КЗШ №58ДОСЛІДНИЦЬКО-ПОШУКОВИЙ ПРОЕКТ

“РАЗОМ З КОЦЮБИНСЬКИМ ВІДКРИВАЄМО ДЛЯ СЕБЕ

ГУЦУЛЬСЬКИЙ КРАЙ ТА ВІЧНІ ІСТИНИ”

Гуцульщина — це Східні Карпати. Верховина, Бескид Зелений, або Лісистим званий. Покритий низом листковими деревами, буками, яворами, кленами й вільхами; вище — шпильковими, чатинними смерековими лісами, а ще вище ялицями, а за ними жерепом.Поза границею лісів простягаються полонини з буйними, сочистими травами. На них випасаються стада великого скоту (маржини) й “дроб’єт”, овець — найбільше багатство гуцулів.

Гуцульщина

• .

Високі гори і стрімкі потоки,І злет могутній гордого орла.Гуцульщина у небо синьооке,Свої круті ремена підвела.І люди тут під стать орлам і горам,Для них свобода найцінніший дар,

І споконвіку духу непокори,Не міг в них вбити ані Князь ні Цар.Для них Володар – лиш Господь єдиний,Лиш перед Богом гуцул має страх.Духмяна гілка роду України,Квітує на розвихрених вітрах.

Гуцули- найбільш поширеною

версією походження цього

слова є співзвучність слова

гуцул(и) з румунським словом

розбійник, виводили

походження назви гуцули від

слова кочувати , пов’язували

з походження гуцулів з

тюркським племенем узів чи

тюркським словом улус —

народ, люди, держава,

країна.

Іван Крип’ якевич (1886-1967)

У своїй праці “З історії Гуцульщини” академік наголошував:

“Аж у половині віку,відкривається поволі нашим очам таємнича країна на південь від Коломиї. Там за Прутом, одна по одній виринають нові оселі - чи справді нові, чи тільки вперше нам відомі?”

Великий Литовський князь Свидригайло

“Поневолений, битий кривджений

підданий,- пише Франко,не можучи

найти ніде полегші ані справед -

ливості,пішов у ліси, в

гори,приставав до купи таких самих

одчайдухів,і хоч чув над собою в

кожній хвилі загрозу смерті,все -таки

рад був хоч під тою загрозою

прожити свобідно, а надто ще

мститися на своїх кривдниках”

Iван Франко

(1856-1916)

Гуцульщіна

Побут та життя

Яскрава національна своєрідність декоративних, вжиткових творів гуцульських умільців. Незнищенність народної душі,яка формувалася роками,творила свій внутрішній світ і естетичні уявлення в постійному спілкуванні з природою.

Одяг відзначався мальовничістю,

кольористістю і мистецьким смаком.

Сорочка власного виробу з переду

вишита,пущена по штанях з чорного

або крашеного на червоно сукна. На

ногах скіряні ходаки-постоли, ноги у

вовчаних панчохах.

Жіночий костюм: 1) сорочка; 2) клин; 3) уставка; 4) стан;5) підставка; 6) комір; 7) хустка; 8) кожух;9) манжет; 10) запаска; 11) капчурі; 12) постоли.

Чоловічий костюм: 2) шлик; 2) сорочка; 3) китиці; 4) чобіття; 5) комір; 6) петек; 7) черес; 8) манжети; 9) гаччі; 10) капчурі; 11) постоли.

“Мені неня купила нову запаску… і постоли… і мережані капчури…”

“Його Палагна була з багацького роду…вона любила пишне лудіння (одяг),і немало десь піде грошей на шовкові хустки та дорогі згарди…”

“Бряжчало намисто у молодиць на грудях…”

“Туго росла дитина(Іван), а все ж підростала, і нестямились навіть, як довелося шить ісе і штани” (штани були віковою ознакою у хлопців – 14 років, коли без них виходити на люди не можна було).”“Гачі на ньому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить”.

“Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню.Марічка теж ходила в заплітках…”

«При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. З його мережаної дудки «…з гори на гору, з поточка в поточок – пурха коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають крильця». Ой, прибігла з полонинки Білая овечка - Любив тебе, файна любко, Та й твої словечка…»

Співаночки мої милі,Де я вас подію?Хіба я вас, співаночки,Горами посію,

Гой ви мете, співаночки,Горами співати,Я си буду, молоденька,Сльозами вмивати.

Ой як буде добра доля,Я вас позбираю,А як буде лиха доля,Я вас занехаю...

«Марічка Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт. Її круглі литки, опалені сонцем і од коліна голі до червоних онучів, чорніли під полою сорочки, а повні губи мило ламались, коли вона починала: Зозулька ми закувала сива та маленька. На все село іскладена пісенька новенька...»

“На святий вечір Іван був завжди в дивнім настрої, обкурював ладаном хати й кошари. Разом з жінкою загинали коліна, благаючи Бога, щоб припустив до вечері всі душі.»

«Завтра велике свято. Теплий Юрій одбира од холодного Дмитра ключі світові, щоб править землею.»

Обряд весілля

Святий вечір

Свято Теплого Юрія

«Од його слова гинула худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг наслати смерть і життя, розігнати хмару і сперти град…».

“Палагна вічно заклопотана була своїм ворожінням. Палила поміж маржиною ватру, аби вона була світуча, красна, як боже світло, аби до неї не мав приступу злий. Вона робила, що тільки знала…»На благовіщення ще вона закопала у муравлисько сіль, булку й намисто …Але перше ніж розкопать муравлисько, вона підняла угору руки …»

А закінчує М. Коцюбинський повість «Тіні забутих предків» описом похоронного обряду, в основу якого лягли власні спостереження автора: «У селі попав на оригінальний обряд. Вночі вмерла десь стара жінка - і ось з далеких хат зійшлися люди. На лавці під стіною лежить покійниця, горять перед нею свічки, а в хаті поставлені лавки, як в театрі, і на них сидить маса народу. Тут же, у покійниці в сінях зібралась повеселитись молодь. І яких тільки ігр не було. Сміх роздавався безперервно, жарти, поцілунки, крик… І так всю ніч».

«В одчинені двері, просто з темної ночі, вступали у хату все нові гості. Згинались перед тілом коліна, бряжчали мідяні гроші на грудях покійного.Ставало тісно... А хата усе сповнялась новими гістьми, що вже товпились біля порога. І ось раптом високий жіночий сміх гостро розтяв важкі покрови суму, і стриманий гомін, наче поломінь, бухнув з-під шапки чорного диму. Світло коливалось од сміху і чаділо димом. Один за другим гості вставали з лавок та розходились по кутках, де було весело й тісно.

Дзвінкі поцілунки лунали по хаті і сплітались з плачем сумної трембіти, Веселість все розпалялась. Всі говорили вголос, наче забули, чого вони тут, оповідали свої пригоди і реготались. Махали руками, гупали один одному в спину і моргали на челядь. Ті, що не містились у хаті, розклали на подвір'ї вогонь і справляли коло нього веселі грища. В сінях згасили світло, дівки дико пищали, а парубки душились од сміху. Забава трясла стінами хати та била хвилями зойку в спокійне ложе мерця.»

“Всі вони (гуцули) богомольні, любили ходити до церкви і особливо на храм”

Великий митець назвав свою повість своєрідно – “Тіні забутих предків”

Міфологічні істоти заполоняють

весь світ, і людина почувається в

ньому незатишно, бо їй лишається

зовсім небагато місця: ”Весь світ

був як казка, повна чудес,

таємнича, цікава й страшна”

Іван сидів прикутий на місці і німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинувся і пропав раптом у скелі, а цапи обернулися в коріння дерев, повалених вітром”

Щезник

Яким же бачить навколишній світ гуцул?

“…як глибокий язичник,гуцул все життя, до самої смерті, проводить у боротьбі зі злими духами, які населяють гори та води…”

М. Коцюбинський

Святий вечір у хаті Івана

“На святий вечір Іван був завжди в дивнім настрої. Він допомагав Палагні з приготуванням до свята, а коли 12 страв були готові, Іван ніс їх худобі. Ще годилось закликать на тайну вечерю усі ворожі сили, перед якими берігся через ціле життя.”

Нявк

а(Ма

вка)- Істоти, які уособлю

ють душ

і дітей, котрі

народилися

мертвими або

померли

нехреще

ними

“ Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом зтим знає, що то не Марічка, а нявка”

ЧУГАЙ

СТИР

- В

еселий,

життєр

адісний,

оброслий

білою

шерстю

лісовик

із блакитним

и очим

а , всіх

зустрічних

викликає на

танець

“Чугайстир сів на пеньок, обтрусився з сухого листу І простяг до вогню ноги”

Арідник –

злий дух; чорт, дідько

“ Знав,що на світі панує нечиста сила, що арідник править усім, що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири ”

Повість стверджує перемогу світлих сил над темними і

ця проблема продовжує жити і сьогодні.Саме використання

М.Коцюбинським фольклорних джерел наповнило повість

“Тіні забутих предків” тою силою,що дає наснагу до життя; правдою

і тим чаром, які допомагають зрозуміти, що смутком скороминущий.

Повість стверджує перемогу світлих сил над темними і

ця проблема продовжує жити і сьогодні.Саме використання

М.Коцюбинським фольклорних джерел наповнило повість

“Тіні забутих предків” тою силою,що дає наснагу до життя; правдою

і тим чаром, які допомагають зрозуміти, що смутком скороминущий.

“Тіні забутих предків” ілюструвалися різними художниками

Основні напрями графічних ілюстрацій

символічно-метафоричний

епічно-розповідний

Олена КульчицькаГеоргій Якутович

Михайло Жуков Сергій Адамович

Олена КульчицькаНародилась 15 вересня 1877 року.

• належала до справжніх митців-енциклопедистів;• яскраво і повнокровно виявила свої численні обдарування, зокрема: у живописі, акварелі, всіх видах і техніках гравюри, килимарстві, художній кераміці, ковальстві, ювелірній справі, проектуванні архітектурного декору, емалі, етнографії.

•

Ілюстрації

Георгій Якутович

Народився 14 лютого 1930 року

Якутович Георгій В’ячеславо-вич розпочав ілюструвати повість Михайла Коцюбинсь-кого в 1963 році. Роботи Яку-товича як ілюстратора повіс-ті вразили глядачів, сталиеталоном для інших худож-ників, що працювали над цимтвором. Юрій Белічко відзна-чав, що завдяки такому маке-ту книжки ілюстрації стали “ не звичайнимдодатком до тексту- вони вис-тупають як невід’ємна складова частина, без якої повість втра-чає щось істотно важливе”.

“…Знання і любов до Карпат Георгія Якутовича стали первісним чинником освоєння поезії Гуцульщини як неповторного духовно-культурного регіону України…”

Я непрофессионал и запрещаю критикам считать меня

профессиональным художником. Я любитель искусства и режиссер.

С. Параджанов

ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ• 1965— премія «Південний

Хрест», премія ФІПРЕССІ Юрію Іллєнку за операторську роботу —МКФ у Мар-дель-Плата (Аргентина)

• 1965 — Кубок фестивалю — МКФ у Римі

• 1966 — Золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестеваль в Салоніках (Греція)

Вони вже вертали з храму, тато був трохи напитий. Раптом на вузенькій дорозі, між скелею і Черемошем, зробився тиск. Вози, кінні і піші, чоловіки й жінки – спинились і збились в купу. В лютому гвалті, що звіявсь одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали залізні барткита заскалали перед самим обличчям. Як кремінь і криця, стялись роди - Гутенюки з Палійчуками, і перше ніж Іван встиг розібрати, про що їм йдеться, тато розмахнув бартку і вдарив плазом комусь по чолі, з якого бризнула кров, залляла лице, сорочку та пишний кептар. Йойкнула челядь, кинулась одтягати, а вже людина з лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в голову, і похитнувся Іванів тато, як підтята смерека.

“Тіні забутих предків” – це із щасливих винятків, коли автори фільму не тільки не зашкодили повісті, а навпаки, дали їй нове

дихання, нове життя.”Мистецтвознавець Лариса Брюховецька

Несподівано заскочила повінь, люті габи збили Марічку з ніг, кинули потім на гоц і понесли поміж скелі в долину. Марічку несла ріка, а люди

дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання і не могли врятувати.

“Багато речей дуже важко перекласти на мову слів та

зате вони дуже просто і яскраво виражаються мовою

пластики та живопису…”Юрій Ільєнко

Палагна вирішила поворожити. Для того ще на світанку, роздягнувшись догола, пішла на царинку, де ще на Благовіщення «закопала у

муравлисько сіль, булку й намисто». Нарешті вона спинилась під буком, солодко потягнулась, але в ту ж мить її наче скувало щось. То був погляд Юри. їх сусід, мольфар, планетник Юра дивився на жінку, а вона не мала сили й поворухнутися. «Врешті у ній ворухнулася злість. Пропало ціле ворожіння!» Але все стояла у напруженому чеканні чогось. Отямилася

лише коли той підійшов зовсім близько і стиснув їй руку.

“Гуцульщині “Тінями забутих предків”

Коцюбинський поставив в українському

письменстві віковічний пам’ятник”

А. Крушельницький

Автори проектуучні 10 класу:

Географи – Бондаренко ТетянаІсторики – Попрожук В’ячеславЕтимологи – Сергєєва Тетяна, Манько СтаніславМіфологи – Листопадна Катерина, Іванова ВітаХудожники – Азізова КарінаКінокритик – Гладченко Андрій