей, наукових робіт на конкурси.

Кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста та магістра як форми самостійної роботи студента. Основні етапи виконання кваліфікаційної роботи: пошук і вибір теми; затвердження теми, наукового керівника та консультантів; визначення мети; підбір інформаційних джерел і каналів отримання інформації; пошук, накопичення, відбір та інформаційно-аналітична обробка матеріалу; формулювання гіпотез; спостереження, проведення експериментів та статистична обробка їх результатів; обгрунтування вибору інтуітивно-логічних і математичних моделей; логічне, ситуаційне, математичне моделювання та прогнозування, верифікація прогнозів; формулювання висновків та рекомендацій, оформлення роботи.

Порядок подання кваліфікаційної роботи до державної екзаменаційної комісії. Відгук і рецензія на випускну кваліфікаційну роботу. Порядок захисту випускної кваліфікаційної роботи.

5.3 Підготовка до проведення, робота під час і після проведення лабораторного, практичного та семінарського заняття як форма самостійної роботи студента

Лабораторне заняття – вид навчального заняття, на якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, засобами обчислювальної техніки, вимірювальною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі [1].

Підготовка до лабораторного заняття включає:- самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом

лекцій, підручником чи навчальними посібниками;- самостійне визначення та засвоєння методики проведення

імітаційного чи натурного експерименту;

Під час проведення лабораторного заняття студент особисто проводить дослідження згідно з визначеною методикою, та самостійно готує звіт про результати дослідження. На лабораторних заняттях можна виділити чотири етапи: ознайомлення зі схемою та обладнанням лабораторної роботи; відтворення досліджуваного процесу чи явища, дослідження основних ознак, аналіз та узагальнення результатів.

Експеримент необхідно проводити свідомо, тобто відчувати, реєструвати процес. Для цього аід час лабораторної роботи потрібно не лише вести записи спостережень, а й відображати результати графічно. М.В.Ломоносов писав: "Один дослід я ставлю вище, ніж тисячу думок, народжених уявою". Звертаючись до молодих вчених І.П.Павлов радив: "Навчіться робити чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти".

Практичне заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентом відповідно сформульованих завдань [1].

Підготовка до практичного заняття включає самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом лекцій, підручником чи навчальними посібниками.

Під час проведення практичного заняття студент особисто або разом

89

Page 90: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

з групою бере участь у детальному розгляді теоретичних положень навчальної дисципліни, виконує вправи, задачі, інші завдання.

Після проведення практичного заняття студент, як правило, самостійно виконує індивідуальні завдання. При цьому потрібно пам’ятати, що мета заняття - це засвоєння методу використання теорії, а не лише вірний розв’язок конкретної задачі.Вірна відповідь - це підтвердження вірно вибраного методу розв’язку, вірно обраного математичного апарату та відсутність похибок в розрахунках. Невірно розпочинати розв’язок задачі, не визначивши плану роз’язку та послідовності дій, адже такий підхід - це механічний підхід, відмова від можливості навчитися логічному мисленню. При використанні математичного апарату доцільно під рукою мати математичний довідник, використовуючи як готові формули, так і виводячи деякі з них.

Семінарське заняття - вид навчального заняття, на якому викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів) [1].

Підготовка до семінарського заняття включає:- самостійне опрацювання теоретичного матеріалу за конспектом

лекцій, підручником чи навчальними посібниками;- самостійну підготовку реферату.

Під час проведення семінарського заняття студент самостійно приймає рішення: брати чи не брати участь у дискусії, на які аргументи опиратися при виборі певної позиції. Повідомлення або доповіді на семінарському занятті, обговорення, доповнення, зауваження дають можливість навчитися вести дискусії, чітко викладати свої думки, аргументувати свої судження, вести наукову полеміку, зважати на точку зору опонентів тощо

5.4 Курсова робота як форма самостійної роботи студента

Курсова робота повинна носити проблемний характер, сутність її полягає у вмінні аналізувати, досліджувати проблему з допомогою наукових методів, синтезувати та узагальнювати накопичений в процесі аналізу матеріал, а також розробляти рекомендації на рівні оперативних, тактичних та стратегічних рішень.

Курсові роботи за освітньо-професійною програмою базової вищої освіти напряму "міжнародні відносини" зі спеціальності "міжнародна інформація" виконуються у четвертому та шостому семестрах.

Курсова робота у восьмому семестрі є випускною кваліфікаційною роботою бакалавра в системі державної атестації випускників Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тематика курсових робіт розробляється та щорічно оновлюється з врахуванням замовлень організацій та установ і особливостей поточного стану міжнародних інформаційних, правових, політичних та економічних відносин. Вона базується на дисциплінах:

- на другому курсі: "Вступ до спеціальності","Міжнародні інформаційні відносини","Математичні основи інформаційних технологій", "Інформатика", " Прикладна інформатика";

- на третьому курсі: "Комп’ютерна обробка даних", "Теорія прийняття рішень", "Інформаційно-аналітична діяльність у міжнародних відносинах", "Аналіз зовнішньої політики".

Студенту надається право самостійно обрати тему курсової роботи з запропонованого кафедрою переліку або запропонувати свою з обгрунтуванням доцільності її розробки. Не пізніше другого тижня

90

Page 91: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

відповідного семестру студент подає на кафедру міжнародної інформації заяву за встановленою формою.

Науковий керівник призначається завідувачем відповідної кафедри з числа науково-педагогічних працівників кафедри міжнародної інформації та кафедри міжнародних комунікацій і зв’язків з громадськістю.

Науковий керівник курсової роботи:- надає допомогу студенту в складанні плану роботи та програми

відбору необхідного матеріалу;- рекомендує студенту спеціальну, нормативну літературу та

інформаційні джерела за обраною темою курсової роботи;- регулярно консультує студента, а при необхідності організовує

консультації у інших викладачів інституту, контролює протягом всього періоду графік виконання ним курсової роботи, її якість та своєчасність виконання, а також інформує завідувача кафедри про хід підготовки роботи до захисту;

- визначає готовність курсової роботи до захисту;- присутній на захисті курсової роботи в складі комісії та оцінює

роботу.

Науковий керівник повинен допомогти студенту визначити найбільш ефективні рішення, всебічно стимулювати творчість і самостійність при виконанні ним курсової роботи.

Приступаючи до курсової роботи студент отримує від наукового керівника завдання на її виконання, в якому обумовлюється коло проблем та джерел, що необхідно вивчити. Крім того уточнюються цілі, методи дослідження, а також визначається перелік основних питань, що підлягають розробці з можливістю практичного використання матеріалів. В завданні наводиться графік та терміни виконання роботи.

Організація виконання більшості етапів курсової роботи має індивідуальний характер та погоджується студентом зі своїм науковим керівником. Студент приступає до викладення розділів курсової роботи при накопиченні відповідного матеріалу, їх оцінки з точки зору повноти, якості та вірогідності.

Виконання курсової роботи передбачає:- обгрунтування актуальності теми, цілей та завдань дослідження,

оцінку новизни та перспективності, зазначення методів та джерел дослідження;

- визначення теоретичних засад дослідження (основних категорій, понять, закономірностей розвитку явища, яке вивчається, вивчення історії питання, документів, нормативних актів, інших джерел інформації);

- аналіз конкретної проблемної ситуації і підтвердження логічними судженнями, розрахунками відповідних пропозицій та рекомендацій.

З урахуванням основних вимог до змісту та структури курсової роботи складається план, що є основою для відбору та систематизації матеріалів, послідовного та логічного викладу результатів дослідження.

В курсовій роботі важливо щоб студент самостійно обгрунтував свої судження, узагальнення та практичні рекомендації, аргументував усе це достатнім фактичним матеріалом.

Починаючи виконання курсової роботи студент повинен чітко уявити її структуру та зміст. При цьому усі складові частини роботи повинні бути логічно взаємопов'язані та переконливо аргументовані.

Курсова робота, яка подається студентом до захисту, повинна містити:

- титульний лист;- завдання на курсову роботу;- зміст;

91

Page 92: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

- вступ;- основну частину, що складається з трьох розділів;- висновки;- перелік використаної літератури та інформаційних джерел;- додатки.

Зміст - це послідовність усіх розділів та підрозділів курсової роботи з зазначенням їх нумерації та номеру сторінки, яка відповідає початку розділу (підрозділу), а також висновків, переліку використаної літератури та інших інформаційних джерел, додатків.

Вступ передбачає обгрунтування актуальності курсової роботи, її цілі, оцінку сучасного стану досліджуваної проблеми та її новизну. Обсяг вступу не повинен перевищувати 1-2 сторінок машинописного тексту.

Основна частина курсової роботи складається, як правило, з трьох розділів, які починаються постановкою завдання, що розглядається в кожному розділі, а також розкривають його основні сторони та положення.

Перший розділ (обсяг якого складає не більше 8-12 сторінок машинописного тексту, викладеного в двох-трьох підрозділах) повинен містити:

- виклад основних теоретичних положень, що визначають сутність та зміст предмету досліджуваної теми, виходячи з цілей і завдань курсової роботи;

- розгляд різних точок зору провідних фахівців з досліджуваних питань на основі аналізу літературних та інших інформаційних джерел;

- визначення приоритетних питань, що підлягають першочерговому розв'язуванню.

Цей розділ повинен скласти теоретичну основу для другого та третього розділу. З цією метою студент подає тільки той теоретичний матеріал, який є необхідним для розв'язання практичних питань, визначених цілями та завданнями курсової роботи. Невиконання цієї вимоги призводить або до надмірного збільшення обсягу першого розділу, або до відриву його від змісту другого та третього розділів. Тому цей розділ повинен являти собою не виклад загальновідомих положень з навчальних дисциплін, а бути аналізом теорії за темою, обраною студентом. При цьому студент критично усвідомлює факти, дає їм власну оцінку.

Теоретична сторона проблеми, що наведена в першому розділі, повинна продемонструвати рівень знань студента, його ерудицію в зазначеній галузі та стати інструментом до розв'язування поставлених в роботі завдань.

В другому розділі курсової роботи проводиться аналіз стану досліджуваної проблеми. Мета такого аналізу - отримання обгрунтованих даних, що дозволяють з'ясувати "вузькі місця" та можливі варіанти їх розширення. Структура та зміст другого розділу носять аналітичний характер і залежать від специфіки курсової роботи. Тому вибір обсягу та методів аналізу стану проблеми досліджуваного об'єкта повинен бути погоджений з науковим керівником курсової роботи.

Для скорочення тексту викладу розділу студент повинен широко використовувати фактичний матеріал у вигляді таблиць, малюнків, схем та графіків. Щоб уникнути поверхневого викладу матеріалу в цьому розділі необхідно постійно зіставляти цілі та завдання курсової роботи з отриманими результатами аналізу. Тому, студент з фактичного матеріалу повинен відібрати найбільш суттєвий, обмежуючи при необхідності обсяг досліджень або звужуючи коло проблем, що розглядаються. Розділ повинен закінчуватись переліком основних проблем об'єкту дослідження та можливих шляхів їх розв'язування. Обсяг другого розділу не повинен перевищувати 10-15 сторінок машинописного тексту.

В третьому розділі на основі отриманих результатів розглядаються

92

Page 93: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

пропозиції, рекомендації, заходи щодо досягнення цілей у відповідності з темою курсової роботи. Заходи повинні бути логічними наслідками висновків аналізу другого розділу. При цьому студент повинен виявити самостійність та ініціативу. Якщо студент не має можливості запропонувати власне рішення, то ним на підставі критичної переробки вітчизняного та світового досвіду обирається варіант, що може бути реально здійснений в конкретних умовах.

З кожного заходу необхідно дати його обгрунтування, короткий зміст, характеристику об'єкта до і після впровадження, а також прогнозну оцінку його ефективності. Зміст та характер розроблюваних студентом пропозицій визначаються темою, цілями та завданнями курсової роботи. При розробці окремих заходів для доказу їх доцільності рекомендується порівнювати декілька варіантів рішень.

Для розрахунків і обгрунтування запропонованих варіантів розв'язання проблем доцільне використання прикладних програм обробки даних. Обсяг третього розділу повинен складати 10-15 сторінок машинописного тексту.

Висновки є завершальним етапом виконаної студентом курсової роботи. Вони повинні містити:

- короткі підсумки за результатами теоретичного та практичного аналізу об'єкта дослідження з наведенням позитивних та негативних сторін, а також не реалізованих можливостей;

- перелік заходів, направлених на розв'язання проблеми, підвищення ефективності об'єкта досліджень;

- отримані якісні та кількісні показники;- економічний та соціальний ефект, отриманий при можливій

реалізації запропонованих в курсовій роботі заходів.

Висновки рекомендується починати словами: "розглянуто", "встановлено", "показано", "доведено" тощо. Обсяг висновків складає 2-3 сторінки машинописного тексту.

Перелік літератури та інших інформаційних джерел складається, як правило, в послідовності за посиланням на джерело за текстом курсової роботи. В перелік включаються тільки ті джерела, які були використані студентом в процесі виконання роботи.

Додатки містять допоміжні матеріали, необхідні для виконання курсової роботи. До цих матеріалів відносять: статистичні дані, схеми, таблиці, малюнки та результати розрахунків і інші документи, що підсилюють аргументацію зроблених студентом в основному тексті висновків та оцінок. За допомогою додатків студент доводить достовірність вихідних даних та виконаних розрахунків, а також підсилює аргументованість виконаного аналізу та запропонованих заходів, рекомендацій, пропозицій.

Курсова робота повинна відповідати певним вимогам за стилем викладу матеріалу. Формулювання назви теми, розділів та підрозділів повинні бути чіткими, лаконічними і в той же час найбільш повно відображати сутність та зміст питань, що розглядаються.

Матеріал викладається грамотно, простим науковим стилем, не повинен містити повторів та не бути перевантаженим цитатами. Не допускається просте переписування літературних джерел, їх цитування без посилання.

В тексті не повинно бути виразів типу: " я вважаю", " мені здається", " у нас прийнято" тощо. Замість них рекомендуються вирази: " на думку автора", "вважається доцільним", "як свідчить проведений аналіз" тощо.

Після написання курсової роботи студенту необхідно подати її на

93

Page 94: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

перевірку науковому керівнику для ознайомлення та приведення змісту викладених матеріалів у відповідність з існуючими вимогами.

Отримані від наукового керівника зауваження усуваються студентом в обумовлені терміни.

Курсова робота захищається перед комісією з 2 - 3 викладачів, до складу комісії обов’язково входить науковий керівник.

5.5 Робота з джерелами інформації як форма самостійної роботи студента

Основними джерелами інформації в навчальному процесі залишаються підручник, навчальні посібники, монографії, наукові статті як в друкованому, так і в електронному вигляді. Як би добре не читав лекцію лектор, як би уважно не слухав його студент, як би старанно він не конспектував цю лекцію, для успішного вивчення навчальної дисципліни необхідно опрацювати матеріал підручника, інших рекомендованих джерел.

Багаторічний досвід свідчить, що більшість першокурсників не вміють ефективно і з невеликими затратами часу працювати з книгою.

Розрізняють два методи читання: швидкий (для поверхневого ознайомлення) та повільний (для глибокого вивчення). Необхідно оволодіти обома методами. Перший з них дозволяє швидко підібрати необхідні джерела, другий метод поглибленого вивчення підручників, монографій сприяє формуванню базових уявлень, що лежать в основі системи професійних знань та світогляду в цілому.

Перед тим як приступити до читання будь-якої книги, потрібно ознайомитися з нею. Як правило, у назві та рубрикації автор намагається розкрити зміст, тому необхідно в першу чергу розглянути зміст і вивчення вести відповідно до розділів, підрозділів, глав, параграфів тощо. Мисленні огляди доцільно робити після читання завершенного підрозділу,

94

Page 95: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

відтворюючи в пам’яті сенс прочитаного. Після кожної перерви в роботі з книгою доцільно зробити короткий огляд попереднього тексту для встановлення зв’язку з новим матеріалом.

Якщо в процесі читання зустрічаються незнайомі терміни, поняття, визначення, доцільно звертатися до словників, довідників, енциклопедій. Уміння працювати з довідковою літературою - ознака відповідного рівня культури розумової праці.

В книгах часто зустрічаються рисунки, графіки, таблиці. Графічний матеріал для фахівців, які вміють читати схеми і графіки, суттєво доповнює текст.

До прочитаного необхідно відноситися критично, співставляючи його з думками інших авторів, шукати пояснення власних труднощів і сумнівів в бесідах з товаришами, задавати питання викладачам.

Зміст книги краще та глибше засвоюється, якщо читання ведеться з олівцем або ручкою в руках, якщо здійснюються замітки, робляться виписки та конспекти. Читання з одночасним записом допомагає зконцентрувати увагу, з’ясувати головне, краще його запам’ятати.

Форми запису можуть бути різноманітними. Недопустимо робити позначки в самій книжці, краще використовувати закладки, на яких записують сторінки й абзаци. Виписки з підручника доцільно заносити до конспекту лекцій, наприклад, на ліву, вільну сторінку. Виписки, зроблені на окремих аркушах, вклеюють до конспекту лекцій.

Конспектування книги багато в чому схоже на конспектування лекції, але є й суттєва відмінність: при конспектуванні книги є можливість повернутися до прочитаного ( і не один раз), продумати його, писати не поспішаючи, робити менше скорочень.

Конспект може бути різного ступеня деталізації в залежності від значення джерела, складності його засвоєння. Деякі таблиці, графіки, схеми доцільно копіювати. Цитати повинні бути дослівними з вказанням вихідних даних книги. Конспект книги, тези, план - є елементами вторинної обробки інформації, повинні бути акуратними, чіткими, зрозумілими.

При роботі з науковими статтями, доцільно виписки по кожній з них вести на окремих картках.

Процес конспектування джерела в електронній формі і спрощується, і, одночасно, ускладнюється.

Причини спрощення:- текст вже існує у файловій структурі, тому можливі такі режими

роботи як копіювання, вирізання, вставки об’єктів тощо;- результат діяльності теж отримано у вигляді файлу.

Причини ускладнення:- пошук інформації за ключовими словами та різними пошуковими

системами.

5.6 Науково-дослідна робота як форма самостійної роботи студента

95

Page 96: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Особливо значний простір для творчої самостійної роботи студентів відкривається перед ними при виконанні навчально-дослідницької та науково-дослідницької роботи.

Навчально-дослідницька робота студента здійснюється в рамках кожної з навчальних дисциплін, результатом якої є реферати, огляди, звіти, курсові роботи, випускні кваліфікаційні роботи.

Якими б досконалими не були навчальні плани, які б раціональні форми організації навчального процесу вони не передбачали, але дійсна наукова творчість студента можлива лише тоді, коли вона не обмежена рамками навчального розкладу занять.

Ті студенти, які бажають працювати творчо, повинні активно брати участь у науково-дослідницькій роботі кафедри. Форми та направленість науково-дослідницької роботи студентів (НДРС) з кожним роком удосконалюються та розвиваються.

Найбільш поширені форми НДРС спеціальності "міжнародна інформація":

- студентські гуртки;- наукові семінари;- олімпіади, в т.ч. міжнародні;- конкурси студентських наукових робіт;- участь у виконанні держбюджетних та госпдоговірних науково-

дослідних робіт кафедри; - участь у реалізації міжнародних наукових проектів ІМВ та університету.

Дві останні форми дають можливість студентам працювати творчо не лише під керівництвом викладача, а й на рівних, сприймаючи їх як своїх старших колег. І внесок студентів у загальні здобутки кафедри, інституту, університету часто буває не меншим, ніж внесок викладачів. Таким чином і формуються лави майбутніх аспірантів, асистентів, працівників НДЧ кафедри.

5.7 Кваліфікаційні роботи бакалавра, спеціаліста та магістра як форми самостійної роботи студента

Випускна кваліфікаційна робота бакалавра, спеціаліста або магістра є самостійною, завершеною науковою роботою або методичною розробкою студента, що підводить підсумок набутих ним знань, вмінь та навичок, передбачених відповідною освітньо-професійною програмою підготовки. Так, магістерська робота є завершальним етапом підготовки фахівця-аналітика в галузі інформаційно-аналітичного забезпечення зовнішньополітичної діяльності, що свідчить про підготовленість випускника до виконання самостійної наукової та викладацької роботи за спеціальністю "Міжнародна інформація".

У випускній кваліфікаційній роботі студент повинен засвідчити, що він оволодів необхідними теоретичними знаннями та навичками наукового дослідження, їх практичного застосування в конкретних умовах. В зв'язку з цим робота повинна виконуватись стосовно конкретного об'єкту інформаційно-аналітичної діяльності і містити його науковий аналіз з обгрунтованими пропозиціями щодо розв'язання проблем та задач, які розглядаються в даній роботі.

Виконання випускної кваліфікаційної роботи студента передбачає основні цілі:

- поглиблення, розширення та систематизацію теоретичних знань і практичних навичок, отриманих студентом за весь період навчання за спеціальністю на відповідному освітньо-кваліфікаційному рівні;

- оволодіння методологією, методиками теоретичного та

96

Page 97: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

експериментального дослідження при розв'язанні конкретних міжнародних правових, політичних, економічних та соціальних проблем, пов'язаних з аналізом та розробкою рекомендацій для прийняття відповідних управлінських рішень;

- розвиток навичок пошуку та систематизації інформації, її обробки з застосуванням автоматизованих інформаційних систем та технологій, математичних методів обробки інформації, моделювання та прогнозування;

- розвиток вмінь та навичок в проведенні самостійних аналітичних робіт, а також оволодіння методами та формами їх виконання;

- визначення підготовленості студента для самостійного аналізу та викладу матеріалу, вміння захищати свою роботу перед Державною екзаменаційною комісією.

Випускна кваліфікаційна робота повинна носити проблемний науково-практичний характер, відмінність якого полягає у вмінні аналізувати, досліджувати проблему з допомогою наукових методів, синтезувати та узагальнювати накопичений в процесі аналізу матеріал, розробляти рекомендації на рівні оперативних, тактичних та стратегічних рішень, а також викладати отримані результати у формі наукових і науково-методичних розробок.

На підставі виконаної випускної кваліфікаційної роботи та її захисту Державна екзаменаційна комісія (ДЕК) оцінює її та приймає рішення про присвоєння автору відповідної кваліфікації за осітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста або магістра з міжнародної інформації.

Тематика випускних кваліфікаційних робіт розробляється та щорічно оновлюється кафедрою міжнародної інформації та кафедрою міжнародних комунікацій і зв’язків з громадськістю з врахуванням замовлень організацій та установ і особливостей поточного стану міжнародних інформаційних, правових, політичних та економічних відносин.

Вибір теми здійснюється студентами самостійно з запропонованого кафедрою переліку або потреб конкретних організацій та установ протягом першого місяця дев'ятого семестра навчання. Студент подає на відповідну кафедру заяву за встановленою формою.

Наукові керівники та консультанти призначаються кафедрою з числа осіб професорсько-викладацького складу або практичних працівників, після чого вони затверджуються наказом ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка на весь період виконання випускної кваліфікаційної роботи.

Керівництво та консультування випускними кваліфікаційними роботами за рішенням завідувача кафедри може суміщуватись та здійснюватись одним науковим керівником.

Науковий керівник випускної кваліфікаційної роботи:- надає допомогу студенту в складанні плану роботи та програми

відбору необхідного матеріалу;- здійснює керівництво студентом при проходженні ним науково-

виробничої та асистентської практики ;- рекомендує спеціальну, нормативну літературу та інформаційні

джерела за обраною темою роботи;- регулярно консультує студента, а при необхідності організовує

консультації у інших викладачів інституту та університету, контролює протягом всього періоду графік виконання роботи, її якість та своєчасність виконання, а також інформує завідувача кафедри про хід підготовки роботи до захисту;

- рекомендує форми оприлюднення результатів (для магістерської роботи);- дає відгук на випускну кваліфікаційну роботу по її завершенні;- присутній на захисті випускної кваліфікаційної роботи в ДЕК.

97

Page 98: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

Функції консультантів:- надання допомоги студенту з усіх теоретичних та методичних

питань випускної кваліфікаційної роботи;- участь в погодженні теми та розробки плану роботи;- рекомендації до пошуку та вивчення інформаційних джерел;- надання допомоги в отриманні консультацій у інших фахівців за

темою роботи;- контроль за додержанням графіка виконання випускної

кваліфікаційної роботи та вимог щодо її оформлення.

Науковий керівник та консультанти повинні допомогти студенту визначити найбільш ефективні шляхи дослідження, всебічно стимулювати творчість і самостійність при виконанні ним бакалаврської, дипломної або магістерської роботи.

Джерела інформації

1. Наказ Міністерства освіти України від 2 червня 1993 року № 161 "Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах)"2. Казаков В.А. Самостоятельная работа студентов. - К.: Вища школа, 1990. - 248 с. 3. Методичні вказівки до виконання курсових робіт студентами спеціальності "Міжнародна інформація". Уклад. В.П.Гондюл. -Київ:ІМВ,1997.-20с.4. Методичні вказівки до виконання дипломних робіт спеціаліста студентами спеціальності "Міжнародна інформація". Уклад. В.П.Гондюл., В.Ф. Коломієць -Київ:ІМВ,1997.-20с.5. Методичні вказівки до виконання магістерських робіт студентами спеціальності "Міжнародна інформація". Уклад. В.П.Гондюл. -Київ:ІМВ,1997.-20с.

Питання для самоконтролю та підготовки до підсумкового контролю

1. Самостійна робота студента (СРС)

2. Форми організації СРС

3. СРС на навчальних заняттях

4. СРС під час практики

5. Курсова робота як форма СРС

6. Науково-дослідна робота як форма СРС

7. Випускна кваліфікаційна робота

98

Page 99: Вступ до специальности (конспект лекций, частина 1) 2004

бакалавра, спеціаліста, магістра як форма СРС

8. Порівняльний аналіз форм СРС

99